Баклажани

При нестачі калію зростання сповільнюється, на краях листя і на плодах баклажана з'являються коричневі плями.

Мікроелементи у вигляді солей заліза, марганцю, бору, магнію та деяких інших дуже благотворно впливають на зростання, розвиток і врожайність.  

Вимоги  до якості.

Баклажан (Solanum melongena L.) в Україні користується значним попитом. Для визначення якості плодів цієї культури користуються старим стандартом ГОСТ 13907-86. У країнах ЄС розроблено стандарт ЕЭК ООН FFV-05, який в Україні має аналог ДСТУ ЕЭК ООН FFV-05:2007 Баклажани. Настанови щодо постачання і контролювання якості. Він поширюється тільки на свіжу продукцію.

 У баклажанах нормують фізичні і хімічні показники плодів :

 -          щільність тканин;

 -          масову частку сухих розчинних;

 -          масову частку;

 -          масову частку титрованих кислот (в перерахунку на яблучну кислоту);

 -          вміст аскорбінової кислоти.

Сорти баклажана  залежно від форми поділяють  на видовжені та округлі. Під час  збирання їх зрізують секаторами або  ножем. Це мінімально пошкоджує рослину. Довжина плодоніжки до 3 см. Зібраний урожай сортують на два класи якості – перший і другий. Згідно з мінімальними вимогами плоди повинні бути не пошкодженими, доброякісними (гнилі і зіпсовані не допускаються до реалізації), чистими, свіжими на вигляд, твердими, достатньо стиглими (але без надлишкового утворення насіння), м’якуш без волокон, чашолистки і ніжка можуть бути дещо пошкодженими, з нормальною вологістю поверхні і без стороннього запаху і присмаку.

Баклажани першого  сорту повинні мати добру якість і відповідати ознакам ботанічного  сорту. Допускаються незначні дефекти  форми, невелика зміна забарвлення плоду біля основи, незначні механічні пошкодження і зарубцьовані тріщини за умови, що вони не перевищують 3 см². Також вони практично не повинні мати сонячних опіків. До другого класу допускаються плоди з дефектами форми, забарвлення, незначні сонячні опіки з площею не більше 4 см², а також незначні зарубцьовані тріщини з площею не більше 4 см².

Калібрують плоди  баклажана одним з двох способів – за максимальним діаметром або  за масою. Мінімальний діаметр може бути 40 мм для видовжених плодів і 70 мм – для округлих. Різниця між найменшими і найбільшими плодами в одній упаковці не можуть перевищувати 20 мм для перших, і 25 мм – для других. Калібрування за масою проводиться відповідно до такої шкали за якої мінімальна маса складає 100 г:

• від 100 до 300 г, за умови максимальної різниці 75 г між найменшими і найбільшими баклажанами в одній упаковці;
• від 300 до 500 г, відповідно різниця – 100 г;
• понад 500 г, відповідно різниця 250 г.

Дотримування  вказаних параметрів для баклажанів першого товарного сорту якості обов’язкове. Окрім того, максимальна довжина видовжених плодів, не враховуючи плодоніжки, має складати 80 мм. Ці вимоги не поширюються на мініатюрні ботанічні сорти і гетерозисні гібриди.

До першого  сорту допускається 10% (за кількістю  і масою) плодів, які не відповідають вимогам для цього сорту, але відповідають другому, або, у окремих випадках, відповідають допускам для цього сорту. До другого сорту допускається 10% плодів, які не відповідають вимогам (окрім гнилої і зіпсованої продукції). Відносно допусків за розмірами то вони такі:

• до першого допускаються 10% (за кількістю і масою) баклажанів, які відповідають більшій чи меншій категорії розміру, який указаний на упаковці;
• до другого – відповідно 10% плодів, які не відповідають мінімальним вимогам.

У будь-якому  випадку такий допуск не застосовують для баклажанів двох сортів, діаметр  яких менше мінімального діаметру на 5 мм або, у випадку калібрування за масою менше 90 г. Вміст кожної упаковки повинен бути однорідним, а видовжені плоди – приблизно однакової довжини. Мініатюрні баклажани можна змішувати з іншими мініатюрними продуктами різного типу і походження, але у такому випадку у товарних специфікаціях описують всі продукти. До товарних характеристик відносять товарний сорт якості, розмір, який виражають залежно від способу калібрування - максимальним і мінімальним діаметром, або, відповідно – масою плодів баклажана.

Товарність баклажана  знижується пошкодженнями сонячними опіками та ураженнями верхівки гниллю. Рослини уражені вірусом стовбура (Lycopersicum virus) формують деформовані плоди.

Шкідники  баклажанів і заходи боротьби з ними

    Попелиці - найбільш небезпечний шкідник, який завдає цій культурі величезної шкоди. Попелиця з'являється на листочках, стеблах, квітках і харчується соками рослин.

    Від попелиці допомагає обробка рослин швидеорозкладаючими інсектицидами (наприклад, карбофосом або кельтаном) з розрахунку 1 столова ложка на 10 л води. Обприскують до і після цвітіння. Під час плодоношення обробляти не можна. З народних засобів застосовують наступний розчин в 10-літрове відро висипають 1 стакан деревної золи і 1 стакан тютюнового пилу, потім заливають гарячою водою і залишають на добу. Перед обприскуванням розчин добре розмішують, проціджують і додаю! 1 столову ложку рідкого мила. Обприскують рослина з ранку.

    Павутинний  кліщ - висмоктує сік з нижньої  сторони листочка. Проти павутинного кліща можна приготувати наступний розчин. У 10 л води розводять по склянці пропущеного через м'ясорубку часнику і листя кульбаби, столову ложку рідкого мила. Проціджують, відокремлюючи мезгу, і обприскують рослини в будь-якій фазі розвитку.

    Слимаки голі - не тільки поїдають листя, а й  ушкоджують плоди, які в подальшому загнивають.

    Для боротьби зі слимаками необхідно  утримувати в чистоті посадки, борозенки навколо грядки з посадками можна обпилити свіжогашеним вапном або сумішшю вапна, золи і тютюнового пилу. При поливі намагайтеся не лити воду в борозенки. У жарку, сонячну погоду вдень необхідно робити розпушування на глибину 3-5 см. Розпушування супроводжується запиленням грунту меленим перцем (чорним або червоним) з розрахунку 1 чайна ложка на 1-2 кв. м або сухою гірчицею (1 чайна ложка на 1 кв. м). 

Хвороби баклажанів і заходи боротьби з ними

    Чорна ніжка - особливо сильно проявляється при високій вологості грунту і повітря, а також при низькій температурі.

    При цій хворобі пошкоджується прикоренева стеблинка, вона розм'якшується, тоншає і загниває. Часто хвороба розвивається в період вирощування розсади через загущеності посівів.

    Для профілактики хвороби перш за все треба відрегулювати температуру і поливи. У разі появи хвороби грунт необхідно підсушити, порихлити і посипати деревною золою.

    Хвороба в'янення - проявляється в скиданні листя. Причиною можуть бути грибні хвороби: фузаріум, склероцінія. Якщо розрізати шматок стебла біля кореневої шийки, то видно побурілі судинні пучки.

    Хворі зів'ялі рослини необхідно негайно  видалити і спалити, грунт прорихлити. Поливати рідко і лише вранці. На наступний рік на це місце баклажани саджати не рекомендується.

Зберігання і пакування баклажанів

Оптимальна температура  зберігання +8-10 ° С, відносна вологість  повітря 90%.У таких умовах баклажани  зберігаються без втрати якості 3-4 тижні. Зберігання їх при більш низьких  температурах призводить до переохолодження  і розвитку захворювань.

Велика кількість  баклажанів зберігають у сховищі, на солом'яній підстилці, складені пірамідою  і вкриті мішком. Днів через десять проводять ревізію, видаляючи загнилі плоди. З настанням морозів баклажани накривають чистою сухою соломою, теплою ковдрою.

Невелика кількість  баклажанів зберігають, загортаючи кожен  плід в газету і поміщаючи в  ящики. Іноді плоди засипають  золою або товченим вугіллям.

Максимальний  термін зберігання - до двох місяців, це залежить від сорту, зрілості та умов зберігання. 

     Свіжі баклажани упаковують в ящики по ГОСТ 17812, 20463 і в ящикові піддони за ГОСТ 21133. У кожну пакувальну одиницю упаковують баклажани одного ботанічного сорту, однорідні за розміром, насипом або щільними рядами, урівень із   краями з тари.

     Тара для пакування баклажанів має бути цілою, сухою, чистою, без стороннього запаху.

     Баклажани транспортують усіма видами транспорту відповідно до правил перевезень швидкопсувних вантажів, що діють на даному виді транспорту. При транспортуванні в рефрижераторних вагонах і авторефрижераторах температурний режим має бути від 7 до 10 ⁰ С.