Управления персоналом

План

 

Вступ

 

1. Характеристика персоналу підприємства

2. Класифікація персоналу підприємства

3. Персонал як суб'єкт  і об'єкт управління

3.1 Процес, об'єкт і  суб'єкт управління

3.2 Управління персоналом  у формі прийняття рішень 

3.3 Специфіка персоналу  як об'єкта управління

3.4 Орієнтація

 

Висновок

 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Важливим елементом  продуктивних сил і головним джереломрозвитку економіки є люди, їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом  внутрішніх факторів – це характер продукції, яка випускається на підприємстві, технології та організації виробництва; під впливом зовнішніх факторів – це демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства,характеру ринку праці.

Від забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами, раціонального  їх використання залежить організаційно-технічний рівень виробництва, імідж підприємства, його фінансова стабільність, усі показники діяльності підприємства.

Результати господарської  діяльності підприємства залежать від  ефективності використання живої праці  – найбільш вирішального фактору виробництва, тому що підприємство створилося самою людиною для задоволення її потреб. Забезпеченість підприємства трудовими ресурсами. Їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці сприяють збільшенню обсягів виробництва продукції, ефективному використанню устаткування, обладнання, машин, механізмів, зниженню собівартості та зростання прибутку.

 

 

 

 

 

 

 

1. Характеристика  персоналу підприємства.

 

Найбільш важливим елементом  продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди; їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.

Людина в організації виконує роль суб’єкта управління та об’єкта управління. Працівники організації виступають об’єктом управління тому, що вони є головним складником будь-якого виробничого процесу. Планування, формування, розподіл, перерозподіл і раціональне використання людських джерелЕлементами управління є: об'єкти управління, його суб'єкти, структура, методи і процедури управління.

Об'єкт управління - елемент, на який спрямована управління. У даному випадку це окремі працівники чи колективи.

Суб'єкт управління - менеджер або працівник апарату управління, безпосередньо здійснює розробку та реалізацію рішень.

Структура управління персоналом - сукупність підрозділів, які безпосередньо  займаються персоналом, та їх якісні та кількісні взаємозв'язки.

Методи управління - це способи впливу на об'єкт управління (в даному випадку на персонал).

Процедури управління - певні, формально узаконені прийоми  впливу суб'єкта на об'єкт управління, або навпаки.

Персонал (від лат. personalis – особистий) – це особистий склад  організації, який працює за наймом і має певну компетенцію, що поєднує здібності і мотивацію кожного співробітника та визначає його поведінку в рамках організації.

Персонал характеризується складним комплексом індивідуальних якостей, серед яких соціально-психологічні відіграють основну роль.      

Поняття «менеджмент  персоналу» охоплює: підбір, підготовку, оцінку і розміщення керівних кадрів, розроблення системи заробітної плати, підвищення кваліфікації кадрів тощо.

Предметом менеджменту  персоналу є управління працівниками у процесі виробництва з точки зору найбільш повного та ефективного використання їх потенціалу.

Основною метою менеджменту  персоналу є поєднання ефективного  навчання персоналу, підвищення кваліфікації та стимулювання його до високоефективної праці.

Для досягнення цієї мети, насамперед, потрібно чітко з’ясувати  особливості управлінської праці.

Управлінська праця  – це особливий вид людської діяльності, в якій відображається реальна взаємодія  об’єктивних і суб’єктивних факторів діяльності людей.

Термін «персонал» об’єднує весь трудовий колектив підприємства. До персоналу належать усі працівники, які виконують виробничі та управлінські операції. Якщо виходити з такого визначення персоналу, то воно є синонімом поняття  «працівники».

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх факторів (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо). Вплив останніх конкретизується у таких параметрах макроекономічного характеру, як: чисельність активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропозиція робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу ці характеристики обумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що мають бути залучені до певної праці у перспективному періоді).

Саме трудові ресурси, реальні та потенційні, є одним  з головних об'єктів управління на рівні як макросистем (держава, регіон, галузь), так і мікросистеми (підприємство).

Персонал підприємства являє собою сукупність постійних  працівників, що отримали необхідну  професійну підготовку та (або) мають  досвід практичної діяльності.

Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати  участь інші працездатні особи на основі тимчасового трудового договору (контракту). Враховуючи те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їх призначенню, всі працівники підрозділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема, у промисловості до першої групи - промислово-виробничого персоналу — відносяться працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони — тобто всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і знаходяться на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства, дитячих садків та ясел, амбулаторій, учбових закладів тощо.

Такий розподіл персоналу  підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками  результатів виробничої діяльності (при визначенні продуктивності праці приймається, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Разом з тим поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами вищезазначене групування персоналу стає все більше умовним.

У відповідності з  характером виконуваних функцій  персонал підприємства поділяється  звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники — це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах;

Спеціалістами вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема — інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

До службовців відносяться  працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема — діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, сценографісти тощо.

Робітники безпосередньо  зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.

В аналітичних цілях всіх робітників можна поділити на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних — тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації межі між основними та допоміжними робітниками стираються, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія — це вид  трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.  Спеціальність — це більш або менш вузька різновидність трудової діяльності в межах професії.

Професійний склад персоналу  підприємства залежить від специфіки галузі діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються, рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. В той же час існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців. Так, наприклад, у харчовій промисловості нараховується 850 професій та спеціальностей і з них тільки біля половини є специфічними для цієї галузі.

Класифікація працівників  за кваліфікаційним рівнем базується  на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

 

2. Класифікація персоналу підприємства.

 

У теорії управління існують  різноманітні підходи до класифікації персоналу залежно від професії або посади працівника, рівня управління, категорії працівників. Загальну класифікацію персоналу підприємства подано на рис. 2.1.

 

 

Рисунок 2.1 – Класифікація персоналу  підприємства

 

До складу персоналу входять  постійні й тимчасові працівники, які уособлюють кваліфіковану і  некваліфіковану працю.

Виробничий персонал, або робітники, здійснюють трудову діяльність у  матеріальному виробництві з переважною фізичною працею. Вони безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботами з надання різноманітних виробничих послуг, переміщення вантажів тощо.

Робітники умовно поділяються на основних і допоміжних, співвідношення яких є важливим аналітичним показником ефективності виробництва, оскільки в міру автоматизації та механізації виробничих процесів роль допоміжних зростає.

Управлінський персонал здійснює трудову  діяльність у процесі управління виробництвом з переважною часткою розумової праці. Він зайнятий переробкою інформації з використанням технічних засобів управління. Основним результатом його трудової діяльності є вивчення проблем управління, створення нової інформації, зміна її змісту або форм, підготовка управлінських рішень, а після їх ухвалення – реалізація та контроль за виконанням рішень. Отже, до кадрів управління належать працівники, які виконують або сприяють виконанню конкретних управлінських функцій.

Серед кадрів управління виділяють керівників, фахівців та спеціалістів. Принципова їх відмінність полягає в юридичному праві ухвалення рішень та наявності підлеглих. Залежно від масштабу управління розрізняють лінійних керівників, які відповідають за ухвалення рішень за всіма функціями управління, і функціональних керівників, що реалізують окремі функції управління.

Фахівців підприємства поділяють на три основні групи  залежно від результатів їхньої праці:

1. функціональні фахівці управління, результатом діяльності яких є управлінська інформація (економісти, бухгалтери, фінансисти, маркетологи та ін.);
2. спеціалісти, результатом діяльності яких є конструкторсько-технологічна або проектна інформація в галузі техніки і технології виробництва (технологи, інженери, конструктори, проектувальники тощо);
3. службовці – технічні спеціалісти, які виконують допоміжні роботи в управлінському процесі (оператори, кур’єри, креслярі, офіціанти тощо).

Процес менеджменту  персоналу передбачає, по-перше, визначення мети та основних напрямків роботи з кадрами і постійне вдосконалення системи кадрової роботи в організації; по-друге, визначення засобів, форм і методів здійснення поставленої мети, організацію роботи з виконання прийнятих рішень, координацію і контроль виконання намічених заходів.

Головними елементами системи управління персоналом є підсистеми (табл. 1.1), що забезпечують основні напрямки, етапи, принципи, види і форми кадрової роботи.

 

Таблиця 2.1 – Функції  підсистем системи менеджменту  персоналу

Підсистема	Функція
Умови праці	Дотримання вимог: психофізіології, ергономіки праці й технічної етики; охорони праці і техніки безпеки; охорони навколишнього середовища
Трудові відносини	Аналіз і регулювання: групових і особистих взаємовідносин, відносин керівництва; управління виробничими  конфліктами і стресами; соціально-психологічної діагностики; дотримання етичних норм взаємовідносин; управління взаємодією з профспілками
Оформлення  й облік	Оформлення й облік  прийому, звільнень, переміщень; інформаційне забезпечення системи кадрового  управління; профорієнтація; забезпечення зайнятості
Планування, прогнозування  і маркетинг персоналу	Розроблення стратегії  управління персоналом; аналіз кадрового  потенціалу; аналіз ринку праці, планування і прогнозування потреби в  персоналі, організація реклами; взаємозв'язок із зовнішніми джерелами, що забезпечують кадрами організацію; оцінювання кандидатів на вакантні посади; поточне періодичне оцінювання кадрів
Розвиток кадрів	Технічне й економічне навчання; перепідготовка і підвищення кваліфікації; робота з кадровим резервом; планування і контроль ділової кар'єри; професійно-психологічна адаптація нових працівників
Аналіз і  розвиток засобів стимулювання праці	Нормування і тарифікація  трудового процесу; розроблення  систем оплати праці; використання засобів  морального заохочення; розроблення форм участі в прибутках і капіталі; управління трудовою мотивацією
Юридичні послуги	Вирішення правових питань трудових угод; узгодження розпорядницьких  документів з управління персоналом; розширення правових питань господарської діяльності
Розвиток соціальної інфраструк-тури	Організація громадського харчування; управління житлово-побутовим  обслуговуванням; розвиток культури і  фізичного виховання; забезпечення охорони здоров'я й відпочинку; забезпечення дитячими закладами; управління соціальними конфліктами і стресами; організація продажу продуктів харчування і товарів народного споживання
Розроблення організаційних структур управління	Аналіз сформованої  організаційної структури управління; проектування організаційних структур управління; розроблення штатного розкладу; побудова нової організаційної структури управління