«Третя хвиля» та прогрес у виробничій діяльності: наскільки Елвін Тоффлер мав рацію

«Третя хвиля» та прогрес у виробничій діяльності: наскільки Елвін Тоффлер мав рацію?

Зміст

Вступ                                                                                                                                                          3

1.      Елвін Тоффлер. Короткий життєпис                                                                                    4

2. Третя хвиля: сутність та кореляція теорії з практикою                                          5

Висновки                                                                                                                                                          12

Список використаної літератури                                                                                                  13

Вступ

Вчений-футуролог Елвін Тоффлер  (Alvin Toffler)  добре знаний не тільки на Батьківщині – в Сполучених Штатах Америки, але й в усьому світі. Його праці давно вже стали класикою і є обов’язковими для вивчення серед студентів усього світу. Прізвище Тоффлера за ступенем впливу в сучасній політології та глобалістиці стоїть поруч з прізвищами З. Бжезінського, Ф. Фукуями, С. Гантінгтона. Прогнози подружжя Елвіна та Гайді Тоффлерів впливали на прийняття рішень не тільки в США, але й по всьому світу, починаючи ще з 60-х років ХХ ст. У своїх перших прогресивних працях «Футуршок» (Future Shock) «Третя хвиля» (Third wave) Тоффлери говорять про фундаментальні зміни в основах цивілізації, що очікують людство у найближчі десятиліття. Вони спрогнозували прихід інформаційного суспільства та економіки знання замість епохи індустріалізму та масового виробництва. Минули десятиріччя, але ідеї Тоффлерів, як і раніше, є актуальними для розвитку суспільства.

Завданням цього дослідження є дослідити, як саме ідеї Елвіна Тоффлера щодо змін у розвитку суспільства втілюються у сучасне життя, тобто чи справді теорія корелює з практикою.

Кількість наукових праць стосовно вивчення і верифікації прогнозів вчених-футурологів є досить значною в світі і в Україні зокрема. Серед багатьох варто назвати прізвища таких дослідників, як Френка Фуреді, Дж. Гелбрейта, Ш. Барклі, У. Бека, Томаса Фінгера, Я. Засурського, О. Вартанової, Л. Землянової, П. Гурєвіча, Р. Абрамова, В. Іноземцева, В.П. Баранова, П. Худолеяч, І.М. Архипенка, О.В. Єльникової, Ю.П. Сурміна, Н.І. Михальченка, О.К. Скаленка, І.О. Кресіної, В.М. Бебика, В.П. Горбатенка.

1.      Елвін Тоффлер. Короткий життєпис

Після закінчення у 1949 р. Нью-Йоркського університету в Олбані, він співпрацював з рядом періодичних видань, у тому числі був членом редакційної колегії журналу «Форчун». З 1965 p. E. Тоффлер працює лектором у ряді американських університетів, таких як Корнельский університет та Нова школа соціальних досліджень, бере участь у діяльності Фонду імені Рассела Сейджа та Інституту вивчення майбутнього. В 1968—1983 pp. Е. Тоффлер постійно запрошувався як експерт і консультант із проблем стратегічного розвитку до найбільших американських корпорацій — фонд Рокфеллера, IBM, AT&T та ін.

Всесвітнє визнання принесли Е. Тоффлеру його роботи з найактуальніших проблем, що постали перед сучасною цивілізацією. Серед них необхідно виокремити такі як «Футурошок» (1970), «Споживачі культури» (1973), «Доповідь про екоспазм» (1975), «Третя хвиля» (1980), «Передбачення та передумови» (1983), «Адаптивна корпорація» (1985), «Метаморфози влади» (1990). Дві роботи написані ним у співавторстві з дружиною X. Тоффлер («Війна та антивійна. Досвід виживання на порозі XXI століття» (1993) та «Створюючи нову цивілізацію: політика у суспільствах «третьої хвилі») (1995)). Книги Е. Тоффлера характеризуються у першу чергу публіцистичним напруженням, виклад нових концептуальних положень поєднується у них з простотою подачі матеріалу та описом великої кількості парадоксальних ситуацій. Це викликає як відносно відсторонене ставлення до нього з боку академічних кіл, так і величезний успіх у читацької аудиторії. Наприклад, праці «Футурошок» та «Третя хвиля» перекладені понад двадцятьма мовами і видані накладом близько 6 млн примірників кожна.

Елвін та Гейді Тоффлери відзначені рядом академічних нагород та премій. Е. Тоффлер — почесний професор шести американських університетів, член американської Асоціації за розвиток наукових досліджень; його робота «Футурошок» (або «Зіткнення з майбутнім») відзначена французькою премією за кращу закордонну книгу, а автор удостоєний французького Ордена мистецтв та літератури. Пані Хейді Тоффлер за її внесок у розвиток соціальних наук відзначена почесною медаллю Президента Італії. Елвін та Гейді Тоффлери одружені впродовж 50 років, мають дорослу доньку та двох онуків. Вони живуть у штаті Каліфорнія, США.

2. Третя хвиля: сутність та кореляція теорії з практикою

Футурологія – (з лат. Futurum  – майбутнє і грець. Logos  – вчення)  – наука прогнозування майбутнього шляхом екстраполяції існуючих технологічних, економічних або соціальних тенденцій. Термін запропонував німецький соціолог О. Флехтрейм у 1943 році. Значний розвиток футурології як напрямку досліджень припав на 60-70 роки ХХ ст. Відрізняється від інших галузей науки тим, що єдиним методом верифікації її результатів є очікування майбутнього. До футурологів зараховують не тільки академічних вчених, але й публіцистів і деяких письменників-фантастів. Відомі футуристи: Елвін і Гайді Тоффлери, Джон Нейсбіт, Патріція Ебурдін, Артур Кларк, Станіслав Лем, Девід Белл, Френсіс Фукуяма, Самюель Гантінгтон. Прогноз футурологів на майбутнє станом на 2003 рік – екологічна катастрофа, трансформація людства в постлюдську форму життя, знищення життя на Землі внаслідок нанотехнологічної катастрофи.

Те, що прогноз не справдився 2003 року, зовсім ще не означає, що вчені і письменники помилялись, адже передумови такого результату прогнозу існують вже давно, а 2003 лише цифра. Все ще може змінитись.

Три хвилі  - це взаємозамінні типи суспільства. Перша хвиля  – результат аграрної революції, яка змінила культуру мисливців та збирачів. Друга хвиля  – результат індустріальної революції, котра характеризується нуклеарним типом родини, конвеєрною системою освіти та корпоративізмом. Третя хвиля – результат інтелектуальної революції, тобто постіндустріальне суспільство, в якому спостерігається різноманіття субкультур та стилів життя. Інформація може замінити величезну кількість матеріальних ресурсів. Тоффлери наполягають на тому, що зміна економічного ладу неможлива без суттєвих соціальних портясінь та зворушень у традиційній системі цінностей суспільства.

Деякий час тому подружжя Тоффлерів презентувало в Москві переклад російською своєї останньої праці «Революційне багатство» (Revolutionary Wealth). Це стало приводом для розмірковувань про ті зміни, що нас очікують невдовзі, на чому базується нова система добробуту, хто її створює, як в ній утворюються гроші, про час та простір.

Відомо, що життя суспільства сьогодні багато в чому залежить від економічних прогнозів. Сьогодення позбавлене відчуття стабільності у всьому. Людство живе у стані перманентного страху й невпевненості перед майбутнім. Поєднання економічних авантюр з інституційними кризами ставить нас перед руйнівними особистісними проблемами. Люди хочуть знати, які пенсії вони отримуватимуть після завершення трудової діяльності, як інфляція, зростання цін вплине на їхнє життя, чи не стануть глобальні соціальні проблеми (наркоманія, хвороби, безробіття, голод, злочинність, катастрофи) руйнівними для цілих спільнот та країн. Елвін Тоффлер вважає, що навіть досвідчені економісти не можуть дати відповіді на такі питання. Треба подивитись вище, так би мовити, за межі застарілих соціально-економічних реалій.

«Зараз світ на шляху до створення істотно нової системи багатства. Така система формує новий стиль життя, нову цивілізацію, не тільки нові структури бізнесу, але й нові типи родини, види продуктів харчування, моду, ставлення до релігії, свободи та інших цінностей. Нова хвиля багатства розхитує принципи індустріалізму, замість чинників традиційного промислового виробництва (земля, праця, капітал) все більше починає цінуватись знання»,  - говорить Тоффлер. Якщо «друга» хвиля принесла із собою масовість у всьому, то «третя» звільняє від неї виробництво та суспільство. Якщо нуклеарна родина (як малий осередок суспільства) «другої хвилі» витіснила патріархальну, велику родину, типову для аграрних країн «першої хвилі», то «третя хвиля» взагалі припускає існування різноманітних сімейних формацій.

В середині 60-х років ХХ ст. експерти стверджували, що нуклеарна родина  - батько, що працює, мати-домогосподарка, двоє дітей  - буде домінувати тривалий час, але вже зараз тільки чверть американських родин відповідають цій моделі. Наші реалії  – батьки-одинаки, свідома відмова ставати батьками, неодружені офіційно пари, пари з дітьми від попередніх шлюбів, молоді люди репродуктивного віку, що обирають життя одинаків, міжрасові, міжнаціональні, міжконфесійні, міжнародні шлюби і навіть гомосексуальні пари, що всиновлюють або народжують собі дітей від сурогатних матерів. Формати родини, показник розлучень, стосунки між поколіннями дуже змінились. Наступну ланку страшно навіть спрогнозувати  – невже нас очікує традиція клонування людини як єдино можливий спосіб репродукції людини? «Змінюється організація творчих і робочих колективів, нормою стає поява тимчасових угруповань для виконання тимчасових завдань в економіці. Це має фундаментальне значення для зростання багатства. Змінюються не тільки робочі місця, але й система розподілу прибутків». На думку Тоффлера, всі зазначені зміни є наслідком змін у глибинних підвалинах: часі, просторі та знанні. Саме в них сьогодні відбуваються революційні зміни. Головними ознаками нової системи є швидкість протікання процесів, швидкість змін в суспільстві, економіці, культурі, позачасовіть та позапросторовість.

«Навіть найбільш прогресивні економіки світу перебувають на межі кризи, яка є прямим наслідком «ефекту десинхронізації». Суть його полягає у такому: країни концентруються на побудові прогресивної економіки і забувають при цьому, що прогресивна економіка неможлива без прогресивного суспільства, оскільки економіка – продукт суспільства і залежить від його інституцій. Якщо країні вдається прискорити економічний розвиток, але ключові інституції крокують позаду, цей дисонанс обмежує можливості створення національного багатства. Саме тому основні суспільні інституції є не функціональними – вони не відповідають прискореному темпу, якого потребує економіка, заснована на науці. Іншими словами, уряди перебувають у конфлікті зі своїм часом».

Тоффлер демонструє це на прикладі швидкісного шосе, яким різними темпами рухаються авто, що символізують різні інституції американського суспільства. Найшвидше авто  – це бізнес, рушійна сила перетворень у суспільства, за ним прямує  – громадянське суспільство. Третє авто  – родина, четверте  –профспілки  – їхні методи роботи лишились практично незмінними з 30-х років минулого століття. Ще повільніше їдуть урядова бюрократія та законодавчі заклади. Вони неохоче змінюються самі й гальмують розвиток бізнесу. Наприклад, для отримання дозволу на побудову нової злітної смуги на льотовищі потрібно років десять. Далі повільно сунеться американська система освіти. Вона не пристосована для підготовки випускників для сучасних компаній, тому що орієнтована на масове виробництво. Позаду їдуть ще декілька структур  – це глобальні міжурядові організації на кшталт ООН чи МВФ, які працюють так само, як і півсторіччя тому. Ще повільніше змінюються політичні структури багатих країн. За зізнанням одного американського сенатора, левова частка його часу йде на піар і виборчу кампанію, пошуки спонсорів, засідання в чисельних комітетах, комісіях, робочих групах тощо. Звісно, що немає часу навіть замислитись над тими речами, про які, як вважається, політик мусить знати все і приймати рішення, що впливатимуть на долі мільйонів людей. Певно, що не тільки американським сенаторам, але й дуже багатьом українським політикам знайома така ситуація. Проте найповільнішою структурою залишається законодавство. Звичайно, закони мусять змінюватись повільно, це забезпечує стабільність політичної системи. Проте наскільки повільно? Коли діють курйозні закони й постанови з позаминулого сторіччя – це вже зайве колесо в законодавчому механізмі.

Говорячи про час, Тоффлер звертає увагу ще на один важливий аспект  – часовий зсув від періодичних до безперервних операцій: «Багато закладів у сфері обслуговування перейшли на цілодобовий режим роботи, що дозволяє споживачу створити свій власний графік роботи. Таким чином, час і темпи у виробництві та споживанні стають все більш демасифіковані». Ця ідея цікава була б і для наших реалій. Для того щоб віддати або забрати із сервісу певні речі або отримати інформацію чи документи в органах місцевої влади, ми витрачаємо години, дні й тижні переважно робочого часу тільки тому, що ці заклади мають саме такі прийомні години, зручні хіба що учням та пенсіонерам. Люди, які працюють до 15 годин щодня, потребують зовсім іншої системи. Ідея «електронного уряду» (electronic government) не втрачає актуальності, принаймні для нашого суспільства.

Якщо відомий німецький соціолог Макс Вебер на початку минулого сторіччя вважав бюрократію найбільш ефективною формою правління, то зараз вона діє у зворотному напрямку. Будь-яка галузь, заснована на принципах бюрократії, наприклад, система освіти чи охорони здоров’я, зазнає поразки і породжує конфлікт в середині себе. Практично всі розвинені країни усвідомили необхідність менеджменту в окремих галузях – освіті, медицині, мистецтві, науці, культурі. Тобто фахівці вчать, лікують, роблять відкриття, співають або малюють, а менеджери організовують їхню діяльність розумним чином.

«Простір  – це місця, де створюється багатство, критерії вибору цих місць. Настає період просторової турбулентності. Сьогодні від працівників вимагаються навички, що мусять постійно оновлюватись, а такі складові, як дослідження, комунікації, менеджмент та інше, набувають в процесі створення багатства великого значення. Спроби спрогнозувати, куди переміститься багатство, - якщо вони побудовані на екстраполяції завтрашньої економіки,  - приречені на невдачу. Зсув багатства до Азії, поява кроснаціональних регіонів, створення кіберпростору, оцифровування багатьох економічних функцій  – все це компоненти грандіозної трансформації наших взаємин із простором». Крім того, відбувається постійне переміщення мас людей через національні кордони – близько півмільйона людей хоча б раз на рік покидають межі своєї країни.

Ця цифра приблизно дорівнює чисельності всього населення Землі на початку індустріальної доби 1650 року, і це не може не впливати на ставлення до простору . Ми вже набагато простіше будуємо свої взаємини із простором, ніж наші батьки. Якщо в СРСР явище космополітизму суворо засуджувалось і навіть саме слово «космополіт» було лайкою, то сьогодні бути «громадянином Всесвіту» дуже сучасно, а мати такий собі «мультипаспорт»  - найзаповітніша мрія багатьох. Для молоді не існує проблеми засвоїти нові знання самостійно, поїхати, фактично будь-куди, не маючи конкретної мети подорожі. І це, незважаючи, на непрості умови візового режиму для українців, відсутність в Україні амбасад деяких країн. Колись така подорож ставала подією життя одиниць, про що писались мемуари.

Знання  – загальнодоступний ресурс для створення багатства: «Мільйони людей можуть користуватись одним й тим самим знанням, зовсім його не применшуючи. Навпаки, чим більше людей цим знанням користуються, тим більша ймовірність випродукувати ще більше знання». Якщо підсумувати все знання, що міститься на зовнішніх носіях і в мільярдах людських голів, возвести це в ступінь часу, вийде потужне джерело нового багатства. Головне усвідомити, що на етапі «третьої хвилі» зміни відбуваються в системі цінностей – замість масовості приходить індивідуалізм, на перший план висувається культурна ідентичність, мораль, милосердя.