Влада і лідерство в менеджменті

РЕФЕРАТ

На  тему:

Влада і лідерство  в менеджменті

 

ПЛАН

 

1. Влада і відповідальність

2. Характеристика типів  влади

3. Типи лідерства в  менеджменті

4. Стиль лідерства

 

1. Влада і відповідальність

Влада (англ. Authority) — це можливість менеджера (або групи менеджерів) розпоряджатися ресурсами, впливати на дії і поведінку людей, за допомогою певних засобів — волі, авторитету, права, насильства (батьківського, державного, економічного і ін.). Можна вести мову про пряму владу, що спрямовується на те, щоб вирішувати (підвищення, заохочення і т. п.) і зворотну владу, яка направлена на те, щоб стримувати (влада заборони).

У більш широкому розумінні, влада — це форма соціальних відносин, яка проявляється у здатності  впливати на характер і напрямок діяльності людей за допомогою економічних, ідеологічних і організаційно-правових механізмів, а також використання авторитету традицій, звичаїв, обрядів і ін.

Влада ґрунтується на відносинах субординації, тобто багаторівневого  підпорядкування, ієрархії. Субординація встановлюється відповідно до діючої структури управління. Немаловажливим є також врахування особистих якостей і рівень фахової підготовки керівників та спеціалістів.

Для реалізації владних відносин потрібен певний рівень бюрократизації системи  управління, тобто необхідні правила  і норми, що закріплюються у різних організаційно-правових актах, включаючи статути, положення, стандарти, інструкції тощо.

В ієрархії більший або менший рівень влади залежить від рівня посади - чим вища посада, тим більшою  владою наділяється керівник.

У процесі функціонування системи  менеджменту виникають проблеми влади, що зумовлюються силами, які діють на менеджера, на підлеглих і на ситуацію.

А. Сили, що діють на менеджера: 1) власні цінності менеджера, обумовлені самим  суспільством; 2) влада обмежується  затратами і надаваними пільгами; 3) прийняття влади включає і відповідальність, але не всі менеджери бажають мати які-небудь обов'язки.

Б. Сили, що діють на підлеглих: 1) деякі  з них (підлеглих) можуть розходитися  із суспільством з ідеологічних міркувань; 2) підлеглі підкоряються владі менеджерів через свої інтереси, які залежать від мотивації; 3) люди сприймають владу інших тільки до якої-небудь межі; 4) влада може застосовуватися просто тому, що деякі аспекти ситуації здаються нездійсненими, або точно не оціненими; 5) влада може застосовуватися через те, що підлеглі не досить сильні, щоб змінити становище.

В. Сили, що діють на ситуацію: 1) влада  може застосовуватися в період довготривалих  історичних конфліктів; 2) економічні умови, особливо перспективи зайнятості, можуть зробити застосування влади більш-менш спокійним.

Влада знаходиться у  безпосередньому зв'язку із відповідальністю (англ. Respansibility). В сучасному менеджменті роль відповідальності підвищується, оскільки постійно зростає вартість використовуваних у виробництві ресурсів і збільшується сума витрат, якщо приймаються безвідповідальні, непродумані рішення, пов'язані із використанням матеріальних, фінансових ресурсів і робочої сили.

Відповідальність здійснюється у  різних формах контролю над діяльністю суб'єкта з точки зору виконання ним прийнятих норм і правил, а також вирішення конкретних задач.

Відповідальність також означає  і зобов'язання відповідати за свої дії і вчинки, приймати на себе вину за їх можливі негативні наслідки. Відповідальність керівників особлива: вони відповідають не лише за власну діяльність (бездіяльність), але й за вчинки і провини підлеглих.

Відповідальність в менеджменті  повинна визначатися за кінцевими  показниками, що найбільш повно віддзеркалюють результати виробничо-фінансової і  маркетингової діяльності підприємств.

У сфері менеджменту відповідальність безпосередньо пов'язана із повноваженнями, які виступають обов'язковою умовою ефективної роботи персоналу управління.

Повноваження (англ. Authority, Organizational) — це посадові (службові) права і можливості менеджера приймати рішення, що впливають на дії підлеглих. Повноваження діляться на лінійні (управління виробництвом, продажем, а в багатьох випадках — фінансами, в основі яких лежить скалярний принцип — пряме і безпосереднє підпорядкування) і штабні (функціональні, консультивні) повноваження, що допомагають лінійним менеджерам в досягненні поставлених цілей: управління закупками, обліком, персоналом, контроль.

Ефективний менеджмент досягається за умов, коли встановлюється певний баланс між обов'язками, повноваженнями і відповідальністю. Кожен керівник і спеціаліст повинен наділятися достатніми повноваженнями, щоб успішно виконувати обов'язки, передбачені посадовими інструкціями чи розпорядчим актом безпосереднього керівника.

2. Характеристика  типів влади

В практиці на різних рівнях менеджменту можна виділити шість  головних типів влади: 1) влада примусу; 2) влада, що базується на винагородах; 3) законна (легітимна) влада; 4) експертна  влада; 5) еталонна влада; 6) інформаційна влада.

1. Влада примусу (англ. Coercive Power) — це застосування різних форм стягнень до осіб, що допускають порушення встановлених правил, норм і нормативів. Тут використовують такі форми: зауваження, критика наодинці, обговорення на зборах колективу, попередження, догану і т. п.

Влада, що базується на примушенні, реалізується в основному через  страх: позбавитися роботи, зниження офісного статусу, рівня заробітків, втратити якісь привілеї тощо. Спостереження показують, що нинішні керівники є більш сприйнятливі до виливу через страх, ніж рядові працівники.

Зрозуміло, що страх у своїй активній формі прояву не може бути постійним  супутником кожного працюючого, оскільки це породжує скованість, зайву нервозність, відчуженість і ін. Він може виконувати свою функціональну роль у деяких специфічних ситуаціях: низька дисципліна праці, прогули, відмова від дорученої роботи, невиконання розпоряджень адміністрації, інші негативні прояви у поведінці працюючих.

Головне у сучасному менеджменті — це завбачати і усувати причини, що ведуть до різноманітних порушень, насамперед дисципліни праці: безкарність порушень, слабкий контроль, відсутність гласності стягнень, погано поставлений облік тощо.

2. Влада, що  ґрунтується на винагородах (англ. Reward Power). Цей тип влади передбачає вплив через породження позитивних емоцій, що дозволяє добиватися закріплення і розвитку бажаних або усунення небажаних рис у поведінці підлеглих.

На практиці використовується широкий спектр винагород: різні  форми доплат до основної ставки, моральне стимулювання, надання можливостей у підвищенні кваліфікації, просуванні по службі та ін.

Для активного впливу на поведінку і діяльність підлеглих  треба знати їх потреби, ціннісні орієнтації, а також ставлення  до окремих видів винагород і стягнень. За матеріалами досліджень, спонуковуючі мотиви трудової діяльності керівників підприємств можна ранжувати так: 1) усвідомлення того, що робота приносить користь суспільству; 2) можливість використати свої знання і навички; 3) можливості просування по службі; 4) прагнення набути репутації справжнього керівника; 5) матеріальний інтерес.

3. Законна влада (англ. Legitimate Power) ґрунтується на використанні владних повноважень, які залежать від місця в ієрархії менеджменту, авторитету лідера. Велику роль тут відіграють традиції, зокрема тисячолітня традиція підпорядкування особам, що займають певну посаду.

Донедавна чимало хороших  традицій в нашій країні були занедбані: шанобливе відношення до батьків  і старшого покоління, недоторканість чужої власності, обов'язковість у спілкуванні, чесність, справедливість і ін., що призвели до багатьох негативних явищ у суспільстві: пиятика, крадіжки, порушення моральних норм взаємовідносин і ін.

Абсолютна більшість  традицій позитивно позначаються на трудовій діяльності людей, вони характеризуються високою обов'язковістю, автоматизмом дії, підвищують стабільність трудових колективів. Розмови про те, що деякі традиції стримують науково-технічний прогрес, як правило, не відповідають дійсності.

4. Експертна влада (англ.  Expert Power) ґрунтується на здійсненні експертизі, за допомогою якої оцінюють інших, їх знання, майстерність, що допомагає досягти успіху, оскільки підлеглі вірять у високий професіоналізм керівника.

Розумна віра полегшує як прийняття, так і виконання рішень, тому так важливо, з одного боку, певним чином культувати таку віру, а з другого — постійно дбати про зростання професійних знань і майстерності лідерів. "Розвінчування" керівників за найменші похибки в роботі, яке ще іноді трапляється, приносить більше шкоди, ніж користі. Саме за цих умов деякі трудові колективи позбулися своїх талановитих лідерів.

5. Еталонна влада (англ. Referent Power) полягає у використанні впливу лідера завдяки наявності у нього захоплюючих характеристик і властивостей, що охоче наслідують підлеглі, які прагнуть бути такими ж, як і лідер.

6. Інформаційна влада (англ. Information Power) — це влада, результати якої залежать від доступу і контролю над розпорядчою ситуацією про організаційні операції і майбутні плани. Тобто тут підтверджується відомий вислів про те, що хто володіє інформацією, той володіє владою. Тому умовою ефективного менеджменту є розробка і впровадження науково обґрунтованої інформаційної системи в кожному підприємстві і об'єднанні.

Перераховані типи влади можуть викликати у підлеглих різні рівні мотивації щодо виконання обов'язків. Підлеглі можуть розглядати вказівки лідера як обов'язкові, реагувати на них прихильно, або, навпаки, сприймати їх байдуже чи навіть з опором.

Якщо вказівки сприймаються як обов'язкові, то працівники відповідають ентузіазмом і великим прикладанням зусиль для досягнення поставлених цілей. За умов байдужого відношення до лідера, працівники, як правило, мінімізують свої творчі зусилля, а при опорі вони можуть робити вигляд, що погоджуються із розпорядженням, а насправді мало що робити для його реалізації або навіть допускати саботаж чи страйк.

Як свідчить досвід кращих підприємств, експертна влада і  еталонна влада найбільш підходять, щоб здійснювати керівництво, покладаючись на обов'язковість підлеглих, у той час як інформаційна і стимулююча влади ведуть до угоди про використання примусової влади, можуть викликати тенденцію до опору з боку працюючих. Тому на практиці менеджери, як правило, опираються на декілька типів влади.

У той же час слід мати на увазі, що, оскільки відбувається постійне зростання кваліфікації працівників і вирівнювання інтелектуального рівня керівників і підлеглих, то з кожним роком стає все важче реалізувати владу, покладаючись на примушення, винагороди та інші описані раніше типи влади. Тепер здійснюються пошуки інших форм впливу з тим, щоб спонукати підлеглих до активного співробітництва. Найбільш поширеними формами такого впливу є переконання і участь.

За допомогою переконання  доводяться до свідомості виконавця вимоги, дотримання яких дозволяє йому реалізувати ті чи інші власні потреби. Інструментами переконання виступають логіка або ж те і друге разом узяті. Все більшого поширення набуває вплив через участь. Мова йде про участь у підготовці і прийнятті важливих господарських і соціальних рішень, участь у власності, участь у розподілі прибутків і ін.

Хоча всі шість типів  влади — це потенційні засоби впливу на інших, вони, як правило, можуть породжувати  у підлеглих різні рівні мотивації  виконання роботи. Підлеглі можуть реагувати на вказівки лідера з почуттям обов'язку, з байдужістю чи опором. За умов обов'язку, працівники відповідають ентузіазмом і прикладанням значних зусиль для досягнення організаційних цілей. За умов байдужості працівники прикладають мінімальні зусилля, щоб виконати вказівки. За умов опору працівники можуть погодитися на співпрацю, але докладають мінімум зусиль для досягнення цілей, при цьому можливий саботаж.

Керівник визначає порівняльну  зрілість конкретної особи чи групи. При цьому виділяють чотири рівня лідерства, які знаходяться у відповідальності з рівнем готовності (зрілості) працівників: давати вказівки, "продавати" рішення, брати участь, делегувати

Давати вказівки — це лідерство, яке вимагає від керівництва поєднання великого ступеня орієнтованості на задачу і досить маленького — на відношення між людьми. Цей стиль придатний для тих службовців, які мають низький рівень зрілості. Він підходить до цих умов, тому що працівники не хочуть чи не здатні відповідати за поставлену задачу і тому їм необхідні контроль і вказівки.

"Продавати"  рішення — це рівень лідерства, коли керівник по-рівному і в високій мірі орієнтований на задачу і на стосунки між людьми. В цих умовах виконавці хочуть взяти на себе відповідальність, але не можуть, оскільки знаходяться на середньому рівні зрілості. Тому керівник вибирає поведінку, орієнтовану на задачу, щоб давати конкретні інструкції підлеглим як і що робити. Керівник може підтримувати ентузіазм працівників виконувати задачу під їх відповідальність.