Управлінські аспекти на середині підприємства

Результатом цього  процесу є готове стратегічне  рішення, що потім втілюється в плани, програми, бюджети. У рамках цієї теорії контролінг займається, по-перше, проектуванням ("конструюванням") самої процедури прийняття управлінських рішень на конкретному підприємстві, по-друге, розрахунком показників, що характеризують позитивні чи негативні сторони кожного варіанта, управлінського рішення і, по-третє, пошуком оптимального рішення.

На початку 80-х  pp. минулого століття набула популярності теорія позиціювання, основна ідея якої укладається в існуванні готової, єдиної для всіх матриці стандартних ситуацій і стандартних рішень, а завдання керівника полягає у виборі "потрібної клітинки", "обчисленні" єдиноправильного рішення. Практичними додатками цієї теорії є матриця БКГ, матриця Мак-Кінсі, матриця "продукт — ринок" і ін. Завданням контролінгу в рамках цієї теорії є, головним чином, оптимізація — "обчислення" управлінського рішення.

Постулати принципу обмеженої раціональності за Г. Саймоном ґрунтуються на тому, що "абсолютної раціональності" не буває:

1. Наявна в  менеджера інформація про природу  проблеми і можливі варіанти  її вирішення свідомо неадекватна.  Одержати більш точну і повну  інформацію неможливо (як правило,  через відсутність грошей чи  часу). Значна частина наявної  інформації не релевантна, а тому використання дуже спрощених моделей дійсності цілком виправдано.

2. Наявна інформація  сприймається перекручено. Людська  пам'ять здатна утримувати лише  обмежений обсяг інформації.

Здатність людського  розуму до правильного вибору оптимального варіанту дій обмежена.

3. Менеджер прагне  не до максимального, а до  задовільного результату. Йому можуть  бути відомі не всі альтернативи: досить, щоб він був обізнаний  хоча б про один прийнятний  варіант.

Процес прийняття  рішень відповідно до принципу обмеженої  раціональності виглядає в такий  спосіб:

1) виявлення  потреби:

2) визначення  мети і формування набору критеріїв,  що характеризують мінімально  прийнятний варіант:

3) пошук альтернатив  (як правило, він проводиться  в обмеженій добре знайомій  галузі; набір розглянутих альтернатив  свідомо неповний);

4) вибір варіанта, що забезпечує прийнятний результат.  Відповідно до принципу обмеженої  раціональності основне

завдання контролінгу — раціоналізація процесу прийняття управлінських рішень на основі використання методів прийняття рішень в умовах невизначеності. Головна відмінність цього підходу від попереднього (класичного раціонального) полягає в концентрації контролінгу не стільки на оптимізації, скільки на встановленні обмежень, що характеризують прийнятні варіанти.

Постулати принципу ефективного управління за Пітерсом і Уотерменом ґрунтуються на тому, що зайва раціональність сковує інновації, призводить до переоцінки значимості фінансів, не враховує неекономічних цілей підприємства, тому керівник повинен:

• виявляти гнучкість;

• робити усе  відразу;

• експериментувати;

• діяти з  високою швидкістю;

• використовувати  слабко формалізовані системи.

У рамках цього  підходу увага акцентується на координуючій, інтегруючій ролі контролінгу. Тут контролінг використовує переважно моделі прийняття рішень в умовах невизначеності; підвищується роль моніторингу, попереднього контролю, тоді як завдання оптимізації як таке перед контролінгом не ставиться.

Соціологічний і психологічний підходи ґрунтуються  на впливі свідомості людини і людських відносин на процес прийняття рішень.

Соціологи вивчають процес прийняття рішень як процес групової взаємодії. У рамках соціологічного підходу існують три основні  групи теорій, що описують прийняття  управлінських рішень: теорії політичної взаємодії, колективного навчання, корпоративної  культури.

Теорія політичної взаємодії вивчає процес прийняття  управлінських рішень з погляду  балансу сил та інтересів різних груп усередині колективу підприємства і в зовнішньому середовищі. Саме управлінське рішення розглядається, насамперед, як політичний крок, спрямований  на зміцнення позицій визначеної групи. Особлива увага приділяється впливу референтних груп, розподілу  ролей і статусів у групах, логіці формування блоків і коаліцій. У  рамках цієї концепції основне завдання контролінгу - інтегруюче: він повинен забезпечити рух підприємства в напрямку поставлених загальних цілей.

Теорія колективного навчання підкреслює, що складність і  динамічний характер внутрішнього і  зовнішнього середовищ будь-якого  підприємства в поєднанні з браком інформації і досвіду перетворюють процес прийняття управлінських  рішень у процес безупинного навчання для керівника і всього колективу  підприємства. Таким чином, чіткої границі  між ухваленням управлінського рішення і його реалізацією не існує: обидва процеси взаємозалежні, взаємообумовлені і протікають одночасно.

Теорія корпоративної  культури вказує на те, що в прийнятті  управлінських рішень виявляється  поводження колективу співробітників як єдиного цілого. Таким чином, "живильним  фунтом" для будь-якого управлінського рішення буде корпоративна культура — сукупність загальних для всіх співробітників підприємства переконань і відносин.

Виділяють кілька рівнів корпоративної культури: поверхневий (корпоративна символіка), середній (переконання, відносини, правила, норми) і глибинний (цінності). Глибинні цінності відіграють важливу роль у виборі однієї з  декількох можливих стратегій підприємства. Правила і норми важливі для  вибору тактичних заходів для  реалізації стратегії.

Концепція впливу корпоративної культури на прийняття  управлінських рішень представлена на рис. 9.5.

Для системи  прийняття управлінських рішень на підприємстві особливо важливі такі аспекти корпоративної культури:

• індивідуалізм  і колективізм;

• ставлення  до ризику;

• цілеспрямованість;

• ступінь координації;

• підтримка  менеджерів;

• контроль;

• самоототожнення з усім підприємством чи з групою всередині підприємства;

• філософія  системи винагороди; ,

• ставлення  до конфліктів і критики;

• характер комунікацій.

Ці ж параметри  багато в чому визначають основні  принципи побудови і функціонування системи контролінгу на підприємстві як економіко — аналітичної, координуючої, управлінської інформаційної системи.

Наука психологія визначає прийняття рішень як процес, що відбувається в індивідуальній свідомості керівника, а рішення — як концепції, що формуються в індивідуальній свідомості. Психологічний аспект прийняття  рішень важливий для розробки структури  контролінгової звітності, для правильного вибору релевантної інформації для прийняття управлінських рішень, а також для розробки методів аналізу цієї інформації.

Відповідно до наукових уявлень психології процес прийняття рішень поділяється на такі стадії:

• сприйняття;

• формування концепції;

• перетворення концепції (рефреймінг).

На кожній з  цих стадій виникають свої специфічні проблеми. На стадії сприйняття керівник сприймає інформацію, яка надходить  із зовнішнього і внутрішнього середовищ  як сигнал до дії

(оскільки менеджер  ніколи не мас повної і точної  інформації, він спирається на  доступні зведення).

Завдання системи  контролінгу на цій стадії - за низкою рутинних подій не залишити не поміченим найбільш важливого, у протилежному випадку не буде усвідомлена необхідність ухвалення управлінського рішення. Крім того, внаслідок складності середовища й особливостей розумової діяльності людини виникає проблема "інформаційного фільтру": людина сприймає і запам'ятовує тільки ту інформацію, що погодиться з уже сформувалися в нього переконаннями і відносинами, а зведення, що суперечать існуючим переконанням і відносинам, чи спотворюються, забуваються. Цей феномен часто називають "вибірковим сприйняттям, перекручуванням і запам'ятовуванням" і його не можна не враховувати при підготовці контролінгової звітності. Керівник як би "підганяє" ситуацію під те, що вже знайомо і зрозуміло, тому контролер повинен привернути увагу керівника до особливих, незвичайних і нестандартних явищ, що відбуваються у зовнішнім і внутрішнім Середовищах підприємства.

На стадії формування концепції керівник здійснює постановку завдання. При цьому він або  вибирає вже готовий тип завдання (концепцію) на основі свого досвіду  і знань, або формує нову концепцію ("з нуля"). Звичайно людина внаслідок  інертності мислення намагається у  своєму досвіді і знаннях відшукати  ситуацію, аналогічну сформованій, віднести цю ситуацію до уже відомої групи, а далі діяти за відомим шаблоном. Таким чином, постановка завдання часто  зводиться до класифікації. Однак  реальна ситуація може не відповідати  методу "зручної моделі". Крім того, якщо старі рішення були не оптимальними, над керівником буде тяжіти вантаж минулих помилок. Тому контролер на цій стадії або може підказати можливу модель ухвалення  рішення, або зіграти роль "адвоката диявола", щоб випробувати на міцність ту чи іншу модель.

На стадії перетворення концепції, тобто "прив'язки" вибраної моделі до реальності і пошуку виходу зі сформованої ситуації контролер  відіграє роль помічника і радника  керівника. Результати цієї стадії багато в чому визначаються попередніми  кроками: підхід до вирішення завдання залежить від постановки завдання, крім того, важливу роль відіграє вплив  індивідуального стилю мислення керівника (особливості різних стилів мислення вивчає психологія).

Люди виробляють готові схеми прийняття рішень, використовуючи "доморослі" евристичні процедури.

Розглянемо детальніше ті евристичні процедури, що найбільш часто зустрічаються, і проблеми, що виникають у зв'язку з їх використанням.

Доступність. Люди порівнюють інформацію, що надходить, з накопиченим досвідом. Звичайно, насамперед, пригадуються події, що відбулися  недавно, чи події, що залишили яскравий слід у пам'яті, навіть якщо вони не є типовими (наприклад, при щорічній атестації співробітників менеджер мимоволі надає більшого значення їх роботі в останньому місяці). Люди часто  йдуть "шляхом найменшого опору" у процесі пошуку інформації і  рішень, тому можуть пропустити важливу  інформацію чи оптимальне рішення. Важливо, щоб у процесі збору й аналізу  інформації контролер намагався  проникнути в глибину аналізованого  явища.

Репрезентативність. Люди схильні оцінювати ймовірність  події, проводячи аналогії зі своїм  попереднім досвідом, але цей досвід може бути нерепрезентативним через малий розмір вибірки чи через те, що ймовірність майбутніх подій ніяк не залежить від минулих (наприклад, менеджер з персоналу може сформувати думку про кандидата на вакантне місце на підставі особистого ставлення до вузу, що той закінчив, хоча випускники того самого вузу є фахівцями різного рівня кваліфікації). Перш ніж робити висновки, контролер повинен переконатися, що нагромаджений масив даних репрезентативний.

Апріорний вибір  моделі і "підстроювання" під модель. Приймаючи рішення, люди виходять з  деякої споконвічної уяви про результат (іноді помилкової) і надалі лише коригують цю споконвічну уяву; вони прагнуть знайти підтвердження поглядам, що сформувалися, (наприклад, при визначенні рівня зарплати працівника орієнтуються на те, скільки він одержував раніше, хоча ця цифра може бути нерівноцінна користі, що може принести цей працівник). Контролер повинен уміти відкинути  тягар минулих помилок і побачити особливі, специфічні риси кожного  завдання.

Синтезом усіх представлених підходів стали запропоновані  в роботах Мінцберга, Квіна й інших теорія конфігурацій та "інкременталістський" підхід до прийняття рішень. Відповідно до цього "синтетичного" підходу прийняття рішень — це не одномоментна дія, а довгий процес, який здійснюється крок за кроком, у ході якого керівник часто радиться зі своїми співробітниками, іноді навмисно затягуючи стадію обговорення, щоб домогтися підтримки і зібрати потрібну інформацію, використовує спеціально підготовлену і випадкову інформацію. Плануванвання дії і самі дії можуть йти паралельно. Після нагромадження "критичної маси" вихідного матеріалу ухвалення рішення відбувається стрибкоподібно, як перехід з одного якісного стану в інший.