Технологічна політика і міжнародний менеджмент

5)технологічний занепад:  інвестиції в технологічні розробки  не здійснюються, передача технології  обмежується країнами, що розвиваються. 
Процес передачі технології включає 4 етапи:

1.Визначення потреби.  Включає вивчення економічної  необхідності заміни існуючої  технології, вимог ринкового попиту, факторів конкуренції, порівняння  застосовуваної і потенційно  залученої технологій (по випуску  продукції; по доступності використання  ресурсів (людських, кваліфікаційних,  матеріальних, фінансових і т.п.), по доступності супутніх технологій (як у країні, так і за кордоном)).

2.Оцінка технології. Пов’язана  з визначенням всіх існуючих  або розроблюваних технологій, які  можуть задовольнити потребу.  Включає оцінку доступності, придатності,  продуктивності альтернативних  технологій, можливість їх адаптації  до країнових умов. Також розглядаються тенденції і технологічного розвитку, і перспективи появи ще більш досконалих технологій.

3.Планування передачі  технології. Входить фінансове, маркетингове  планування; планування трансферту - як фізичного ( у формі машин, обладнання), так і у формі передачі знань, науково-технічної документації; планування навчання і підготовки кадрів; планування матеріальних потоків; планування процесу впровадження технології (пошук найбільш ефективного способу впровадження); планування процесів управління, експлуатації технології і її модернізації.

4.Здійснення трансферту  технології. Оцінка і вибір найбільш  ефективного способу впровадження  технології, визначення графіку  введення, організація навчання  персоналу, розробка систем контролю, управління, змісту і обслуговування  технології, а також розвиток  місцевих можливостей для удосконалення  технології з урахуванням потреб  нац. економіки. [1] 

5. Міжнародний менеджмент 

Міжнародний менеджмент є  різновидом загального менеджменту.

Міжнародний менеджмент — процес застосування управлінських концепцій та інструментів у багатокультурному середовищі та отриманні завдяки цьому кращих результатів у досягненні свої мети, додаткових переваг і заощадження часу.

Основними елементами Міжнародного менеджменту є:

1. менеджери, які виконують управл рішення і функції стосовно планування, організації, укомплектування штатів, контролю і керівництва;
2. Міжнародний менеджмент існує в будь-яких організаціях.
3. Міжнародний менеджмент застосовують на всіх організаційних рівнях
4. Мета міжнародних менеджерів, як і менеджерів взагалі створювати додаткову вартість або отримувати прибуток
5. міжнародні менеджери стурбовані продуктивністю, тобто досягнення їх цілей повинно бути раціональним і економічним.

Міжнародний менеджмент – це процес проектування і отримання середовища, в якому індивідуальності, які працюють разом в групах продуктивно досягають цілей міжнародних компаній.

Виділяють 7 основних ролей  міжнародного менеджера:

як організатор стратегічного  пошуку можливостей фірми на зовнішньому  ринку

як стратегічний мотиватор

як ефективний організатор  і керівник інтернаціонального проекту  в інтернаціональному колективі

як дипломат

як громадський діяч

як стратегічний оптимізатор  міжнародного бізнесу

як ефективний комунікатор

Природа міжнародного менеджменту  має дві основні складові:

1. функції і концепції загального менеджменту — базова складова;
2. національні моделі менеджменту материнських країн, в яких були засновані ті чи інші міжнародні корпорації — культурологічна складова.

Основні функції менеджменту:

Планування. Складання плану завжди розглядається як початковий етап процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано. Керівництво організації повинно знайти відповіді на такі запитання:

Де ми знаходимося в  цей час? (Оцінити слабкі та сильні сторони організації у сфері  фінансів, маркетингу, виробництва, трудових ресурсів).

Куди ми хочемо рухатися? (Оцінити можливості та загрози в  навколишньому середовищі: конкуренція, екологічні умови, постачання, якими  повинні бути цілі та як їх досягти).

Як ми збираємося це зробити?

Організація. Як тільки план складений, необхідно підготувати та забезпечити його виконання. Наприклад, якщо у вас є план побудови будинку, то організація його виконання передбачає, зокрема, підбір та розміщення відповідних робітників, придбання та доставку необхідних для будівництва матеріалів.

Мотивація. Мотивація — це таке регулювання спонукаючих стимулів людини, при яких виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Серед німців існує таке прислів'я: «Хто виробляє, той не керує, хто керує, той не виробляє». Зробити роботу якісно чужими руками — завдання не з простих. Для цього необхідні: талант, знання та вміння.

Контроль. Останнім етапом процесу управління є здійснення контролю, тобто порівняння фактичних результатів із запланованими. [2]

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Технологічні та соціальні  революції змінили підприємницьке середовище. Нові технології є не тільки причиною змін на підприємствах, а й  параметром їх стратегічного розвитку.

Сучасне ринкове середовище характеризується тим, що технології безперервно  розвиваються, змінюють ринок, формуючи нові потреби та видозміни зв'язані  технологічні ланцюжки. Швидкість змін кидає виклик традиційним методам  управління. Сьогодні недостатньо орієнтуватися  на попит та його еволюційний розвиток - необхідно від слідкувати виникнення потреб, тому що запізнення в цьому  питанні можуть призвести до втрати лідерства на ринку.

Ринок інтелектуальної власності  набуває все більшого значення в  розвитку особливо міжнародного бізнесу.

Технологічна політика підприємства чи організації - це набір принципів  та дій, на основі якого обираються, розробляються та впроваджуються нові продукти та технологічні процеси.

Завдання технологічної  політики фірми:

1. Моніторинг науково-дослідницьких  досягнень та тенденцій.

2. Стимулювання підвищення  рівня освіти та кваліфікації  персоналу.

3. Визначення факторів, що  сприяють інноваціям.

4. Формування організаційної  структури підприємства, яка сприяє  здійсненню безперервного інноваційного  процесу, забезпечення мотивації  персоналу.

5. Координація та досягнення  узгодженості дій різних підрозділів  компанії з проведення НДДКР.

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. http://www.vuzlib.net/mm_kneu/14.htm
2. http://uk.wikipedia.org