Туберкульоз — часте захворювання

 

Під час розвитку хвороби  проявляються симптоми інтоксикації: зниження апетиту, загальна слабкість, підвищена пітливість, температура  тіла піднімається до 37,2 — 38,0 °C. З'являється  кашель, на який хворий спершу не звертає  уваги, пов'язуючи його з курінням чи застудою. Харкотиння виділяється мало, воно слизисто-гнійне. На початкових стадіях  і задишка, і біль в грудях проявляються рідко.

Як правило, описані симптоми проявляються на тлі задовільного самопочуття  і збереження працездатності. Тому важливо не нехтувати загальним  правилом: коли кашель триває більш  ніж 21 день — обов'язковим є рентгенологічне  обстеження. Позачергово обстежуватись  необхідно особам з бронхо-легеневими симптомами, з тривалою інтоксикацією  невідомої причини. Раз на рік  повинні флюорографічно обстежуватись  особи з, так званої, «групи ризику»  щодо туберкульозу: хворі на часті  пневмонії, цукровий діабет, виразкову  хворобу шлунка і дванадцятипалої  кишки.

Особливості перебігу туберкульозу у дітей:

У дитячому віці найчастіше розвиваються форми первинного туберкульозу, який має свої характерні риси:

1) високу сенсибілізацію  всіх тканин до мікобактерії  туберкульозу;

2) Схильність до генералізації процесу всіма шляхами, особливо гематогенним і лімфогенним.

3) Майже постійне залучення  в процес лімфатичної системи,  а також серозних оболонок.

4) Схильність лімфатичних  вузлів до казеозу. 

Дитина стає дратівливою, млявою, вередливою, швидко втомлюється, втрачає апетит, худне, починає відставати у фізичному розвитку, з’являється t 37-38 °С.

Вторинний туберкульоз виникає  внаслідок ерогенної реінфекції і екзогенної суперінфекції.

Ураження туберкульозом  кісток і суглобів, очей, шкіри зумовлюється гіперергічним станом організму.

 

Лікування

 

Лікування хворих на туберкульоз повинно бути комплексним, патогенетично обгрунтованим, тривалим (до повного видужання). За принципом етапного спостереження — стаціонар, санаторій, диспансер.

Лікування туберкульозу включає такі заходи:

1) виведення хворого із несприятливих умов навколишнього середовища, ізоляція від тих, хто виділяє мікобактерії;

2) застосування загальнозміцнювальних гіпосенсибілізуючих засобів;

3) загартовування в період  реконвалесценції (затихання патологічного процесу).

Максимальне перебування  хворого туберкульозом на свіжому  повітрі — основний фактор загального терапевтичного впливу. Охолоджене повітря  поліпшує апетит, самопочуття, настрій, веде до зменшення кашлю і кращого виділення харкотиння. В осінньо-зимовий період хворі повинні перебувати на свіжому повітрі не менш як 4—5 год.

Водні процедури (обтирання, обливання тощо) стимулюють процеси обміну, тонізують нервову систему). Щоденні обливання починають при температурі води 35 °С, поступово знижуючи її щодня на '1—'2 ° до 20 °С і нижче (залежно від індивідуальної витривалості). У період загострення і в ослаблених хворих обливання замінюють обтиранням з негайним обсушуванням і розтиранням.

(Повітряні і сонячні  ванни показані при загальному доброму самопочутті, нормальних температурі тіла і гемограмі.

Правильне харчування —  одна з головних умов успішного лікування  хворого на туберкульоз. Денний раціон повинен становити для школярів 13398 кДж (3200 ккал), з них 15—20 % білків (до 100 г), стільки ж жирів і 300—400г вуглеводів, для дошкільнят —7536 кДж (1800 ккал), для підлітків 16747 кДж (до 4000 ккал), тобто перевищувати вікову норму на 15—20 %. Рекомендуються сиропи шипшини, чорної смородини, натуральні соки, пивні дріжджі. Доцільним є 4—5-разове приймання їжі. Ранній сніданок повинен становити 20 %, легкий другий сніданок—10—15, обід—40, підвечірок—10, вечеря — 20 % енергетичної цінності.

Лікування туберкульозу проходить у два етапи:

1. основна фаза;
2. фаза підтримування;

Основна фаза лікування проходить в умовах стаціонару й триває 2 - 3 місяці. Під час цієї фази має місце:

• швидке знищення мікобактерій туберкульозу;
• запобігання лікарській стійкості бактерій;
• хворий стає незаразним;

Фаза  підтримування може проводитися амбулаторно й триває від 3 до 4 місяців. У цій фазі зменшується кількість прийнятих препаратів, у порівнянні з основною фазою лікування. У цій фазі має місце:

• вплив на решту мікобактерій туберкульозу (у тому числі на дрімаючі форми);
• повне знезаражування вогнища в ураженому органі.

Повний курс лікування  триває не менше 6 місяців.

Основні протитуберкульозні препарати.

Ізоніазид. Білі таблетки, приймання яких добре переноситься хворими. Іноді на початку курсу лікування з'являється висипка на шкірі, нудота. Для запобігання цьому паралельно з антибіотиками призначають вітаміни групи В.

Рифампіцин. Червоні капсули. На початку лікування можуть викликати нудоту, головний біль. Можливо, забарвлення сечі, мокротиння, слизу в червоний колір. Це звичайне явище й не вимагає коректування в лікуванні пацієнта.

Піразинамід. Таблетки. Під час приймання можуть фіксуватися періодичні болі в суглобах.

Етамбутол. Таблетки. При лікуванні препарат як побічний ефект може знижувати гостроту зору.

Стрептоміцин - порошок для ін'єкцій. Найчастіше призначають у перші 2 місяці, а потім скасовують. Не призначають хворим із порушеннями слуху, нирковою недостатністю.

 

 

Профілактика

 

Основні заходи профілактики спрямовані на підвищення життєвого рівня населення, забезпечення житловою площею і створення культурно-освітніх закладів, розвиток спорту, мережі санаторіїв, захист водоймищ і атмосфери від забруднення токсичними речовинами.

Вживають широкі загальнооздоровчі  заходи в дитячих колективах і  сім’ях, мета яких полягає у зміцненні  імунної реактивності хворої дитини. Поліпшення її побутових умов, ізоляції від хворих на туберкульоз.

Профілактичні заходи включають раннє виявлення інфікованих і хворих дітей, оберігання їх від контактної додаткової інфекції, організацію диспансерного спостереження за хворими які інфіковані туберкульозом, і контактними.

Специфічна профілактика, туберкульозу полягає у проведенні специфічної вакцинації БЦЖ і хіміопрофілактики. Вакцинація БЦЖ здійснюється дітям 4—7-денного віку в пологовому відділенні.

Протипоказаннями до вакцинації є виражені клінічні симптоми родової травми, диспепсія, шкірні захворювання, отит, грип, пневмонія, різка жовтяниця, недоношеність з масою меншою за 2500 г. Захворюваність на туберкульоз серед вакцинованих дітей у 8—10 разів нижча, ніж серед нещеплених. В основі протитуберкульозної вакцинації лежить набутий імунітет. Імунологічна перебудова організму внаслідок вакцинації БЦЖ супроводжується появою позитивної туберкулінової проби.

Ревакцинації підлягають усі клінічно здорові неінфіковані діти у віці 7, 12 і 17 років і вакциновані діти при відсутності поствакцинального рубчика. 3 метою відбору дітей і підлітків для ревакцинації БЦЖ проводять пробу Манту з 2 ТО.

При негативному результаті або інфільтраті не більше 4 мм у  діаметрі здійснюють ревакцинацію. Проміжок між пробою і ревакцинацією повинен  становити не менше 3 діб і не більше 2 тижнів. Інші профілактичні щеплення можна проводити з інтегралом у 2 міс (до і після специфічної ревакцинації).

Протипоказаннями до ревакцинації є позитивна внутрішвьошкірна проба Манту (інфільтрат 5 мм і більше), захворювання на-туберкульоз, гострі і хронічні інфекційні процеси, включаючи період реконвалесценції, не менше ,2, міс після зникнення клінічних симптомів, шкірні захворювання, схильність до кровоточивості (ревматизм у гострій і підгострій фазах, бронхіальна астма та інші алергічні стани, спазмофілія, харчова ідіосинкразія, перенесений енцефаліт, медангіт, епілепсія, гіпо¬трофія II—III ступеня).

Після ревакцинації місцеві  патологічні реакції можливі протягом першого тижня після щеплення, розвивається пустула, іноді некроз з серозно-гнійним виділенням. Місцеві реакції зазнають зворотного розвитку протягом 3—4 міс, залишаючи після себе рубчик або пігментацію.

Другим методом специфічної  профілактики туберкульозу у дітей  є хіміопрофілактика — призначення  туберкулостатичних препаратів здоровим дітям, щоб запобігти захворювання на туберкульоз. Вона не потрібна дітям безпосередньо після вакцинації.

Важливе значення в боротьбі з дитячим туберкульозом має  санітарно-освітня робота, якою повинен керувати протитуберкульозний диспансер спільно з дитячими поліклінічними відділеннями. Роботою з раннього виявлення і оздоровлення туберкульозних вогнищ, Б яких проживають діти, керує педіатр-фтизіатр. Питання актуальності протитуберкульозних заходів, їхні конкретні завдання повинні знайти широке висвітлення в бесідах, лекціях, виступах по радіо, телебаченню, в пресі. В профілактиці туберкульозу у дітей велике значення мають загальнооздоровчі заходи, спрямовані на підвищення імунної реактивності організму. Серед них провідна роль належить організації правильного режиму дня і харчування дитини. Проведенню загартовувальних процедур, заняттям фізкультурою і спортом. Поліпшення соціально-побутових умов і культурного рівня населення, удосконалення терапевтичних і педіатричних заходів сприяють ліквідації туберкульозу як масою інфекційного захворювання.

Для загальної профілактики (не лише у дітей) туберкульозу необхідно дотримуватись здорового способу життя, не зловживати алкоголем, курінням. Дотримуватись правил праці та відпочинку, санітарно-гігієнічних умов. У приміщенні має бути свіже чисте повітря. Їжа повинна бути збалансована. Варто також уникати стресових, конфліктних ситуацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерела використаної інформації

 

1. Перельман М. И., Корякин В. А., Богадельникова И. В. Фтизиатрия. ОАО Издательство «Медицина», 2004.
2. Обережно: туберкульоз//Міщиха Оксана, к.м.н., лікар-фтизіатр, "Слово «Просвіти», число 3 (243), березень 2002, с. 11.
3. http://www.diplomservis.com/load/referaty/tuberkuloz/102-1-0-26126
4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Туберкульоз
5. http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=15025
6. http://www.bucha.com.ua/index.php?newsid=1151065637