Оцінка якості скляних побутових товарів

Оцінка якості скляних побутових  товарів

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

 

РОЗДІЛ 1. Споживчі властивості скляних  побутових виробів

 

.1 Властивості скла як основа  споживчих властивостей скляних  виробів

 

.2 Характеристика споживчих властивостей  скляних виробів

 

.3 Вплив сировинних матеріалів на споживчі властивості скляних побутових товарів

 

РОЗДІЛ 2. Класифікація й асортимент скляних побутових товарів

 

.1 Класифікація скляних побутових  товарів

 

.2 Характеристика асортименту скляних  побутових товарів

 

.3 Основні напрямки розвитку асортименту скляних побутових товарів

 

РОЗДІЛ 3. Оцінка якості скляних побутових  товарів

 

.1 Характеристика дефектів скляних  виробів

 

.2 Вимоги нормативно-технічної  документації до якості скляних  побутових товарів

 

.3 Оцінка якості скляних побутових  товарів

 

.4 Маркування, пакування, транспортування  і зберігання побутових скляних  виробів

 

ВИСНОВКИ 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ДОДАТКИ

 

якість скляний товар споживчий

 

ВСТУП

 

 

Актуальність роботи. Товари господарського призначення - це товари складного асортименту, які є досить різноманітними за своїми матеріалами та способами виробництва і включають велику кількість видів та різновидів.

 

З метою підвищення конкурентоспроможності на ринку асортимент господарських  товарів постійно оновлюється за рахунок впровадження новітніх технологій та використання нових матеріалів і сировини, що сприяє покращенню їх споживних властивостей.

 

Історія скла та виготовлення виробів  з нього сягає глибокої давнини. Так, отримання емалей на кам'яному  намисті, виробів із скла було відомо майже 12 тис. років до н.е.

 

В Древньому Єгипті майже 4 тис. років  до н.е. було налагоджено скляне виробництво, а в І-IV століттях н.е. воно розповсюдилось на всі країни Західної Європи та Ближнього  Сходу. Падіння Римської імперії  в V столітті н.е. призвело до занепаду мистецтва і ремесла, в тому числі і скляного виробництва. Відродження виробництва виробів із скла у Венеції відбувається в період між XII і XV століттями.

 

Наприкінці XVII ст. скляне виробництво  у Венеції приходить до занепаду, а лідером в цій галузі стає Чехословаччина. Особливу славу здобуває богемський кришталь, який і нині заслужено користується великою популярністю в світі.

 

На території Київської Русі скловиробництво зароджується в  І ст. н.е., а вже в X-XI ст. тут  виготовлялось скляне намисто, браслети, кубки, мозаїчна смальта. В Західній Європі були широко; відомі скловироби стародавніх майстрів Київської Русі, про яких говорили як про достойних конкурентів візантійським.

 

Майже до середини XIX ст. вироби зі скла в усіх країнах виготовлялись вручну і були доступні лише певним верствам суспільства. З другої половини XIX ст. скляні заводи починають виробляти також і набагато дешевші вироби, замінюючи їх індивідуальне виробництво на масове. Розпочалось використання машин в скловиробництві, що призвело до його механізації, а в подальшому - і автоматизації.

 

Визначну роль в розвитку наукових основ скловиробництва в Росії  відіграли такі відомі вчені: М.В.Ломоносов, К.Г.Лаксман, О.К. Чугунов, Д.І Менделєєв, І.В. Гребенщиков, В.Е.Тищенко, І.І.Китайгородський, О.Н.Бережний та ін.

 

Сучасна скляна промисловість України  освоїла технології виробництва  оптичного, світлотехнічного, радіаційностійкого, зміцненого, тугоплавкого, хімічно  стійкого, люмінесцентного, волокнистого, тарного, ситалового, посудного скла, яке використовується в різних галузях народного господарства. Значний розвиток одержало промислове виробництво нових конструкційних, оздоблювальних та облицювальних будівельних матеріалів у всьому світі.

 

Однією з основних матеріальних потреб людини є потреба в їжі. Саме скляний посуд опосередковано призначений для задоволення цієї потреби, оскільки він використовується для прийняття і короткочасного зберігання їжі, або для її приготування та тривалого (або нетривалого) зберігання. Крім утилітарного призначення, скляний посуд має на людину і емоційний вплив, задовольняючи його естетичні потреби. Скляні художньо-декоративні вироби відіграють, як правило, чисто естетичну роль (наприклад, різноманітні скляні прикраси).

 

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Товарознавча характеристика скляних побутових товарів».

 

Обєкт дослідження - сучасне товарознавство.

 

Предмет дослідження - скляні побутові товари.

 

Мета дослідження - дати товарознавчу характеристику скляним побутовим товарам.

 

Згідно з метою і предметом  дослідження було визначено такі завдання:

 

) охарактеризувати вихідну сировину  як чинник споживчих властивостей  та якості скляних виробів;

 

) дослідити формування споживчих  властивостей скляних побутових товарів;

 

) розглянути класифікацію та  асортимент скляних побутових  товарів;

 

) вивчити вимоги нормативно-технічної  документації до якості скляних  побутових товарів.

 

Методи дослідження. Для розвязування поставлених завдань використано  такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Споживні властивості скляних  побутових виробів

 

 

.1 Властивості скла як основа  споживних властивостей скляних  виробів

 

 

Для задоволення потреб побутові скляні вироби повинні мати комплекс функціональних, ергономічних, естетичних властивостей, бути надійними в експлуатації, нешкідливими для людини.

 

Основу цих споживних властивостей становлять властивості скла, які обумовлені його природою, складом та будовою.

 

Склом називають всі речовини амфорно-кристалітної структури, одержані шляхом переохолодження  розплаву, який складається з різноманітних  оксидів, і незалежно від їх хімічного  складу і температурної зони затвердіння мають при підвищенні в'язкості механічні властивості твердих тіл.

 

Хімічний склад скла різноманітний  в залежності від вимог, що пред'являються  до властивостей скловиробів, та від  умов їх експлуатації, а також способу  виробки. Склад скла може бути виражений загальною формулою трисилікату: К2О  КО  6SіO2.

 

З одновалентних оксидів до складу скла входять Ма2O, К2O, Lі2О та ін.; з  двовалентних - СаО, МgО, ZnО, РbО, ВаО та ін.; а також такі оксиди: Аl2O3, ВаO3, В2O3.

 

В скловарінні на даний час використовується близько 80 елементів періодичної системи Д.І. Менделєєва, в т.ч. і рідкоземельні, які широко використовуються як барвники. Силікатне скло, яке використовують для виготовлення посуду і художньо-декоративних виробів, може бути безсвинцевим (звичайним) і свинцевим (кришталевим). До складу свинцевого скла входить 18-24% або більше РВО. Окремі підприємства виробляють безсвинцевий кришталь (замість РВО містить 2пО) і баритовий кришталь (містить ВаО). Скло є складною системою, яка складається не менше ніж із 5 оксидів. Основними із них є SiO2 - 72-75%, СаО - 8,5-9,5%, N2O - 13-15%, а також оксиди свинцю, бору, алюмінію та ін.

 

Хімічний склад скла, приведений в табл. 1.1, поданий для виробів  різного призначення.

 

 

Таблиця 1.1.

 

Хімічний склад скла для виробів  різного призначення

 

Хімічний склад скла, %ОксидиПобутовіПобутовіКухоннийКришталевіЛамповевидувні виробипресовані виробипосудвиробисклоNa2O13,5 - 15,513,5 - 15,5-0-415,0К2O1,5 - 2,51,0 - 2,0-14 - 16,51,5СаО6,5 - 8,57,0 - 8,010,00 - 15,5 - 7,0МgO1,0 - 2,02,0 - 2,54,0-3,5 - 4,0РbО---до 24,0-ВаО--1,5--ZnО--2,50 - 1-Аl2O30,3 - 0,50,5 - 2,017,50 - 10,5 - 1,0В2O3--5,20,5 - 1-Fе2O3до 0,03до 0,03до 0,1-до 0,1SiO273,0 -75,073,0 - 74,059,059,073,0 - 74,0ТiО2--1,0--

 

Назва скла залежить від вмісту тих  чи інших оксидів: натрій-кальцій - силікатні, фосфатні, свинцеві (кришталеві), барієвий кришталь та ін.

 

Властивості скла можна згрупувати в такі підгрупи, як фізичні та хімічні. До фізичних властивостей скла, які  мають найважливіше значення для  споживних властивостей скляних виробів, належать густина, міцність, крихкість, термічні (теплопровідність, теплове розширення, термостійкість), оптичні та електричні властивості скла.

 

Густина скла залежить від складу скла та термічної обробки і знаходиться  в межах 2,2 - 6,0 г/см3. Наприклад, густина кварцового скла дорівнює 2,2 г/см3, натрій-вапнякового - 2,5, кришталевого - 2,5-2,9 г/см3 і більше. Найбільшу густину має скло, яке містить оксиди важких металів - РbО, ВаО, ZNО. Крім того, на густину впливає стан кварцу і якщо кварц знаходиться у кристалічному стані, то густина скла дорівнює 2,65 г/см3, а якщо в склоподібному - 2,2 г/см3.

 

На густину скла також помітно  впливає і температурна обробка  виробів, яка підвищує цей показник на 0,5% у відпаленого скла, порівняно  з загартованим склом.

 

Міцність - це властивість скла, яка  визначає можливості використання скляних  виробів. Розрізняють міцність при  розтягуванні, стискуванні, згинанні, ударі тощо.

 

Скло неоднаково поводить себе при  різних видах навантаження. Так, воно має порівняно високу міцність при стискуванні (50-200 МПа), яка в 15-20 разів більше міцності при розтягуванні (3,5-9 МПа). Міцність скла при розтягуванні підвищується при наявності в склі СаО, ВаО, РbО і Аl2O3. Крім того, наявність на поверхні найдрібніших тріщин і подряпин різко знижують міцність при розтягуванні. Руйнівна напруга при стискуванні збільшується при наявності в склі оксидів алюмінію, магнію та кремнезему. Міцність скла може бути підвищена шляхом термічної обробки -загартування, вогнеполірування, травлення іонним обміном та іншими способами. Так, міцність загартованого скла в 3-4 рази вище, ніж відпаленого. При загартуванні в поверхневому шарі створюються більші, але рівномірно розподілені напруги, котрі послаблюють розклинюючу дію тріщин і подряпин. Мікротріщини та інші дефекти поверхні скла ліквідуються хімічною обробкою (травлення) скла плавиковою кислотою та вогневим поліруванням (оплавлення) поверхні. Крім того, на міцність скла впливають й інші чинники, в тому числі хімічний склад, ступінь однорідності, температура оточуючого середовища.

 

Крихкість є важливим показником, який характеризує довговічність виробів. Крихкість скла оцінюють його ударною  міцністю, під якою розуміють сумарну  роботу серії ударів, що викликають руйнування зразка.

 

Крихкість скла залежить від форми і розмірів зразка, а також від термічної обробки. Введення в скло оксидів - В2О3, Аl2O, МgО - знижує його крихкість. Міцність до удару загартованого скла підвищується в 5-7 разів, що і використовується при виробництві спеціального скла для автотранспорту та інших виробів. В цілому ж скло належить до типових крихких матеріалів, які практично не мають пластичної деформації і руйнуються відразу при досягненні межі пружності.

 

Твердість - це здатність скла чинити опір вкоріненню в нього іншого тіла під певним навантаженням. Вона визначає придатність скла до різних умов обробки і експлуатації (шліфування, різання, свердлення, дряпання, стирання). Найтвердішим склом є кварцове, високоглиноземне (18-30% Ад2O3) та боросилікатне (до 12% В2O3), а найм'якшим - кришталеве. Чим твердіше скло, тим менше подряпин і пошкоджень утворюється на поверхні виробів, довше зберігається блиск і висока механічна міцність. Твердість скла визначають різними методами: вдавлюванням і дряпанням, шліфуванням тощо. Згідно з мінералогічною шкалою Мооса, твердість скла знаходиться між 5-7.

 

Термічні властивості скла мають  визначальне значення для оцінки якості жаростійкого посуду та інших  виробів, які піддаються впливу перепаду температур. Вони включають в себе теплоємність, теплопровідність, термічне розширення, термостійкість.

 

Теплоємність скла залежить від  хімічного складу і природи молекулярних зв'язків. Теплоємність збільшується з  введенням в скло ZnO, Lі2O і В2O3 і  зменшується при введенні РbО  і ВаО. Величина теплоємності скла знаходиться в межах 0,3-1,05 КДж.

 

Теплопровідність скла становить 0,7-1,34 Вт, що в 400 разів менше цього  показника для міді. Вона залежить від хімічного складу скла. Найнижчу теплопровідність має скло свинцеве, а найвищу - кварцове і боросилікатне скло. З підвищенням температури теплопровідність скла збільшується, вона прямо пропорційна теплоємності. Теплопровідність скла позитивно впливає на його термічну стійкість, яка з підвищенням теплопровідності зростає. При різких перепадах температури виникає велике напруження скла, яке має малу теплопровідність.

 

Термічне розширення твердого скла характеризується коефіцієнтами його лінійного (а), об'ємного (b) розширення, які показують зміну довжини  чи об'єму зразка скла при нагріванні на 1°C. Термічне розширення визначає термічну стійкість скла і враховується при його декоруванні склотканинами, склонитками, емалюванні, одержанні кольорових 2-3-шарових виробів, електроламп, спіканні скла з керамікою, металами та ін.

 

Термічна стійкість - це здатність  скловиробів витримувати різкі коливання температури і при цьому не руйнуватись. Побутовий посуд та технічні вироби зі скла в процесі експлуатації постійно відчувають різкі перепади температури, тому ця властивість скла в значній мірі визначає довговічність виробів з нього. Термостійкість залежить від багатьох факторів та властивостей скла: теплопровідності, температурного коефіцієнта розширення, міцності скла при розтягуванні, модуля пружності, теплоємності, товщини та форм виробів, ступеня однорідності скла тощо. Тому термостійкість виробів визначають при перепадах температур, відповідних реальним умовам їх експлуатації, а характеризують їх кількістю теплозмін, що витримує виріб і при цьому не руйнується.

 

Найбільшою термостійкістю характеризується кварцове скло з малим термічним розширенням, яке витримує значні перепади температури (20-900°С); в той же час термостійкість звичайного посудного скла знаходиться в межах 20-150°С.

 

Високу термостійкість мають вироби з малим вмістом оксидів бору, оксидів титану та ін. На термостійкість скловиробів впливає також стан їх поверхні: при наявності подряпин, тріщин та інших дефектів вона знижується. Для усунення дефектів і, як результат, підвищення термостійкості, вироби піддають термічній обробці з подальшим травленням плавиковою кислотою. Вироби з потовщеними стінками та дном, з гострими гранями і виступами мають меншу термостійкість, ніж тонкостінні та округлі, овальні скловироби. Скло значно краще чинить опір швидкому нагріванню, ніж різкому охолодженню. Це пояснюється тим, що в зовнішніх шарах виникає напруга розтягування, яка не може протистояти більш високій напрузі при стискуванні у внутрішніх шарах, і скло руйнується. Чим більше перепад температур при охолодженні, тим вище ці напруги. І, навпаки, при швидкому нагріванні в поверхневих шарах скла виникає напруга стискування, а у внутрішніх - напруга розтягування. В цьому випадку напруга стискування легко протистоїть малій напрузі розтягування внутрішніх шарів, тому скловироби не руйнуються. Таким чином, термостійкість скла при швидкому нагріванні вища, ніж при швидкому охолодженні.