Вибір ринку та стратегії виходу на зовнішній ринок

Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Мая 2013 в 12:22, контрольная работа

Описание работы

1. Підходи до вибору зарубіжного ринку.
2. Сутність суб’єктивного підходу, найбільш поширені причини та умови використання.
3. Сутність дискретного підходу. Показники та критерії, що найчастіше використовуються для обґрунтування рішення щодо вибору зарубіжного ринку.
4. Сутність комплексного підходу. Модель “чотирьох фільтрів” відбору зарубіжних ринків.
5. Чинники, що впливають на визначення привабливості ринків.
6. Оцінка чинників привабливості ринків.
7. Методи що використовуються для оцінки конкурентоспроможності фірми; переваги, недоліки, сфера використання.
8. Способи виходу на зарубіжні ринки: експорт, міжнародне ліцензування, спільне підприємство.
9. Міжнародні торгові угоди.
10. Клірингові та агентські угоди.
11. Франчайзинг, основні типи, об’єкти і суб’єкти; переваги і недоліки.
12. Міжнародні інвестиції.

Работа содержит 1 файл

Варіант 5.docx

— 45.60 Кб (Скачать)

       Ліцензування — форма спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.

 

        1.       Міжнародні торговельні договори — це угоди з регулювання світових ринків окремих сировинних товарів, мета яких полягає в недопущенні надзвичайно великих коливань світових цін на ті чи Інші товари, в розвитку міжнародної торгівлі ци-ми товарами, а також у тому, щоб перешко-джати виникненню надлишків чи нестачі товарів, регулювати і поліпшувати їх вироб-ництво і збут.

       Міжнародні торговельні договори бувають різні як за змістом, так і за назвою. Серед них передусім слід виділити такі.

       Договори про торгівлю і мореплавство укладаються, як правило, від імені держав на тривалі строки (п’ять і більше років) і закріплюють основні умови здійснення міжнародних торговельних відносин.

Угоди про торговельні  відносини (торговельні угоди) укладаються між урядами країн, які домовляються про встановлення міжнародних торговельних відносин на основі договору про торгівлю і мореплавство. Вони розвивають і конкретизують положення цього договору, визначаючи обов’язки кожної зі сторін.

Угоди в галузі морського судноплавства підписуються на основі торговельних угод. У цьому документі регламентуються двосторонні відносини у галузі судноплавства, передбачається полегшення доступу торговельних кораблів до портів держави-партнера (за винятком гаваней, закритих із міркувань безпеки), розвиток ділових відносин між морськими транспортними агентствами.

        Угоди про товарообіг і платежі визначають не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови поставки, а й порядок розрахунків за них.

        Клірингові угоди передбачають порядок розрахунків через залік зустрічних вимог. Відповідно до цих угод платежі валютою проводяться лише на суму різниць у товарних поставках і наданих послугах. До таких угод можна також віднести платіжні угоди і платіжно-клірингові угоди.

       Торговельні конвенції як угоди визначають зміст відносин між державами з вузьких спеціальних питань у галузі торгівлі (наприклад, митна конвенція).

       Протоколи - це угоди з якого-небудь конкретного питання в галузі зовнішньої торгівлі. Вони використовуються також і для роз’яснення умов договору або угоди.

 

        1.       Клірингова угода - форма організації валютно-кредитних відносин, що базується на відповідних умовах міждержавних угод. У практиці сучасного міжнародного економічного співробітництва типовими кліринговими угодами є:

а) торгові і платіжні угоди, які передбачають здійснення кредитних операцій на основі двостороннього клірингу;

б) угоди про економічне і промислово-технічне співробітництво;

в) угоди про поставки товарів на компенсаційних засадах;

г) спеціальні кредитні угоди.

 За цими угодами банки, які уповноважені державами здійснювати клірингові розрахунки, зобов'язані в разі відсутності у держав коштів на клірингових рахунках здійснювати платежі в кредит. Перехід більшості розвинених країн на міжнародні розрахунки вільно конвертованою валютою звужує необхідність клірингових розрахунків.

       Агентська угода — це договір, за яким, одна сторона (агент), бере на себе зобов'язання за дорученням і за винагороду іншої сторони (принципала) на вчинення різноманітних юридичних дій. Умови договору диктують те, яким чином ці дії можуть вчинятися — від імені принципала або ж від свого. Але завжди оплачує дані дії принципал.

       На практиці агентський договір, спрямований на надання послуг, в основному використовується для покупки/продажу рухомого майна або нерухомості. Найпоширеніший цей вид договору при операціях з квартирами, земельними ділянками, будівлями, спорудами, а також при наданні різних послуг (турагенти, послуги антрепренерів, юридичні послуги, патентних повірених, імпресаріо).

        Цей вид договору за своєю природою є оплатним, консенсуальним і двостороннім. Якщо агент проводить свої дії від імені принципала — договір схожий з договором доручення, а коли агент здійснює дії від свого імені — схожість з договором комісії.

 

        1.         Франчайзинг — підприємницька діяльність, за якою на договірній основі одна сторона (франчайзер) зобов'язується передати іншій стороні (франчайзі) за винагороду на визначений строк комплекс виключних прав на використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, послуг, технологічного процесу і (або) спеціалізованого обладнання, ноу-хау, комерційної інформації, що охороняється законом, а також інших передбачених договором об'єктів виключних прав (франшизу).

        Є три основних види франчайзингу. 
1) Товарний франчайзинг - це франчайзинг у сфері торгівлі та продажу готового товару. Цей вид діяльності передбачає придбання в провідної компанії права на продаж товарів під її торговою маркою.

2) Виробничий франчайзинг - це франчайзинг у виробництві товарів. У цьому випадку фірма, що володіє технологією виготовлення якогось продукту, продає місцевим чи регіональним заводам сировину для виготовлення (наприклад, завод з розливу безалкогольних напоїв).

3) Діловий франчайзинг - за такого способу франчайзер продає ліцензію приватним особам чи іншим компаніям на право відкриття магазинів для продажу покупцям набору продуктів і послуг під ім'ям франчайзера.

        Суб’єктами франчайзингу є франчайзер та франчайзі, а об’єктом – франшиза.

    Франчайзер – суб'єкт підприємницької діяльності, який володіє, як правило, відомою на ринку торговельною маркою, особливими технологіями виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), випробуваними на практиці способами ведення підприємницької діяльності, іншими об'єктами інтелектуальної власності та надає право їх використання іншому суб'єкту підприємництва (франчайзі) на визначених умовах.

    Франчайзі – суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує від франчайзера право ведення визначеної діяльності з використанням його об'єктів інтелектуальної власності на визначених умовах.

    Франшиза – це повна бізнес-система, яку франчайзер продає франчайзі.

        Переваги франчайзингу:

  • це бізнес, що приносить прибуток;
  • він ідкриває можливості швидкого розширення на новому ринку і зміцнення       репутації на існуючому ринку;
  • дає можливість більше довідатись про продукт і послуги;
  • франчайзинг дає підтримку франчайзі в період відкриття бізнесу;
  • дає можливість використовувати репутацію і товарний знак франчайзера і т. д.

  Недоліками франчайзингу можуть бути:

  • невиконання контракту за договором;
  • погляд на франчайзингову систему, як на таку, що обмежує ініціативу франчайзі.

 

        1.        Міжнародні інвестиції  включають іноземні інвестиції – вкладення іноземних юридичних та фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій в об’єкти інвестування на території даної країни; та зарубіжні інвестиції – вкладення в об’єкти інвестування, розміщені за межами території даної країни (придбання цінних паперів зарубіжних компаній, майна тощо).

Основу підприємницького капіталу як форми міжнародного руху капіталу становлять прямі та портфельні іноземні інвестиції.

       Прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції.

       Портфельне іноземне інвестування передбачає вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу(дивідендів); такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.


Информация о работе Вибір ринку та стратегії виходу на зовнішній ринок