Проблема зайнятості населення в сучасних умовах

 Перехід  до ринкових відносин в Україні  потребує нової концепції зайнятості  та ефективного відтворення трудового  потенціалу в кожному регіоні,  орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні  та демографічні прошарки населення.

 Конвенція  Міжнародної організації праці  (1988 р.) про сприяння зайнятості  й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися,  всіма відповідними засобами  здійснюватимуть політику сприяння  повній, продуктивній і вільно  обраній зайнятості.

 Зайнятість  населення України має забезпечуватися  шляхом проведення активної соціально-економічної  політики, спрямованої на задоволення  потреб у добровільному виборі  виду діяльності, стимулювання створення  нових робочих місць і розвитку  підприємництва.

 З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передбачено комплекс заходів, серед яких найважливіші такі:

- інвестиційні  та податкові заходи, спрямовані  на раціональне розміщення продуктивних  сил, підвищення мобільності трудових  ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових  малих підприємств, застосування  гнучких режимів праці (скороченого  робочого дня, роботи дома та  ін.), що сприяють збереженню і  розвитку системи робочих місць;

-  профорієнтація, підготовка й перепідготовка  кадрів

- забезпечення  прав та інтересів працівників  через удосконалення законодавства  про зайнятість населення і  працю, створення сприятливих  умов на виробництві;

- проведення  аналітичних і наукових досліджень  економічної структури і прогнозування  змін у якості й розподілі  робочої сили;

- регулювання  зовнішньоекономічної діяльності  в частині залучення і використання  іноземної робочої сили на  основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм  громадянам права працювати за  кордоном;

- сприяння (з боку підприємств, установ  і організацій усіх форм власності)  при потребі створенню додаткових  робочих місць, а також поліпшенню  умов праці в суспільному виробництві.

 У  реалізації цих заходів особливе  місце належить державним і  територіальним програмам зайнятості  населення, державним службам  і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам  за участю профспілок, власників  підприємств.

Висновки

Отже, можна  зробити висновки що зайнятість створює  необхідні передумови ефективного  використання трудового потенціалу суспільства, визначає рівень життя  і добробуту людей.

Основними напрямами удосконалення державного регулювання зайнятості населення  є : удосконалення та активізація  регулятивної функції Державної  програми зайнятості; здійснення моніторингу  ринку праці; постійне удосконалення  інтернет системи вакансій робочих місць державної служби зайнятості; включення на законодавчому рівні системи недержавних закладів працевлаштування до загальної структури механізму державного регулювання зайнятості.

В Україні  є дефіцит робочих місць через  порушення балансу між попитом  і пропозицією праці. Основним важелем  державної політики зайнятості має  стати стимулювання попиту на працю. Необхідною умовою також є стабілізації національної економіки, створення  надійного економічного середовища, рішучої боротьби з корупцією, удосконалення  нормативної законодавчої бази, зміцнення  банківського сектору, державна програма підтримки малого та середнього бізнесу. Потрібно знизити податковий тиск на підприємства, легалізувати тіньову  економіку.

Регіональні ринки праці в Україні рідко  диференційовані. Тому загальнодержавна політика зайнятості населення має  доповнюватися чіткими заходами на регіональному рівні з урахуванням  місцевих особливостей.

Список використаних джерел

1.Глевацька  Н.М. Зайнятість населення України  в умовах нестабільної економічної  ситуації: основні проблеми і  напрями їх вирішення / Н.М.Глевацька, В.А.Михайлович // Наукові праці КНТУ. – 2010. – № 17. – С. 183-192.

2. Державний  комітет статистики // http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Закон  України «Про зайнятість населення» 01.03.1991 № 803-XII (зі змінами та  доповненнями) // http://zakon.rada.gov.ua

4. Конституція  України (із змінами і доп). – К.: Атіка, 2006.