Охорона праці в Україні – важливий напрям національної політики

17

Індивідуальна робота на тему:

«Охорона праці в Україні – важливий напрям національної політики»

Одеса 2008

Зміст:

Вступ.

Охорона праці в Україні – важливий напрям національної політики.

Висновок.

Список використаної літератури

Вступ.

За роки економічних реформ стан умов і безпеки праці на багатьох підприємствах країни значно погіршився.

              Згідно з даними Держкомстату України, кількість осіб, які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам (в основних видах економіки) на початок 2006 року складала майже 1,6 млн., або 27,4% до облікової кількості штатних працівників, що на 12% більше, ніж їх було в 1990 році.

              Найбільша кількість працюючих у таких умовах в добувній промисловості – 67,8%, нафтопереробній – 57%, металургії та обробленні металу – 55,8%, хімічному виробництві – 47,2% тощо.

              Серед регіонів найбільша кількість працюючих у незадовільних умовах в Луганській області – 44%, Донецькій – 42,9%, Дніпропетровській – 37,8%, Запорізькій – 30,9%, Івано-Франківській – 26,2% (додатки 1 та 2).

              На багатьох підприємствах до 50-70 і більше відсотків основних виробничих фондів відпрацювали встановлені для них нормативи і експлуатуються з істотними відхиленнями від вимог безпеки, що являє потенційну загрозу не тільки для працюючих, а й для оточення.

              Наприклад, у хімічній, нафтопереробній та нафтохімічній промисловості в незадовільному технічному стані експлуатується понад 80% аміачно-холодильних установок, що може призвести до непередбачених негативних наслідків.

              Унаслідок значного послаблення уваги органів виконавчої влади й роботодавців, а також профспілкових органів до питань охорони праці стали нормою масові порушення конституційного права працюючих на належні, здорові й безпечні умови праці.

              Так, забезпеченість працюючих засобами індивідуального та колективного захисту від шкідливих і небезпечних виробничих факторів на більшості підприємств складає тільки половину від існуючих норм. Навіть шахтарі забезпечені ізолюючими саморятівниками лише на 70-80%.

              Погіршення умов праці та відсутність відповідних засобів індивідуального й колективного захисту працюючих на багатьох підприємствах призвели до значного зростання кількості професійних захворювань, а отже - інвалідності.

              Якщо в 1999 році в країні було виявлено 2573 профзахворювання, або 1,21 на 10 тис. працюючих, то в 2001 р. – 4034, або 3,12, у 2002 р. – 7153, або 5,53, у 2003 р.- 7232, або 5,59, у 2004 р.- 6964, або 5,38, у 2005 р.- 5962, або 4,61.

Однією з головних причин погіршення умов праці та незадовільного забезпечення працюючих засобами захисту від шкідливих і небезпечних виробничих факторів є залишковий принцип фінансування профілактичних заходів з охорони праці як на підприємствах, так і на державному рівні.

Унаслідок незадовільного фінансування не виконується значна кількість заходів, які вносяться до національної (загальнодержавної), галузевих і регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища¸ а також до інших програм та Генеральної угоди і колективних договорів.

Тому на сьогоднішній день дуже важливо звернути увагу на вирішення цих питань.

Охорона праці в Україні – важливий напрям національної політики.

Головна мета національної політики у галузі охорони і гігієни праці — підвищення рівня охорони праці і виробничої гігієни, а також запобігання нещасним випадкам і травматизму, спричиненим виробничою діяльністю або пов'язаними з нею чинниками. Значна увага приділяється цим питанням у різних міжнародних документах. Так, в Європейській соціальній хартії і додаткових протоколах сформульовані вимоги щодо необхідності дотримуватись прав працівників на безпечні і здорові умови праці та на участь у визначенні й поліпшенні умов праці і виробничого середовища на підприємстві, проголошуються обов'язковими заходи, спрямовані на усунення або зменшення ризиків на робочому місці.

За останні десять років в Україні сформована правова основа, яка створює умови для запобігання професійним і виробничо зумовленим захворюванням шляхом ідентифікації і контролю, зниження або ліквідації факторів ризику їх розвитку, а також сприяє виявленню і лікуванню ранніх проявів захворювання.

Ці позиції відображені, зокрема, в таких стратегічних документах держави, як Конституція України (1996) та «Основи Законодавства України про охорону здоров'я» (1992). Засадничі положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я у процесі трудової діяльності визначаються Законом України «Про охорону праці» (1992), Кодексом законів про працю (1972, 2001), законами «Про підприємство в Україні» (1991) тощо.

У 2001 р. видано Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо запобігання виробничому травматизму і професійним захворюванням», в якому наголошено, що створення безпечних і нешкідливих умов праці, збереження життя і здоров'я працюючих — важливий напрям реалізації соціальної політики. Значна увага приділена розв'язанню цих проблем у Концепції розвитку охорони здоров'я населення України (2001) у розділі «Державна політика у сфері охорони здоров'я».

До нормативно-правових документів, які є підґрунтям для санітарного нагляду за умовами праці, соціального захисту працюючих, моніторингу обліку профзахворювань, належать і Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (2001), Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (1994), Постанови Кабінету Міністрів України: «Про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (2001), «Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні» (1999), «Про створення Фонду соціального страхування та реєстру підприємств-страхувальників з шкідливими умовами праці» (2000), «Про затвердження переліку професійних захворювань» (2000).

Видані також нормативно-правові документи галузевого рівня — такі, як Наказ МОЗ України «Про удосконалення автоматизованої системи обліку та аналізу профзахворюваності в Україні» (1998), Наказ МОЗ і АМН України «Щодо закріплення за науково-дослідними інститутами гігієнічного профілю галузей економіки та адміністративних територій з питань гігієни праці та профпатології» (2002) та інші. Вагомою складовою нормативно-правової бази з проблем профпатології є положення та накази Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Здійснюються конкретні кроки, необхідні для приведення національного законодавства до європейських норм і стандартів.

Однак прийняття вагомих нормативноправових документів поки що недостатньо позначається на розв'язанні проблеми професійної патології у країні. Причина — в економічній неспроможності більшості підприємств і цілих галузей, руйнуванні системи медичного забезпечення працюючого населення. Для роботодавців і представників виконавчої влади всіх рівнів не стало обов'язковою умовою створення безпечних умов праці, які гарантували б збереження життя і здоров'я працівника.

Окрім медичних, соціальних і моральних збитків окремим людям, професійні захворювання продовжують приносити величезні економічні втрати суспільству. Так, за даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, такі втрати щорічно становлять майже 1 млрд грн. Пільги і компенсації тим, хто працює у шкідливих умовах, у 2001 р. були встановлені для 2 млн 201 тис. осіб (32,6% від загальної кількості працівників; 44,6% — у промисловості; 32,0% — у будівництві; 11,5% — у сільському господарстві). Найбільший відсоток припадає на додаткові відпустки. Досить поширеними є такі пільги, як скорочений робочий день, безплатне одержання молока чи інших харчових продуктів, підвищені тарифні ставки, доплати за умови й інтенсивність праці. Державну пенсію на пільгових умовах у зв'язку з несприятливими виробничими факторами одержують 1 млн 248 тис. осіб (18,4%). Особливо значні витрати на пільги і компенсації реєструються (у відсотках до загальної чисельності працюючих) у Донецькій (51,6%), Луганській (49,3%), Дніпропетровській (48,3%) областях.

На жаль, Україна не має (але потребує) серйозних досліджень з визначення економічних втрат у зв'язку з нещасними випадками і професійними захворюваннями. За підрахунками американських дослідників, у США такі втрати у 1997 р. становили 171 млрд доларів. У Великій Британії з виробничих причин реєструється втрата 18 млн робочих днів, що становить 11 млрд фунтів стерлінгів збитків щорічно [1, 2]. Це більше, ніж втрати від серцево-судинних захворювань або від новоутворень. Одне можна сказати впевнено: у масштабах країни плата за нещасні випадки на виробництві і профзахворювання є дуже високою. Безумовно, за шкоду, завдану здоров'ю людини, суспільство має платити. Але економічно доцільніше і гуманніше здійснювати профілактичні заходи, спрямовані на поліпшення умов праці і медичного обслуговування.

Рівень травматизму і професійної захворюваності прямо пов'язаний з умовами праці на виробництві. Нині абсолютної безпеки праці досягти майже неможливо. Тому у контексті нової ідеології профілактичної медицини безпека на виробництві має розглядатись як прогнозування й оцінка ризиків та управління ними. Дані щодо професійних ризиків повинні стати органічною складовою системи гігієнічної регламентації шкідливих виробничих факторів і використовуватись як основні критерії при обґрунтуванні гранично допустимих ризиків (ГДР) і гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих чинників. Важливо, щоб стосунки між роботодавцем і робітником також базувалися на об'єктивних кількісних критеріях професійних ризиків. А це передбачає розробку системи пільг і компенсацій, заходів щодо «захисту часом» тих, хто працює у шкідливих і небезпечних умовах [3]. Причому маємо враховувати той факт, що, за даними Держкомстату України, в країні кожен четвертий (24,7%) працює в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам за параметрами вмісту пилу і хімічних полютантів у повітрі робочої зони, вібрації, шуму, інфра- і ультразвуку, іонізуючого та неіонізуючого випромінення, важкості і напруженості праці тощо. Найнебезпечніші умови праці у вугільній промисловості (74,1%), металургії (59,6%), газовій (55,6%), нафтодобувній (50,6%), хімічній і нафтохімічній галузях (43,2%). Залишається проблемою для країни зайнятість у шкідливих умовах виробництва 430,6 тис. жінок (16,4% від загальної кількості працюючих). За даними Центральної санепідслужби МОЗ України, лише на 15–18% підприємств країни не виявлено серйозних порушень санітарних норм і не реєструвалися профзахворювання.

Загальний професійний ризик за певний час або в динаміці років можна оцінити через фактичний рівень нещасних випадків на виробництві, використовуючи загальноприйняті коефіцієнти травматизму та профзахворювань. За сім останніх років на виробництвах України сталося 663519 нещасних випадків, з них 15652 — зі смертельними наслідками. За кількістю смертельних випадків на 1000 працюючих Україна значно випереджає такі економічно розвинені країни, як Велика Британія, Японія, Швеція, ФРН. У нас показник рівня травматизму дорівнює 0,104, тимчасом як у вказаних країнах він становить: у Великій Британії — 0,016; Японії — 0,02; Швеції — 0,032; ФРН — 0,08.

Окремим соціально-економічним питанням у проблемі професійної захворюваності є стан здоров'я мігрантів, які працюють за кордоном і тому позбавлені державного контролю за умовами праці (їх налічується близько 7 млн осіб). Із значними соціальними і юридичними труднощами вони стикаються також при реєстрації профзахворювань після повернення на батьківщину. Це питання ще потребує законодавчого врегулювання.

Слід враховувати, що нові технологічні процеси істотно змінюють характер виробничної діяльності. З'явилися складні інформаційні технології, які неминуче стають основою появи нових виробничих факторів. За цих умов для запобігання професійним захворюванням необхідно розробляти допустимі рівні емоційного напруження, вдосконалювати методи оцінки ступеня психоемоційного стресу тощо. До того ж подальший розвиток біологічної і медичної науки дає змогу розкривати нові сторони патогенезу професійної патології, які раніше не були відомі. Це, наприклад, синдром «вигоряння» (burn out), вторинний гемахроматоз, патологія від дії металовмісних нано- і субмікронних частинок промислових аерозолів тощо [2].

Усе це свідчить про те, що «позитивна» динаміка профзахворюваності на даному етапі є нереальною.

Найбільша небезпека формування профпатології існує у вугільній і металургійній промисловості. Тут її рівень протягом багатьох років значно перевищував показники всіх інших галузей економіки. Втім, у цих, «інших» галузях спостерігаються явища, які потребують пильної уваги і спеціального аналізу. Скажімо, у системі охорони здоров'я, у комунальному господарстві за останні роки випадків уперше виявленої профпатології було більше, ніж у таких галузях, як промисловість будматеріалів, будівництво, хімічна, легка промисловість. Це, мабуть, пов'язано з процесом скорочення тих чи інших підприємств і переміщенням працюючих з традиційно шкідливих в інші виробничі структури, де, однак, умови праці теж несприятливі через недостатній контроль з боку санепідслужби за додержанням вимог охорони праці і проведенням медичних оглядів.

Регіональна поширеність профзахворювань залежить від розташування підприємств основних сфер економіки. А їх, як відомо, найбільше в областях Центрального і Західного Донбасу з великим гірничодобувним комплексом (Донецька, Луганська), на Дніпропетровщині та Львівщині.

У сільському господарстві на тлі несприятливих умов праці спостерігається зниження показників профзахворюваності, що скоріш за все пов'язано з недостатнім їх виявленням через погіршення медичного та профпатологічного обслуговування сільського населення (Тернопільська, Чернігівська, Закарпатська, Івано-Франківська області) [4].

За нинішніх умов доводиться констатувати складність специфічної діагностики і недостатнє виявлення професійної патології, що, очевидно, і зумовлює тенденцію до зменшення кількості випадків профпатології хімічного генезу (з 348 у 1991 р. до 183 у 2001 р.), зокрема окремих її форм — хронічних інтоксикацій, хронічних бронхітів, профзахворювань шкіри. І це стосується не тільки хімічної промисловості, а й практично всіх інших галузей.