Робота зі шкідливими умовами праці

                                                         Вступ 

     Актуальність: Охорона здоров’я працівників, забезпечення сприятливих умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є однією з основних турбот уряду України. Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці. Разом з тим, рівень розвитку техніки поки що не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив шкідливих умов праці на людський організм. Тому для таких працівників законодавством передбачено різні пільги і компенсації.

     Мета: Розглянути теоретичні основи пільг і компенсацій при шкідливих умовах праці.

     Мета  зумовлює ряд завдань:

1. Вивчити класифікацію робіт зі шкідливими та важкими умовами праці.
2. Розглянути порядок призначення пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці.
3. Розглянути порядок видачі молока за важкі та шкідливі умови праці.

  Питанням  регулювання відносин у сфері шкідливих умов праці займалися такі вчені як: В.І Прокопенко, А.М Колот,  В.І Шкатулла, Г.І Чанишева та інші. 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Класифікація  робіт зі шкідливими та важкими умовами праці.

     Класифікація  робіт зі шкідливими та важкими умовами праці дозволяє чітко визначити рівень шкідливості, ступінь важкості, виробничу сферу і тому подібні важливі характеристики розглядуваних робіт. Практика показала, що класифікація є суто суб’єктивним явищем і проводити розподіл робіт зі шкідливими та важкими умовами праці можна за різними критеріями.

     За  якісними характеристиками розрізняємо: 1) шкідливі та 2) важкі умови праці. До шкідливих відносимо ті роботи, що виконуються в умовах, коли хоча б один із факторів виробничого середовища перевищує допустимі норми. Звідси робимо висновок, що за переважним впливом певного фактору можуть бути роботи, де: 1) перевищує встановлені норми фізичний фактор; 2) перевищує встановлені норми хімічний фактор; 3) перевищує встановлені норми біологічний фактор; 4) декілька факторів в поєднанні перевищують встановлені норми. До важких відносимо роботи, що виконуються в умовах, коли хоча б один показник важкості трудового процесу перевищує встановлені норми. За переважним впливом відповідного показника важкі роботи можуть бути такими: 1) де фізичне динамічне навантаження перевищує встановлені норми; 2) на яких маса вантажу, що піднімається і переміщується, перевищує допустимі норми; 3) на яких загальне число стереотипних робочих рухів перевищує встановлені норми; 4) на яких розмір статичного навантаження більше за встановлений; 5) пов’язані із відповідним ступенем незручності робочої пози; 6) на яких ступінь нахилу корпусу є шкідливим для здоров’я; 7) на яких за показником переміщення в просторі здійснюється шкідливий вплив на організм людини; 8) де в поєднанні декількох показників здійснюється шкідливий вплив на здоров’я працівника. Робота, що виконується у  важких умовах, також може бути: 1) роботою з першим ступенем важкості; 2) роботою з другим ступенем важкості.

     Також можна виділити роботи за ступенем шкідливого впливу усіх виробничих факторів на організм працівника, а згідно з Гігієнічною класифікацією праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих, на наступні види:

1) з першим ступенем шкідливості умов праці - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров’я;

2) з другим ступенем шкідливості умов праці - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);

3)  з третім ступенем шкідливості умов праці - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);

4) з  четвертим ступенем шкідливості  умов праці - умови праці характеризуються  такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності).

За організаційними  заходами покращення умов праці можуть бути роботи зі:

1) шкідливими умовами праці, що дають право на  безплатне отримання лікувально-профілактичного харчування;

2) шкідливими  умовами праці, що дають право  на отримання молока та інших рівноцінних продуктів харчування;

3) шкідливими та важкими умовами праці, що дають право на спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

За демографічними статево-віковими обмеженнями можуть бути роботи зі:

1) шкідливими та важкими умовами праці, на яких забороняється застосування праці осіб, молодше 18 років ;

2) шкідливими  та важкими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок .

     Окремо  необхідно виділити такий критерій класифікації робіт за шкідливими та важкими умовами праці, як соціальний захист працівників, що зайняті на таких роботах. Таким працівникам надаються відповідні пільги та компенсації. Отже, роботи зі шкідливими та важкими умовами праці за зазначеним критерієм можуть бути:

1)  зі шкідливими та важкими умовами праці, на яких встановлюється підвищена оплата праці;

2)  виробництва,  цехи, професії і посади із  шкідливими умовами праці, робота  в яких дає право на скорочену  тривалість робочого тижня;

3)  виробництва,  роботи, цехи, професії і посади  із шкідливими і важкими умовами праці,  зайнятість  в  яких  дає  працівникам

право на щорічні додаткові відпустки;

4) зі шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Порядок призначення  пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці.

     Одним з ефективних способів захисту прав, охорони праці, підвищення добробуту  і заохочення категорій громадян, які працюють у досить важких і  шкідливих для здоров'я умовах, є проведення заходів щодо надання  пільг і компенсацій. Із цією метою законодавство України безоплатно забезпечує таких працівників лікувально-профілактичним харчуванням – молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, а також спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами. Такі працівники мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого тижня, щорічну додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, доплати та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

     Зупинимося  на призначенні таких пільг і  компенсацій, як скорочена тривалість робочого тижня, щорічна додаткова  відпустка, доплати. Зокрема, розглянемо, кому і в якому порядку призначаються  зазначені пільги залежно від тих чи інших умов праці, професій і посад, звичайно ж, пам'ятаючи, що пільги стосуються виключно працівників, робота яких проходить у зазначених вище умовах.

     Віднесення  робіт до категорії зі шкідливими та важкими умовами праці можливе  лише на підставі результатів атестації робочих місць за умовами праці, проведеної відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверженного постановою Кабінету Міністрів України «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» від 01.08.92 р. № 442 (за текстом – Порядок № 442). Адже залежно від цих результатів підприємства і організації здійснюють заходи щодо поліпшення умов праці та встановлюють пільги і компенсації своїм працівникам.

     Працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці відповідно до ст. 51 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. (за текстом – КЗпП України), передбачено, зокрема, скорочену тривалість робочого тижня – не більше 36 годин.

     У Порядку застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, затверженного наказом Мінпраці та соціальної політики України «Про затвердження Порядку застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» від 23.03.2001 р. № 122, яким затверджено Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» від 21.02.2001 р. № 163, зазначено, що скорочена тривалість робочого тижня за роботу в шкідливих умовах установлюється працівникам виробництв, цехів, професій і посад незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також форм власності відповідних підприємств, організацій та установ.

     Крім  того, працівникам, професії та посади яких не передбачено в Переліку № 163, але які в окремі періоди  свого робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, визначених ним, скорочена тривалість робочого тижня встановлюється в ці дні тієї самої тривалості, як і працівникам, постійно зайнятим на даній роботі.

     Нижче розглянемо категорії працівників, які можуть користуватися правом на скорочену тривалість робочого тижня.

     Згідно  з діючими нормами Порядку  № 122 скорочена тривалість робочого тижня встановлюється працівникам, професії та посади яких передбачено  в розділі «Загальні професії» незалежно від того, на яких виробництвах або в яких цехах вони працюють, якщо ці професії і посади спеціально не передбачено у відповідних розділах або підрозділах Переліку № 163.  

     Бригадирам, помічникам і підручним робітникам скорочена тривалість робочого тижня встановлюється тієї ж тривалості, як і робітникам відповідних професій, зазначених у Переліку № 163.

     Однак якщо виробництва та цехи зазначено  в Переліку № 163 без найменувань  конкретних професій і посад, правом на скорочену тривалість робочого тижня користуються всі працівники цих виробництв, цехів незалежно від назви професії чи посади, яку вони займають.

     У тих випадках, коли працівники протягом робочого часу були зайняті на роботах  на різних виробництвах, у різних цехах, за професіями та на посадах, де встановлено скорочений робочий тиждень різної тривалості, і відпрацювали на цих роботах більше половини максимальної тривалості скороченого робочого часу, їх робочий день не повинен перевищувати шести годин. При цьому облік часу, відпрацьованого за кожним видом робіт, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

     Якщо  ж у Переліку № 163 зазначено «постійно  зайнятий» або «що постійно працює», скорочена тривалість робочого тижня  відповідно до зазначеної в цьому  Переліку тривалості встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в цих умовах протягом усього скороченого робочого часу, а у разі відсутності таких записів – лише в ті дні, коли працівник фактично був зайнятий в шкідливих умовах праці не менше половини тривалості робочого часу.

     Робітники, які виконують «малярні роботи», «зварювальні роботи» тощо, мають  право на скорочений робочий тиждень  незалежно від того, на якому виробництві  або в якому цеху виконуються  відповідні роботи.

     Нагадаємо, що скорочена тривалість робочого тижня встановлюється колективним чи трудовим договором лише за умови віднесення робочого місця працівника до категорії зі шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць за умовами праці.

     Щодо  щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, передбаченої ст. 7 Закону «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями), то така відпустка надається за Списком , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» від 17.11.97 р. № 1290 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2003 р. № 679 зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2004 р. № 1674, за текстом – Список № 1290 Конкретну її тривалість встановлюють колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівників на таких роботах і від результатів атестації, грунтуючись на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками та критеріями, затвердженими наказом Мінпраці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів» від 31.12.97 р. № 383/55.