Забезпечення управлінським потенціалом, як основний вид ресурсів необхідних для функціонування

 
 
 
 
 
 

 

На тему: Забезпечення управлінським потенціалом, як основний вид ресурсів необхідних для функціонування 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Студентки 4-го курсу

                                                                                Групи МОМС

                                                                                   Горленко Аліни

Зміст

Вступ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Сучасні умови господарювання  потребують пошуку нових та вдосконалення існуючих форм, методів і технологій управління  підприємством. В умовах жорсткої конкуренції керівники фірм постійно шукають шляхи, що ведуть до стабільного і стійкого положення підприємств, прагнучи до досягнення лідируючих позицій. Це і оновлення асортименту продукції, розробка, і освоєння нових технологій, збільшення ефективності виробництва при зменшенні витрат. Це  і забезпечення стабільного росту якості та надійності нових виробів при зниженні цін на нові види продукції.  Це і підвищення виробничої, творчої віддачі, активності персоналу при зменшені чисельності працівників і покращенні продуктивності праці. Саме на управлінцях усіх рівнів лежить задача  зробити все можливе для створення  відповідного варіанту майбутнього і вжити заходи по запобіганню невдач. Теперішній  час – це  час глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства, що потребує пристосування підприємств до принципово нових умов господарювання. У сучасних умовах  господарювання  очевидним стає те, що конкурентні переваги   підприємства  залежить не тільки від матеріальних ресурсів й   рівня їх використання, але  й від  нематеріальних ресурсів , важливішим з яких є інтелектуальний ресурс працівників підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Ресурсний потенціал підприємств

Для здійснення своєї діяльності підприємство повинно  мати достатній набір економічних  ресурсів (або факторів виробництва).

Ресурсний потенціал підприємства — це сукупність матеріальних, нематеріальних, трудових, фінансових ресурсів, включаючи здатність  робітників підприємства ефективно  використовувати названі ресурси  для виконання місії, досягнення поточних та стратегічних цілей підприємства.

Необхідно звернути увагу на те, що економічні можливості підприємства не можуть визначатися тільки наявністю перелічених ресурсів. В підприємстві обов'язково мають бути кадри робітників, які здатні забезпечити їх ефективне використання.

Ресурсний потенціал підприємства можна охарактеризувати чотирма основними критеріями:

- реальними можливостями підприємства в той чи іншій сфері діяльності (включаючи і нереалізовані можливості);

- обсягом ресурсів як залучених, так і тільки підготовлених до використання у виробництві;

- здатністю кадрів (менеджерів) використовувати ресурси, вміння розпоряджатися ресурсами підприємства;

- формою  підприємництва та відповідною організаційною структурою підприємництва.

Склад ресурсного потенціалу:

1. Матеріальні ресурси — це ресурси в натурально-речовинній формі, які використовуються у виробничій діяльності підприємства. До їх складу входять основні фонди та частка обіжних фондів:

Основні фонди — це матеріально-речовинні цінності підприємства, які використовуються або призначені як засоби праці.

Частина обіжних фондів входить до складу матеріальних ресурсів. Це є малоцінні та швидкопсувні предмети, пакувальний матеріал, паливо, електроенергія, технологічні та ін.

2. Нематеріальні ресурси — об'єкти промислової та інтелектуальної власності, здатні приносити користь тривалий час.

  3. Трудові  ресурси підприємства — кількість  робітників, зайнятих на підприємстві, та тих, хто входе до його  складу за основною та допоміжною  діяльністю.

4. Фінансові  ресурси — сукупність грошових  прибутків та надходжень, які  знаходяться в розпорядженні  підприємства для виконання фінансових  обов'язків, здійснення витрат  на відтворення підприємства  та для стимулювання робітників.

Загальним для всіх видів ресурсів є питання про ефективність їх використання.В наш час ресурси є обмеженими. Тому для ефективного розподілу та використання всіх видів ресурсів  велике значення має висококваліфікована управлінська праця. Особистий потенціал, освіченість та досвід людей, що приймають рішення, ефективний менеджмент всіх рівнів управління.

2. Сутність та зміст потенціалу менеджера 

     Організація діяльності підприємства багато у чому залежить від професійних здібностей менеджера , його здатності реалізувати свій потенціал у повній мірі.

     Термін "потенціал" у широкому сенсі  означає "джерело можливостей, засобів, які можуть бути приведені в дію, використані для вирішення будь – якого завдання або досягнення певної мети; можливості окремої особи, суспільства, держави в певній області". Таким чином, терміном "потенціал", означають наявність у будь-кого (будь то окремо взята людина, трудовий колектив підприємства або суспільство в цілому) прихованих можливостей або здібностей, які не проявились ще, у відповідних сферах їх життєдіяльності.

     Потенціал – це ступінь потужності або сукупність засобів, джерела, що є в наявності для мобілізації, досягнення певної мети, здійснення плану, рішення будь-якої задачі, можливості окремої особи.

     Потенціал менеджера – це знання і уміння (мистецтво) виконувати професійно роботу у сфері менеджменту. Уміння обґрунтовувати і ухвалювати рішення у ситуаціях, для яких характерні висока динамічність і невизначеність, висока інформованість з питань розвитку галузі у якій працює підприємство, здатність управляти ресурсами, планувати і прогнозувати роботу підприємства, володіння способами підвищення ефективності управління, уміння використовувати сучасну інформаційну технологію, засоби комунікації і зв'язку. Також одним з найважливіших аспектів характеризуючи потенціал менеджера є здатність працювати з людьми і управляти самим собою, а саме, високе відчуття обов'язку і відданість справі, чесність у відносинах з людьми та довіра до партнерів, уміння чітко висловлювати свої думки і переконувати. Шанобливе і дбайливе відношення до людей незалежно від їх положення у ієрархії підприємства, здатність швидко відновлювати свої фізичні та душевні сили і критично оцінювати власну діяльність.

     Наявність висококваліфікованих людських ресурсів є вирішуючим фактором як на мікро-, так і на мезо- і макрорівні. Тільки, людина, враховуючи свої особисті якості, може управляти засобами виробництва. Людину слід розглядати не тільки з позицій її навиків для виконання певної роботи, але й в умовах урахування індивідуальних якостей, здатностей до саморозвитку, рівню інтелектуального потенціалу, що переводить його з категорії об'єкта в категорію суб'єкта управління. Виникнення та розвиток теорії людського капіталу прийнято пов'язувати з іменами таких вчених – економістів як Т. Шульц , Г.Беккер , Л.Троу та ін., однак перші спроби оцінити грошову вартість виробничих якостей людської особистості починали задовго до них В. Петті , Л. Якоб [53], А.Сміт , В.Рошер та ін. Людський капітал на відміну від фізичного необхідно розглядати як постійно оновлюванний, еволюційний, удосконалюючий. Він виступає вирішальним фактором економічного та соціального добробуту країни, регіону, підприємства. Людський капітал, як результат інвестицій та накопичень у вигляді знань, навиків, здібностей, здоров'я, психологічних якостей людини, використовується для досягнення корисного результату за допомогою інтелектуальної праці. Він на відміну від фізичної роботи виключає здійснення постійних, раніше визначених дій. Розумовий труд передбачає креативний, нестандартний підхід до рішення поставленої задачі з багатьма невідомими, а іноді і в відокремлений час. Отже, швидкість реакції, високий рівень теоретичної та практичної підготовки, підприємницькі здібності є основою отримання та реалізації конкурентних переваг у інформаційному суспільстві.

     Дослідження Р.Беккера , Я.Минсера , Г.Шульца , дозволили зробити висновок про те, що ефективність функціонування економіки наполовину залежить від інтелектуального потенціалу, кваліфікації, здібностей, навиків спеціалістів на 50% визначається вкладеннями у матеріальні ресурси. Тому найважливішим елементом конкурентних переваг тієї або іншої господарської системи є місце у ній людини, утілюючої собою власника людського капіталу, творця нових продуктів та технологій.

     У все більшій мірі ефективність діяльності підприємства визначається професійними здібностями керівника (менеджера), його умінням реалізувати свій потенціал  в повній мірі, адекватно реагувати  на умови зовнішнього середовища, що постійно змінюються, ефективно  поєднувати технологію менеджменту, а  також займатися постійним нарощуванням своїх здібностей, можливостей (самоудосконалюватися).

     На  діяльність менеджера і ступінь  його ефективності впливають природжені чинники (здібності, талант, мислення, пам'ять) та придбані (знання, навики, професіоналізм), які можна визначити як капітал, витрачений на формування освіченої, професійно підготовленої і здорової людини.

     Можна виділити "описовий" і "розрахунковий" підходи до оцінки потенціалу менеджера. "Описовий" підхід ґрунтується на різносторонній сукупності підходів до структури особи і трактує поняття потенціалу, як сукупність вимог, яким повинен задовольняти ідеальний керівник. Виявити конкретні вимоги до керівника практично неможливо, оскільки вони не можуть бути однаковими за всіх умов, а визначаються середовищем в якій йому доводиться працювати.

"Розрахунковий" підхід до категорії потенціалу менеджера ґрунтується на матеріальній оцінці його людського капіталу, який складається під впливом суб'єктивних і об'єктивних обмежувачів.

     Підхід  з погляду людського капіталу досліджує залежність доходів індивідуума від природних здібностей людей, їх знань, умінь і навиків. Інвестиції в людський капітал, аналізуються також, як вкладення у фізичний капітал. Описові елементи, складові потенціалу менеджера, в грошовому еквіваленті оцінити досить складно. Їх величина і якісні характеристики оцінюються і виявляються в ефективності та результативності діяльності очолюваного ним підприємства. 

     Професійний потенціал менеджера забезпечує ефективність його діяльності і реалізацію управлінських функцій.

     Структурно  такий потенціал утворюється  з індивідуальної управлінської  концепції, управлінської підготовленості, морально-психологічних якостей, управлінських здібностей, емоційно-вольових якостей, пізнавальних та інтелектуальних якостей, комунікативних здібностей.

     До  професійних якостей менеджера  відносяться:

     - управлінська підготовленість. У  структуру управлінської підготовленості  входять знання, уміння і навики, що дозволяють менеджерові ефективно  вирішувати різноманітні управлінські  задачі.

     Важливим  елементом управлінської підготовленості  є професійно-психологічна підготовленість, направлена на вдосконалення роботи з персоналом організації, ефективну  спільну роботу з підлеглими, безконфліктна  дія на їх поведінку;

     - морально-психологічні якості. Ці  якості відображають етичні зобов'язання  і етичні норми поведінки менеджера.  Йдеться про належну і необхідну  поведінку з погляду моральності,  управлінської етики, конкретних  норм моралі, гуманного відношення  до іншої людини. Етичну основу  поведінки менеджера складають  наступні морально-психологічні  якості: професійна честь; справедливість; принциповість; порядність; співчуття  і співпереживання; мужність; відчуття  товариства та ін.

     - управлінські здібності. До основних  управлінських здібностей належать  організаторські педагогічні здібності  менеджера. Організаторські здібності  включають уміння пізнавати самого  себе, людей за неповними даними, встановлювати і підтримувати  психологічний контакт, з навколишніми  людьми, вивчати людей в їх  повсякденній діяльності, , користуватися  владними повноваженнями та ін. До педагогічних здібностей зазвичай  відносять: педагогічний такт, уміння володіти мовою та ін.

     - емоційно-вольові якості. Робота  менеджера часто пов'язана із  стресами і негативними емоційними  переживаннями.

     У числі стрес-факторів, пов'язаних з  діяльністю менеджера, часто називають: велику завантаженість роботою і  відсутність вільного часу; підвищену відповідальність за ухвалювані рішення; необхідність часто йти на компроміси в ім'я збереження посадової кар'єри; загрозу авторитету; недолік зворотної інформації про ефективність своєї діяльності; незадовільні відносини з керівниками і підлеглими; невизначеність посадового зростання; несприятливий соціально-психологічний клімат у професійному колективі та ін. Менеджерові слід звертати увагу на розвиток у себе таких емоційно-вольових якостей, як рішучість, наполегливість, самовладання, емоційна врівноваженість, витримка, витривалість, обачність, холоднокровність, упевненість в своїх силах та ін.