Музика як вид мистецтва

XX століття

Виконання симфонії № 8 Малера у Філадельфії, 1916 рік.

В кінці 19 — початку 20 століття в європейській музиці починається  новий період, що відповідає початку  імперіалізму. Цей період характеризується інтенсивними пошуками нових засобів  виразності, експериментів, великою  кількістю стильових течій.

Характерним для світової історії стає тісна взаємодія  культур різних країн світу, які  до цього моменту розвивалися  відокремлено. Європейська музика зазнає значного впливу музичних культур народів  східної Азії (особливо японської  в творчості Дж. Пуччіні, К. Дебюссі), Латинської Америки, Африки (джаз).

Академічна музика першої половини століття

В першій половині 20 століття поряд з продовженням традицій пізнього романтизму (творчість Г. Малера, Р. Штрауса, С.Рахманінова, К. Шимановського) виникають нові стильові напрямки —  імпресіонізм (К. Дебюссі, частково М. Равель), експресіонізм (А.Шенберг, А.Берг), неокласицизм (П. Хіндеміт, частково І. Стравінський), все більше відособлюються індивідуальні  композиторські стилі. Значну увагу  композитори приділяють дослідженням глибинних пластів музичного  фольклору та його інтеграції в композиторську творчість (Бела Барток, рання творчість  І. Стравінського, частково Г.Свиридова, В.Лютославського, українських композиторів Б.Лятошинського та Л.Ревуцького).

Інтенсивні пошуки нових  композиторських засобів приводять  до значного розширення поняття та застосування тональності, а в творчості  ряду композиторів — до повної відмови  від тональної системи (див. атональність), та винайдення нових засобів звуковисотної  організації, напр. додекафонії, а пізніше  — серіалізму.

Велике значення для розвитку музики мала поява та розповсюдження звукозапису та кіно. З'являються  перші електроінструменти, що відкривають  новий погляд на природу й можливості звуку (див. електронна музика). В 1920-х  роках футуристи здійснюють спроби залучення до музичного мистецтва  шумових звуків. В 1940-х роках розвиток техніки звукозапису відкриває  новий напрямок — конкретну музику.

Повоєнні роки поглибили  експериментаторські тенденції  попередніх років — у 1950-ті роки виникають перші електронні експериментальні студії, на зміну серіалізму приходить  алеаторика, у 1960-ті роки авангардні течії  проникають і в радянську музику, яка до цього моменту розвивалася  у руслі соцреалізму.

Популярна музика

    Докладніше: Поп-музика

Радикальні зміни в  соціально-економічному устрої відкрили нову епоху в розвитку масової  культури, що включила до себе цілу низку  музичних напрямків. В 1920-х — 30-х  роках в США та країнах Європи масовою музичною культурою стає джаз, на теренах СРСР — масова радянська  пісня.

1950-ті роки ознаменувалися  появою рок-н-ролу, 1960-ті — появою  рок-музики, а 1970-ті — європопу, а також цілої низки популярних  напрямків електронної музики. Всесвітню  славу здобувають музичні гурти,  такі як The Beatles, The Rolling Stones, Led Zeppelin, Queen, Deep Purple, AC/DC, ABBA та багато інших.  Показником їхньої популярності  стає кількість проданих копій  альбомів (платівок або, пізніше,  компакт-дисків), яка іноді сягає  мільйонів і навіть десятків  мільйонів. Абсолютний рекорд  — близько 46 мільйонів копій  — належить Майклу Джексону, альбом  «Thriller».

Знаковим явищем у 1980-х  роках стає входження до поп-культури т.зв. World music — музики, що спирається на елементи етнічної музики різних народів.

Постмодернізм

    Докладніше: Постмодернізм  у музиці

Останню третину XX століття в музиці розглядають під знаком постмодерну. Якщо музика епохи модерну  розглядалася, як спосіб вираження, то в епоху постмодерну музика стає видовищем, продуктом масового споживання та індикатором групової ідентифікації, наприклад знаком, що допомагає визначити  свою приналежність до тієї чи іншої  субкультури. Стає характерним поєднання  різних музичних стилів та жанрів, полістилістика, стираються кордони між «високим мистецтвом» та кітчем.

Подібному зближенню жанрів, а нерідко і їх поєднанню сприяв розвиток звукозапису, що відкрив можливість для роботи з семплами — використанню і поєднанню в рамках однієї композиції різних попередньо записаних звуків. Техніка використання існуючого матеріалу знайшла своє відображення і в традиційній інструментальній музиці, зокрема у творах Д. Шостаковича, А.Шнітке, Л.Беріо, які використовували «алюзії» та прямі цитати творів композиторів минулого. Подібні техніки дозволили говорити про зменшення ролі композитора в музичній композиції, що знайшло свій прояв не тільки у використанні запозиченого музичного матеріалу, але й у використанні складних математичних алгоритмів (в серіальній музиці) або випадковості (в алеаториці).