Дисбіотичних порушень шлунково-кишкового тракту у дітей

Часто спостерігаються зменшення  кількості біфідо- та лактобактерій, якісні зміни кишкової палички, виділяють  велику кількість різних умовно-патогенних мікробів (стафілококів, протея, синьогнійної палички). внаслідок тривалого прийому  антибактеріальних препаратів порушується  склад мікрофлори і розмножуються  патогенні мікроорганізми. Розвивається дисбактеріоз.

Досить часто дисбактеріоз розвивається у віці 6 міс, коли дитину переводять з природного вигодовування  на штучне, а особливо тоді, коли це супроводжується диспепсією. Одночасно  з дисбактеріозом часто спостерігається  дискінезія жовчних шляхів та травного каналу, яка може бути наслідком  порушення бактеріальної рівноваги [15].

Причини виникнення дисбактеріозу  кишечнику різноманітні, але серед  них слід виділяти 2 групи: екзогенні  та ендогенні.

До екзогенних факторів відносять:

- Проникнення в кишечник  достатньої дози агресивних бактерій (сальмонел, черевного тифу, дизентерії  та інших);

- Аліментарні фактори  (зменшення в раціоні фруктів,  овочів, молока і т.п.), кількісними  і режимними змінами в харчуванні;

- Екологічні фактори,  зв’язані з забрудненням навколишнього  середовища, продуктів харчування;

- Радіоактивне опромінення; 

  -Вживання антибіотиків, антибактеріальних препаратів, антацидів,  послаблюючих, імунодепресантів та  інших; 

- Екстремальні умови життя  (космонавти у космічному польоті,  альпіністи, підводники, учасники антарктичних  експедицій);

- Грубі порушення годування  дітей раннього віку (пізнє прикладання  новонародженого до грудей матері, раннє переведення на штучне  годування);

- Стреси (довго часова  емоційна та фізична напруга);

Ендогенні причини наступні:

- Захворювання шлунку, які  впливають на рівень його секреції;

- Резекція шлунку або  кишки, хвороби оперованого шлунку;

- Захворювання печінки,  підшлункової залози, кишечнику; 

- Порушення моторної функції  кишки з різних причин, які  призводять до застою або прискорення  пасажу кишкового вмісту; порушення  тонусу баугінієвої затулки; 

- Порушення мікроциркуляції  у стані кишки (абдомінальна  ішемія);

- Імунодефіцитні стани,  алергічні реакції; 

- Гіпоксії, гіпоксемії, інтоксикації  любого генезу;

Чинниками ризику розвитку дисбактеріозуу дітей раннього віку найчастіше можуть бути: несприятливе преморбідне тло, раннє штучне вигодовування, диспепсичні порушення,часті гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) на першому році життя, явища діатезу, рахіту,анемії, гіпотрофії, зміни в  психоневрологічному статусі дитини, інфекційна або соматична патологія [22].

У розвитку дисбактеріозу  у дітей дошкільного та шкільного  віку слід враховувати нераціональне  харчування, перебування в закритих колективах, наявність хронічних  захворювань та їх нераціональне  лікування, часті ГРВІ, з приводу  яких застосовували антибіотики, алергійні  реакції, вегетосудинна дисфункція,  гормональна перебудова організму.

Незалежно від вікової  групи дисбіотичні порушення  розвиваються після перенесення  кишкових інфекцій, лікування антибактеріальними препаратами, тривалої гормонотерапії або лікування  не стероїдними  протизапальними препаратами (НПЗП), оперативних втручань, стресових  впливів. 

Ми, можемо зробити висновок, що це далеко не повний перелік  факторів, які можуть призвести до дисбактеріозу, але їх потрібно враховувати при  проведенні лікувальних заходів, спрямованих  на відновлення еубіозу. При цьому  слід враховувати, що дисбактеріоз кишечнику  не буває самостійним захворюванням, що він є тільки синдромом основної хвороби, але суттєво впливає  на її протікання, нерідко обумовлює  тяжкість та тривалість перебігу.

Найчастіше причини дисбактеріозу  слід шукати в дитинстві. Штучне вигодовування, нераціональне харчування, стреси (хто  не пам'ятає - у дітей їх багато), немиті овочі та фрукти й інші причини  призводять до порушень бактеріальної  рівноваги в кишечнику. І як наслідок - розлад шлунка, що нині називають дисбактеріозом [17].

                                  4. Клінічні прояви дисбактеріозу у дітей

 

Клінічні прояви дисбактеріозу  кишечнику неоднорідні. Їх поліморфізм  залежить, по-перше, від характеру  основного захворювання, індивідуальної чутливості макроорганізму до різних видів мікрофлори, ступенів специфічної  та неспецифічної резистентності організму  і особливо від виду мікробних  асоціацій , які беруть участь у формуванні дисбіозу. До того ж на його прояви впливає  переміщення та колонізація мікрофлорою  верхніх відділів кишки. Зміни в  співвідношенні між облігатною (домінуючою) та факультативною мікрофлорою і  їх асоціацій в них призводить до змін кількісного та якісного складу мікробних ферментів, що в свою чергу  сприяє виникненню порушень травлення, спочатку розщеплення полісахаридів, потім інших вуглеводів, а також  білків та жирів. Малдигестія підсилює в кишечнику процеси бродіння, гниття і газоутворення. Змінюється рН кишкового вмісту, нагромаджуються  в ньому токсичні продукти, що призводить до токсемії. Порушується синтез вітамінів, абсорбція мінералів, ретикуляція  жовчних кислот та холестерину. Малдигестія  переходить у малабсорбцію, яка посилює  порушення всіх видів обміну речовин. Знижується імунний захист організму, особливо резистентність його до кишкових умовно-патогенних мікроорганізмів. Таким  чином, місцеві прояви дисбіозу кишечнику  набувають загально патологічних змін в організмі [18].

Але слід підкреслити, що дисбактеріоз не завжди супроводжується клінічними проявами захворювання. Тому хибно  використовувати термін “дисбактеріоз  кишечнику” як клінічний діагноз. Його слід розуміти як патогенетичний синдром  в ланцюзі дуже складних подій, які  розвиваються при різних захворюваннях  і в першу чергу при патології  кишечнику.

Все ж в клінічних проявах дисбактеріозу кишечнику є свої особливості, які накладаються на прояви основного захворювання [19].

Це передусім наступні синдроми:

-синдром кишкової диспепсії,  який проявляється метеоризмом,  буркотінням, здуттям та болями  в животі, дискомфортом, почуттям  тяжкості, розпиранням, несталим  випорожненням; 

- діарейний синдром, який  може бути першим проявом дисбактеріозу,  особливо у дітей внаслідок  захворювання гострою кишковою  інфекцією; 

- нерідко, особливо у  дітей, диспептичні розлади проявляються  зниженням апетиту, нудотою, зригуванням,  періодичною блювотою;

- синдром порушення травлення  (малдигестія);

- порушення всмоктування (малабсорбція);

- розлади обміну речовин  і в першу чергу водно-електролітного  балансу; 

-астеновегетативний синдром,  зумовлений інтоксикацією, гіповітамінозом, диспротеїнемією [16].

У дорослих вони зустрічаються  тільки при тяжких формах, а у  дітей нерідко бувають основним проявом дисбактеріозу і мають  наступні особливості:

-в’ялість, неспокій, порушення  сну; 

- ендотоксичний синдром  (лихоманка, мікроциркуляторні, неврологічні  розлади);

- порушення трофіки (затримка  прибавки маси тіла, або втрати  її);

- ознаки генералізованої  ендогенної інфекції, розвиток поліорганної  недостатності; 

-більш тяжкий та затяжний  перебіг інфекції та соматичної  патології; 

- зниження імунної реактивності;

- розвиток харчової алергії; 

- хронічна гастроінтестинальна  та гепатобіліарна патологія. 

Клінічними проявами дисбактеріозу  у дітей слід вважати зниження колонізаційної резистентності слизової оболонки кишечнику; синдром шлунково-кишкової диспепсії; аноректальний синдром; синдром гіповітамінозу вітамінів  групи В, розлади системи травлення  та трофічних процесів; зниження детоксикаційної  функції кишкової мікрофлори; порушення імунного статусу [28].

Захворювання, за яких найчастіше виявляють зміни складу кишкової мікрофлори, можуть бути різними й  багатоманітними.

Для підтвердження дисбактеріозу  кишечнику і стану кишки визначне значення має гістологічне вивчення біоптатів з різних рівнів кишкової трубки, бо тільки цей метод дає  якісну оцінку стану колонізації  кишки, тобто дані про облігатну  флору і стан її зв’язків з колоно- або ентероцитами. Але ця методика до цього часу ще недостатньо розроблена, не одержала практичного визначення, а для взяття біоптату з тонкої кишки потрібні спеціальні технічні засоби (зонд для ентеробіопсії).

Тому для лабораторної діагностики дисбактеріозу широко використовується бактеріологічне  дослідження фекалій як найбільш просте в виконанні і найбільш поширене в лікарській практиці. Такий  метод дозволяє виявити від 15 до 50 мікроорганізмів і оцінити фактично тільки характер мікрофлори порожнини товстої кишки [25].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       

                         5. Профілактика дисбактеріозу у дітей

 

Профілактика кишкового  дисбактеріозу у дітей спрямована на усунення чинників, що його викликають.

Протягом перших 3-5 днів життя  дитини відбувається наростаюче інфікування  кишечнику різними мікроорганізмами, серед яких поряд з кишковою паличкою, Bifidobacterium, Lactobacillus присутні і умовно-патогенні мікроорганізми в досить великій кількості. У результаті цього протягом першого тижня після народження розвивається транзиторний (тимчасовий) дисбактеріоз кишечнику. Проявляється він у вигляді нестійких водянистих випорожнень, наявності в них великої кількості слизу, зелені, а також спастичними болями в животі, зригування. Транзиторний дисбактеріоз кишечнику не є захворюванням і за відсутності обтяжливих факторів (недоношеності, тривалого прийому антибіотиків, інфекційних захворювань) благополучно завершується на другому тижні життя дитини [21]. Проте для формування нормальної мікрофлори необхідний ряд найважливіших умов – раннє (протягом першої години життя дитини) прикладання до грудей, виключно грудне вигодовування протягом першого місяця життя малюка і, в ідеалі, спільне перебування матері з дитиною. При недотриманні цих умов ризик розвитку істинного дисбактеріозу, а разом з ним і харчової алергії, порушень травлення, зниження імунітету, багаторазово зростає.

Немовля, в кишечнику якого  порушено кількісний і якісний склад  мікрофлори, найчастіше поводиться неспокійно, у нього порушується сон через  хворобливі спазми кишечнику, які носять нападоподібний характер і проявляються через 1,5-2 год. після годування [24].

Усім дітям, починаючи  з 6 —7-місячного віку давати кисломолочні продукти

(ацидофільне молоко, кефір,  йогурт): до 1 року— по 200 — 400 мл. щодня,  після 1 року — по 500 — 600 мл. Вони затримують розвиток патогенних  і умовно-патогенних мікроорганізмів  за рахунок молочної кислоти  та мікробів, які продукують антибіотичні  речовини.

В домашніх умовах до 200 — 300 мл молока температури 30 — 35 °С додають 0,5 г закваски, що містить біфідобактерії, перемішують і залишають на ніч при кімнатній температурі. Закваску використовують для приготування кисломолочного продукту [18].

Профілактика дисбактеріозу:

-  Лікування хронічних  захворювань і гострих станів.

- Реабілітація та оздоровлення  дітей з діатезами, регулярний  огляд у спеціаліста.

- Правильне харчування  з вживанням продуктів, збагачених  волокнами, тобто клітковиною,  яка стимулює ріст біфідофлори,  фрукти, овочі.

- Дітям середнього і  старшого віку корисно їсти  часник, цибулю, хрін, які  містять  фітонциди, що пригнічують патогенну  флору. 

- Їжа малюка має бути  максимально вітамінізованою.

- Грудне молоко виконує  дві найважливіші функції: з  одного боку, стимулює ріст біфідофлори,  яка є фізіологічною, а з  іншого - завдяки спеціальному комплексу  пригнічує ріст патогенів, які  можуть потрапити в організм  малюка через соску, дихання  тощо. Грудне молоко необхідне для розвитку здорової дитини [28].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          ЗАКЛЮЧЕННЯ

 

 В останні роки все  частіше і частіше лікарі багатьох  спеціальностей зустрічаються з порушенням шлунково-кишкового тракту. Особливо загострилась ця проблема у дітей.

 Становлення нормальної мікрофлори новонародженої дитини є одним з найважливіших адаптаційно-пристосувальних механізмів організму при переході із практично стерильного середовища перебування плода до нових умов існування. З моменту народження дитини відбувається інтенсивний процес бактеріальної колонізації новонародженого, що є необхідним етапом формування його нормального мікробіоценозу. Головним джерелом цього процесу є мама. Мама — це основне джерело обов'язкової (облігатної) мікрофлори дитини, і необхідної для становлення нормального  мікробіоценозу [25].

 І саме від здоров'я  матері, характеру вигодовування  дитини залежить становлення нормальної мікрофлори немовлят. Встановлено, що при спільному перебуванні в пологовому будинку, мама є найкращим джерелом мікробної колонізації дитини. Здорові діти досить швидко колонізуються материнською мікрофлорою, яка має найбільше шансів прижитися в організмі дитини, сприяти швидкому формуванню  нормальної мікрофлори та становленню колонізаційної резистентності [21].