Маркетингові стратегії сегментації та вибору цільового ринку

Процес оцінки цільового сегмента дає змогу зробити висновки щодо вимог, які ставляться до цільового  сегмента. Цільовий сегмент повинен мати певну місткість, бути перспективним, прибутковим, повинен мати сприятливу конкурентну структуру, забезпечувати фірмі значну ринкову частку, відповідати довгостроковим цілям, ресурсам і можливостям фірми, забезпечувати фірмі певну конкурентну перевагу ( 3.7).

3.5. МАРКЕТИНГОВІ СТРАТЕГІЇ ВИБОРУ ЦІЛЬОВОГО РИНКУ

Після оцінки виділених у процесі  сегментації ринку сегментів  необхідно визначити, скільки сегментів  обслуговуватиме фірма і як вона їх обслуговуватиме. При цьому постає стратегічне питання вибору цільових сегментів, під час вирішення якого необхідно враховувати два фактори:

• вимоги до вибору цільового сегмента;
• товарно-сегментну структуру загального ринку.

Залежно від товарно-сегментної структури  загального ринку існує п'ять  стратегій вибору цільового ринку:

• односегментна концентрація,
• товарна спеціалізація,
• сегментна спеціалізація,
• селективна спеціалізація,
• повне охоплення ринку.

Якщо, наприклад, загальний ринок  включає три різновиди товару та чотири групи споживачів, то маркетингові стратегії вибору цільового ринку можуть бути зображені таким чином:

Рис. 3.8. Маркетингові стратегії вибору цільового ринку

Стратегія односегментної концентрації передбачає вибір як цільового одного ринкового сегмента і зосередження на ньому діяльності фірми. Таким чином, стратегія односегментної концентрації, концентрований маркетинг і стратегія ринкової ніші є синонімічними категоріями.

Переваги стратегії односегментної концентрації полягають у тому, що:

• спеціалізація діяльності фірми на потребах певного ринкового сегмента дає змогу найкращим чином їх задовольнити,

• спеціалізація на одному сегменті забезпечує економію завдяки концентрації коштів.

Ризики стратегії односегментної концентрації:

• існує можливість загострення конкурентної боротьби в цільовому сегменті внаслідок упровадження вужчої сегментації з боку конкурентів,

• темпи зростання цільового сегмента можуть зменшитися, в результаті чого сегмент матиме тенденцію до скорочення, а фірма - до втрати цільового сегмента.

Стратегія товарної спеціалізації передбачає орієнтацію діяльності фірми на певному різновиді товару, який пропонується різним групам споживачів у межах загального ринку.

Перевагою стратегії товарної спеціалізації  є можливість постійного вдосконалення  даного різновиду товару і досягнення високого іміджу в галузі цього товару.

Ризиком стратегії товарної спеціалізації є можливість морального застарівання даного різновиду товару в результаті загострення функціональної конкуренції.

Стратегія сегментної спеціалізації означає орієнтацію діяльності фірми на задоволення різних потреб одного ринкового сегмента.

Переваги стратегії сегментної спеціалізації полягають у тому, що:

• завдяки зосередженню на потребах певної групи споживачів існує можливість їх широкого задоволення і досягнення позитивного іміджу серед даного сегмента ринку,
• фірма уникає залежності від одного різновиду товару, у разі зменшення потреби в одному різновиді товару у неї є можливість збільшити увагу до інших різновидів товару.

Основний ризик стратегії  сегментної спеціалізації полягає  у можливому звуженні цільового сегмента. Наприклад, може скоротитися народжуваність і зменшитися попит на дитячі речі, як і сталося свого часу з дитячим шампунем фірми "Джонсон і Джонсон".

Стратегія селективної (вибіркової) спеціалізації полягає у виборі цільових сегментів у межах загального ринку без їх відповідності до товарної або сегментної ознак. Основними факторами вибору цільових ринків у даному випадку є їхня прибутковість та відповідність ресурсам і можливостям фірми.

Порівняно з попередніми  стратегіями вибору цільового ринку  стратегія селективної спеціалізації характеризується значно меншим ризиком від можливого скорочення деяких сегментів або морального застарівання деяких різновидів товарів у межах загального ринку. Отже, основною перевагою цієї стратегії є незалежність від однієї групи споживачів (на відміну від стратегій односегментної концентрації і сегментної спеціалізації) та від одного різновиду товару (на відміну від товарної спеціалізації).

Недоліком стратегії  селективної спеціалізації є  диверсифікація зусиль і коштів фірми, їх роззосередження за різними напрямами діяльності.

Стратегія повного охоплення  ринку відтворює прагнення фірми  задовольнити потреби загального ринку  в цілому.

Ця стратегія може бути реалізована шляхом використання двох альтернатив - недиференційованого  маркетингу або диференційованого  маркетингу.

Як вже зазначалося, і недиференційований, і диференційований маркетинг ставлять мету задоволення  потреб ринку в цілому, але пропонують різні шляхи реалізації цієї мети:

• недиференційований маркетинг - через пошук спільних рис у межах загального ринку (через ринкове агрегування),
• диференційований маркетинг - через пошук розбіжностей у потребах споживачів загального ринку (через ринкову сегментацію).