Країнська симфонія М.Калачевського

    Михайло Миколайович Калачевський народився  у 1851 році в с. Попівка на Полтавщині (нині Кіровоградської області). Дитячі роки його пройшли в оточенні, де звучала народна музика. Професіональну музичну освіту він здобув у Лейпцігській консерваторії, яку закінчив у 1876 році. Навчався юнак на кілька років пізніше від Миколи Лисенка й у тих самих педагогів, зокрема по класу композиції у професора Е. Ріхтера. Повернувшись на батьківщину, Калачевський поселяється у Кременчуці. Не маючи можливості працювати за обраним фахом, він займається активною музично-просвітницькою діяльністю, виступає як диригент; займається громадською діяльністю, адвокатською практикою і меценатством; працює у Кременчуцькому повітовому мировому суді. Протягом 1890—1900 рр. очолював Кременчуцьку земську управу, багато зробив для розвитку земських шкіл і лікарень.

    Та  частина творчої спадщини М. Калачевського, що дійшла до нас, невелика — це струнний квартет, фортепіанне тріо, романси, фортепіанні твори, «Реквієм» тощо. Збереглося також 19 романсів, чотири п'єси  для фортепіано і партитура «Української симфонії».

    Найголовнішим твором Калачевського є його симфонія. Написана як дипломна робота композитора, вона прозвучала на випускному екзамені та в публічному концерті, програма якого складалася з творів випускників  консерваторії. На Україні симфонію Калачевського неодноразово виконував  оркестр під керуванням Д. Ахшарумова в Полтаві, а потім у Харкові  й Кременчуці. В радянський час  цей твір міцно ввійшов до репертуару оркестрів. Він звучав по радіо, його записали на грамплатівку; партитура також була опублікована.

    Симфонічний жанр на Україні у XVIII і XIX ст. не набув широкого розвитку. І все ж окремі його зразки дають уявлення про мистецький процес. Це перші симфонії кінця ХУІІІ ст. — «Українська симфонія» Е. Ванжури, Концертна симфонія Д. Бортнянського, а також Симфонія соль мінор початку XIX ст. невідомого автора. І лише в 1869 році Лисенко написав свою «Юнацьку симфонію». Через кілька років з'являється твір Калачевського. Скоріш за все, композитор уже був знайомий з доробком Лисенка. Вже був написаний ряд Лисенкових романсів на вірші Т. Шевченка. Можливо, Калачевський знав і його «Українську сюїту у формі старовинних танців на основі народних пісень» для фортепіано, і симфонію, адже вони навчались композиції в одного педагога.

    У відборі музичних тем та у принципах їх розвитку Калачевський пішов слідом за М. Лисенком і російськими композиторами - класиками. В основі усіх тем «Української симфонії» лежать мелодії народних пісень. Характерно, що композитор зберігає жанрові особливості пісні, прагне повніше розкрити засобами оркестру, через велику музичну форму її образний зміст. Безперечно, на Калачевського мала вплив і західноєвропейська музика, зокрема симфонії німецьких композиторів - романтиків Ф. Мендельсона і Р. Шумана.

    «Українська симфонія» Калачевського — це чотиричастинний цикл: Сонатне алегро, Інтермеццо - скерцандо, Романс, Фінал. Склад оркестру подвійний: флейти, гобої, кларнети, фаготи, чотири валторни, труби, литаври і струнний квінтет.

    Перша частина симфонії лірична за змістом. Тут використано дві народні  пісні — «Віють вітри» і «Йшли  корови із діброви». В інтродукції  і заключенні, що звучать у помірному  темпі й будуються на мелодії  першої пісні, змальовано картину лагідного  літнього вечора. Це є своєрідним образним фоном для розгортання ліричної оповіді. У вступі мелодія народної пісні стає ще спокійнішою, оскільки композитор викладає її в розмірі  ⁴/₄ замість ³/₄ (104, 105).

    На  цій самій мелодії побудовано тему головної партії сонатного алегро. Калачевський максимально активізував  її рух, провівши в розмірі ⁶/₈, і відмовився від закінчення. Отже, вона стала розімкнутою. дістала продовження й розвиток (106).

    Все це допомагає створити ліричний, схвильований характер головної партії, надати темі широкого симфонічного дихання. Цим  настроєм пронизана вся перша  частина симфонії. На матеріалі головної теми будуються сполучна й заключна партії, її поспівки вторгаються й  у побічну партію (головна партія — 1—62 такти, сполучна — 63—102 такти, побічна—103—186 такти, заключна — 187—212 такти).

    Друга народна мелодія («Йшли корови із діброви»), що лягла в основу побічної партії, також зазнала певних змін, передусім метроритмічних. Вони помітні  при порівнянні прикладів 107 і 108:

    Тема  побічної партії має спокійний характер. Вона є своєрідним лірико-споглядальним  центром експозиції й усієї першої частини.

    Тональне  співвідношення тем в експозиції (ля мінор — до мажор), їх міцна пісенно-фольклорна основа, а також широке використання альтерованих гармоній, зменшених септакордів, зіставлень однойменних тональностей свідчать про зв'язки музики Калачевського з творчістю Ф. Шуберта, Ф. Мендельсона.

    Розробка  має три епізоди, три «хвилі»  розвитку музичного матеріалу. Перший починається після невеликої  десятитактової зв'язки. Відокремлена з головної теми початкова фраза  проводиться в різних тональностях: сі мажорі, сі мінорі, фа-дієз мажорі, фа-дієз мінорі тощо.

    Другий  епізод виростає на цьому самому матеріалі: мелодію проведено у збільшенні в підкреслено-стриманому, навіть наближеному  до маршу тонусі. Початковий шеститакт  далі розвивається поліфонічними засобами: відбувається поступове нашарування  оркестрових голосів, які імітують тему. Розвиток приводить до кульмінації. Третій епізод розробки виростає з  тривожно пульсуючого тремоло альтів. На цьому фоні викристалізовуються  поспівки побічної партії, які також  проводяться поліфонічно в різних голосах.

    Невеликий передикт своїм активізуючим пульсом  приводить до репризи. Його можна  було б вважати інтонаційною конкретизацією з метою відновлення попереднього тематизму. В репризі відбувається ще більше тональне зближення тем: ля мінор — головна, ля мажор — побічна. В цілому тут збережено характер музики експозиції.

    Друга частина — Інтермеццо-скерцандо  — жартівлива народна сцена. Музика її виросла з першої фрази народної пісні «Дівка в сінях стояла». Форма інтермеццо — тричастинна репризна. Крайні частини написано у фа мажорі, середня, що будується на цьому ж матеріалі,— у ре мінорі.

    Третю частину — Романс — витримано  в лірико-епічних тонах. Калачевський поклав в основу теми мелодію історичної пісні «Побратався сокіл з  сизокрилим орлом» (109)

    Сама  тема звучить могутньо, велично, її розмірений тон, досить насичений «хоровий» інструментовій, широкий пульс мелодичного дихання створюють епічний образ (110)

    Тут виникає багато аналогій з історичними, героїчними народними піснями. Зв'язки з піснями-романсами можна вбачати  в мелодичних зворотах гармонічного мінору, частому застосуванні акордів  головних ступенів тощо. Форма Романсу  — тричастинна репризна. У першій тема звучить з невеликими змінами  тричі. Середину витримано в дещо швидкому темпі (Рій mosso e agitato). Вона має розробковий характер, тема проводиться в мажорних тональностях (до мажор, фа мажор, сі-бемоль мажор та ін.).

    Романс  виконує в симфонії функцію ліричного  центру твору, традиційного для класиків і романтиків.

    Фінал симфонії пронизаний стихією танцю. Він побудований на зіставленні  двох тем, в основі яких — народні  танцювальні пісні «Ой гай, гай» і «Ой джиґуне, джиґуне». Обидві теми зберегли пісенно-жанрові риси: восьмитактову  квадратну структуру, підкреслено  танцювальну музичну фактуру. Головна  партія відтворює масовий народний танок (див. пр. 111), побічна — жартівливий  хореографічний дует (див. пр. 112). Тональний  план експозиції — ля мажор, до-дієз мінор, мі мажор — будується за принципом ладотональних співвідношень, характерних для романтичної симфонії (111, 112).

    Дві «хвилі» розробки розгортаються  на матеріалі сполучної і побічної партій. У першій підкреслено драматичні риси, у другій — жартівливі. Після  репризи, яка не вносить суттєвих змін, звучить урочиста святкова кода (тему головної партії тут проведено  у збільшенні).

    «Українська симфонія» М. Калачевського —  яскраво національний і глибоконародний  твір. Використавши народні мелодії, композитор зумів зберегти їх жанрові  особливості і створити своєрідні  народні образи. М'яка лірика, дотепний жарт, героїко-епічна пісня і сцена  народних веселощів — ось стислі характеристики змісту твору. Лірико-жанрова  симфонія Калачевського — помітне  явище в українській музиці другої половини XIX ст. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література 

1. С. Лісецький. Українська музична література для 4-5 класів ДМШ. К.: «Музична Україна», – 1991.
2. Фільц Б. Джерела музичної культури [України] // Дзвін. – 1990.
3. Рудницький А. Українська музика. Історико-критичний огляд. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1963. – 406 с.
4. Ольховський А. Нарис історії української музики / Ред. Л.Корній. – К.: Муз.Україна, 2003. – 512 с. ІІ нот. Музика Західної України (Галичина та Закарпатська Україна.
5. Місячник “Українська музика” (1937-1939) Сист. покажчик змісту журналу / Ред. П.Костюк. – Львів, 2003. – 59 с.
6. Митці України: Енциклопедичне видання / Упорядник Г.Лабінський, С.Музда. За ред. В.Кудрицького. – К.: Українська Енциклопедія, 1992. –