Ринок капіталу

Вивіз капіталу впливає  на економіку країн, що експортують і імпортують капітал.[4]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Особливості  ринку капіталу

 

2.1 Суб'єкти  ринку капіталу

   Банк - установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові та інші операції.

Банки виникають на основі товарно-грошових відносин, і тому існують  при різних суспільно- економічних формаціях. На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. В залежності від того або іншого критерію їх можна класифікувати наступним чином.

   За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні та змішані, міждержавні (міжнародні) банки.

   За терміном надання кредитів - банки короткострокового, середньо - та довгострокового кредитування.

  За національною належністю — національні та іноземні банки.

  За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.

  Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній. В сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків, у промислове розвинутих країнах.

Неакціонерні банки  знаходяться у власності партнерів  або індивідуальних осіб.

   Кооперативні банки - кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; виникли в першій половині XIX століття, їх поява була обумовлена прагненням дрібних виробників (ремісників, селян) звільнитися від кабального лихварського кредиту, до якого вони були вимушені звертатися внаслідок недоступності банківського кредит). Кооперативні банки створювалися на умовах добровільного об'єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності - надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку. Широкого розвитку вони набули в Німеччині, Великобританії, Франції, Італії, США, Японії та інших країнах. За обсягом операцій вони схожі з комерційними банками.

   Муніципальні банки - різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов'язань і призначення керівних органів. Найбільшого розповсюдження муніципальні банки набули в Німеччині, де на їх долю припадає близько 40 % балансу кредитної системи країни.

   Комунальні банки - спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

   Змішані банки - банки за участю державного і приватного капіталу.

Міждержавні (міжнародні) банки — міжнародні кредитні організації, створені на основі міждержавних договорів  з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин.

   Міжнародні банки виникли в ході інтернаціоналізації господарських зв'язків і розвитку міждержавних форм державно-монополістичного капіталізму і призначені для стабілізації світової економіки шляхом регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин.

   Банки короткострокового, середньо - і довгострокового кредитування — банки, що спеціалізуються на наданні кредитів різної терміновості. На відміну від короткострокового кредитування, яке здійснюється депозитними банками і ощадними касами, спеціалізовані кредитні інститути надають середньо - та довгострокові кредити. Чітке розмежування кредитних інститутів за принципом коротко середньо - і довгострокового кредитування характерне, наприклад, для Італії, де законодавство поділяє всі кредитні інститути на банки короткострокового кредитування і довгостроково-інвестиційні банки.

   Національні банки - це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють вїх інтересах. Діяльність цих банків здійснюється в межах законодавства країни, в якій функціонує їх материнська компанія. Згідно законодавства більшості країн банки підпадають під категорію національних, якщо 51 % акцій і більше належить інвесторам даної країни.

   Іноземні банки — банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам, їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством.

   Депозитні банки — банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів. Депозитними банками називають комерційні банки, які уповноважені приймати вклади населення.

Універсальні банки  — кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських  операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші. Універсальними є комерційні банки Німеччини, Швейцарії, Австрії та інших країн.

   Спеціалізовані банки — банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або ж формах залучення коштів у вклади; характеризуються вузькою спеціалізацією. До категорії спеціалізованих банків включена велика кількість видів інститутів, функції та назви яких, а також обсяги і види операцій, роль в економіці різноманітні в різних країнах. Різновидами спеціалізованих кредитних банків є: інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення облігацій та інших зобов'язань.

   Особливе місце у кредитній системі та на фінансових ринках займають комерційні банки. У більшості країн (в тому числі в Україні) це найчисельніша група фінансових посередників. Комерційний банк-це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам всіх галузей народного господарства.

   Важлива економічна роль банків суттєво розширила сферу їх діяльності.      Вони виконують наступні основні функції:

1) мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал;

2) кредитування підприємств, держави та населення;

3) випуск кредитних засобів обігу (кредитних грошей);

4) здійснення розрахунків та платежів в господарстві;

5) емісійно-засновницька діяльність;

6) консультування, надання економічної та фінансової інформації.

   Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх в капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих банком послуг. Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий капітал, що використовується банками для надання кредитів підприємствам і підприємцям. Використання кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому. Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів. В результаті за допомогою банків заощадження перетворюються на капітал. 

   Крім банківських установ, важливе місце у кредитних системах переважної більшості країн належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають становити серйозну конкуренцію комерційним банкам на ринку фінансових послуг.

      За формою організації страхові компанії поділяються на акціонерні та взаємні. Капітал акціонерної страхової компанії формується випуском акцій, які розміщують серед юридичних та фізичних осіб і які дають право на отримання пропорційної частки доходу компанії у вигляді дивідендів. Щодо цього організація страхової справи практично не відрізняється від акціонерних форм організації бізнесу в інших галузях економіки. Акціонерні страхові компанії здійснюють усі види страхування.

   На відміну від акціонерних, капітал взаємних страхових компаній формується за рахунок страхових платежів індивідуальних страхувальників. Це означає, що власниками компанії можуть бути лише ті особи, які в ній застрахувались, а страховий внесок є одночасно і вступним паєм. Із придбанням страхового полісу страхувальник набуває не лише право на страхове відшкодування, а й на частину прибутку від діяльності страхової компанії у вигляді дивідендів па поліс. Взаємні страхові компанії займаються переважно особистим страхуванням.

   Пенсійні фонди — це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку.

За формою власності  пенсійні фонди можуть бути приватними або державними.

   Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами й корпораціями для виплати пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

   Пенсійні фонди можуть функціонувати як самостійні юридичні особи, однак частіше вони контролюються корпораціями, що їх створили, або перебувають у довірчому управлінні траст відділів комерційних банків чи страхових компаній. Якщо страховій компанії доручається не лише управління акумульованими коштами фондів, тобто активними операціями, а й виконання всіх зобов'язань за пасивами, то такий пенсійний фонд уважають застрахованим. У всіх інших випадках фонд е незастрахованим.

   Державні пенсійні фонди створюються з ініціативи центральних та місцевих органів влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних структур. Як правило, державні пенсійні фонди обережніше, ніж приватні, інвестують свої активи і обмежуються здебільшого вкладанням коштів в облігації державних позик.

   Інвестиційні фонди - це особливий вид фінансово-кредитних установ, шр забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції й облігації різних підприємств у власній країні та за кордоном.

  Організаційно інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого типу.

   Інвестиційні фонди відкритого типу випускають власні акції у необмежених кількостях відповідно до попиту на них. Власники акцій мають право будь-коли зажадати від фонду викупу своїх акцій.

   Закриті інвестиційні фонди випускають акції тільки у певній (наперед визначеній) кількості. Вони можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів, проте власники акцій не мають можливості зажадати від інвестиційного фонду викупу таких.

   Фінансові компанії — це небанківські інститути кредитної системи, шр спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстроченням платежу.

   Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, шр відбиває прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створювати промислові фірми— виробники споживчих товарів.

   Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов'язань, якими був оформлений відповідний продаж.

   Кредитні спілки— це кооперативні організації, шр створюються з метою акумуляції заощаджені, своїх членів та їх взаємного кредитування. Об'єднання громадян у кредитні спілки може здійснюватись за професійною, релігійною, територіальною або іншою ознакою, тобто ініціаторами їх утворення можуть бути підприємства, профспілки, релігійні громади, місцеві органи самоврядування. Спільність інтересів осіб, шр формують кредитну спілку, визначається потребою одержання доходу на тимчасово вільні власні кошти та можливістю оперативного отримання кредиту.

   Ломбард - кредитна установа, шр здійснює видачу позик під заставу рухомого майна (цінних речей).

   Специфіка ломбардних позичкових операцій полягає у видачі приватним особам невеликих сум позичок на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).

   Іншою сферою діяльності ломбардів є приймання речей (в основному ювелірних виробів та антикваріату) на зберігання за певну плату.

   Для здійснення своїх операцій ломбарди, крім власних коштів, можуть користуватися кредитами комерційних банків.

   Міжбанківські об'єднання відіграють усе помітнішу роль у діяльності банківської та кредитної систем. Вони утворюються банками (іншими установами за участю банків) з метою координації та узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів.

   Перші міжбанківські об'єднання виникли як наслідок становлення величезних промислових монополій (концентрації промислового капіталу) та конкурентної боротьби між банками. Основними способами створення міжбанківських об'єднань стали:

а) злиття самостійних банків;

б) поглинання одним банком своїх конкурентів.

    Банківський консорціум — тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Організується під головуванням найбільшого банку (голови консорціуму), який діє від імені і в інтересах усіх учасників консорціуму. За такого об'єднання юридична самостійність банків, ш,о входять до складу консорціуму, не втрачається.

Головна мета консорціуму:

1) Збільшення обсягів операцій з допомогою концентрації ресурсів.

2) Розподілення ризиків, ш,о дає можливість обмежити втрати кожного учасника консорціуму за можливих неплатежів клієнтів.