Амортизаційна політика в Україні: проблеми і перспективи вдосконалення

План

Вступ

1. Економічна сутність амортизаційної політики  та її основні складові
2. Особливості реалізації амортизаційної політики в Україні
3. Стан державної амортизаційної політики в Україні
4. Амортизаційна політика в Україні: проблеми і перспективи вдосконалення

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

Вступ

В  умовах ринкової трансформації  одним з основних завдань економіки  є створення сприятливих  умов для  збереження,  технічного  переозброєння  і  подальшого  розвитку  матеріально-технічної  бази виробництва,  найважливішою  складовою  якої  є основний  капітал. 

Процес  відтворення  основного капіталу  потребує  цілеспрямованого  регулювання,  оскільки  він  значною  мірою  визначає  ефективність суспільного виробництва, темпи впровадження науково-технічного прогресу. А це забезпечило б вихід України  на  світовий  ринок  з конкурентоспроможною  продукцією,  сприяло  б успішному  включенню нашої держави в глобальні інтеграційні процеси. Тому в умовах трансформаційної економіки України особливо актуальним є дослідження питання ефективного використання основного капіталу. Вирішення ж цього  питання  багато  в чому  залежить  від  рівня  досконалості  амортизаційної  системи.

  Динаміку амортизаційній  системі  надає  амортизаційна  політика.  У прямому  розумінні  слова політика  – це мистецтво  управління  будь-яким  процесом.

 Амортизаційна  ж політика  являє  собою процес  розробки норм  і правил  нарахування  амортизації,  встановлення  певного  порядку використання  амортизаційного фонду. Інакше кажучи, це сукупність заходів держави, що орієнтують, а в деяких випадках економічно спонукають підприємства проводити відтворення основного капіталу тим чи іншим способом. Крім того, амортизаційна  політика  як  складова  економічної  політики  держави,  тісно  пов’язана  з податковою політикою,  тому  суттєво  впливає  на  результати  фінансової  діяльності  підприємства.  І саме  ефективна амортизаційна  політика  сприяє  зміцненню  фінансової  бази  та  інноваційній  орієнтації  підприємств,  є інструментом поєднання підприємницьких і загальнодержавних економічних інтересів у сфері науково-технічного прогресу. 

Проблеми  амортизаційної  політики,  її  роль  у процесі  відтворення  основного капіталу  активно досліджують  провідні  економісти:  В.В.  Александров,  Н.Д.  Баб’як,  В.Ю.  Будавей,  А.А.  Безуглий, О.Ю. Болховітінова,  З.М.  Борисенко,  М.С.  Герасимчук,  Л.В.  Городянська,  П.Є. Житний,  Л.М.  Кантор, Ю.В.  Куренков,  О.Н.  Короткевич,  І.Д.  Косова,  І.І.  Лукінов,  О.О.  Лук’янченко,  Л.В.  Лях,  П.А.  Орлов, С.П. Орлов, В.М. Пархоменко, Т.Л. Саган, Ю.І. Стадницький, А.Е. Фукс, М.Г. Чумаченко, А.А. Чухно та інші науковці. Проте  не всі сторони цієї проблеми отримали належне висвітлення в літературі. Все ще потребує дослідження процес відтворення основного капіталу з урахуванням реальних потреб практики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Економічна сутність амортизаційної політики  та її основні складові

Формування  амортизаційної  політики  ґрунтується  на  розумінні  суті самої  амортизації  та  її  ролі  у відтворювальному процесі.

Амортизація – важлива  категорія в макроекономіці, економіці  виробництва, фінансовому обліку, аудиті тощо. Крім того, це поняття застосовується в інвестиційному менеджменті, зокрема  у фінансовому,  коли  йдеться  про управління  капітальними  (реальними)  інвестиціями. Теоретичне і практичне значення дослідження сутності амортизації має довготривалу традицію. Однак єдиної  точки зору  до  цього  часу  не  існує,  хоча  вирішення  цього  питання  є досить  важливим  і принциповим.

 Дослідники  неодноразово  зверталися  до  визначення  сутності  цього  поняття.  Так,  зокрема,  в умовах переходу  до  машинної  індустрії  перед економічною  наукою  постало  завдання  пояснити,  яким  чином окупаються  величезні  витрати,  що  пішли  на  придбання  засобів  виробництва  – машин,  обладнання,  і постійно зростаючих обсягів перероблюваної сировини, палива і т.д. У процесі виробництва ці засоби виробництва зношуються, перероблюються, а то і зникають зовсім. Так змінюється споживча вартість засобів виробництва.

У  сучасних  економічних  джерелах  [6]  зустрічаємо різноманітні  трактування терміну “амортизація”,  сутність  яких  зводиться до  того,  що  амортизація – це  процес  перенесення авансованої раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовленої продукції з метою повного відшкодування зношування  засобів праці.  Така  ж трактовка характерна  і для західних  економістів:

“Амортизація є грошовим виразом зносу засобів праці. Вона відображає процес перенесення уречевленої в основних засобах суспільної праці на вироби, що виготовляються з їх допомогою” .

Необхідно звернути увагу на те, що в період трансформаційних змін питання амортизації стали досить актуальними. Це пояснюється тим, що мова йде про методи збереження і оновлення основного капіталу і суттєвий елемент собівартості продукції. Стосовно амортизації основного капіталу в ринкових системах існують  дві  концепції:  економічна  і податкова  [8].

Амортизація  в економічній  концепції розглядається  як  списання  вартості  основного капіталу  за  економічно  обґрунтованими  нормами,  що відображає  реальний  його  знос  у даних  умовах  відтворення.  Нарахування  амортизації  в економічних цілях необхідно для визначення витрат основного капіталу в поточному виробництві і відповідно дійсній його  прибутковості,  для управління  виробництвом  і надання  об’єктивної  інформації  про ефективність даного  виробництва  його  керівникам,  акціонерам,  кредиторам,  іншим  підприємствам  і т.п.  Що стосується  амортизації  в податковій  концепції,  то  це  списання  вартості  основного капіталу  за податковими  нормами,  що  можуть  перевищувати  економічно  обґрунтовані.  У цьому  випадку амортизація розглядається як засіб розподілу авансованої вартості, а використовується для визначення величини прибутку, що підлягає оподаткуванню. Нарахування амортизації в податкових цілях регулює відносини підприємств із бюджетом відповідно до проведеної державою податкової політики.

Отже, думки вчених стосовно економічної сутності амортизації розходяться. А саме одна з них полягає в тому,  що  амортизація  – це  грошовий  вираз  зносу,  друга,  що  амортизація  – це  процес  перенесення вартості зносу на собівартість продукції, а третя, що амортизація – це прийом або метод бухгалтерського обліку [1].

Для з’ясування економічної  сутності амортизації розглянемо кругообіг  основного капіталу, оскільки всі  визначення  цього  поняття  тією  чи  іншою  мірою  пов’язані  із  вартістю  основного капіталу,  тобто  із вартістю тієї частини виробничого кап талу, яка бере участь у виробництві та переносить свою вартість на новостворений продукт частково.

  У процесі господарської діяльності кругообіг основного капіталу проходить три стадії. На першій стадії відбувається  продуктивне  використання  засобів  праці  та  нарахування  амортизаційних  відрахувань.  На цій стадії засоби праці в процесі експлуатації зношуються і нараховується сума зносу, яка і є підставою для списання  суми  амортизаційних  відрахувань  на  витрати  після  завершення  процесу  виробництва. Отже, на першій стадії кругообігу основного капіталу втрачається споживча вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції. На другій стадії відбувається перетворення частини основного капіталу, який перебував у продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань. Саме на цій стадії формується амортизаційний  фонд.  І на  третій  стадії  в процесі  виробництва  має  відбуватися  оновлення  споживної вартості  частини  основного капіталу.  Це  оновлення  здійснюється  заміною  зношених  засобів  праці  на нові  за  рахунок  амортизаційного  фонду.  Але слід  вказати,  що  на  цій  стадії  не  завжди  відбувається оновлення основного капіталу і, можливо, саме в цьому криється одна з головних проблем амортизації. Таким чином,  кругообіг  основного капіталу  включає знос,  амортизацію  і оновлення.  До  того  ж знос  і амортизація  відбуваються  в процесі  виробничого  використання  основного капіталу,  а оновлення  – у результаті його створення і відновлення.

Що  стосується  зносу,  то  розрізняють  два його  види  – фізичний  і моральний.  Під  фізичним  зносом основного капіталу  розуміють  поступову  втрату  ним своїх  первісних  техніко-експлуатаційних властивостей,  тобто  споживної  вартості.  Однак  це  відбувається  не  лише  в процесі  функціонування основного капіталу, але й при його бездіяльності і призводить до поступового зменшення його реальної вартості  – економічного  спрацювання.  З  часом фізичне  спрацювання  поступово  накопичується  і зумовлює  такий  технічний  стан  того  або  іншого  засобу  праці,  коли  подальше  використання  його  у виробництві  стає  неможливим,  тобто  настає  момент  повного  фізичного  зносу,  який  вимагає  заміни такого знаряддя праці новим екземпляром аналогічного призначення.  [5]

Крім  фізичного  зносу  засобів  праці  існує  і  моральний  знос,  при  якому  ще  достатньо  придатні  за матеріальним  станом  машини  і  обладнання  стають  невигідними  в  експлуатації  порівняно  з  новими, більш  ефективними  зразками  техніки.  У  сучасних  умовах  усе більшого  значення  набуває  врахування саме морального зносу. Поява нових, більш сучасних видів устаткування з підвищеною продуктивністю, кращими  умовами  обслуговування  й експлуатації  часто робить  економічно  доцільним  заміну  старих засобів  праці  ще  до  їхнього  фізичного  зносу.  Несвоєчасна  заміна  морально  застарілих  засобів  праці завдає значної шкоди розвитку технічного прогресу в країні, стримує зростання продуктивності праці, оновлення  виробничого  апарату,  розробку  науково  обґрунтованих  норм  амортизації.  А це  зовсім неприпустимо в умовах ринкової конкуренції. Отже, періодично виникає необхідність заміни основного капіталу, і перш за все його активної частини, новими, сучаснішими екземплярами.

Необхідно  звернути  увагу  на  те,  що  знос  не  ідентичний  зношуванню.  Зносу  піддаються  всі  вироблені засоби  праці,  як  діючі,  так і бездіяльні,  незалежно  від  їхньої  участі  в процесі  виробництва.  Знос  – об’єктивно  існуюче  явище,  тоді  як  зношування  -  це  економічний  процес,  відображення  зносу  в економічній  дійсності. 

Сутність і функції  амортизації виявляють свою дію  через низку складових, взаємодія яких визначає зміст амортизаційної  політики  держави  та  підприємства.  Основні складові амортизаційної політики:

-норма амортизації та її структура

-оцінка та переоцінка основного капіталу

-методи нарахування амортизації

-порядок використання амортизаційного фонду

Значну  роль  в  системі  амортизації  відіграють  методи  її  нарахування.  Під  методом  нарахування амортизації  мається  на  увазі  розподіл  вартості  основного  капіталу  за  роками  його  служби  у  певному системному порядку. Вони активно впливають  на обсяг амортизаційного фонду, на ступінь концентрації ресурсів  у  різні  періоди  функціонування  засобів  праці,  на  розміри  відрахувань,  які  включаються  у собівартість  продукції.  [3]. З їх  допомогою  господарюючі  суб’єкти  можуть  прискорювати,  гальмувати  або рівномірно  списувати  вартість  основного  капіталу  протягом  встановленого  строку  його  служби.  У міжнародній практиці для нарахування амортизації використовують пропорційні, регресивні (або методи прискореної амортизації) та прогресивні (методи сповільненої амортизації) методи .

Для  надання  амортизаційній  політиці  гнучкості,  точнішого  нарахування  амортизаційних  сум,  система амортизації повинна  постійно розвиватися, тобто необхідно  переглядати норми, уточнювати нормативні положення, регулювати порядок нарахування  амортизації, удосконалювати систему  її обліку, проводити переоцінки  основного капіталу. Така рухомість  системи амортизації зумовлена  динамічністю науково-технічного прогресу, постійними змінами умов виробництва, розвитком суспільних потреб. Проведення обґрунтованої амортизаційної політики сприяє зміцненню фінансової бази підприємств, їх інвестиційній орієнтації. 

 

2. Особливості реалізації амортизаційної політики в Україні

 

Амортизаційна політика є  складовою частиною системи зовнішнього  керування відтворення зношених основних засобів підприємства. Вона визначає рівень індивідуалізації й  можливість внутрішньої варіативності  амортизаційної політики окремого підприємства впродовж багатьох років амортизаційна політика залишається найслабкішою ланкою економічної політики усіх без винятку урядів незалежної України, оскільки сформована ними амортизаційна система не виконує своєї головної функції – не створює зацікавленості підприємців до оновлення основних засобів, впровадження наукових розробок та новітніх технологій у виробництво[9].

Отже ,амортизаційну політику можна визначити не тільки, як комплекс мір і лінію дії держави  у сфері відтворення основного  капіталу, але і як відносини між  господарюючими суб'єктами в процесі  формування умов здійснення відтворювального процесу шляхом визначення норм амортизації, способу перенесення вартості основного  капіталу на виробничий  продукт, формування, розподіл і використання засобів  амортизації з метою задоволення  потреб економіки в основному  капіталі.

Розглянемо амортизаційну  політику на макрорівні, яка приводить  в дію певні важелі, що впливають  на ступінь оновлення основного  капіталу, та прискорення НТП, створює  сприятливий інвестиційний клімат в країні, вдосконалює податкову  систему. Основними елементами амортизаційної політики на макрорівні, є:

-   розробка економічно  доцільних термінів корисного  використання основного капіталу. Термін корисної служби основного  капіталу повинен враховувати  передбачуваний фізичний і моральний  знос, очікуваний об'єм використання  основного капіталу, юридичні та  інші обмеження на його використання.

-  реалізація ефективних  механізмів нарахування амортизації.  Використання найбільш сприятливого  і оптимального варіанту нарахування  амортизації виходячи з цілей  і завдань розвитку національної  економіки.