Виробничі потужності підприємства

План

Вступ

1. Сутність та розрахунок виробничої потужності

2. Поняття про виробничу програму

3. Показники інтенсивного використання виробничої потужності

Висновок

Література

 

 

Вступ

Виробнича потужність підприємства –  це його здатність до випуску максимальної кількості продукції за одиницю  часу до визначеної дати за допомогою  сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому  рівні їх удосконалення.

Основним завданням обчислення виробничої потужності є виявлення  і використання резервів у сфері  технічного прогресу і вдосконалення  організації виробництва з метою  збільшення випуску продукції. Для  оцінки реального стану використання виробничих потужностей застосовують систему показників, яка дає змогу  комплексно проаналізувати використання і розробити заходи щодо реалізації резервів виробничої потужності.

В сучасних умовах господарювання максимальне  використання виробничих потужностей  підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного з них.

Для виявлення резервів виробництва  важливе значення для підприємства має розробка річного плану підприємства, а саме порядок розробки, який повинен  дати можливість проявити свою ініціативу всіх працівників підприємства.

 

1. Сутність та розрахунок  виробничої потужності 

Всебічна інформація про  виробничі потужності підприємства є важливим фактором наукового управління їх діяльністю. Використовуючи цю інформацію можна розв‘язувати завдання, пов‘язанні з ефективним функціонуванням підприємств.

Здатність підприємств і  їхніх підрозділів виготовляти  максимальну кількість продукції  перебуває у безпосередній залежності від кількості та досконалості  засобів праці, якими вони озброєні. Засоби праці, насамперед їх активна  частина – знаряддя праці, треба  вважати основним фактором формування виробничої потужності підприємства. Виробничу потужність мають не знаряддя праці, а відповідні виробничі одиниці, в яких перші організаційно функціонують.

Виробнича потужність підприємства (підрозділу) – це його потенційна здатність  випускати максимальну кількість  продукції за одиницю часу у визначений термін з допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому  рівні їх досконалості й освоєння.

Втрати часу поділяються  на регламентовані та не регламентовані. Регламентовані втрати часу (підготовчо-завершальні  роботи, ремонт устаткування, обідні перерви, неробочі зміни і дні, а також  вихідні дні) передбачені діючим нормативами.

Нерегламентовані втрати часу – цілозмінні та внутрішньозмінні простої устаткування. Цілозмінні простої, як правило, зумовлюються впливом соціально економічних факторів. Внутрішньозмінні простої залежать в основному від організаційно технічних факторів.

Важливим моментом в удосконаленні  методів визначення виробничих потужностей  є отримання вихідної інформації шляхом застосування уніфікованих форм. Уніфікація форм охоплює два напрямки:

• встановлюються єдині форми, в яких представленні розрахунки виробничих потужностей усіх видів виробництв;
• виділяється строго визначена сукупність форм, в яких представленні розрахунки виробничих потужностей  підрозділів різних видів ієрархії: низького рівня і високого рівня.

Виробнича потужність підприємства є величиною змінною. Вона залежить від умов діяльності підприємства і  встановлюється тільки на певний момент.

Для розрахунку виробничої потужності підприємства користуються такими вихідними даними:

• номенклатура та асортимент продукції ;
• трудомісткість кожного виду продукції ;
• наявність, склад і ста обладнання і виробничих площ ;
• продуктивність кожного виду обладнання ;
• строки вибуття та введення обладнання та виробничих площ ;
• корисний фонд робочого часу обладнання ;
• заходи по модернізації, автоматизації обладнання.

Виробнича потужність підприємства визначається в за потужністю провідних цехів, потужність провідних цехів за потужністю виробничих дільниць, потужність виробничих дільниць за потужністю провідного обладнання.

Провідне обладнання – обладнання на якому виконується основний об’єм  робіт – за складністю і трудомісткістю.

Провідні цехи та дільниці це такі, в яких зосереджена найбільша  частина виробничого обладнання та які мають найбільшу питому вагу в загальній трудомісткості виконуваних робіт.

Виробнича потужність дільниці визначається за наступною формулою:

 

                                               , 

де n – кількість одиниць встановленого  обладнання ;

КФРЧ – корисний фонд робочого часу в розрахунку на 1-цю обладнання (визначається з врахуванням простоювання обладнання в планово-попереджувальному ремонті )

К_вн – коефіцієнт виконання норм виробітку

Т_є  - трудомісткість обробки одиниці виробу, год.

В деяких випадках, при розрахунку виробничої потужності використовується така формула:

,

де t_n – годинна (нормативна) продуктивність одиниці обладнання

Якщо підприємство виготовляє декілька видів продукції, то користуються наступною  формулою :

,

де Ц – договірна (оптова) ціна 1-ц продукції і-го виду,

N – максимально можливий випуск і-го виду продукції.

Для розрахунку виробничої потужності на діючому підприємстві (з діючих потужностей) визначають середньорічну  виробничу потужність

,

де П_пр. –    потужність на початок року;

П_введ. – потужності, які вводилися протягом планового періоду ;

t_введ. –   кількість місяців функціонування введених потужностей ;

П_виб. –   потужності, які вибували протягом планового періоду;

t_виб. -     кількість місяців на протязі яких вибувши потужності не будуть                            

               функціонувати. 

2. Поняття про виробничу програму

В умовах функціонування виробничих підприємств в системі ринкових відносин найбільш важливої ваги набуває  питання здійснення ефективного  управління підприємством.

Серед питань управління виробничим підприємством найбільш важливими  можливо вважати питання виробничого  планування та формування виробничої програми.

Поняття формування виробничої програми є достатньо широким і враховує широкий спектр проблем, таких як:

• забезпечення підприємства виробничими фондами
• матеріально-технічне забезпечення виробництва
• кадрове забезпечення виробництва
• планування технологічного процесу
• планування виробничого асортименту
• планування маркетингової програми як необхідний елемент ефективної діяльності.

При плануванні діяльності підприємства перш за все потрібно вирішити певні задачі. Так до задач  планування виробництва відносять:

• вибір технологічного процесу;
• планування програми виробництва;
• планування послідовності виробництва (оперативне планування);
• формування виробничих систем;
• зміст і експлуатацію устаткування;
• організацію матеріально-технічного постачання.

Одну з найголовніших  ролей в плануванні виробництва  підприємства відіграє виробнича програма.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) — це система адресних завдань  з виробництва і доставки продукції  споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і  у встановлені терміни згідно договорів поставок.

Виробнича програма підприємства є:

• планом виробництва та реалізації продукції;
• основним та вихідним розділом плану господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Задачі розроблення виробничої програми:

1. Підвищення якості, надійності, поліпшення дизайну виробу з урахуванням попиту, а також дії конкурентів;
2. Забезпечення високих і стійких темпів зростання випуску продукції як у вартісних, так і у натуральних показниках;
3. Формування номенклатури та асортименту виробів відповідно до стадій їх життєвого циклу;
4. Найбільш повне використання виробничих потужностей та ресурсного потенціалу підприємства.

Показниками виробничої програми є:

• кількісні (вартісні, натуральні, умовно-натуральні, трудові)
• якісні (сортність, марка, вміст корисного компонента, частка продукції, що відповідає світовим стандартам, частка експортної продукції)

Номенклатура — це перелік  назв окремих видів продукції, а  асортимент — це різновидність виробів  в межах даної номенклатури. Звичайно, натуральні показники представляються у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри тощо). Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою.

 

 3. Показники інтенсивного використання виробничої потужності

Кожний з показників, вхідних  в ту або іншу групу, має строго певне призначення у системі  аналізу та дасть оцінку одному з  напрямків процесу інтенсивного використання виробничих потужностей.

Розглянемо засоби визначення величини та призначення кожного з показників, вхідних у систему.

 Серед показників першої  групи слідує передусім виділити  коефіцієнт використання проектної  потужності (Кп), що характеризує рівень використання запровадженої у дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції не нижче передбаченого проектом рівня. Він визначається як відношення планового або фактичного обсягу випуску продукції (В), передбаченого проектом, у гривнях, тонах, штуках до величини проектної потужності (Мп) в аналогічних одиницях виміру. Дещо інше призначення має вже раніше визначений мною коефіцієнт використання виробничої потужності (Ки). Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, що по своїй величині може значно відрізнятися від проектної. Коефіцієнт використання кожної з них можна одержати шляхом відношення планового або фактичного обсягу валовій, товарної, реалізованої, чистої продукції (В) до відповідного виду виробничої потужності (ПМ).

 Важливе значення для характеристики  використання виробничої потужності  підприємства має аналіз рівня  використання виробничих потужностей  окремих його підрозділів. Для  цієї мети застосовується коефіцієнт  використання нормативної величини  потужності (Кн), величина якого визначається з такого співвідношення:

    

де ПМ_н - розрахункова нормативна величина виробничої потужності.

По коефіцієнту використання того або іншого виду потужності можна  оцінювати резерви поліпшення її використання, а також ступінь напруженості планових завдань підприємством.

Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати з допомогою групи  показників, що характеризують рівень використання обладнання. Ця група  представлена трьома коефіцієнтами  та показником середнього часу роботи однієї машини. Однім з таких узагальнюючих  показників є коефіцієнт змінності  роботи обладнання (Ксм).

Найбільш достовірним засобом  визначення коефіцієнту змінності  роботи обладнання є ділення планової розрахункової або фактичної  машиноємкості (станкоємкості) виготовлюваної продукції на дійсний річний фонд часу усього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну. Формула розрахунку величини коефіцієнту змінності роботи обладнання (Ксм) має вигляд

    

де  - сумарна розрахункова планова або фактична машиноємність продукції, машино-годин;

С_уст - кількість одиниць встановленого обладнання (в цеху, на дільниці, у групі взаємозамінного обладнання);

Ф_д - дійсний (розрахунковий) однозмінний фонд часу роботи обладнання, ч.

Для оцінки використання дійсного фонду  часу роботи обладнання важливим показником є коефіцієнт завантаження обладнання (Кз). Його величину можна визначити по формулі:

    

де Р- режим роботи заводу, цеху, дільниці, (кількість змін).

Такий засіб визначення коефіцієнту  завантаження не є єдиним. Так, пропонується визначати цей показник по прийнятій  потужності. Формула розрахунку його величини має вигляд

     

де Т_п - трудомісткість на програму по видам обробки;

 ПМ - величина прийнятої потужності;

Ф_t - дійсний річний фонд часу роботи обладнання.

 З аналізу формули   видно, що чим більше величина  прийнятої потужності, тим вище  коефіцієнт завантаження обладнання.