Фактори формування і розвитку соціально-трудових відносин

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми. Серед проблем, безпосередньо  пов’язаних з розбудовою економіки  України, винятково важлива роль належить формуванню нових організаційно-економічних  відносин у сфері праці. Дослідження  цієї наукової проблеми обумовлені радикальними змінами у відносинах соціально-трудової сфери. Актуальність дослідження визначається відсутністю концептуально цілісних і методологічно обґрунтованих рекомендацій щодо формування нових за структурою і змістом відносин у сфері праці, а також незавершеністю розробки методологічної та методичної бази створення принципово нового для України механізму регулювання соціально-трудових відносин. Одне із проблемних місць займає регулювання цих відносин в умовах розвитку дистанційної зайнятості та використання запозиченої праці.

Теоретичні  основи формування та розвитку відносин у сфері праці закладені у  працях відомих зарубіжних учених. В Україні дослідженням теоретичних  і практичних основ соціально-трудових відносин займаються відомі науковці: О. І. Амоша, С. І. Бандур, І. К. Бондар, І. Ф. Гнибіденко, О. А. Грішнова, Б. М. Данилишин, В. М. Данюк, Т. А. Заяць, І. С. Кравченко, А. М. Колот, Е. М. Лібанова, Н. Д. Лук’янченко, І. М. Новак, В. М. Новіков, О. Ф. Новікова, В. В. Онікієнко, Н. О. Павловська, І. Л. Петрова, Т. П. Петрова, В. А. Савченко, М. В. Семикіна, Л. В. Шаульська та інші. Їх дослідження суттєво збагатили загальну теорію ринку праці, виявили особливості формування соціально-трудових відносин в Україні, сприяли розбудові законодавчої бази та організаційно-економічного механізму розвитку соціально-трудових відносин.

Водночас проблеми формування та розвитку соціально-трудових відносин залишається недостатньо  розробленою, потребують системного наукового  дослідження питання вдосконалення  організаційно-економічного забезпечення розвитку соціально-трудових відносин, удосконалення системи їх колективно-договірного регулювання, створення ефективної системи захисту інтересів усіх їх учасників, регулювання соціально-трудових відносин у нових сегментах ринку праці та нових формах зайнятості.

    1. Сутність соціально-трудових відносин

Сучасний стан соціально-трудових відносин відображає суперечності між ціною та вартістю робочої сили, між інтересами найманих працівників та роботодавців, а також  віддзеркалює наявні деформації трудових цінностей, рівень конфліктності у суспільстві внаслідок недосконалої державної політики, яка понад десятиріччя проводилася ціною соціальних втрат.

   Регулювання  процесу взаємодії суб’єктів  відносин у сфері праці - відносно  самостійне завдання, яке зачіпає інтереси не лише роботодавців і найманих працівників, а й суспільства в цілому.

Соціально-трудові  відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і  роботодавцями (суб'єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів законодав чої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Ці відносини  охоплюють широке коло питань —  від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних  і правових інститутів, пов'язаних з  колективними та індивідуальними переговорами, укладанням договорів і угод, визначенням умов праці, розмірів її оплати, вирішенням трудових конфліктів, участю працівників в управлінні виробництвом тощо.

Соціально-трудові відносини мають об’єктивний характер, оскільки вони не залежать від волі й бажання окремої людини, тобто це об’єктивна взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин. Разом з тим, соціально-трудові відносини, безумовно, суб’єктивовані, оскільки вони відображають суб’єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної залежності.

Соціально-трудові  відносини в сучасному розумінні  їх сутності й змісту є сферою не класового протистояння, а взаємних погоджень, компромісів, угод і договорів  між покупцями й продавцями трудових послуг на ринку праці за участю держави.

Формування та розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві проходить під впливом певних чинників, значимість яких визначається історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом.

До основних чинників слід віднести наступні:

- особливості соціальної політики;

- глобалізацію  економіки;

- розвиток суспільної  праці та виробництва;

- життєвий цикл  розвитку підприємства (організації).

Створення в Україні нової системи соціально-трудових відносин, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці, має передбачати забезпечення свободи і прав людини (як найманого працівника, так і роботодавця); людський розвиток; розширене відтворення робочої сили; інтелектуалізацію праці; стабільність і ефективність зайнятості; захист національного ринку праці; гідну працю; належний соціальний захист і соціальне забезпечення.

2. Соціальна політика як фактор впливу на соціально-трудові відносини

Соціальна політика – це важлива складова внутрішньої  політики держави, яка втілюється в  життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення.

 Соціальна політика характеризує взаємовідносини соціальних груп з приводу збереження та зміни соціального становища населення в цілому, а також його класів, верств, соціальних, соціально-демографічних, соціально-професійних груп, соціальних спільностей (сім’ї, народи, населення міст, сіл, регіонів і  т.д.).

   Визначальною у  соціальній політиці є діяльність  держави, яка спрямована на  розвиток, регулювання і стабілізацію соціальних відносин у суспільстві та реалізацію (задоволення) соціальних потреб людини.

   Завданням соціальної  політики є діяльність державних  та громадських інститутів, соціальних  груп та окремих осіб (суб’єктів  соціальної політики), яка спрямована на реалізацію соціальних потреб людини на основі принципу соціальної справедливості при дотриманні її громадянських прав та свобод. Соціальна політика включає законодавчо або іншим чином встановлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки та соціальної допомоги, які представляють собою різні системи заходів, диференційовані за адресною спрямованістю, а саме: соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальна допомога та соціальна підтримка.

Соціальний захист - система законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка надає працездатним громадянам рівні умови для покращення свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу в конкретних економічних умовах, а непрацездатним та соціально вразливим верствам населення - перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків. Основними цілями соціального захисту є забезпечення рівня життя непрацездатного населення не нижче прожиткового мінімуму встановленого державою та протидія соціальному напруженню в суспільстві, що може бути зумовлене майновою, етнічною, релігійною чи іншою нерівністю.

Соціальний захист в Україні  має такі складові частини:

- соціальне страхування - захист громадян від соціальних ризиків, що впливають на їх працездатність: хвороба, каліцтво, старість, та інші випадки, передбачені законом;

- соціальна допомога - різні види соціальних виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соціального захисту;

-  соціальна підтримка;

- соціальна справедливість (соціальна солідарність) - компенсація впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногенні катастрофи чи природні стихійні лиха.

Відповідно  до статті 46 Конституції України, громадяни  мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, а також добровільним соціальним страхуванням через страхові компанії, що мають ліцензії Державного комітету фінансових послуг України.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (що включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. В Україні існують такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: на випадок безробіття; соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; пенсійне страхування.

Наступною складовою  соціального захисту є соціальна  допомога – це система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки  і послуг, що надаються окремим  особам чи групам населення соціальною службою для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу, повноцінної життєдіяльності та адаптації в суспільстві.

Соціальна допомога надається:

- у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, не застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- при народженні дитини;

- при усиновленні дитини;

- по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- на дітей  одиноким матерям;

- батькам, зайнятим  доглядом за дитиною-інвалідом;

- на дітей  військовослужбовців строкової  служби;

- на дітей  багатодітним сім'ям;

- інвалідам  і громадянам похилого віку, які  з поважних причин не набули  права па пенсію та інші  допомоги.

Ще однією складовою  соціального захисту є соціальна  підтримка, що являє собою систему заходів з надання допомоги певним категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що навчається та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів та інших пільг.

Визначення  пріоритетних напрямів соціальної політики ґрунтується на об'єктивній оцінці економічної ситуації. Це - наявність тіньової економіки і не задекларованих доходів у незначної частини зайнятого населення, низький рівень оплати висококваліфікованої праці, високий рівень розшарування населення за рівнем доходів.

Економічний розвиток України тяжіє до такої моделі соціального стану, для якої характерними є низький рівень оплати праці, висока частка доходів від особистого підсобного господарства, втрата високих моральних ідеалів та матеріальних стимулів до висококваліфікованої та інтелектуальної праці, засиллі у політичній та духовній сферах великих фінансових груп.

Пріоритетом соціальної політики в Україні є формування значного прошарку середньо забезпечених громадян. Реалізація цього напрямку передбачає, по-перше, політику сприяння економічному зростанню та підвищенню на цій основі платоспроможного попиту. По-друге, необхідність реформування системи надання соціальних виплат громадянам на основі адресної соціальної допомоги бідним і малозабезпеченим громадянам, відміну пільг забезпеченим і працюючим особам, суттєві зміни у системі соціального та пенсійного страхування, удосконалення та посилення діяльності служб соціального захисту для боротьби з бідністю.

Важливим напрямом соціально-економічної  політики України на найближчу перспективу  повинно стати скорочення розриву  між вартістю робочої сили та рівнем оплати праці. Розрив між заробітною платою та витратами на відтворення робочої сили веде до скорочення таких необхідних витрат на робочу силу як її виховання, освіта загальна та вища, медична допомога, забезпечення житлом.

Глибока соціальна диференціація  потребує заходів щодо її згладжування - це є пріоритетом соціальної політики разом з формуванням "середньої верстви населення". Реалізація цієї мети передбачає, по-перше, політику сприяння економічному зростанню та підвищенню на цій основі платоспроможного попиту. По-друге, конче треба реформувати систему надання соціальних виплат громадянам на підставі адресної соціальної допомоги бідним і малозабезпеченим громадянам, скасувати пільги забезпеченим і працюючим громадянам, суттєво змінити систему соціального та пенсійного страхування, удосконалити та посилити діяльність служб соціального захисту для боротьби з бідністю.

3. Глобалізація економіки.

Сучасна світова  економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи інші сфери суспіль-ного життя. Новітню тенденцію розвитку людства досліджують різні наукові школи, проте єдиного визначення терміна "глобалізація” ще немає. Узагальнюючи відомі підходи, можна сказати, що глобалізація становить комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке справляє потужний вплив на всі сторони життєді-яльності суспільства. В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Глобалізація вивільнює економічні сили, які негативно впливають на національний ринок праці, формування та розвиток трудового потенціалу, поглиблюють нерівність у сфері зайнятості, а також у галузі продуктивності праці, доходів, матеріального добробуту, стають перешкодою в соціально-трудових відносинах.