Сутність та необхідність планування в умовах ринку

              3. Державні, в тому числі казенні  підприємства. Для цих підприємств  функція планування є традиційною.  Однак традиційний характер планування  не передбачає власних цілей  розвитку, аналізу і прогнозування  стану економіки в залежності  від змін у внутрішньому та  зовнішньому середовищах. Тому  в умовах ринку державним і  казенним підприємствам необхідно  наново виробляти досвід планування  діяльності.

     Діяльність  державних, казенних (особливо казенних) підприємств перебуває під постійним  контролем і має підтримку  галузевих міністерств та відомств, Кабінету Міністрів України. Тому планування їх діяльності є запорукою ефективності використання державного майна, отримання  і розподілу прибутку, організації  та оплати праці.

     4. Підприємства з частиною іноземних  інвестицій в статутному фонді.  Іноземні партнери, вкладаючи певні  кошти в підприємницьку діяльність, прагнуть мати гарантії їх  повернення, відповідного доходу  з врахуванням орієнтовного часу  його отримання, забезпечення  найменшого господарського ризику. Крім того, в залежності від  частки майна в статутному  фонді, вони можуть брати безпосередню  участь в управлінні підприємством,  прийнятті управлінських рішень. Більшість західних інвесторів  мають значний досвід планування  підприємницької діяльності. Вони  неохоче сприймають інформацію  без відповідних обгрунтувань  і підрахунків. Тому плідна  співпраця з ними вимагає такого  планування діяльності, яке базується  на принципах і методах, зрозумілих  обом сторонам.

     Сучасний  ринок висуває кожен раз вищі вимоги до планування. Основними факторами  зростання ролі планування в нинішніх умовах є:

     - зростання рухомості зовнішнього  середовища. Вимоги з боку попиту, що постійно змінюються, зумовлюють  зрушення інших факторів зовнішнього  середовища, технологій і засобів  зв’язку — комунікацій, соціальних  відносин тощо. Такі ж самі  швидкі та глибокі зміни змушений  здійснювати бізнес. В українській  економіці підвищена рухомість  обумовлена перш за все перехідним  характером вітчизняного господарства  і, як наслідок, нестабільністю  соціально-політичної сфери;

     - посилення відцентрових сил в  економічних організаціях, унаслідок  чого останні надають високий  ступінь автономії і самостійності  окремим підрозділам і менеджерам  фірм. Поряд з позитивними результатами (підвищення гнучкості й підприємницької  активності підрозділів) така  практика створює ряд проблем  і негативних ефектів (втрата  центром контролю за роботою  підрозділів; подрібнення фундаментальних  цілей фірми на множину часткових,  більша частина яких не може  бути виконана, або ж повне  розмивання загальних цілей). Існує  ряд апробованих на практиці  способів регулювання процесу  переборювання негативних наслідків  відцентрових тенденцій; одним  із найефективніших є планування, вироблення єдиної корпоративної  стратегії і механізму її реалізації;

     - новий стиль керівництва персоналом, який дає працівникові значно  більшу свободу дій, сприяє  розвиткові його ініціативи і  творчих можливостей. 

3. Роль держави в регулюванні ринкової економіки.

     У вітчизняній економічній науці  неодноразово дискутувалося питання  про необхідність планування господарчої  діяльності. Особливо заперечувалось планування в ринкових умовах господарювання. "План" та "ринок" вважалися  несумісними. "Ринок" сам відрегулює та вирішить всі проблеми.

     З переходом до повної господарчої  та юридичної самостійності підприємств  та з формуванням ринкової економіки, безумовно, змінився зміст планування, призначення планів підприємств.

     У даний час не існує держав без  регулювання економіки. Інша справа, якими методами й у якому обсязі це здійснюється.

     Держава завжди виконувала класичні економічні функції. Вона на законодавчому рівні  вводила «загальні правила гри», тобто систему нормативних актів, які регулюють діяльність суб'єктів  ринку. Держава збирала податки, за рахунок яких утримувало збройні  сили, чиновників, фінансувало закупівлю  зброї й устаткування для державних  компаній.

     Відповідно  до теорії класичного капіталізму, головна спонукальна чинність розвитку в ринковій системі - це особистий інтерес, пов'язаний з одержанням прибутку. Одна із центральних ідей полягає в тому, що економіка функціонує ефективно, якщо держава не втручається. Оскільки головним регулятором економічного розвитку є ринок, то йому треба надати повну волю. Однак, як показала історія, це призводило до надвиробництва й криз.

     На  відміну від цієї традиційної  класичної теорії англійської економіст  Джон Мейнард Кейнс і його послідовники обґрунтували об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки  й методи державного втручання, якими  можна досягти постійного економічного розвитку.

     По  теорії Кейнса, коливання сукупних витрат впливають насамперед на виробництво й зайнятість, а не на ціни. Особливістю теорії є те, що ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава повинна відігравати активну роль у стабілізації економіки й зм'якшенні економічних спадів і підйомів. Для цього потрібно формувати відповідну державну економічну політику, ефективно використовувати економічні, правові й адміністративні важелі. Держава повинна не тільки стимулювати зниження відсоткової ставки комерційних банків, а й вводити масштабні державні закупівлі і їхнє використання з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту й зниження цін. Крім того, вона повинна виплачувати соціальну допомогу безробітним, людям похилого віку й іншим непрацездатним членам суспільства з метою не допустити соціального вибуху.

     Ринкова економіка не захищена від таких негативних явищ, як:

• неповна зайнятість населення,
• циклічність економічного розвитку,
• монополізм,
• нестабільність рівня цін,
• несправедливий розподіл доходів і т.п.

      Є сфери діяльності, які не завжди вигідні для приватного бізнесу: наука й освіта, охорона здоров'я, оборона, охорона навколишнього  середовища. Є також сфери, де ринкові  механізми або спрацьовують із запізненням, або не спрацьовують зовсім (зокрема  це стосується ринку робочої сили). Багато  економічних проблем мають  соціальний й економічний характер, і втручання держави для їхнього  рішення є обов'язковим. 

      4. Планування національної економіки.

      План  виробництва продукції повинен забезпечувати його  ефективну збалансованість й одержання кінцевого продукту, що відповідає по обсягу й структурі суспільним потребам, максимальному їхньому задоволенню.  Роль держави в цьому процесі зводиться до координації, стимулювання різними засобами й методами виробництва потрібної продукції. Цим діям можна дати таке визначення.

      Планування  національної економіки — це  цілеспрямована діяльність держави по визначенню на ближню й далеку перспективу обсягів, пропорцій, структури й темпів суспільного відтворення при реалізації економічних, соціальних і науково-технічних завдань.

      В умовах ринкової економіки багато складових  частин виробничо-споживчих відносин саморегулюються на основі балансу попиту та пропозиції. Однак   для стабільного й безкризисного розвитку  необхідне регулювання ринку, особливо в частині  виробництва «суспільних товарів» -соціального забезпечення,  оборони, вирішення екологічних проблем і т.п.

      Державне  регулювання ринку — це втручання держави у  функціонування ринку, реалізоване через соціально-економічну, валютно-фінансову, структурно-інвестиційну  політику й науково-технічний прогрес із метою перспективного впливу на розвиток суспільного виробництва й вирішення соціальних проблем за допомогою різних важелів: цільових програм,  ресурсного забезпечення, податків і митних тарифів, держзамовлень, субсидій, кредитів, гарантій, інформаційно-маркетингового забезпечення, державного ціноутворення.

     Визначальними завданнями країн з розвинутою ринковою економікою є наступні:

     •  забезпечення високого рівня зайнятості населення;

     •  сприяння стабільним темпам зростання  національного виробництва й  високої його ефективності;

     •  підтримка стабільного рівня  цін;

     • перерозподіл доходів на користь  найменш захищених груп населення;

     • сприяння розвитку раціональних зовнішньоекономічних зв'язків.

     Державний сектор - важливий об'єктивно необхідний елемент структури сучасного суспільства.           

     Сьогодні  державний сектор є істотною частиною економіки ринкових країн, а частка приватного виробництва там далеко не всеосяжна. При цьому приватизація й націоналізація розглядаються  як рівнозначні частини підвищення ефективності використання власності  й чергуються залежно від конкретних умов. У США, Великобританії, Франції, інших розвинених країнах уряд ніколи не втрачав контроль над державною  власністю, джерелами її збільшення.

     Оптимальне  співвідношення  державного й приватного секторів економіки підкоряються правилу  «золотого перетину» - 62% й 38 % або 38 % й 62%.

     Напрямки  впливу державного сектора  на економіку:

     1.  збільшення державних вкладень, які сприяють розширенню масштабів  виробництва й місткості ринку.

     2. розвиток господарської, у т.ч.  підприємницької діяльності підприємств,  які перебувають під державним  контролем.

     3. конкуренція із приватним сектором  для стримування росту цін  і забезпечення якості продукції  й послуг.

     Виходячи  з фактичного стану, у якому перебуває  економіка України до невідкладних проблем економіки можна віднести наступні:

     1.  Забезпечення   економічної   стабільності.    Не   потрібні  "ривки", рекорди, тим більше - в окремих галузях. Досить  стабільного середньорічного приросту  валового внутрішнього продукту  на рівні 6-7%, але у всіх галузях  і регіонах.

     2.  Легалізація тіньової економіки.  Вона на сьогодні охоплює 55-60% капіталу, значна частина якого  "працює"  не на суспільство   й  широкі верстви населення,  а на збагачення  «купки  олігархів»  і  більше дрібних власників  капіталу.

     3.  Зміцнення - там, де це вигідно,  приватної власності й посилення  державного контролю над базовими  галузями економіки.

     4.  Стимулювання підприємництва, особливо  дрібного й середнього.

     5.  Структурне   реформування   економіки,   пріоритетний   розвиток промисловості й, зокрема,  машинобудування, обробної, приладобудівної,  електронної промисловості, які  випускають високотехнологічну, сучасну  продукцію.

     6.  Рішення    енергетичної    проблеми     шляхом     інтенсифікації власного     видобутку     нафти     й     газу,     реструктуризації     вугільної промисловості, пошук  нових видів енергії, енергозбереження  й т.п.

     7. Упор на швидке й ефективне  рішення соціальних проблем у  виробництві й у побуті, поглиблення  соціальної складової економіки:  збільшення заробітної плати,  пенсій, інших соціальних виплат, інтенсифікація розвитку науки,  утворення, культури, охорони здоров'я  й т.п.

     8.  Організаційно-технічна перебудова  аграрного сектора економіки,  інтенсифікація сільськогосподарського  виробництва, враховуючи, з одного  боку,   постійний   попит   на   продукти   харчування   й   сільськогосподарської сировини, а з іншої, сприятливі природно-кліматичні  умови України.

     9. Побудова й впровадження інноваційної  моделі подальшого економічного  розвитку України шляхом відновлення  виробництва, освоєння випуску  принципово нової продукції, оволодіння  новими, більше сучасними методами  роботи.

     Виходячи  із цього загальнодержавне   планування   передбачає   рішення   наступних основних завдань:

• зміцнення позицій країни в умовах глобалізації;
• комплексне рішення економічних і соціальних проблем, концентрація сил і ресурсів на виконання найважливіших загальнодержавних програм;
• прискорене впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, спрямованих на підвищення споживчої вартості й конкурентноздатності продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках в умовах твердої конкуренції;
• раціональне використання виробничих фондів, трудових і фінансових ресурсів, посилення режиму економії й скорочення виробничих витрат;
• правильне використання пріоритетів у розвитку галузей й економічних районів з метою досягнення прогресивних зрушень у міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорціях, підвищення ефективності використання ресурсів, охорону навколишнього середовища;
• нагромадження матеріальних і фінансових резервів, необхідних, для збалансованого розвитку економіки.