Автор: Пользователь скрыл имя, 02 Ноября 2012 в 17:18, реферат
Кіно є одним із найбільш популярних видів мистецтва ХХ ст. Кінематограф (від грец. — рух та писати, зображати). Його поява була зумовлена прогресом у галузі науки і техніки, впливом насиченого життя, поглибленням різних соціальних процесів, потребою відбити і художньо осмислити динаміку розвитку суспільства. Кінематографія спирається практично на всі види мистецтва і використовує їхні засоби художньої виразності. При цьому, кінематограф не просто їх використовує, а трансформує, і з їхньою допомогою створює нову, кінематографічну основу.
1. Витоки кінематографу. Сінематограф братів Люм’єр.
2. Зародження українського кіно.
3. Види кіномистецтва.
4. Звукове кіно.
5. Творчість видатних діячів українського кінематографу.
Тема Зародження та розвиток кіно в Україні
План
1. Витоки кінематографу. Сінематограф братів Люм’єр.
2. Зародження українського кіно.
3. Види кіномистецтва.
4. Звукове кіно.
5. Творчість видатних діячів українського кінематографу.
Кіно є одним із найбільш популярних видів мистецтва ХХ ст. Кінематограф (від грец. — рух та писати, зображати). Його поява була зумовлена прогресом у галузі науки і техніки, впливом насиченого життя, поглибленням різних соціальних процесів, потребою відбити і художньо осмислити динаміку розвитку суспільства. Кінематографія спирається практично на всі види мистецтва і використовує їхні засоби художньої виразності. При цьому, кінематограф не просто їх використовує, а трансформує, і з їхньою допомогою створює нову, кінематографічну основу.
Важливим етапом у розвитку кіно було створення фотографії Дагером і Ньєпсом у 1839 р. Але найбільш вдалим був апарат французів, братів Люм'єр. Разом із братом Луї (1864 - 1948) Огюст (1862 - 1954) розробив апарат, який вони назвали сінематограф. Головним винахідником був Луї, а брат Огюст допомагав йому, здебільшого грішми. Цей апарат мав скачковий механізм, який забезпечував рівномірний рух плівки перед об’єктивом, ним можна було знімати та демонструвати фільми. Крім технічного винаходу братам Люм'єр належить ініціатива регулярного випуску фільмів.
28 грудня 1895 року в Гран-кафе на Бульвар-де-Капюсін у Парижі відбувся перший кіносеанс, що почався з показу площі Белькур у Леоні. Ця дата і вважається днем народження кіно. В той день було продано лише 35 квитків вартістю один франк, однак пізніше до братів Люм'єр вишиковувалися величезні черги бажаючих побачити кіно. Після такого успішного дебюту кінематограф швидко поширився Європою. Вже через декілька тижнів апарат і фільми Люм'єрів з’явилися у Петербурзі, Москві, Римі, Вені, Берліні, дійшли до Індії, Австралії, Єгипту. Через декілька місяців з’явилася маса кінотеатрів (сінематографів, біографів, ілюзіонів), через рік у більшості європейських країн фотографи, актори чи утримувачі розважальних закладів почали знімати власні фільми.
Серед піонерів українського кіно був також Альфред Федецький, котрий отримав спеціальну освіту у Відні, де закінчив інститут фотографії при академії мистецтв. Працюючи в Харкові, він створив цілу низку портретів, серед яких і найвідоміший портрет П. І. Чайковського. Фотографії А. Федецького публікували кращі газети і журнали світу. В середині 1895 року в Росію привозять перші кіноапарати Люм'єрів, Едісона і Пате. А. Федецький зразу починає зйомки перших в історії українського кіно хронікально-документальних фільмів. Перша зйомка відбулась 30 вересня 1896 року. Тоді А. Федецький зняв «Перенесення чудотворної ікони в Харківський Покровський монастир», а 2 грудня в Харківському оперному театрі відбувся перший публічний кіносеанс в Україні.
У 20-і роки Одеса на певний час стає столицею українського кінематографу. Після створення у Харкові в 1922 році Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) в Одесі на базі декількох колишніх приватних кінопідприємств створена Одеська кінофабрика ВУФКУ, з 1929 р. Одеська кінофабрика "Українфільм", з 1938 отримала сучасну назву. Аж до створення в 1928 р. кінофабрики в Києві це було єдине велике кінооб'єднання в Україні. Тут працювали видатні кінорежисери Петро Чардинін /Красавчиков/ (1873-1934), Володимир Гардін (1877-1965), Георгій Тасін /Розов/ (1895-1956), дебютували як кінорежисери Олександр Довженко (1894-1956), Іван Кавалерідзе(1887-1978), Лесь Курбас (1887-1942), знімалися актори Амвросій Бучма, Наталя Ужвій, Юрій Шумський, Іван Замичковський.
П.Чардинін за 25 років роботи на Одеській кінофабриці створив понад 200 кінострічок. Ним були поставлені картини "Розповідь про семеро повішених" (1920), "Магнітна аномалія", "Тарас Шевченко" (1926), "Тарас Трясило" (1927), "Червінці", "Хазяїн чорних скель", "Черевички" (1928). П.Чардинін відкрив талант молодого А.Бучми, доручивши йому заголовну роль Тараса Шевченко в однойменному фільмі. Фільм Чардиніна "Укразія" про антантівську інтервенцію в Одесі демонструвався в 1925 р. на Міжнародній виставці в Парижі і став першим українським фільмом, що вийшов на закордонний екран.
На Одеській кіностудії в 1926 р. зняв свій перший фільм "Вася - реформатор" О. Довженко. Потім з'явилися фільми "Ягідка кохання" (1926), "Сумка дипкур'єра" (1927), "Звенигора" (1928, сценарій Й. Йогансена, художнє оформлення В.Кричевського), "Арсенал" (1929). Наступні фільми, О.Довженко знімав уже в Києві.У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, що ставили московські кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм С. Ейзенштейна "Броненосець Потьомкін", що увійшов в десятку кращих фільмів світового кінематографу і став візитною карткою Одеси.
Кіномистецтво - вид мистецтва, який за допомогою кінематографічної техніки, оперуючи рухомим зображенням і звуком, відтворює реальну дійсність у художніх та художньо-документальних образах. Кіномистецтво, синтезуючи і вбираючи художній досвід літератури, театрального й образотворчого мистецтва, музики і переломлюючи його через свої особливості й специфіку, володіє власними зображально-виражальними засобами, з яких головні - фотографічна природа зображення, рухомого в часі, та монтаж.
Існує 4 основні види кіномистецтва:
Кожний із видів має свої особливості і завдання.
На Україні ігрові стрічки з'явилися 1907 р., з 1909 р. випускались комедії, драми, водевілі з репертуару та у виконанні акторів українських театрів: "Шельменко-денщик", "Москаль-чарівник", "Ніч перед Різдвом" (Харків). В 1911 р. оператор Д. Сахненко зняв у Катеринославі фільми "Наймичка" і "Наталка Полтавка" в постановці М. Садовського за участю М. Заньковецької та І. Мар'яненка, а також "Любов Андрія" (1912, за "Тарасом Бульбою" Гоголя), "Запорізька Січ" (1914), "Богдан Хмельницький" (1914). В Києві були поставлені фільми "Пан Штукаревич" (1912), "Запорізький скарб" (1913) та ін.
Один з батьків-засновників російського кіно і кінопромисловості, купець, підприємець, режисер, донський козак - Олександр Ханжонков.
Олександр Олексійович Ханжонков народився 8 серпня 1877 року в станиці Аксайській, області Війська Донського, в сім’ї відставного козачого офіцера. 1906 року він створив прокатну контору “О.О. Ханжонков і КО”, а потім і кінофабрику з кіноринком.
Він знаходив талановитих людей і запрошував їх до роботи. Нікому не відомий чиновник з Вільно, який не мав жодного стосунку до кіно, звернувся до представників іноземних кінофірм з пропозицією про надання йому кіноапаратури для зйомок цими фірмами кінофільмів, в яких діючими персонажами повинні були бути... жуки. Звичайно, ніхто не сприйняв серйозно його пропозиції, над ним сміялися. Він звернувся до Ханжонкова. Вислухавши його, Ханжонков підписав з ним угоду, і оператор поїхав у Вільно, маючи із собою апарат і плівку для створення своєї першої картини.
Так народилася “Прекрасна Люканіда” — мультфільм про війну жуків-рогачів і вусачів. Вона мала шалений успіх. Батько цього мультфільму Владислав Старевич став першим російським мультиплікатором, а Олександр Ханжонков — першовідкривачем вітчизняної анімації.
Ханжонкову відкрили кредити російські банки. Фінансовий стан фірми зростав. Вже 1908 року за допомогою першого російського кінорежисера В.М. Гончарова Ханжонкову вдалося зняти і випустити в прокат короткометражний художній фільм “Пісня про купця Калашникова”. А вже 1910 року він випускає фільмів більше, ніж будь-яка інша російська кінофірма.
Вершиною творчої діяльності Ханжонкова став фільм «Оборона Севастополя» 1854 — 1855 рр., поставлений 1911 року з В.М. Гончаровим за їхнім спільним сценарієм. Це був один з перших в світі повнометражних художніх фільмів, який повідав світу про мужність та стійкість захисників Севастополя. Складні батальні сцени, історична правдивість, динамічність сюжету — кінострічка з тріумфом пройшла по екранах Росії й за кордоном. Вона збереглася до нашого часу. Навіть сьогодні кадри цього історичного фільму демонструються екскурсантам, що прагнуть подивитися Панораму “Оборона Севастополя”.
У 1915 році фірма Ханжонкова запросила Віру Холодну. Її знайшов у натовпі статисток Євген Францевич Бауер. Для дебюту малодосвідченої артистки Бауер вибрав відповідний сюжет. Героїня була звільнена від будь-якої гри. Вона з'являлася на екрані зачарованої, немов під гіпнозом. "Пісня торжествуючої любові" по Тургенєву як не можна більше підходила для цих цілей. Вихід картини став сенсацією для глядача, вже пересиченого подібними історіями. Чуття художника не підвело Бауера: молода, не досвідчена навіть театральним досвідом Холодна, своїми прекрасними сірими очима і класичним профілем викликала сенсацію і відразу ж потрапила в розряд "кінозірок", що зійшли на українському кіногоризонті.
Віра Холодна довгий час вважалася зіркою російського кінематографу, однак не всі знають, що красуня-актриса була українкою. Вона народилася 5 серпня 1893 року на Полтавщині, в родині вчителів.
Віра Холодна увірвалась в радянський кінематограф зненацька й стала зіркою миттєво. Бо чи можна було залишатись байдужим до глибоких сумних очей та ніжних рухів її переконливих героїнь. Дуже вродлива, витончена, з манерами справжньої аристократки. Здавалося, їй не було рівних в красі, таланті, й так повинно було бути завжди. Однак доля вирішила по-своєму. Зірці німого кіно було всього 26 років, коли вона померла в Одесі, згорівши від хвороби.
Віра Холодна пробула на екрані лише три роки і знялася більш ніж у 50-ти фільмах, з яких збереглось тільки п'ять - "Діти століття", "Міражі", "Життя за життя", "Мовчи, журба, мовчи", "Останнє танго" (фраґмент) і дві хроніки.
На Україну ініціативу в справі будівництва радянської кінематографії взяли на себе військово-політичні організації.
На початку березня 1919 року при кіносекціі агітпросвета Київського військово-окружного управління був утворений центр, який об'єднав велику групу письменників, кіно-режисерів, акторів, художників. В Радянській Україні починається кіно, якому надавали державний характер. З 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеські та ялтинські підприємства, а в 1928 році ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім О. Довженка) - одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі
Трохи пізніше керівництво кіноцентром перейшло до агітпросветуправлінню Наркомвоєна УРСР. Для виробництва агітаційних фільмів було створено спеціалізоване кіновидавництво «Червона зірка», якому передали націоналізовану приватну кіностудію «Художній екран».
Потім Наркомпрос УРСР організував Всеукраїнський фотокінокомітет і здійснив націоналізацію приватних прокатних контор. Всеукраїнський фотокінокомітет взяв на себе і цензурні функції - визначення політичної, художньої і моральної цінності картин.
Разом з військово-політичними організаціями він приступив до формування мережі кіноустановок, котрі обслуговують робочих, селян і червоноармійців. Всеукраїнський фотокінокомітет встановив зв'язок з Всеросійським фотокіновідділом Наркомпроса РРФСР, став отримувати звідти гостродефіцитну плівку і обмінюватися фільмами з кіноорганізаціями РРФСР. У міру освоєння звільнення Україні від контрреволюційних урядів і інтервентів почалася організація обласних кінокомітетів.
Київська кінофабрика ВУФКУ створена в 1928 р. Тут поставлені фільми
"Земля" О.Довженко (1930,
на Всесвітній виставці в
Першими взірцевими фільмами ВУФКУ були «Два дні» Георгія Стабова та «Нічний візник» режисера Георгія Тасіна.
Георгій Стабов у свою улюблену роботу «Два дні» — драму зі справжніми людськими пристрастями, з талановитим актором Іваном Замичковським, з винахідливою операторською роботою Д.Демуцького, вклав талант людинознавця і зрілість режисерської думки. Невипадково професор І.Корнієнко відніс драму «Два дні», як і «Нічний візник» Г.Тасіна, до кращих надбань українського кіно 20-х років.
У фільмі переконливо, в тонких психологічних деталях показано духовне прозріння старої людини — панського слуги Антона, який під впливом бурхливих, кривавих подій двох днів у своєму житті зрозумів, на чиєму боці правда, і став до лав борців за свободу. Незабутнє враження справляє сцена спогадів Антона, коли він тремтячими руками складає старе фото сина Андрія, командира червоноармійців, і плаче, згадуючи своє нелегке життя.
«Нічний візник» Георгія Тасіна - один з перших фільмів українського кінематографу, де на зміну схематичним «революційним» типажам приходить яскраво виражена особистість. Трагедія «маленької людини», яка у вирі революційних подій воліє лишатися політично-незаанґажованою, але volens nolens (волею, не волею) втягується у трагічні обставини й змушена здійснити рішучий вчинок, зворушила не тільки українського глядача, але й спокушених європейців.
Роль одеського нічного візника, що втрачає доньку через власне нехлюйство, геніально виконана Амвросієм Бучмою – чи не перша в українському кіно вдала спроба розкриття психологічно глибокого характеру на найвищому драматичному рівні, що ознаменувала поворот українського кіно в бік психологізму.
«Нічний візник» вважається найвишуканішим психологічним твором українського німого кіно.