Видатки бюджетів на науку та культуру

   Приватизація  державних та комунальних підприємств, зріст безробіття, створення комерційних  структур і, відповідно, створення нових  робочих місць і посад  потребують нових соціально-економічних і  технічних знань, постійного підвищення кваліфікації. Сьогодні широкий розвиток отримує післявузівська освіта. При  державних вищих навчальних закладах, а також на самостійній основі створюються інститути, факультети, спеціальні відділення, коледжі, курси  тощо, які організовують платне навчання і за рахунок цих коштів самі утримують  себе. Дуже популярними стали курси  комп’ютерної підготовки, вивчення комп’ютерного  бухгалтерського обліку. Крім того, навчальні заклади здають в оренду приміщення різним  приватним підприємцям, фірмам по нерухомості, страховим компаніям, торговим підприємствам, різним структурах по побутовому обслуговуванню.

   Органи  державної влади і управління мають право  створювати освітні  заклади  елітного типу для обдарованих  дітей, підлітків  і молоді. Для  таких навчальних установ забезпечується  наднормативне фінансування за рахунок  коштів замовника.

   Провідне  місце в системі соціально-культурних міроприємств займають засоби масової  інформації, в першу чергу, державне радіомовлення і телебачення, які  діють на платній комерційній  основі і володіють власними фінансовими  ресурсами, а та частина видатків, яка не покривається власними доходами, забезпечується за рахунок державної  підтримки бюджетними коштами. Засоби масової інформації виживають за рахунок реклами.

   Щодо  видатків на охорону здоров’я, то вони також займають важливе місце  в загальному  об’ємі фінансування соціально-культурних міроприємств і  складаються з затрат на утримання  будівель та штату працівників лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних установ.

   Організація охорони здоров’я в Україні здійснюються через три основні системи: державну, місцеву та приватну. ⁸

   До  державної системи охорони здоров’я відносяться лікувально-профілактичні, освітні та науково-дослідні установи, фармацевтичні підприємства та організації, аптеки та аптечні управління і інші суб’єкти, які є державною власністю  і підпорядковані органам управління державної системи охорони здоров’я. Сюди ж входять також лікувальні установи та підприємства, які створені  або на етапі створення міністерствами, відомствами, державними підприємствами, які знаходяться поза Міністерством  охорони здоров’я України.

   До  місцевої системи охорони здоров’я України відносяться місцеві  органи управління охороною здоров’я та всі лікувально-профілактичні  установи, аптечні установи, установи судово-медичної експертизи і освітні  установи, які знаходяться у комунальній  власності. Місцеві органи управління охороною здоров’я здійснюють контроль за якісним наданням медичної допомоги підприємствам, установам та організаціям державної, місцевої і приватної  системам охорони здоров’я, а також  особам, які займаються приватною  медичною практикою.

   Сьогодні  охорона здоров’я України знаходиться  в глибокому занепаді. Фінансування відбувається в середньому на 28% від  потрібного. Лікарські установи не мають змоги повноцінно забезпечити  людину навіть самого необхідного в  плані побуту. Не вистачає меблів, білизни, а харчування на стаціонарному лікуванні  проводиться в розрахунку 85-90 копійок  на добу. Заробітна плата у лікарів  дуже низька, вони не можуть навіть придбати повноцінні продукти харчування, а  ще потрібно платити за користування телефоном, за житлово-комунальні послуги, проїзд в транспорті, купувати одежу, взуття, миючі засоби та багато іншого, що вкрай необхідно для життя.

   За  галузевою ознакою найвищі рівні  заробітної плати  відзначились  у працівників паливно-енергетичного  комплексу, де нарахування у 2,5-3 рази перевищили середній показник в цілому по економіці. Водночас розмір заробітної плати   у працівників соціальної сфери (культури, соціального забезпечення, охорони здоров’я, освіти, фізкультурно-оздоровчих центрів тощо) становив лише 51-69% від  відповідного показника в цілому по економіці. ( У дзеркалі статистики. Економіка України у 2000 році, 7 с).

   Уряд  намагається виправити ситуацію, погасивши заборгованість по існуючій мізерній зарплаті. Так, порівняно з 1999 роком суттєво зменшилась сума заборгованості працівникам соціальної сфери, зокрема працівникам освіти на 40%, охорони здоров’я – на 46%. Заборгованість із виплати соціальної допомоги, передбаченої Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” лише в грудні місяці 2000 року зменшилася на 3,5%.

   За  даними міністерств та інших органів  виконавчої влади по закладах освіти, що знаходяться в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат стипендій  і грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів становить 34,9% від  загальної суми заборгованості. ^**    

     За 2000 рік ціни на медикаменти  зросли  в середньому на 12,4%, санаторно-курортні  послуги на 23%. Переважна кількість  громадян країни не мають змоги  придбати навіть звичайні пігулки.  Масові профілактичні заходи  щодо боротьби зі СНІДом та  іншими хворобами проводяться  не в повному обсязі. В Україні  за останні 10 років генофонду  нації загрожує небезпека: смертність  перевищує народжуваність, на 6-8 років  скоротилася тривалість життя,  лише 30% школярів здорові, половина  юнаків призивного віку вражені  тяжкими недугами, від різних  хвороб потерпають майже всі  вагітні жінки, рівень загальної  захворюваності в Україні –  один із найвищих у країнах  СНД, а за кількістю психічних  розладів, інфарктів міокарду та  інсультів, злоякісних новоутворень  перше місце в світі. Сьогодні  значно збільшилася кількість  хворих на туберкульоз, який  є соціальною хворобою. Громадяни  харчуються за методом звуженого  раціону харчування, що спричиняє  нескінчену низку захворювань.  Все це являється наслідком  недостатнього фінансування охорони  здоров’я, впливу на соціальний  клімат країни інфляції, безробіття, недосконалого законодавства, хибної  податкової політики.

   За  роки незалежності України Верховна Рада України прийняла близько 600 законів, але з них 300 “непрацюючих”. В  умовах відсутності цілісної концепції  переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з них виявилися  відірваними від сучасного життя. ⁴

   Таким самим  недостатнім чином фінансуються і театри, кінотеатри, фізкультурні та спортивні заклади, ряд інших  соціально-культурних закладів та установ. Економія грошей на соціально-культурних закладах негативно віддзеркалюється на якості та тривалості життя всього суспільства України.

   В Україні відбувається широкомасштабне  розкрадання державної власності  та грошей, здійснюється не народна, а  мафіозно-номенклатурна приватизація (що в народі називають “прихватизацією”), здійснюється чисто символічне перетворення працівників на власників (формальних акціонерів).Оскільки ці процеси відбуваються на тлі численних обіцянок вищих  керівників держави створити рівні  стартові умови для всіх громадян України перед входженням в ринок, то зростають роздратованість, апатія, безініціативність  та політична  пасивність народу, його незадоволення, яке з часом може причинити  соціальний вибух.⁶

    Аналогічна  ситуація склалась і у медицині. Одночасно з державними клініками, центрами, лікарнями існують і  приватні.

    Наступне  джерело забезпечення життєдіяльності  соціальної сфери фінанси підприємств. Підприємство за рахунок своїх доходів  формує соціальну інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні і духовні потреби  його працівників.

    Функціонують  відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки,   заклади  культури,    укладаються   договори  на обслуговування колективу   підприємств поліклініками, а також, за рахунок фінансових ресурсів підприємств  будуть розвиватись обсяги соціальної інфраструктури, і тим самим частково знімається навантаження з міського і державного бюджетів.

    Місцеві бюджети не завжди спроможні забезпечити  нормальне функціонування   об’єктів соціальної сфери.   Передача   відомчого   житла      та   інших   об’єктів   соціальної   інфраструктури   у   муніципальну   власність  є   важливою   умовою   для   зниження затрат підприємств  і виходу із кризового   стану.   Однак   через   недостатність   коштів   у   місцевих бюджетів вказані об’єкти або закривають, або передаються у приватну власність.

    Одним із виходів із такого становища може бути збереження у ряді випадків об’єктів відомчого підпорядкування або  спільне фінансування об’єктів соціальної інфраструктури як за рахунок власних  джерел підприємств, так і за рахунок  коштів місцевих бюджетів.

    Використовуючи   досвід   країн із   розвинутою ринковою   економікою, слід   розглядати   ще   одне джерело  фінансового забезпечення фінансової сфери – меценатство, спонсорство. Це  досить нове явище в економічному житті України, як  благодійність.   Її можна   трактувати   як  не  комерційну (неприбуткову  діяльність  організацій  і окремих осіб),  спрямовану на задоволення потреб соціального  розвитку. У більш широкому розумінні  благодійність   визначається як   інвестування   соціальної сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних  благодійних організацій.

    16 вересня 1997 року набув чинності  Закон України “Про благодійність  і благодійницьку діяльність”,  який закріпив основні принципи  благодійності, напрямки благодійницької  діяльності,  форми її здійснення, джерела формування коштів благодійницьких  організацій. Згідно з новою  редакцією Закону України “Про  оподаткування прибутку підприємств”  суми коштів або вартість майна,  які добровільно перераховані (передані) до неприбуткових організацій  (у тому числі благодійні внески) зараховуються до складу валових  витрат підприємства у розмірі  не більш як 4% прибутку, що обкладається  податком. Якщо ж підприємство  хоче надати допомогу благодійницькій  організації понад ці розміри  то вона проводиться за рахунок  прибутку, що залишається у його  розпорядженні.

    В Україні нині зареєстровано 216 благодійних  організацій. Їх кошти використовуються на різні соціальні цілі: програми державного значення, виділення стипендій  обдарованим дітям для одержання  ними освіти, різні спортивні змагання (Олімпійські ігри). Ресурси благодійних  організацій в основному спрямовані: на фінансування об’єктів інфраструктури для малозабезпечених прошарків  населення.

    Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування  – пенсійне, медичне , соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення  держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Для  забезпечення страхової діяльності повинні застосовуватись основні  принципи: обов’язкові страхування  для всіх, хто працює, і фінансової участі застрахованих у формуванні страхових фондів; дотримання особливого порядку фінансування страхових  фондів, що забезпечують відтворення  коштів на страхування; управління діяльності фондів страхування на основі партнерства  або паритету.

    Через систему   страхування   здійснюється   перерозподіл грошових засобів від  працездатних до непрацездатних, від  тих, хто працює, до безробітних.

    Використання  страхування гарантує  матеріальну  підтримку на старість, у разі інвалідності, захворювання. Закріплення обов’язковості страхування забезпечити розв’язання  проблеми виділення коштів із бюджету  на розвиток медицини, зростання рівня  соціального, пенсійного забезпечення. Створені позабюджетні фонди  (Пенсійний  фонд, Фонд соціального страхування) поповнюється за рахунок страхових  платежів.

    Серед інших джерел   пенсійного   забезпечення   виділяються   кошти державного   бюджету   на цільове фінансування.    Відраховуючи    внески у вказані   фонди,   кожен,   хто працює,     одержить на   старість пенсію,   будь-які виплати,    допомогу    у разі страхового випадку. Доцільно за рахунок Фонду соціального  страхування проводити заходи з  профілактики профзахворювань, оскільки   суми для відшкодування   потерпілим  значно перевищують   видатки  на лікування   у зв’язку    з  одержаним професійним захворюванням.

    І останнє джерело – кредитування. У   соціальні   сфері   вони   являє собою   плату   за послуги за рахунок отриманих кредитів.  Не всі молоді люди, що бажають одержати освіту,   можуть   відразу власними коштами   оплатити   своє   навчання.   Тому доцільно взяти позику в банку. При цьому розробляється особливий   порядок   видачі   кредитів, відсотків, умов   повернення,   перелік пільг. Постає також проблема при наданні житлової позики. Необхідно   упорядкувати систему   інвестування  житлового будівництва,   випуску   термінових   або   безстрокових   житлових сертифікатів, акцій.

      Удосконалення системи фінансового  забезпечення соціальної сфери  має здійснюватися, і це підтверджує  світовий досвід, шляхом комплексного  використання усіх джерел і  оптимізації їх структури. Така  модель є об’єктивною реальністю  і поступово сформується в  Україні. Це дасть змогу зберегти  і підвищити життєвий рівень, ступінь освіченості населення,  науковий потенціал держави. 

    В калейдоскопі вересневих радощів багато оптимістичних цифр, обнадійливих фактів. Впродовж минулого у Вінницькій області  навчального року 245 тисяч учнів  навчалося 1069 загальноосвітніх школах. Понад 42 тисячі дітей відвідувало  садки. Державною мовою навчались 97,8 % школярів.  Окрім ліцеїв та гімназій, при 16 школах працює 48 ліцейних та гімназійних  класів різних профілів, а в 15 тисяч  учнів у 516 класах 130 шкіл поглиблено вивчають окремі предмети.