Ринок капіталу

     Джерела формування індивідуального капіталу.

В умовах товарного виробництва  і ринкових економічних відносин між суб'єктами господарювання кожне підприємство моє відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності. При створенні і функціонуванні будь-якого підприємства використовуються певні джерела формування відокремлюються конкретні види їх фінансових коштів.

Стартовим джерелом формування фінансових коштів завжди є статутний (акціонерній) капітал, що являє собою суму капіталу, яка необхідна для того, щоб підприємство (акціонерне товариство) розпочало свою діяльність. Його розмір визначається статутом або угодою про заснування підприємства; він утворюється за рахунок державних коштів, виручки від продажу акцій, а також приватних капіталів. В сучасних умовах широкого акціонування підприємств (перетворення державних підприємств в акціонерні товариства) основною формою існування стартової суми грошей (капіталу) є акціонерний капітал, що використовується для фінансування поточних і довгострокових витрат.[9]

   Найбільшим за величиною джерелом формування власних фінансових коштів діючого підприємства (фірми) слугують доходи від його діяльності. Переважна більшість підприємств має три основних види доходів:

    1) Звичайний доход (прибуток) формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності підприємства (фірми).

   2) Капітальний доход - це доход від перепродажу (реалізації) підприємством різних активів (нерухомості - землі, майна; фінансових активів - акцій та облігацій тощо) після певного періоду їх використання.

   Якщо підприємство купує, акції іншої фірми, воно звичайно одержує дивіденди. Ці дивіденди називають дивідендним доходом (між фірмовими дивідендами).

   Важливим джерелом формування і підтримання на необхідному рівні власних фінансових коштів є амортизаційні відрахування на реновацію (повне відновлення) основних фондів підприємства. Щорічний абсолютний розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми і балансової вартості основних фондів. Значення цього джерела фінансових коштів підприємства істотно зростає за умови застосування методу прискореної амортизації активів.

   При потребі (через недостатність власних коштів) підприємство може скористатися внутрішнім (короткостроковим і довгостроковим) чи міжнародним кредитом у грошовій або товарній формі з умовою його повернення і. сплати певного проценту (кредитної ставки). Проте останнє вимагає ретельного економічного обґрунтування доцільності (ефективності) залучення такої форми позички.

   Сучасна система господарювання звичайно орієнтована на власні та позичені кошти. Проте в окремих випадках підприємствам можуть бути надані субсидії, тобто фінансова допомога в грошовій або натуральній формі за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів. Розрізняють прямі та непрямі субсидії.

   Через прямі субсидії держава, стимулює нагромадження капіталу, фінансує капітальні вкладення в ті галузі, розвиток яких необхідний для збалансованості народного господарства країни в цілому, але є недостатньо прибутковим для відповідних підприємств (фірм). Вони спрямовуються перш за все в нові перспективні галузі економіки і малорентабельні виробництва. Непряме субсидування тих чи інших підприємств (Фірм) здійснюється

   Джерела формування індивідуального капіталу.

В умовах товарного виробництва  і ринкових економічних відносин між суб'єктами господарювання кожне  підприємство моє відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності. При створенні і функціонуванні будь-якого підприємства використовуються певні джерела формування відокремлюються конкретні види їх фінансових коштів.

   Стартовим джерелом формування фінансових коштів завжди є статутний (акціонерній) капітал, що являє собою суму капіталу, яка необхідна для того, щоб підприємство (акціонерне товариство) розпочало свою діяльність. Його розмір визначається статутом або угодою про заснування підприємства; він утворюється за рах/нок державних коштів, виручки від продажу акцій, а також приватних капіталів. В сучасних умовах широкого акціонування підприємств (перетворення державних підприємств в акціонерні товариства) основною формою існування стартової суми грошей (капіталу) є акціонерний капітал, що використовується для фінансування поточних і довгострокових витрат.

   Найбільшим за величиною джерелом формування власних фінансових коштів діючого підприємства (фірми) слугують доходи від його діяльності. Переважна більшість підприємств має три основних види доходів:

Звичайний доход (прибуток) формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності підприємства (фірми).

   Капітальний доход - це доход від перепродажу (реалізації) підприємством різних активів (нерухомості - землі, майна; фінансових активів - акцій та облігацій тош,о) після певного періоду їх використання.

  Якщо підприємство купує, акції іншої фірми, воно звичайно одержує дивіденди. Ці дивіденди називають дивідендним доходом (між фірмовими дивідендами).

   Важливим джерелом формування і підтримання на необхідному рівні власних фінансових коштів є амортизаційні відрахування нареновацію (повне відновлення) основних фондів підприємства. Щорічний абсолютний розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми і балансової вартості основних фондів. Значення цього джерела фінансових коштів підприємства істотно зростає за умови застосування методу прискореної амортизації активів.

   При потребі (через недостатність власних коштів) підприємство може скористатися внутрішнім (короткостроковим і довгостроковим) чи міжнародним кредитом у грошовій або товарній формі з умовою його повернення і. сплати певного проценту (кредитної ставки). Проте останнє вимагає ретельного економічного обґрунтування доцільності (ефективності) залучення такої форми позички.

   Сучасна система господарювання звичайно орієнтована на власні та позичені кошти. Проте в окремих випадках підприємствам можуть бути надані субсидії, тобто фінансова допомога в грошовій або натуральній формі за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів. Розрізняють прямі та непрямі субсидії.

   Через прямі субсидії держава, стимулює нагромадження капіталу, фінансує капітальні вкладення в ті галузі, розвиток яких необхідний для збалансованості народного господарства країни в цілому, але є недостатньо прибутковим для відповідних підприємств (фірм). Вони спрямовуються перш за все в нові перспективні галузі економіки і малорентабельні виробництва. Непряме субсидування тих чи інших підприємств (фірм) здійснюється переважно засобами податкової і грошово-кредитної політики (податкових пільг, пільгових кредитів то 111,0).

   Сукупність фінансових коштів підприємства, ш,о має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати). Особливості обігу та формування необхідного обсягу вимагають окремого детального розгляду обох видів коштів підприємства.[5]

 

1.2 Структура  капіталу та його рух

  Рух капіталу здійснюється за допомогою кругообороту й обороту.

Кругооборот капіталу - це рух капіталу, ш,о охоплює три  стадії, його послідовне перетворення з однієї форми в іншу і повернення до вихідної форми. Капітал є рух, процес кругообігу проходить різні стадії, це процес ш,о вміш,ує в собі три різні форми кругообігу. Тому капітал можна зрозуміти лише в русі, а не як річ, ш,о перебуває в спокої.

  Перша стадія здійснюється в сфері обігу: грошовий капітал перетворюється в елементи виробничого капіталу.

   Друга стадія - продуктивне споживання придбаних підприємцям товарів: засобів виробництва і робочої сипи відбувається в сфері виробництва де і відбувається створення нового товару - споживчої вартості, вартості і прибав очної вартості Виробничий капітал переходить у форму товарного капіталу

   Третя стадія - реалізація товарного капіталу в сфері обігу і повернення до вихідної грошової форми капіталу, але вже більшого на величину прибав очної вартості.

  Функціональні форми капіталу - грошова, продуктивна, товарна виконують різні функції в процесі кругообігу.

• функцією грошової форми капіталу - є підготовка умов для виробництва товару, вартості і прибав очної вартості.
• функція продуктивної форми капіталу - виробництво товару, вартості і прибав очної вартості,
• функція товарної форми капіталу - реалізація товару, вартості і прибав очної вартості.

   Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й виид прибутки.

Кредитна система представляє  собою комплекс валютно-фінансових установ, шр активно використовуються державою з метою регулювання  економіки.        Кредитна система опосередковує весь механізм суспільного відтворення і служить могутнім фактором концентрації виробництва і централізації капіталу, сприяє швидкої мобілізації вільних коштів і їх використанню в економіці країни.

   Центральний банк.

    Виділився з комерційних банків шр в ХУІІІ-ХІХ ст. на ранніх стадіях капіталізму. Центральному банку держава представила виключне право емісії банкнот. Деякі з Центральних банків були відразу засновані як державні інститути (Німецький федеральний банк, Резервний банк Австралії), інші були націоналізовані після Другої світової війни (Банк Франції, Англії, Японії, Канади, Нідерландів). Деякі Центральні Банки дотепер існують на основі змішаної державно-приватної власності (Федеральна Резервна Система США).

 Функції Центральних банків:

• емісія банкнот, охорона державних золотовалютних резервів;
• збереження резервного фонду інших кредитних установ, грошово-кредитне регулювання економіки, кредитування комерційних банків і здійснення касового обслуговування державних установ, проведення розрахунків і перекладних операцій, контроль за діяльністю кредитних установ.

Комерційні банки - головні  центри кредитної системи.

Сучасні комерційні банки - це кредитно-фінансові установи універсального характеру. Він не тільки приймає  внески населення, підприємств, видає кредити, але і виконує фінансове обслуговування клієнтів.

   Операції комерційного банку підрозділяють на: пасивні (залучення коштів), активні (розміщення коштів).

   Банки крім того можуть бути посередниками операцій (з доручення клієнта на комісійній основі) і довірчими операціями (керування майном, цінними паперами).

   Кредитно-фінансові інститути

   Особливе місце в сучасній ринковій економіці займають спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, інвестиційні банки, іпотечні банки, ощадно-позичкові асоціації тощо). Акумулюючи величезні грошові ресурси, ці інститути активно беруть участь у процесах нагромадження й ефективного розміщення капіталу. Зокрема, сумарні активи всіх цих спеціалізованих кредитно-фінансових установ США майже вдвічі перевищують активи комерційних банків.

   Міграція капіталу.

   Давно закінчилася епоха натуральних господарств. Економіку стало важко відгородити границями однієї країни. Так це практично сьогодні ніхто і не намагається робити. Адже торгівля між поділом праці несуть у собі відчутні взаємозалежність від зовнішньої торгівлі, товарообміну. Вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію країнами, економічне співробітництво. Поступово складається світова економіка.

У сучасних умовах економіка  кожної країни мимоволі попадає в  зростаючу економіку інших країн. Економічні відносини між країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном, вони включають рух  капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили, науково-технічний обмін.

   Зовнішньо-економічні зв'язки представлені найчастіше у вигляді ввозу і вивозу товарів, імпорту й експорту. Але в сучасній економіці в число товарів, що вивозяться і ввозяться попадає і такий специфічний, як капітал. Під впливом інтернаціоналізації господарського життя й в інтересах прибутку за рубежем збільшуються значення і масштаби вивозу капіталу.

Вивіз капіталу - це цілеспрямоване переміщення коштів однієї країни в  іншу для приміщення їх у вигідну справу.

   Експорт капіталу здійснюється в різних формах. Найбільш розповсюджена форма застосування капіталу, що вивозиться — прямі інвестиції (капіталовкладення) у промислові, торгові й інші підприємства. Іноземні інвестиції служать джерелом грошових, а іноді і прямих майнових вкладень у розвиток розширення, освоєння нового виробництва товарів і послуг, удосконалювання технології, видобуток корисних копалин, використання природних ресурсів.

   Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в іноземні акції, облігації й інші цінні папери в здійснювані в розрахунку на високі дивіденди, одержання прибутку на капітал.

   Велика частина припливу закордонного капіталу приходиться на прямі інвестиції, що служать найбільш повною формою включення в дійсність на закордонному ринку за допомогою створення на ньому власних засобів виробництва і навіть підприємств.