Міністерство  освіти України

Київський державний лінгвістичний  університет

Гуманітарний  інститут

Курсова робота

на  тему:

Управління  підприємством в умовах перехідного  періоду 
 
 
 
 
 
 
 

Науковий  керівник 
Шульпіна Н. В. 

Виконав студент  
ІІІ-го курсу

305 групи

Доліненко О. 
 
 
 

КИЇВ - 1999

План

І. РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР ТА СУЧАСНІ  АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Еволюція структур  управління підприємством

У числі  внутрішніх чинників, що впливають на ефективність функціонування підприємства, як відмічає ряд вітчизняних і зарубіжних економістів, сьогодні на перший план висуваються персонал і організаційна структура управління, що знаходиться в тісному діалектичному взаємозв'язку.

Організаційна структура служить матеріальною основою системи управління підприємством і багато в чому визначає ефективність його діяльності. Вона впливає на ефективність функціонування як малих підприємстві [I], так і великих корпорацій [21.- Еріх Фрезі і Людвігу Тойфсен підкреслюють, що в останні роки багато які підприємства розвинених країн провали структурну перебудову в надзвичайно широкому масштабі, намагаючись пристосуватися до умов, що змінюються.

Особливу  актуальність організаційна структура  як чинник, що впливає на ефективність роботи підприємства, придбаває в країнах з перехідною економікою. Багато які вітчизняні вчені-економісти (Н. Чума-ченко,  А. Аміша,  В. Черняк,  Ю. Бажал,  В.. Ревенко, Л. Евенко,  Ф. Евдокимов,  м. Пономарев і інш.) в своїх роботах неодноразово зазначають, що економічна криза в Україні багато в чому зумовлена тим, що процес трансформації в ринкові форми відбувається ж економічно не ефективних структурах.

Важливість  даного чинника в сучасних умовах роботи підприємств підкреслюється також в роботах С. Глазьева.-Про. Хотяшевой, С. Масю-твань, С. Леонтьева,  А. Курочкина,  В. Хицеяко,  А. Семенова,  С. Кузнецова,  В. Амбросова,  Т. Марсніча,  Ф. Фарні,  Р. Грюніга,  І. Хевтце,  А. Каммеля,  Р. Патюрсля,  Р. Пілснцо і інш.

Враховуючи  посилення впливу даного чинника на роботу підприємства, виникає необхідність в аналізі трансформацій організаційних структур управління підприємством, виявленні сучасних тенденцій в їх еволюції.

Виходячи  з позиції, що орієнтація на ринок  ведучий принцип сучасного підприємництва, доцільно проаналізувати організаційні структури управління підприємством в країнах з розвиненою ринковою економікою. Найбільш фундаментальні дослідження з цього питання викладені в трудах П. Драксра,  X. Внссеми,  У. Ойхи,  І. Ансоффа,  X. Мінцберга,  Дж. Р. Гелбрейта, А.Тоффлера,  Л. Нельсона,  Ф. Бернса,  С. Хенді.

Кожному етапу розвитку економіки відповідає своя організація управління підприємством.

Початок XX віку ознаменував перехід до розвитку і консолідації виробничої структури, створеної в період промислового перевороту. Ця нова смуга, що продовжувалася до 30-х років, отримала назву епохи масового виробництва. Цей період характеризується перевищенням попиту над пропозицією. Виникає необхідність пошуку нових способів збільшення виробництва, або, коли собівартість товару досить висока, пошуку способів її зниження, що привело до подальшого розвитку функціональної організаційної структури управління виробництвом. Так в компанії Дюпонов в 1905 р. було зроблене об'єднання виробничих підприємств, створені адміністративні відділи, організована збутова група. Відділи створювалися по функціональній ознаці: виробництво, збут, постачання, техніка і технологія, дослідження і впровадження. Управління в цей період будується переважно на основі контролю за виконанням [5].

 У  цей же період з'являються перші конгломерати. Один з найбільших, створений Меллонамі в США, об'єднував підприємства по видобутку вугілля,

нафти, газу, виробництву алюмінію, стали, залізничних вагонів, смолистих  виробів і інш. Виникають передумови зародження дивізіональних структур. Вже після першої Світової війни, спочатку Пьер С. дю Поїть (1870   1954), а трохи пізніше і А. Слоуп (1875   К966) розвинули теорію децентралізації і вже в 20-х роках А. Слоун більш застосовно при трансформації орг-сгруктури General Motors. Незабаром цей принцип ліг в основу формування орг-структур нового типу.

 Період, той, що охоплює почало 30-х   середину 50-х років увійшов в історію як епоха масового збуту. На початок 30-х років попит на основні споживчі товари став близький до насичення. Звідси   необхідність переходу до ринкової орієнтації. З'являються дивізіональні структури управління. У керівників виникла необхідність придбавати нові навички, міняти установки, перевчатися. Компанії вимушені перемикати увагу з виробництва на ринок, починається перехід від стандартної продукції до диференційованої. У галузях зі складними технологіями створюються лабораторії для наукових досліджень і досвідчених розробок. Однак до 40-х років форми організації носили статичний і монолітний характер. До всіх підрозділів застосовувався єдиний принцип побудови організації. Коли вводили нову структуру, малося на увазі, що вона залишиться незмінною протягом тривалого часу. У другій половині 40-х років із зростанням темпу нововведень з'явився перший тип динамічної структури (матриця проектів). У цей період управління будується на основі екстраполяції, коли темп змін прискорюється, але майбутнє ще можна передбачити шляхом екстраполяції минулого.

  У  кінці 50-х стратегічна активність, що зросла породила тип подвійної структури, де стратегічна (підприємницька і інноваційна) робота виконується через стратегічну підструктуру (на базі стратегічних підрозділів), яка відрізняється від підструктури, що використовується для оперативної роботи в області маркетингу і на виробництві. У цей же час намітилася стійка тенденція до диверсифікації.

Цікавим є той факт, що командний підхід до формування оргструктур управління, теоретично розроблений в 80-х pp, ще на початку 50-х успішно застосовувався в фармацевтичних компаніях Швейцарії, а потім В США. Медики, робочі, фінансисти працювали в «бригадах розвитку» на постійній основі, поки фармацевтичні продукти знаходилися на ринку.

Протягом 60-х років відбувається стрімке зростання конгломератів. Сталелитейні компанії купували телевізійні станції, залізничні компанії купували фабрики готового плаття, нафтохімічні концерни купували авіалінії, готельні об'єднання приєднували до себе вертолітні заводи

 У  70-е роки під впливом інтернаціоналізації підприємницької діяльності, недостачі ресурсів і прискореного технічного оновлення конкуренція не слабшає, а посилюється. Для підприємства це означає, що звичний мир маркетингу і виробництва змінився незвичним миром незнайомих технологій, несподіваних конкурентів, нових запитів споживачів і нових рамок соціального контролю. Як відповідь на умови, що змінюються набувають поширення матричні, подвійні структури, поєднання різноманітних структур. Управління будується на основі передбачення змін, коли почали виникати несподівані явища і темп змін прискорився, однак не настільки, щоб не можна було вчасно передбачити майбутні тенденції і визначити реакцію на них.

У 80-з  роки деякі підприємства, намагаючись  пристосуватися до зростаючому динамізму зовнішньої і внутрішньої середи, починають віддавати перевагу структурам типу «динамічної мережі» [б]. Відбувається еволюція від процедур, що координуються ієрархічно до процедур, орієнтованих на ринок. При цьому основні функції розподіляються по окремих компаніях, які пов'язані між собою і з невеликою головною організацією, що є їх штаб-квартирою, єдиною електронною системою. Організація в формі мережі   гібридне рішення, що об'єднує три попередніх типи структур (функціональної, дивізіональній і матричної), що забезпечує більш ефективний варіант розмежування діяльності і зв'язків, а також пропорцій між автономією і контролем. Підрозділи, що займаються інженерними розробками, маркетингом, науковими дослідженнями і бухгалтерією, тепер не є складовими частинами однієї організації; вони стають самостійними організаціями, працюючими за контрактом. Управління будується на основі гнучких екстрених рішень, які складаються в цей час, в умовах, коли багато які важливі задачі виникають настільки стрімко, що їх неможливо вчасно передбачити.

90- і роки характеризуються  різноманітністю всіх попередніх форм. У той же час під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників зберігається стійка тенденція до подальшої децентралізації управління, розширяється застосування мережевих структур. При швидких змінах економічної ситуації в противагу традиційному вдосконаленню організаційної структури підприємства все частіше застосовуються функціональні методи, в основі яких лежать принципи самоорганізації, автономпости окремих підрозділів, «м'які» зв'язки між ними і т.п. новий підхід до організації придбаває визнання. Навіть консервативно настроєні компанії вважають за необхідним відмовитися від ієрархічних рівнів і основний упор робити на робочі групи, які по своєму розсуду можуть будувати відносини друг з другом у вигляді мережевих зв'язків [7].

1.2  Управління оборотними капіталами підприємства в сучасних умовах

Перехід економіки України до якісно нової  моделі господарювання,  яка передбачає реформування всієї облікової системи і системи управління господарським механізмом підприємства у відповідності до міжнародних стандартів обліку,  зумовлює необхідність нового підходу до поглибленого дослідження питань аналізу оборотного. капіталу та вивчення тихий функцій, які він виконує у господарській діяльності підприємств.

Необхідність  перебудови облікової системи України на міжнародні принципи обліку та статистики, викликана Указом Президента  "Про перехід до загальноприйнятої в міжнародній практиці системи обліку та статистики", потребує формування нової бази обліку і аналізу оборотного капіталу на підприємствах різних форм власності.

Для "вітчизняної  економіки термін  оборотний капітал є відносно новим; "більш звичним і використовуваним є термін  оборотні кошти", який фігурує у законодавчих і нормативних актах та у господарській практиці. Проте з виходом українських підприємств у міжнародний економічний простір та для порозуміння різних суб'єктів

господарської діяльності у межах країни та за її кордоном необхідні єдина термінологія та методика аналізу управління оборотним капіталом.

Питанням аналізу оборотних коштів в радянській спеціальній науковій літературі приділялося багато уваги,  проте методологія аналізу оборотних коштів в основному носила макроекономічний характер, що було зумовлено централізованим управлінням держави всіма суб'єктами і об'єктами господарської діяльності. Таким чином, з точки зору підприємства оборотні кошти аналізувалися як окремі об'єкти,  і такий ретроспективний аналіз був методологічно відірваний від прогнозування і не ставивши за мету створення ефективної інформаційної системи для внутрішнього управління фінансовими ресурсами підприємства.

До цього  годині перед вітчизняною наукою питання управлінського аналізу  оборотного капіталу, який є невід'ємною  складовою частиною єдиного» процесу  управління підприємством,  не ставилося  тому, що в нашій країні всі складові процесу управління,  такі як облік, аналіз, контроль та прогнозування, були і є предметами різних наук.

Слід  зазначити,  що правильне тлумачення такої складної різнопланової економічної  категорії,  як  "оборотний капітал", набуває особливого значення в сучасній обліковій практиці. Крім того, при визначенні даної категорії виникає наступне питання; що» вважати оборотним капіталом - оборотні активи чи оборотні інвестиції? Що вибирати об'єктами аналізу?

Початкове оборотний капітал завжди виступає інвестицією,  тобто джерелом утворена,  але ця інвестиція повинна бути десь розміщеною. Отже, оборотні активи відображають характер розміщення інвестованого у процес господарської діяльності капіталу. У бухгалтерському обліку оборотний капітал відображається в балансі у вигляді оборотних активів,  тобто у матеріально-речовинній формі. Проте величина оборотного капіталу також закладена у пасиві балансу і дорівнює сумі авансування у грошовій формі. Таке ствердження опирається на систему подвійного запису господарських операцій у бухгалтерському обліку.

Таким чином, під оборотним капіталом слід розуміти єдину вартісну субстанцію,  тобто єдину сукупну масу вартості,  яка обертається у процесі господарської діяльності підприємства у вигляді оборотних активів та оборотних інвестицій. Тому пошук шляхів удосконалення управління оборотним капіталом повинен включати два напрямки аналізу: аналіз оборотних активів та аналіз оборотних інвестицій.

У сучасних ринкових умовах на підприємствах відсутнє чітке розмежування  "вигляд активу - відповідне джерела покриття". Проте при виборі політики управління оборотним капіталом важливої ролі набуває аналіз взаємозв'язків і співвідношень між обсягом і структурою оборотних активів,  з однієї сторони, та величиною і структурою поточних пасивів - з другої,  тому що аналіз таких взаємозв'язків дає можливість визначити відповідні джерела фінансування оборотних активів і забезпечити умови фінансової стійкості та ліквідності підприємства.

Таким чином, проведення аналізу і формування фінансової політики щодо управління оборотним капіталом повинно полягати не тільки у визначенні обсягів для шкіряного вигляду оборотних активів,  а також і у тому, як ці оборотні активи будуть фінансуватися.