Сутність прийняття управлінських рішень

7. Контроль за виконанням управлінського рішення. 

Управлінські рішення, які  визначають подальше життя держави  і суспільства, приймаються відповідними органами державної влади України в межах законодавчо- визначеної компетенції. Важливість питання осмислення формування і прийняття таких рішень, а також прагнення підвищення їх ефективності зумовлює їх високу актуальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Організаційне забезпечення інформаційно-аналітичної діяльності в системі державного управління

Головна мета системи інформаційного забезпечення державного управління полягає  в тому, щоб на базі зібраних вихідних даних одержати вторинну, оброблену  інформацію як основу для прийняття  управлінських рішень. Досягнення цієї мети складається з розв’язання  низки часткових задач, таких, як збір первинної інформації, її збереження, розподіл між структурними підрозділами органу управління і їх працівниками, підготовка до переробки, власне переробка, надання органу управління в підготовленому вигляді, забезпечення прямих і зворотних  зв'язків у її циркуляції і т. ін.

У системі державного управління органи влади, посадові особи приймають  багато управлінських рішень нормативного (правоустановчого) і правозастосовного (правореалізуючого) характеру. Практично  немає точних даних про кількість  рішень, розподіл їх за видами, змістом, конструктивністю та іншими ознаками. Зрозуміло, що часто їх прийняття  спричиняється надмірністю нормативного регулювання, що виходить часом за розумні  межі, низьким рівнем виконавчої дисципліни, що призводить до прийняття багаторазових  рішень з одного і того ж питання, та іншими факторами, які можна усунути  чи перетворити з негативних на позитивні  у процесі вдосконалення державного управління.

Існує декілька відправних точок, імпульсів для розробки і  прийняття ДУПР. По-перше, норми законодавчих та інших актів, якими делегуються  державним установам і їх посадовим  особам повноваження щодо прийняття  окремих рішень у певний час (рішення  у сфері планування, фінансування, розподілу державних ресурсів, охорони  громадського порядку і т. ін). По-друге, звернення громадян щодо реалізації своїх законних інтересів і суб'єктивних прав. По-третє, директивні настанови  вищих органів, що зобов'язують відповідні органи приймати рішення на виконання  чи розвиток їхніх актів. По-четверте, факти, виявлені у процесі контролю та виконання рішень вищих органів  і своїх власних, що потребують уточнення, оцінки, генералізації нового управлінського впливу. І, по-п'яте, проблемні, конфліктні, екстремальні та інші складні ситуації, що потребують для їх розв’язання  оперативного втручання державних  органів і їхніх посадових  осіб – ці імпульси діють у зоні компетенції державних органів  і посадових осіб, безпосередньо  залежать від їхніх бажань, ініціативи, волі, зацікавленості, у силу чого вони заслуговують на особливу увагу.

Проблемна ситуація виникає  у випадку відхилення від заданих  параметрів діяльності керованих об'єктів  чи підлеглих керуючих компонентів (органів, посадових осіб, учасників  управлінських процесів). Тоді виникають сумніви щодо можливості досягнення поставлених цілей, особливо коли мова йде про взаємозалежну, кооперовану діяльність. Саме тому виникає об'єктивна необхідність у зміні заданих раніше цілей і параметрів діяльності. Проблемна ситуація породжується діалектикою життя, неузгодженістю між стабільністю і мінливістю, старим і новим. Важливо правильно визначити зміст проблеми, обставини і причини, що її зумовлюють, глибинне і суспільне значення, джерела і фактори позитивного розв’язання. В інформаційному відношенні проблемна ситуація спирається (чи повинна спиратися) на первинні, фактологічні відомості і дані, оскільки кожен рівень обробки інформації суб'єктивно змінює її і передає у більш узагальненому вигляді, в результаті чого проблемна ситуація при ухваленні управлінського рішення сприймається дещо іншою, ніж вона є насправді. Взагалі, рішення проблемної ситуації потребує гранично точної, своєчасної і повної первинної інформації.

Проблема, що розглядається, пов'язана із забезпеченням інформаційного рівня управлінських рішень, визначенням  актуальності, достатності й адекватності інформації, необхідної для ухвалення  рішення. Актуальність означає, що інформація має бути “свіжою” і відповідати  сучасним проблемам. Достатність свідчить, що інформацію виокремлено стосовно блоку системно пов'язаних питань, вона вичерпно розкриває предмет дослідження, вказує на рушійні пружини явища  і зовнішні детермінанти, характеризує процес у цілому, визначати передумови прогнозування і моделювання  можливих нових станів даного процесу. Особливою вимогою є адекватність інформації, тому що будь-які її перекручення на попередньому етапі переносяться потім в управлінське рішення, викривляють  передумови (констатацію фактів, подій) і управлінський вплив. Тому пошук  і обробку підготовчої інформації варто розглядати як безпосередню і  визначальну умову забезпечення належного інформаційного рівня  управлінських рішень.

Одержання підготовчої (попередньої) інформації потребує зосередження зусиль на пошуку, аналізі й оцінці практичної інформації, тобто такої, що відображає і характеризує реальні, життєві  процеси, котрі виступають предметом  передбачуваного (підготовленого) рішення. Це, безперечно, основна частина  інформації, що визначає зміст рішення  і відомими своїми елементами входить  до його структури.

Але щоб рішення відповідало  сучасним вимогам, такої інформації для підготовчого етапу буває  недостатньо. Необхідне залучення  наукової інформації, котра стосується процесу дослідження, щоб розглядати його не лише за результатами і параметрами  власного функціонування, але й з  теоретичних позицій.

Велике значення має участь в інформаційній підготовчій  роботі керівних кадрів. І хоч підготовка рішень ведеться, природно, за вказівкою  керівників державних органів і  під їхнім безпосереднім контролем, часто вона доручається апарату, працівникам виконавчо-розпорядницького рівня. У результаті особи, що безпосередньо  приймають рішення, користуються готовою  інформацією, в якій представлено судження і висновки не їх самих, а підлеглих. Збір і обробка попередньої (підготовчої) інформації – відповідальна справа, що стосується органу в цілому, і  вона на всіх стадіях має вестися  спільно керівниками і виконавцями. В одержанні об'єктивної істини з  питань дослідження зацікавлені  всі, і в першу чергу – керівники  державних органів, які зобов'язані  весь процес підготовки інформації для  управлінських рішень тримати в  полі зору.

Завершальним результатом  підготовчої інформаційної роботи виступає управлінське рішення. Тому питання  його інформаційного змісту є в державному управлінні одним з головних.

Управлінське рішення  за характером інформації, що міститься  в ньому, має бути аналітичним  документом з певного питання, яке  необхідно розглядати, тобто давати управлінську оцінку стану справ  і визначати напрямки і засоби конкретного впливу щодо переведення  його на новий рівень, а також  відповідні матеріальні, фінансові, трудові  та інші ресурси, що забезпечують передбачувані зміни.

Забезпечення повноти  інформації в рішенні з конкретного  питання, особливо в частині резолютивній (накреслює мету, що організує), є  одним з дієвих засобів підвищення раціональності державного управління.

Проблема інформаційного забезпечення ДУПР не завершується прийняттям інформаційно насичених актів; вона має «прохід», як уже зазначалося, і в етап їхньої реалізації, оскільки безпосередньо його визначає. Тут варто виділити наступні моменти:

1. Забезпечення швидкості  передачі інформації, що викладена  в ДУПР, та забезпечення її ідентичності;

2. Розуміння, коментування  інформації, що виражена у відповідному ДУПР;

3. Організація зворотних інформаційних зв'язків, оперативного інформаційного контролю, що дозволяють вчасно й об'єктивно знати про те, як пройшла передача інформації, як вона збереглася і розуміється, як сприйнята, засвоєна і прийнята до виконання.

ДУПР, що виходить, повинне  вписуватися в діючу нормативну управлінську інформацію, узгоджуватися  з нею у змістовному, просторовому (полі дії) і часовому планах. У кожному  окремому випадку необхідно “уписування” рішення в сукупність управлінських  рішень, прийнятих відповідним органом  державного управління. Настільки ж  необхідна і наявність взаємозв'язку інформації, використаної в рішенні, з підготовчою і, у визначених межах, з наступною (пов'язаною з  реалізацією) інформацією. Системна узгодженість інформації, що міститься в рішенні, за вертикаллю (за ієрархією рішень) і горизонталлю (усередині органу державного управління і між етапами  інформаційної діяльності) є найважливішою  умовою ефективності інформаційного забезпечення управлінських рішень.

У своїй масі управлінські рішення, особливо що мають нормативні властивості, повинні характеризуватися  комплексною постановкою питань, конкретним характером їхнього розгляду, опрацьованістю дієвої моделі, програми, способу, механізму переведення  явища, процесу, відносин, ситуації в  новий стан. Логічно, що це вимагає повноти і щільності викладення інформації стосовно предмета рішення, чітких вимог органу державного управління або посадової особи. Комплексність і дієвість інформації в управлінських рішеннях — засіб упорядкування й економії управлінських зусиль.

У роботі пропонується створення  єдиної структури для координації  інформаційно-аналітичної діяльності органів державної влади різних рівнів. Ця структура організаційно утворює інформаційно-аналітичну мережу в системі державного управління, яка формується на базі двох основних сегментів – внутрішнього, що включає мережі чи комунікаційні вузли місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, і зовнішнього, що включає мережі і комунікаційні вузли інформаційних центрів різної підлеглості і різного профілю, наукових установ і навчальних закладів, господарчих суб'єктів різних організаційно-правових форм, банків, аудиторських і консалтингових фірм, інвестиційних компаній і фондів тощо.

Функціонування такої  мережі може забезпечити вирішення  з мінімальними витратами наступних  задач:

1. Здійснення постійного різностороннього моніторингу ситуації в країні, відстеження стану і виявлення нових проблем у всіх сферах життєдіяльності;
2. Оперативне надання альтернативних варіантів розв’язання завдань управління, підготовлених з використанням різних методик, технологій, опосередкованим залученням сторонніх незалежних експертів;
3. Формування інформаційного фонду з широким спектром матеріалів з різних проблем і створення умов для оперативного мережного відкритого чи регламентованого доступу до цих матеріалів.

Абоненти мережі, крім права  доступу до її ресурсів, повинні  нести певні інформаційні обов'язки, дотримуватися правил і регламентів, відповідати технічним і організаційним вимогам. У цілому інформаційно-аналітична мережа повинна являти собою інформаційний  образ країни, що адекватно відображає реальну і ретроспективну ситуацію, особливості і тенденції розвитку окремих регіонів.

Структурі, що покликана  відбивати інтереси, координувати діяльність і організовувати розв'язання конкретних задач для органів державного управління, при створенні і супроводі  інформаційно-аналітичної системи  природно поставити в обов'язки і  такі функції:

1. Формування і здійснення в країні загальної політики інформатизації, що максимально враховує інтереси органів управління і привабливі для всіх учасників різноманітних регіональних програм і проектів, як потенційних абонентів інформаційно-аналітичної мережі;
2. Формулювання принципів і формування загального інформаційно-телекомунікаційного простору з тенденцією до уніфікації технологій і вимог при забезпеченні інтеграції державних та інших інформаційних ресурсів;
3. Створення і забезпечення системи інформаційної безпеки, регламентації доступу до інформаційних ресурсів;
4. Розробка загальних критеріїв відповідності, регламентів представлення, форм, протоколів та інших формалізованих вимог до матеріалів, що розташовуються у просторі доступу інформаційно-аналітичної системи;
5. Адміністрування, нормативно-правове забезпечення діяльності інформаційно-аналітичної системи.

Система інформаційно-аналітичного забезпечення повинна будуватися на основі аналізу предметної галузі державного управління і виокремлення пріоритетних програмно-цільових настанов, що враховують інтереси держави та окремих регіонів.

Під вирішення постійних  завдань необхідно будувати і  систему інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної  влади і управління в регіонах. При цьому необхідно розглядати три можливих режими прийняття рішень:

1. Рішення управлінських завдань стратегічного характеру, пов’язаних, як правило, з перспективами розвитку держави та ї регіонів;
2. Рішення управлінських завдань оперативного, тактичного характеру, орієнтованих на поточне організаційне і фінансово-ресурсне забезпечення виконання планів і проектів;
3. Рішення надзвичайних, екстремальних управлінських завдань, пов'язаних з необхідністю запобігання й усунення наслідків впливу руйнівних природних чи техногенних факторів, виникненням і неконтрольованим розвитком гострих соціально-політичних проблем і конфліктів.

Кожний із зазначених режимів  прийняття рішень потребує інформаційно-аналітичної  підтримки.

Стратегічний рівень припускає  виявлення проблемних галузей в  різних сферах життєдіяльності держави  та її регіонів, аналіз і прогноз  довгострокових тенденцій її соціально-економічного розвитку; аналіз і прогноз суспільно-політичних тенденцій і створення системи  врівноважування різних проявів  політичної активності. На даному рівні  генеруються методи вирішення проблем, розробляються концептуальні підходи, оптимізуються моделі та сценарії розвитку держави та її регіонів.