Технології управлінських процесів в діяльності організацій

РОЗДІЛ 1. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ МЕТОДІВ МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Технології управлінських процесів в діяльності організацій

 

Єдиний процес управління підприємством  розчленовується на спеціалізовані функції з метою закріплення  окремих видів робіт за виконавцями й упорядкування тим самим процесу управління. 

Функції – це основна категорія  управління, у якій об’єднані зміст  управлінської діяльності, її принципи і методи [35; 25].

Для класифікації функцій управління використовують такі ознаки:

–  вид управлінської діяльності, що дозволяє відокремити одну роботу від іншої в процесі поділу управлінської праці;

–  спрямованість видів діяльності (на керований об’єкт чи на фактори  зовнішнього середовища) [29; 41].

Ці ознаки дозволяють виділити універсальні і конкретні функції менеджменту.

Універсальні функції менеджменту (їх частіше називають загальними) визначають вид управлінської діяльності незалежно від місця її прояву, від виду організації, характеру  діяльності, масштабів і т.д. Основні  види діяльності керівників, що неможливо виключити з переліку життєво необхідних, а також фактори, що визначають ефективність функціонування підприємства чи організації будь-якої сфери діяльності, – це:

– цілі: реальні, зрозумілі, кількісно  і якісно обґрунтовані, взаємно погоджені в часі і просторі;

– правильно визначені планові  орієнтири (напрямки, шляхи, заходи, виконавці, ресурси);

– якісно і вчасно розроблені, обґрунтовані й оптимальні управлінські рішення;

– організація і координування  функціонування виробничої системи;

– стимулювання і мотивація трудової діяльності персоналу;

– оперативний і ефективний контроль реалізації планових завдань і рішень, облік і аналіз результатів [29; 42].

Сучасні концепції менеджменту  розглядають управління підприємством  як процес, що складається із серії взаємозалежних дій, як загальну суму функцій управління. Стандартна послідовність реалізації цих функцій така: «визначення цілі» – «планування» – «рішення» – «організація» – «мотивація» – «контроль» [29; 26].

1.2. Основні методи управління сучасним підприємством

 

Управління – це складний і динамічний процес, що направляється і здійснюється людьми для досягнення поставленої  мети. Засоби впливу на трудовий колектив чи на окремих працівників називають  методами управління.

Мета методів управління – забезпечення гармонії, органічного сполучення індивідуальних, колективних і суспільних інтересів [36; 208].

Методи управління покликані забезпечити високу ефективність праці робітників, їхню погоджену  роботу, максимально мобілізувати персонал на успішне досягнення цілей підприємства [33; 370]. 

Формування цілеспрямованого впливу на трудовий колектив безпосередньо  пов’язано з мотивацією, тобто  використанням факторів, що визначають поведінку людей у колективі  в процесі виробництва.

1.2.1. Характеристика адміністративних методів управління

 

У процесі виробничої діяльності адміністративні методи управління реалізуються у формі  адміністративного впливу суб’єкта управління на об’єкт управління (постанови, накази, розпорядження). Якщо економічні методи спираються на економічні інтереси людей, то адміністративні засновані на почутті обов’язку, відповідальності, дисципліни і розуміння можливості адміністративного покарання.

Особливості організаційно-розпорядницьких  методів управління:

– прямий вплив на об’єкт управління;

– обов’язковість виконання адміністративних рішень вищих органів для підлеглих  структур;

– строго визначена  відповідальність за невиконання вказівок і розпоряджень. 

Розрізняють п’ять  основних способів адміністративного  впливу на працівників: організаційно-стабілізуючі, розпорядницькі і дисциплінарні методи, а також матеріальна та адміністративна відповідальність [35; 92].

Організаційно-стабілізуючі методи управління виконують основну роль. З їх допомогою  на тривалий час визначають структуру управління, способи взаємодії елементів системи управління, функцій, повноважень і форми відповідальності об’єкта управління. До складу методів організаційно-стабілізуючого управління входять регламентування, нормування й інструктування [35; 93].

Регламентування полягає в розробці і введенні в дію організаційних положень, обов’язкових для виконання  протягом визначеного цими положеннями  часу (положення про підрозділ, посадові інструкції).

Нормування – більш м’який метод  адміністративного впливу. Він призначений для встановлення нормативів, що служать орієнтирами в діяльності. У залежності від рівня управління розрізняють:

– загальнодержавні нормативи: норми  оподатковування, ставки ввізного мита, мінімальний розмір заробітної плати;

– загальносистемні нормативи: норми амортизації, природного збитку при збереженні і перевезеннях;

– внутрівиробничі норми: витрата  сировини, палива, норми виробітку.

За видами норми поділяються  на технічні, планово-економічні, трудові, фінансово-кредитні, матеріально-постачальницькі. 

За термінами дії розрізняють  довгострокові і короткострокові  норми.

Інструктування – найбільш м’який спосіб організаційного впливу. Він  полягає в ознайомленні з умовами  роботи, особливостями виконання  завдання, у застереженні від можливих помилок, порадах щодо виконання окремих видів робіт і операцій.

Розпорядницькі методи управління застосовуються, коли в практиці управління виникають проблеми, що не вкладаються  у встановлені регламенти і нормативи.

Дисциплінарні методи управління призначені для підтримки стабільності організаційних зв’язків і відносин, а також відповідальності персоналу за належне виконання дорученої роботи.

 

Матеріальна відповідальність працівників  полягає в їхньому обов’язку  відшкодувати збиток, заподіяний винною дією чи бездіяльністю.

Адміністративна відповідальність і  стягнення застосовуються у випадках здійснення адміністративних правопорушень. Розрізняють такі види адміністративних стягнень: попередження, штраф, адміністративний арешт, виправні роботи, конфіскація чи безоплатне вилучення предметів.

Адміністративні методи управління є  ефективним засобом досягнення поставлених  цілей, коли треба підкорити колектив і направити його на вирішення  конкретних задач.

1.2.2. Характеристика соціально-психологічних методів управління

 

Соціально-психологічні методи –  це способи реалізації управлінського впливу на персонал, що ґрунтуються  на використанні закономірностей соціології і психології. Сутність цих методів  зводиться до впливу на особистість  і колектив з метою формування в них установок щодо їхньої трудової діяльності і творчої активності.

Соціальні методи управління. Ця група методів управління являє собою систему способів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову і соціальну активність персоналу. Методи соціального управління спрямовані:

– на підвищення соціально-виробничої активності: копіювання лідерів, установлення стандартів зразкової поведінки;

– на підтримку соціальної наступності: конкурси майстерності, присвоєння кваліфікаційних відзнак, святкування початку і завершення великих проектів і задач;

– на моральне стимулювання (індивідуальне  і колективне).

Механізм використання соціальних методів управління включає: соціальне  прогнозування, соціальне планування, соціальне нормування і соціальне регулювання [35; 95]. 

Соціальне прогнозування використовується для створення інформаційної  бази розробки планів соціального розвитку і застосування методів соціального  впливу в колективі.

Соціальне планування – це планування вирішення соціальних проблем персоналу організацій: поліпшення умов праці, побуту, відпочинку, духовного і фізичного розвитку..

Соціальне нормування полягає в  наявності таких соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки  окремих працівників чи груп у колективі.

Управлінські відносини регулюються  трьома видами соціальних норм:

– юридичними (правовими), встановлюваними  державою;

– суспільними, встановлюваними громадськими організаціями;

– нормами моралі, що формуються в  свідомості людей у процесі виховання і життєдіяльності.

Соціальне регулювання – заходи щодо дотримання соціальної справедливості в колективі й удосконалювання  соціальних відносин між працівниками. Соціальне регулювання спрямоване на стимулювання колективної й особистої  ініціативи й інтересу до праці.

Психологічні методи управління. Ця група методів управління використовується з метою гармонізації взаємин персоналу і встановлення найбільш сприятливого психологічного клімату .

До психологічних методів відносяться [35; 96]:

– формування корпоративної культури на основі норм і правил поведінки кращих працівників організації;

– гуманізація праці: ліквідація монотонності, кольорове фарбування приміщень  і устаткування, використання спеціально підібраної музики;

– формування особистої мотивації працівників, виходячи з філософії підприємства;

– психологічне спонукання: заохочення і підтримка творчості, ініціативи і самостійності;

– задоволення професійних інтересів  працівників, підвищення творчого змісту праці;

– планування службової кар’єри працівника на основі його психологічної орієнтації;

– добір цілей діяльності за психологічними характеристиками і розвиток необхідних психологічних якостей;

– комплектування малих робочих  груп (ланок, бригад), виходячи з критерію психологічної сумісності працівників;

– формування комфортного психологічного клімату в трудовому колективі;

– встановлення нормальних ділових  відносин між керівниками і підлеглими.

Психологічне планування припускає  постановку цілей розвитку і критеріїв  ефективності, розробку психологічних нормативів, методів планування психологічного клімату. 

Психологічні методи управління персоналом базуються на знанні, грамотному і  вмілому використанні психологічних  якостей конкретного працівника. 

1.2.3. Характеристика економічних методів управління

 

Економічні методи носять непрямий характер управлінського впливу і засновані  на використанні економічного механізму. Вони, насамперед, стимулюють діяльність організації по забезпеченню інтересів  усього суспільства.

До економічних методів управління відносять: організаційно-виробниче планування, програмно-цільове управління, комерційний розрахунок, систему економічних регуляторів господарської діяльності .

Організаційно-виробниче планування – розробка системи показників, що охоплюють усю діяльність підприємства (виробництво, реалізація, закупівля сировини і матеріалів, фінанси, запаси матеріалів і товарів, робоча сила). Специфіка планування як методу управління полягає в:

– цільовій спрямованості (показує  виконавцям, яких результатів треба досягти);

– адресній спрямованості (планове  завдання адресується конкретному  підрозділу чи виконавцю);

– визначенні часового інтервалу (рік, місяць, тиждень, зміна).

Програмно-цільове управління як метод  застосовується у випадках виникнення складних задач, для яких ще не розроблені механізми їхнього вирішення.

Комерційний розрахунок ґрунтується  на загальних принципах ринкової економіки: повна відповідальність за результати діяльності, конкуренція  виробників товарів і послуг, вільне ціноутворення.

Система економічних регуляторів господарської діяльності складається з: 

– загальнодержавних регуляторів: податки, кредити, регульовані ціни і тарифи, економічні пільги;

– місцевих регуляторів, застосовуваних органами місцевої влади для поповнення своїх бюджетів (місцеві податки і збори, рентні платежі);

– внутрішньосистемних регуляторів  господарської діяльності підвідомчих  підприємств – це централізоване створення фондів (резервного, капіталовкладень, підготовки кадрів, страхування) і внутрішньогосподарських відрахувань на загальноорганізаційні цілі.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ «МАНДРИК»

2.1. Загальна характеристика підприємства

 

Туристична компанія «Мандрик»  – товариство з обмеженою відповідальністю, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Тичини 16/2.

Організаційна структура туристичного підприємства «Мандрик» є  лінійно-функціональною. Лінійно-функціональна організаційна структура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються, забезпечуючи максимальну стабільність організації. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій (рис. 2.1).