Сучасні підходи до визначення категорії менеджмент

Багато людей знає, що роблять, але небагато з них роблять  те, що знають.

Для менеджменту як науки  природним критерієм достовірності  та практичної значущості теорії і  концепцій є успішна діяльність організацій, які використовують ці теорії у своїй роботі.

В управлінні (як в теорії, так і в практиці) є багато авторитетних людей, від Ф. Тейлора, засновника наукового управління, до прихильника гуманізації і розвитку людських відносин А. Маслоу, живої легенди менеджменту, П. Друкера та ін.

Але для керівника підприємства й організації бездумне (сліпе) наслідування існуючих теорій і популярних концепцій  неприпустимо, тому що існують відмінності  в умовах діяльності організацій, досвід та стилі управління.

Для успішного використання теорії на практиці менеджеру необхідно  критично сприймати висловлювання  і твердження незалежно від авторитету автора, аналізувати ситуацію, що склалася, і перевіряти дієвість теорії в конкретних умовах. Такий підхід дозволить керівнику  самому переконатися в істинності теорії і вибрати для досягнення поставлених  цілей найбільш підходящу.

Розгляд поняття менеджмент із різних точок зору відкриває нові горизонти дослідження сучасної науки управління.

Менеджмент як функція. Перш за все менеджмент розглядається  як особливий вид людської діяльності, спрямований на Досягнення визначеної мети або цілей організації. Управління як функція реалізується шляхом виконання  послідовності Управлінських дій, за допомогою яких суб'єкт управління впливає на об'єкт управління, котрі  дістали назву функції управління. Уперше їхній склад сформулював  один з основоположників наукового  менеджменту А. Файоль. У подальших розробках склад функцій управління доповнювався, в тому числі й за рахунок конкретизації тих або інших видів управлінських робіт.

В Україні важливе практичне  значення для подолання економічної  кризи має опанування соціальною функцією менеджменту, котру П. Друкер охарактеризував так: "Саме менеджмент створює економічний та соціальний розвиток. Він є його результатом. Скрізь, де ми вкладали лише економічні фактори виробництва, особливо капітал, ми не отримували розвитку. У не багатьох випадках, коли ми змогли викликати енергію менеджменту, ми забезпечували стрімкий розвиток. Розвиток є скоріше справою людської енергії, ніж економічного багатства. Генерування людської енергії та надання їй напрямку є завданням менеджменту". Скрізь, де вдавалося ввести і задіяти його потенціал, розпочинався стрімкий розвиток. Приклади цього — Японія, Південна Корея, "IBM", "Крайслер" тощо.

Менеджмент як процес відображає прагнення теоретиків і практиків  менеджменту інтегрувати всі  види діяльності з розв'язання управлінських  проблем у єдиний ланцюжок. При  цьому увага фокусується на узгодженості окремих дій, кожна з яких, у  свою чергу, є також процесом. Отже, управління розглядається як динамічно  змінювані в просторі й часі, але  пов'язані між собою управлінські функції, метою яких є розв'язання проблем і завдань організації.

Сутність і зміст процесу  управління виявляються у його функціях, тому його можна розглядати і як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи або організації  в цілому з метою одержання  максимальних результатів. Цей вплив  здійснює відповідна категорія людей  — менеджери. Не випадково в теорії і практиці управлінської діяльності менеджмент часто ідентифікується  з менеджером, з органами або апаратом управління. 
Менеджмент — це орган або апарат управління сучасними організаціями. Апарат управління є складовою частиною будь-якої організації й асоціюється з поняттям менеджменту. Головне завдання апарату управління — це ефективне використання та координація всіх ресурсів організації для досягнення мети її діяльності. У сучасних умовах без нього організація як цілісне утворення не може існувати і працювати ефективно. 
Менеджмент — це категорія людей, які управляють організацією. Процес управління забезпечується професійно підготовленими фахівцями в галузі управління, котрі створюють організації та управляють ними через постановку мети і розробку шляхів її досягнення. Уміння ставити і реалізувати мету засновник наукового менеджменту Ф. Тейлор визначив як мистецтво точно знати, що потрібно зробити і як зробити це найкращим і дешевим способом. Цим мистецтвом має володіти відповідна категорія людей — менеджери, чия робота полягає в організації та керівництві зусиллями всього персоналу для досягнення мети. Вони забезпечують умови для продуктивної та ефективної праці зайнятих в організації працівників та одержання результатів, що відповідають поставленій меті. Отже, головним завданням управлінського апарату є ефективне використання і координація всіх ресурсів організації для досягнення її мети.

Менеджмент як наука має  свій предмет і методи його вивчення, свої специфічні проблеми і підходи  до розв'язання їх. Наукове підґрунтя  цієї дисципліни складає вся сума знань про управління, накопичена практикою людської цивілізації  і сконцентрована у вигляді концепцій, теорій, способів, систем управління. Менеджмент як наука пояснює природу управлінської  праці, встановлює причинно-наслідкові зв'язки, виявляє фактори та умови, за яких спільна праця людей більш  ефективна. У визначенні менеджменту  як науки підкреслюється важливість упорядкованих знань про управління. Вони дають змогу не лише вчасно і якісно управляти поточними  справами, а й прогнозувати розвиток подій та відповідним чином розробляти стратегію і політику організацій. Тому наука управління розробляє  свою теорію, змістом якої є закони, закономірності, функції, принципи, методи управлінської діяльності.

Менеджмент як мистецтво  управління базується на тому, що організації  — це складні соціально-технічні системи, на які впливають численні й різноманітні фактори внутрішнього та зовнішнього середовища. Навчитися  управляти можна лише шляхом використання теоретичних знань у конкретній ситуації. Менеджери мають учитися  модифікувати практику з урахуванням  висновків теорії. Такий підхід дає  змогу поєднати науку і мистецтво  управління в єдиний процес.

Теоретичний плюралізм у  трактуванні сутності і змісту поняття  менеджмент привів до того, що в спеціальній  літературі з менеджменту є багато його визначень. Наприклад, у японській  фаховій літературі сутність і роль менеджменту визначаються так: "Зростання  продуктивності виробництва досягається  в першу чергу не впровадженням  передових технологічних методів, хоча вони, без сумніву, надзвичайно  важливі, а організацією менеджменту. Цим терміном іменується координація й об'єднання в процесі виробництва індивідуальних зусиль і створення спонукальних мотивів працівників, які, по-перше, стимулювали б координацію й об'єднання і, по-друге, сприяли б зближенню поглядів і мети усіх або, принаймні, більшості учасників виробництва".

У вступній статті до фундаментальної  книги М. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоурі "Основи менеджменту" дається таке визначення: "Менеджмент — це вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент — функція, вид діяльності з керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях". Або: "Менеджмент — сукупність принципів, методів і засобів управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збільшення прибутку". 
Дж. Дункан у праці "Основоположні ідеї в менеджменті" зазначає: "Менеджмент — це координація людських та інших ресурсів з метою розв'язання поставлених організацією завдань". Так чи інакше, менеджмент — це система управління комерційними структурами. Він є узагальненням теорії і практики, що забезпечує комерційний успіх насамперед у масштабах фірми. Аналіз різних визначень менеджменту, а також дослідження проблем управління на мікрорівні в умовах становлення і розвитку ринкових відносин в Україні дає змогу сформулювати таке його визначення.

Менеджмент являє собою  функцію управлінського апарату  сучасного підприємства з використання законів і закономірностей суспільного  розвитку, що дає змогу організувати ефективне, конкурентоспроможне виробництво  в умовах постійно мінливого внутрішнього і зовнішнього середовища. Здійснення цієї функції неминуче передбачає і  приводить до виникнення й відтворення  відповідних соціально-економічних  відносин, які виступають суспільною формою організації ефективного, конкурентоспроможного  індивідуального відтворення. Суб'єктами таких відносин є: керівники-менеджери  і підлеглі в межах підприємства, а також суб'єкти зовнішнього  середовища, з якими доводиться вступати у відповідні відносини менеджерам підприємства в процесі досягнення своєї мети. 
Коли ми говоримо про менеджмент, то, як правило, маємо на увазі особу менеджера — людину, котра здійснює управлінські дії в певній організації. Крім цього, коли кажуть менеджер, то мають на увазі професійного управляючого, представника особливої професії, а не просто інженера або економіста, що займається управлінням. До того ж менеджер — це людина, яка пройшла, як правило, спеціальну підготовку. Він відповідає за повсякденне управління організацією, має реальну владу в межах своїх прерогатив.

Менеджмент як практика виник  і розвивається у зв'язку з необхідністю передачі власником організаційно-виконавчих функцій професійному управлінцю —  менеджеру — для досягнення мети організації. Іншими словами, поява  соціального інституту менеджерів була історично зумовлена об'єктивним процесом відокремлення капіталу-функції  від капіталу-власності.

На мою думку, менеджмент – це перша за все люди з професійними навичками, діловими здібностями і  творчими надбаннями, які працюють в залежності від різниці факторів самостійно або згруповано для досягнення цілей свого бізнесу або стабільного  й процвітаючого розвитку організації. Саме люди та їх характерні особливості  штовхаюсь розвиток вперед. Цим треба  керувати, щоб не вийшло хаосу. Тому тут на перед виступають люди, які  вміють керувати – не наказувати, не кричати, а стисло, красномовно і  чітко ставити задачі, влучно використовувати  ідеї, щоб долати конкурентів, отримати прибуток і задовольнити потреби  працюючих.

Список використаних джерел

1. Мартиненко М.М.“Основи менеджменту”: Підручник. – К.: Каравела, 2005.  – 469с.

2. Веснін В.Р. «Основи менеджменту», М., - 1997, (с.412).

3. Ленд П.Е. «Менеджмент - мистецтво управляти», М., - 1995, (с.284).

4. Любінова Н.Г. «Менеджмент - шлях до успіху», - М. , Агропроміздат, 1992, (с.189).

5. Віханський О.С., Наумов О.І. Менеджмент: Підручник, - М.: Гардарики, 1999. – (528с.).

6. Галькевич Р.С., Набоков В.І. „Основи менеджменту”, М.: - 1998, (с.467).