Таблиця 2. Оцінка довгострокової привабливості сегментів  ринку

 

Таблиця З. Матрична модель «Дженерал  Електрік»

 

За допомогою  матриці стратегій можна також  розрахувати стратегічний конкурентний статус фірми. Він визначається як сума творів оцінок всіх SBU на їх питомі ваги загалом: об'ємі товаропроизводства фірми. Якщо для нашого гіпотетичного призера покласти такі ваги рівними: для SBU1 - 0.6, SBU2 - 0.2 і SBU3 - 0.2,   то конкурентний статус буде рівний (6.78*8*0.6+ 5.74*5*0.2+3.42*2*0.2)=40 балів. Стратегічний конкурентний статус оцінюється по наступній шкалі: до 20 балів - вельми слабий («агонія»), 20-30 балів - слабий <«під загрозою»), 30-50 балів - середній (« без претензій»), понад 50 балів - сильний («лідер»). Таким чином в нашому прикладі фірма має середній конкурентний статус, їй в майбутньому необхідно вирішити питання про переклад ресурсів однієї з своїх бізнесу-одиниць, яка працює на малопривлекательном сегменті ринку (SBU3), в більш перспективні (наприклад, в SBU1), що дозволить фірмі укріпити своє положення на ринку.

«Старорежимним» керівникам вітчизняних підприємств  приведені розрахунки можуть показатися наївної граючи в цифри. Ще б пак, адже все більш або менш важливі рішення в колишньому СРСР ( так і зараз на Україні) завжди приймалися «вгорі». Для іноземних же менеджерів стратегічне планування стало таким же невідйомним елементом управління виробництвом, як для нас очікування вказівок. Неспроможність надій на те, що система і методи стратегічного планування знайдуть широке застосування на українських підприємствах в найближчому майбутньому, пов'язана з інерційністю і инактивностью наших управлінських кадрів. Однак, деяким підприємствам воно необхідне вже зараз. Це ті фірми і компанії, які, звільнившись від опіки держави (що поміняли власника в процесі приватизації або знову створені), самі прокладають собі шлях в ринок. Їх, можливо, стратегічне планування приведе до ефективності і процвітання.

2.3  Можлива оцінка  реактивності підприємства  на зміну риночної  ситуації

Стратегічне планування передбачає дослідження діяльності реальних і потенційних конкурентів. Вивчення останніх має особливе значення в умовах розширення ринку і повинне бути направлене на ті ж області, які були предметом аналізу власного потенціалу підприємства:

можливі стратегії конкурентів;

поточне положення конкурентів;

фінансові можливості;

Враховуючи  спеціалізацію в розвитку металургійної  галузі не можна вивчати конкуренцію  і оцінювати можливі їх дії  по показнику обсягу виробництва  мсталлопродукции. Найбільш доцільним  в даний момент можна вважати аналіз фінансового потенціалу конкурентів. Передусім необхідно виділити так звані стратегічні групи конкурентів. Для цього розробляється карта стратегічних груп. У металургійній галузі пропонуємо вибрати наступні характеристики: балансовий прибуток, збиток; рентабельність виробництва; узагальнений коефіцієнт, що характеризує фінансову стійкість і платоспроможність підприємства; кількість оборотів оборотних коштів підприємств; сума капітальних вкладень.

Метою діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Природно, це самий вагомий показник, що характеризує результату роботи підприємства. Але, в балансовий прибуток входить нс тільки прибуток від реалізації готової продукції, але і внереализационных операцій (роботи з векселями ), які не пов'язані безпосередньо з процесом виробництва. Тому рекомендується розглянути показник, який найбільш повно відображає затратность виробництва  рентабельність виробництва.

Зайві запаси матеріальних оборотних коштів ( запаси і витрати, дебіторська заборгованість, грошові кошти) відволікають грошові кошти з обороту і знижують маневреність виробництва. Тому доцільно використати показник  кількість оборотів матеріальних оборотних коштів,

Згідно  з Національною програмою розвинена  гірничо-металлургчческого комплексу  України до 2010 року, передбачається проведення реконструкції підприємств. Знос основних фондів металургійних підприємств України складає більше за 55 %. Реконструкція повинна провестися за рахунок власних коштів підприємств. Однак, в зв'язку з найважчим фінансовим положенням підприємств, відсутністю як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів, вимога про нормативне оновлення основних фондів не виконується, внаслідок чого відбувається подальше фізичне і моральної старіння основних фондів, що в свою чергу негативно позначається на якості і конкурентоздатності продукції, що випускається,  на технико-економічних показниках роботи підприємств.

Розрахунок  узагальненого коефіцієнта фінансової стійкості і платоспроможність  підприємства представляється доцільним  проводити по методиці запропонованій Українським союзом промисловців і підприємців [2]:

ДО = (Кф+Кп)/,

де Кф   показник фінансової стійкості:

де XI  коефіцієнт автономії, що характеризує частку власних коштів в балансі  підприємства;

Х2   коефіцієнт рівня боргу, що характеризує величину залучених довгострокових позикових коштів, співвіднесену з власними коштами;

" ХЗ  коефіцієнт забезпеченості запасів  і витрат, що характеризує забезпеченість  запасів і витрат власними  оборотними коштами;

Х4   коефіцієнт маневреності, що характеризує забезпеченість власних оборотних коштів джерелами їх формування;

Кп   показник платоспроможності підприємства:

Кп=(Х5+Х6+Х7+Х8)/4,

де Х5   коефіцієнт абсолютної ліквідності, що характеризує оперативну платоспроможність  підприємства;

Х7   Загальний коефіцієнт покриття, що характеризує покры-тне короткострокових зобов'язань підприємства ліквідними коштами, в які включені запаси і витрати;

Х8   Відношення ліквідних і неліквідних  активів..  Імовірність реакції  економічної системи може бути визначена по формулі [I):

Р (S) = 1  [ (1-Р1)*(1- Р2)*... *(l-Pk)l,

де Р(S)   імовірність реакції економічної  системи загалом на зміну попиту на ринку;

Р1, Р2,...Рк   індивідуальні імовірності реакції  підприємства 1,2,... до на зміну попиту на ринку;

(1- Р1),(1-Р2),...(1- Рк) імовірності протилежних подій.

ІІІ. КЕРІВНІК - ОСОБЛІВОСТІ  УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДА

На кожній стадії діяльності сучасних організації  здійснюється управління. Будь те у  виробництві, в службових справах, в торгівлі, в

уряді або в освітніх інститутах - в кожній організації вельми потрібні компетентні керівники, і часто їх наявність є найбільш важливим ключем до успіху.

Досвід  функціонування економіки переконливо  підтверджує, що реалізація задач, що стоять перед нею, у величезній мірі залежить від компетентності керівників і фахівців апарату управління.

Відомо, що як правило, хорошими або поганими підприємства стають в залежність від  здібностей тих, хто май керує. Можна привести немало прикладів, коли з приходом підготовленого, компетентного керівника збиткове підприємство за корокгкое час перетворюється в прибуткове. Цю точку зору підтверджує дослідження представника фонду Карнеги професора А. Ослунда. Він затверджує, що на сьогодні в Україні виробничі досягнення практично не залежать ні від галузі, ні від розміру підприємства - вирішальна роль належить менеджеру, його здібностям і волі.

А. Ослунд розділяє всіх наших директорів-менеджерів на три групи, саму малу з яких представляють  керівники, що розуміють, що саме треба  змінити, і чітко діють в цьому напрямі. До другої належать досить здатні люди, не бажаючі нічого міняти. І, нарешті, третя група - зовсім вже безпорадні керівники.

На жаль, він зазначає, що більшість українських  менеджерів коррумпированы і некомпетентні.

Таким чином, кризовий стан економіки України можна багато в чому пояснити низьким рівнем професіоналізму в управлінні. Втрата професіоналізму викликана тим, що при адміністративно-командній системі більшість керівників мали технократическое мислення, функціонувала система підготовки керівника - конформіста з недостатнім рівнем знань, ділових і профессионалъных якостей, безынициативностью і готовністю виконати будь-яку команду, що отримується зверху. При підборі керівників з числа фахівців перевага віддавалася людям, що володіють такими бісами характеру як жорсткість, вимогливість до підлеглих і беззаперечно слухняність вищестоящим, а глибокої професійної компетентності, в тому числі компетентності в спілкуванні, не надавалося серйозного значення.

Іншими  словами, осмисленням тих радикальних змін, які на сучасному етапі все виразніше стають видні в нашому суспільстві, економіці і технічній базі виробництва примушують по-новому поглянути і на функції управління в сучасній організації, на роль, місце, а  головне, професійні характеристики менеджера, необхідні і достатні для успішного управління сучасним бізнесом.

Сьогодні  формується соціальне замовлення на принципово новий тип керівника  позитивної соціальної спрямованості. Але така переорієнтація корпусу  керівників надзвичайно складний і об'ємний процес:

по-перше, навіть люди середніх років нс можуть швидко звільниться від старих стереотипів  розподільної економіки і тоталітарного  образу дій;

по-друге, молоді підприємці і менеджери не мають нс тільки професійного, але  і необхідного соціального досвіду для роботи в цивілізованій ринковій економіці.

Таким чином, в Україні має місце  очевидну соціальну суперечність між  об'єктивними вимогами до компетентності працівників управління і реальними  виявами сущностаых управлінських  якостей керівників.

Ефективність  управлінської діяльності керівника  знаходиться в прямій залежності від його компетентності.

Традиційно, компетентність розуміють як наявність  знанні і досвіду в певній області.

На нашій  думку, компетентність   це інтегральна  характеристика особистості, що включає певний рівень інформованості, обізнаності, знань, досвіду, певний рівень підготовленості (прості і складні уміння, навички), а також поєднання значущих личностных якостей і здібностей, необхідних для успішного действовадия в рамках тієї або іншої професії.

Таким чином, компетентність є об'єктом  професійного розвитку і формою реалізації творчого потенціалу людини в професійному труді. Вона служить личностной основою, необхідної у всіх видах діяльності.

Формування  компетентності особистості передбачає не оволодіння якої-небудь однієї її складової як найкраща, а з адекватним залученням до всього їх спектра.

Необхідною  умовою компетентності керівника є  наявність у нього організаторських здібностей. Управлінські знання керівник отримує в процесі навчання в системі вищої освіти, а також шляхом самообразования: вивчення спеціальної літератури, передового досвіду і т.д. Управлінські уміння являють собою застосування знань на практиці. Уміння керівника є відносно стійкими характеристиками його особистості і залежать як від об'єктивної структури діяльності, так і від його загальних здібностей (уміння слухати, провести наради і т.д.).