Товарознавчі аспекти маркетингу

4

Зміст

1)                 Методика складання анкет.

2)                 Поняття про якість товарів.

Практичне завдання.

Розробити анкети для експертів, провести анкетування і проаналізувати результати для макаронних виробів «Тая».

Список використаних джерел

1) Методика складання анкет

Динамізм суспільного життя, логіка його розвитку вимагають найширшого використання даних конкретних соціологічних досліджень для розробки наукових методів управління соціальними процесами. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває вивчення методів збирання й обробки соціологічної інформації.

Знання методів збирання інформації в соціологічних дослідженнях необхідне для правильного його використання у кожному конкретному випадку. Але ефективність дослідження залежить не від обсягу зібраної інформації, а від глибини та всебічності аналізу, що повинен виконуватися за певними правилами.

У процесі соціологічного дослідження поєднуються теоретичні і практичні знання, методологічна і методична (емпірична) частини. Остання становить дослідження, яке характеризується збиранням необхідної інформації. Після проведення наукового обґрунтування проблеми, визначення об'єкта та предмета дослідження, формулювання операціональних визначень основних і робочих понять, опрацюванні гіпотези, тобто закінченні теоретико-методологічної фази дослідження, основна увага зосереджується на виборі методів одержання необхідної соціологічної інформації.

Вибір методів збирання визначається, як правило, завданням соціологічного дослідження, специфікою його об'єктів, фінансово-економічним забезпеченням та емпіричною інтерпретацією робочих понять, об'єктивністю підтвердження гіпотез тощо. Вибрати метод збирання соціологічної інформації означає вибрати той чи інший оптимальний шлях одержання нової соціальної інформації для виконання поставленого завдання. Слово метод походить від грецького methodos - шлях до чогось. У соціології - це спосіб одержання вірогідних соціологічних знань, сукупність застосовуваних прийомів, процедур і операцій для емпіричного та теоретичного пізнання соціальної реальності.

Методичний арсенал соціологічних досліджень досить великий. У конкретно-соціологічних дослідженнях застосовують численні методи збирання, обробки й аналізу інформації. Деякі з них не є винаходами соціології і застосовуються у близьких (споріднених) до неї суспільних науках (інформатиці, демографії, соціальній психології). Основні з них (наприклад, опитування) у соціології потрібно розглядати як процес комунікації між особою, яка добуває інформацію (інтерв'юер - той, хто опитує), і особою (групою) - тих, кого опитують, досліджують, інтерв'юють. Тобто інформація одержується у процесі діалогу, в формі запитань і відповідей на них. Такий метод пізнання соціальних явищ і процесів має у соціології давню традицію.

Крім того, що збирання інформації - процес комунікаційний, кожний його варіант є досить складний вид соціально-психологічного спілкування, яке вимагає від дослідника грамотного вибору методу відповідно до обставин і поставлених завдань, знання позитивних і негативних сторін того чи іншого методу тощо.

Найпоширеніший у прикладній соціології метод опитування, який охоплює письмове і усне опитування, що відповідно на практиці виражається у двох його видах: анкетуванні й інтерв'юванні.

Метод опитування, полягає у тому, що дослідник одержує первинну соціологічну інформацію шляхом усного чи письмового звертання до досліджуваної сукупності людей (окремої особи) з питаннями, аналіз відповідей на які розкриває проблему дослідження. При цьому спілкування дослідника з носієм пошукової інформації (респондентом) опосередковується спеціальним, заздалегідь опрацьованим методичним інструментарієм (анкетою чи фіксованим інтерв'ю).

Анкетування може бути індивідуальним і груповим (колективним), очним і неочним. У свою чергу останнє за методом доставки анкети до інтерв'юера поділяється на поштове, пресове, журнальне. Окремо виділяють безпосереднє (кур'єрське) і телефонне опитування. При індивідуальному анкетуванні анкети роздаються респондентам на їх робочих місцях або ж за місцем проживання. Місце і час повернення заповнених анкет обумовлюється.

Групове опитування широко застосовується у трудових колективах, навчальних закладах. Як правило, в таких випадках дослідник працює з групою респондентів з 15-20 осіб, яких збирають у спеціально відведеному приміщенні. Це забезпечує повне повернення анкет, респонденти можуть дістати додаткову індивідуальну консультацію з техніки заповнення анкети. Крім того, анкетер при збиранні анкет має можливість проконтролювати якість їх заповнення, повернути на дозаповнення.

Відрізняють масові і спеціалізовані опитування. Якщо учасники масових опитувань - респонденти, то у спеціалізованих головне джерело інформації - професійно-компетентні особи (експерти), думку яких у соціології враховують при експертному опитуванні.

Найчастіше в опитуванні в якості робочого інстументарія використовують соціологічну анкету. Остання являє собою з'єднану єдиним дослідним задумом систему запитань, відповіді на які покликані виявити комплексні кількісно-якісні характеристики об'єкта і предмета дослідження. Вона є тиражованим документом, який містить сукупність запитань, сформованих і пов'язаних між собою за певними правилами та вимогами. Анкета має бути розрахована на самостійне читання і заповнення респондентом (при заочному опитуванні), або на вільне заповнення ним після попереднього інструктажу, який проводить анкетер, тобто очному опитуванні. Для того щоб анкета як робочий інструментарій одержання вірогідної інформації була зрозумілою і виконувала своє призначення, потрібно знати і дотримуватись ряду правил та принципів її побудови, які виробила соціологія в Україні.

Найголовніший принцип опрацювання ефективної анкети - залучення до її конструювання поряд із соціологічними працівниками (соціологами), соціальними психологами фахівців з тієї галузі народного господарства (науки, культури тощо), у якій досліджуватиметься та чи інша проблема. Загальною передумовою підвищення ефективності робочого інструментарію є комплексний підхід до досліджуваної проблеми, всебічне і компетентне її охоплення системою запитань, експериментальна перевірка їх у пробному (пілотажному) дослідженні і усунення виявлених недоліків та упущень.

При виборі анкетування як методу збирання необхідної інформації слід також знати його позитивні та негативні характеристики. До переваг анкетування належать:

- можливість, яка дозволяє при обмежених ресурсах провести широкомасштабні дослідження і охопити опитуванням великі маси людей у різних регіонах;

- при поштовому, пресовому чи телефонному методах опитування не вимагається мобілізації великої групи анкетерів;

- порівняно дешевий і економічний метод збирання досто-вірної інформації, який займає мало часу;

- можливість за порівняно короткий час одержати велике розмаїття даних з різних сфер життєдіяльності, які цікавлять дослідників;

- дозволяє, і це найголовніше, проводити повторні дослідження через певний проміжок часу.

Наведені переваги анкетування обернулись, на жаль, на практиці в його "недоліки", оскільки сприяли розвиткові "анкетоманії", за якою майже кожному видається складання анкети легкою працею. Непрофесійний підхід до анкетування сприяв і сприяє девальвації цього методу у соціології, а зловживання телефонним опитуванням викликає серйозні нарікання людей.

Щодо справжніх недоліків анкетування, то слід виділити при груповому його виді певні труднощі, пов'язані із забезпеченням повного повернення анкет та їх якісним заповненням тощо.

Таким чином, щоб усунути зазначені недоліки слід до складання анкет і процесу анкетування підходити як до складного комплексного процесу, який вимагає високого професіоналізму і копіткої праці дослідника - знань соціологів, соціальних психологів та інших фахівців. Складання анкет - це окрема тема і тут ми обмежимося лише загальними викладками і зауваженнями.

Насамперед анкета повинна бути складена так, щоб у процесі її заповнення домогтися від респондентів трьох важливих моментів:

1. адаптації респондента до завдань дослідження;

2. досягнення поставленого основного завдання, тобто одержання достовірних відповідей на основні питання досліджуваної проблеми;

3. зняття (усунення) психологічного навантаження, пов'язаного із заповненням анкети.

Титульний аркуш анкети повинен мати коротку і лаконічну назву, яка відбиває тему (проблему) опитування. Наприклад, "Інтелігенція в удосконаленні суспільних процесів", "Вибори-2004", "Інтелектуальний потенціал і конверсія" тощо. Далі анкета супроводжується коротким вступом, завдання якого зацікавити респондентів темою дослідження і довести важливість їх відповідей, а відтак сформувати установку на активну співучасть у проведенні опитування і щирість відповідей.

Початок анкети містить, як правило, найпростіші питання, які вводять респондента в робочий стан, сприяють контакту і вчать, як заповнювати анкету.

З мірою заглиблення у питання їх складність збільшується і всередині анкети досягає апогею, а відтак зменшується, оскільки люди стомлюються. Для зняття психологічного напруження і фізичної втоми у кінці анкети можуть використовуватися малюнки чи питання, які спроможні розвеселити респондентів тощо.

Мова анкети повинна бути простою і загальнодоступною, формулювання запитань таке, яке не допускає двозначності розуміння, двозначних відповідей, труднощів сприйняття тощо. Бажано уникати великих за обсягом анкет при масовому опитуванні.

Ще більш компактним і лаконічним повинен бути робочий інструментарій при пресовому опитуванні.

При формулюванні запитань використовуються закриті, напівзакриті і відкриті питання. Закритим питання називається у випадку, коли у переліку проектованих відповідей на нього наводиться повний набір їх можливих варіантів (альтернатив). На відміну від закритих питань, напіввідкриті не містять підказок і не пропонують респонденту всього комплексу варіантів відповідей і залишають респонденту можливості доповнити цей комплекс. Відкриті питання взагалі не містять жодних варіантів можливих відповідей.

У соціології всі факти, що використовуються для соціологічного заміру в дослідженнях, називаються індикаторами. Останнім притаманні характеристики, які у робочому інструментарії (анкеті) виступають як варіанти відповідей на запитання. Вони розміщуються в анкеті у тій чи іншій послідовності за позиціями, утворюючи певну шкалу виміру. Припустимо, що у числі операційних понять у процесі вивчення ролі працівників використовуються поняття "освіти", "стаж роботи" та ін. Згідно з ними вибраний такий об'єктивний індикатор, як "рівень освіти". Тоді його характеристиками будуть: початкова, неповна, середня, середня спеціальна, незакінчена вища і вища освіта. Вони становитимуть позиції шкали виміру. Такі шкали бувають з рівними інтервалами між позиціями.

Як правило, анкета закінчується так званою об'єктивною, тобто даними про вік, стать, освіту, стан, кваліфікацію тощо опитуваного.

При складанні анкети важливо не тільки стежити за тим, щоб варіанти відповідей на питання співвідносились між собою за всіма правилами побудови відповідної шкали, а й були контрольні питання, які сигналізують про правдивість, логічність відповідей; питання щодо окремих фактів, установок, життєвої поведінки тощо.

Отже, конструювання анкети - складний процес, який вимагає знань спеціалістів різних профілів. І цим не слід легковажити як при складанні анкет, так і при фіксованому інтерв'ю, хоч у сучасній практиці опитування метод інтерв'ю використовується значно рідше, ніж різні форми анкетування.

2) Поняття про якість товарів

Якість товару - це сукупність його властивостей і характеристик, які додають йому здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби покупця. Якість містить у собі не всі властивості товару, а тільки ті, що пов'язані із задоволенням конкретних потреб відповідно до призначення товару. Крім споживчих властивостей, якість включає й інші властивості товару, які забезпечують задоволення потреб проектувальників, виробників, працівників сфери обігу, які мають відношення до товару.

Важливе завдання товарознавства - якнайповніше виявляти закладені в товарі властивості, які формують його якість. Ці властивості можуть виявлятися на всіх стадіях життєвого циклу товару. Якість товару не можна пояснити і виміряти у відриві від його споживчої вартості і корисності. Не можна ототожнювати якість і споживчу вартість. Споживча вартість - це сам товар, який володіє корисністю і є конкретним благом. Товар як споживча вартість є носієм його якості. Підвищення якості невіддільне від прискорення науково-технічного прогресу, тому що тільки в сукупності рішення цих питань можна забезпечити конкурентноздатність товару на світовому ринку.

Показник якості товару - це кількісна характеристика одного чи декількох властивостей товару, які становлять його якість. Показник якості кількісно характеризує ступінь придатності товару задовольняти певні потреби. Номенклатура показників якості конкретного товару залежить від його призначення. У товарів, які виконують декілька різнорідних функцій, номенклатура показників може бути дуже широка, у товару одноцільового призначення вона буде значно звуженою.

Залежно від характеру властивостей показники якості поділяються на такі групи: показники призначення (функціональні); показники надійності, ергономічні показники; естетичні, показники технологічності, показники транспортабельності; показники стандартизації й уніфікації; патентно-правові показники; екологічні показники; показники безпеки; економічні показники і показники однорідності. На стадії товарного обігу на внутрішньому ринку показники технологічності, стандартизації й уніфікації і патентно-правові, як правило, не використовуються.