Проблема зайнятості населення в сучасних умовах

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Проблема зайнятості населення  в сучасних умовах»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ

1. Зайнятість  населення

2. Проблема  зайнятості населення в сучасних  умовах

3. Шляхи покращення  зайнятості населення 

Висновки

Список використаних джерел 

Вступ

 

Право на працю справедливо вважається найактуальнішим  правом людини і громадянина, що гарантується конституцією будь-якої цивілізованої  держави. Реальні соціальні передумови для його реалізації та засоби упровадження в конкретних соціокультурних середовищах  або соціальних практиках постійно викликають неабиякий інтерес науковців  та владних структур.

Незважаючи  на позитивні тенденції в розвитку української економіки, що намітились останнім часом, та деяке пом'якшення  у зв'язку з цим ситуації на державному та регіональному ринках праці, проблема працевлаштування громадян не зникає з порядку денного. При цьому  йдеться не лише про задоволення  звичайних потреб та інтересів громадян стосовно вибору ними видів, форм чи місця  трудової діяльності, що їх здатна забезпечити  сучасна розвинута країна (соціальні  гарантії), а й про більш-менш прийнятні  для окремого громадянина види праці (за перехідної, трансформаційної економіки  – соціальна допомога).

Проблеми, що стосуються сфери зайнятості населення  та формування цивілізованого ринку  праці, стають об'єктом інтенсивних  досліджень вітчизняних фахівців. Особливої  актуальності вони набувають у зв'язку з системною кризою економіки, необхідністю відновлення виробництва на ринкових засадах, розподілом і перерозподілом власності.

Основні питання, пов’язані із зайнятістю населення, відбиті у ст.43 Конституції України: кожен громадянин України має  право на працю. Це означає наявність  можливості для кожного заробляти  собі на життя працею, яку він  вільно обирає або на яку вільно погоджується, можливості вільно обирати  вид діяльності, професію, місце  роботи відповідно до своїх здібностей і бажань [4]. У відповідності до чинного законодавства України  зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих  та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі [3].

Як бачимо, таке визначення охоплює великий  комплекс проблем, за якими стоять структурна, інвестиційна, цінова, грошово-кредитна, кадрова, освітянська, міграційна, демографічна, соціальна політика держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Зайнятість населення.

Зайнятість - це сукупність відносин з приводу участі населення у трудовій діяльності, виражає міру його включення в працю, ступінь задоволення суспільних потреб у працівниках і особистих потреб та інтересів в оплачуваних робочих місцях, в отриманні доходу.

Зайняте населення - це громадяни, які працюють за наймом, виконуючи роботу протягом повного або неповного робочого дня, а також ті, хто має роботу, що оплачується, і це підтверджено відповідним договором, контрактом, узгодженим документом тощо. Зайняте населення є активною частиною трудових ресурсів, яка задіяна в суспільному виробництві.

Зайнятість  населення забезпечується державою за допомогою здійснення активної соціально-економічної  політики, спрямованої на задоволення  його потреб у добровільному виборі виду діяльності, а також стимулювання створення нових робочих місць  і розвитку підприємництва. Громадяни  вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством. Примусове залучення  до праці у будь-якій формі неприпустиме. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення  їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Законом Україні "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ (із змін, і  доп.) (ст. 1) передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; громадяни, які проходять строкову військову службу або альтернативну (невійськову) службу; громадяни, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; учні загальноосвітніх шкіл і студенти вищих закладів освіти; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово проживають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. [3]

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня,сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного  робочого часу або з неповною оплатою  чи недостатньою ефективністю. Неповна  зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна  неповна зайнятість зумовлена соціальними  причинами, зокрема необхідністю здобути  освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення  рівноваги між робочою силою  та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів  виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах  населення, неповному використанні професійної компетенції або  в низькій продуктивності праці.

Часткова  зайнятість — це добровільна неповна  зайнятість.

Первинна  зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо  крім основної роботи чи навчання ще є  додаткова зайнятість, вона називається  вторинною зайнятістю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Проблема зайнятості  населення

 

Однією  з найбільших проблем, що існує в  системі трудових ресурсів України  є безробіття. АР Крим також не виключення.

Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття - це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Проблема  безробіття дедалі загострюється, кількість  безробітних постійно зростає. Для  того, щоб створити умови для реалізації права громадян на працю й забезпечити  соціальний захист тимчасово безробітного населення, на всій території України, та АР Крим зокрема, створено обласні, міські та районні центри зайнятості.

Основними причинами безробіття найчастіше виступають: звільнення за власним бажанням; вивільнення  з економічних причин; неможливість знайти роботу після закінчення  навчальних закладів.

Відповідно  до Закону України «Про зайнятість населення» зайнятість визначають як діяльність громадян, пов’язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і таку, що зазвичай приносить  їм дохід у грошовій або іншій  формі. Згідно із Законом до зайнятого  населення віднесені не лише працюючі за наймом впродовж повного або неповного  робочого дня (тижня), але й громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, зокрема підприємці, особи, зайняті  індивідуальною справою. В умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності цей Закон визначає правові, економічні та організаційні  основи зайнятості населення України  і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з  боку держави в реалізації громадянами  права на працю. [3]

Якщо  розглядати економічну активність населення  працездатного віку, то можна побачити, що у першому півріччі 2011 р. вона становила 72,7 %, порівняно з 2010 р. – 72,1 %. Збільшення рівня зайнятості з 65,4 % до 66,2 %; зменшення рівня безробіття (за методологією МОП) з 9,2 % до 8,9 %; зменшення серед безробітних (за методологією МОП) частки вивільнених з економічних причин з 43,0 % до 37,8 %; зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи на 19,1 %; збільшення кількості вільних робочих місць на 13,6 %; збільшення навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць, вакантних посад з 52 до 57 осіб; зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 34,8 % до 35,0 %; зростання рівня прийому робочої сили з 11,7 % до 14,2 % та рівня вибуття з 12,3 % до 14,2 % середньооблікової кількості штатних працівників; зменшення кількості працівників, які працювали у режимі неповного робочого дня (тижня) з економічних причин, з 12,3 % до 7,4 %; зростання середньомісячної номінальної заробітної плати на 18,4 %; зростання реальної заробітної плати на 8,1 %; зменшення суми заборгованості з виплати заробітної плати на третину.

Найвищий  рівень економічної активності був  характерний для осіб віком 30– 49 років, найнижчий – для молоді віком 15– 24 років та осіб віком 60– 70 років.

Збільшення  рівня зайнятості населення відбулося  у всіх регіонах країни. Найбільше  зростання зазначеного показника  зафіксовано у Сумській, Донецькій  та Рівненській областях. Максимальне  значення цього показника в І  півріччі 2011р. було у м. Києві (64,1 %), а  мінімальне – у Івано-Франківській (52,9 %) області.

Кількість вільних робочих місць та вакантних  посад на підприємствах, в установах, організаціях на кінець червня 2011р. становила 90,5 тис., що на 13,6 % більше, ніж у відповідному періоді 2010р. Зростання потреби в  працівниках на заміщення вільних  робочих місць спостерігалося в  усіх видах економічної діяльності країни, крім фінансової діяльності. При  цьому найбільше зростання попиту на робочу силу було в промисловості (на 31,9 %). У загальній кількості  вільних робочих місць (вакантних  посад), заявлених підприємствами на кінець червня 2011р., майже кожне четверте було в переробній промисловості, восьме – в торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, кожне дев’яте – в державному управлінні. [2]

В умовах такого масштабного безробіття виникає  необхідність як розроблення державних  програм щодо захисту працездатного  населення, так і пошук самими працівниками та працедавцями шляхів зниження рівня безробіття. Так Верховною  Радою України був прийнятий  Закон “Про внесення змін в деякі закони України відносно зменшення впливу світової економічної кризи на сферу зайнятості населення”. Відповідно до цього закону в умовах виникнення страхового ризику

Фонд  загальнообов’язкового державного соціального страхування України  на випадок безробіття може здійснювати  заходи, направлені на попередження настання страхових випадків, у межах засобів, передбачених бюджетом Фонду. До цих  заходів належать: фінансування витрат роботодавця на оплату праці працівників, які з метою запобігання вивільненню  тимчасово переводяться за їх згодою на іншу роботу (до 6 місяців протягом року); фінансування витрат працедавця на професійну перепідготовку чи підвищення кваліфікації працівників, відносно яких є загроза вивільнення через  реорганізацію чи перепрофілювання підприємства, тимчасову зупинку  виробництва, за умови збереження за працівниками робочого місця; інші профілактичні  заходи, визначені правлінням Фонду [1].

Також основними  проблемами зайнятості населення в  Україні є:

- відсутня  чітко виражена державна політика  при виборі напрямів витрачання  зібраних у фондах зайнятості  коштів.

-  демографічна  проблема. У країні прискорюється  старіння нації, чисельність і  питома вага населення у віці  молодше працездатного (основне  джерело поповнення трудових  ресурсів).

- перехід  спеціалістів у сферу неформальної  зайнятості, тіньової економіки,  міграція за кордон (5 млн. українців-заробітчан  у країнах Заходу).

- існуюча  диференціація регіональних ринків  праці, існування депресивних  регіонів з особливо напруженою  ситуацією на ринку праці, що  говорить про недоліки держрегулювання зайнятості та безробіття.

- втрата  трудових здібностей кваліфікованих  кадрів з-за закриття, реструктуризації  великих промислових підприємств,  їх збитковості.

Виникнення  безробіття тягне за собою такі наслідки:

- посилення  соціальної напруги;

- посилення  соціальної диференціації;

- падіння  трудової активності;

- скорочення  податкових надходжень;

- падіння  життєвого рівня населення;

- зростання  витрат на допомоги безробітнім.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Шляхи  покращення зайнятості населення

Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в період формування ринкових відносин може відігравати  громадська робота, яка організується  з метою розв'язання особливо гострих  місцевих проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється  з галузей господарства внаслідок тимчасових економічних труднощів, розриву договірних зв'язків тощо.