Стратегическое планирование

- стан  на ринку товарів і послуг, що поставляються підприємством  при теперішній структурі виробництва і збуту;

- оцінка  діяльності підприємства з позиції  споживача, товарів і послуг;

- оцінка  діяльності організації з позиції  ринку. На етапі аналізу очікуваних  у кон'юнктурі ринку змін (другий  етап) визначаються тенденції розвитку ринку і їхній вплив у перспективі на становище підприємства. При цьому прогнозується вплив змін у кон'юнктурі ринку на потенційні обсяги і умови збуту товарів і послуг відповідно до очікуваного попиту і пропозиції.

На  третьому етапі розробки зовнішньоекономічної стратегії при оцінюванні можливостей організації об'єктом аналізу є: очікувана динаміка обсягів зовнішньоекономічної діяльності; доцільність переорієнтації на нові ринки збуту; умови діяльності в новому середовищі і доцільність скорочення її в традиційних сферах і сегментах ринку.

Об'єктом  аналізу бюджетно-податкової політики (четвертий етап) є розгляд впливу відповідних чинників на умови функціонування організації при змінах фіскальної політики в межах країни і за кордоном.

На  п'ятому етапі розробки зовнішньоекономічної стратегії аналізуються тенденції розвитку світової економіки і зовнішньоекономічних зв'язків і дається оцінка очікуваного впливу на умови функціонування організації. Для цього беруться до уваги прогнозні зміни в зовнішньоторговельній політиці різних країн, в їхній загальногосподарській кон'юнктурі, враховуються тенденції розвитку світового ринку і т.д.

Результати  всебічного аналізу зовнішньоекономічних зв'язків, прогнозних оцінок і перспективних  умов розвитку на всіх п'ятьох етапах служать вихідною базою для 'формулювання довгострокової стратегії поведінки організації на зовнішньому ринку.

Розробка  стратегії зовнішньоекономічної діяльності на шостому етапі передбачає:

- формування  глобальної довгострокової цілі (місії) зовнішньоекономічної діяльності;

- розробку  альтернативних варіантів досягнення  цілі зовнішньоекономічної діяльності;

- поділ  (декомпозицію) глобальної цілі зовнішньоекономічної  діяльності на ряд взаємозалежних  підцілей;

- порівняння  варіантів досягнення цілі зовнішньоекономічної діяльності, вибір стратегічних альтернатив, оцінювання можливостей і наслідків їхньої реалізації і формування стратегії поведінки підприємства на зовнішньому ринку.

Стратегічне управління пов'язане з визначенням  цілей організації і з приведенням її взаємозв'язків із навколишнім середовищем у відповідність до внутрішніх можливостей і завдань розвитку.

Таким чином, стратегічний менеджмент у сфері  зовнішньоекономічних зв'язків сприяє стабілізації і зміцненню стратегічних позицій підприємства, забезпеченню його тривалої життєздатності при зміні зовнішніх умов функціонування.

5.3.3. ПРОЦЕС СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ

Процес  стратегічного планування є незамкненою  системою, функціонування якої пов'язане  із систематичним аналізом зовнішнього  середовища і гнучким реагуванням на зміну зовнішніх умов функціонування підприємства. В результаті аналізу визначаються і встановлюються причини і масштаби відхилень, що забезпечує своєчасне реагування на виявлені зміни і здійснення відповідних коригуючих заходів.

Планування  стратегії зовнішньоекономічної діяльності є підсистемою стратегічного  управління і складовою процесу  стратегічного планування, що відрізняється  від планування стратегії тільки етапами реалізації і подальшої  оцінки його обгрунтованості й ефективності. У зв'язку з цим правомірною є рівнозначність понять "планування стратегії" і "стратегічне планування".

Моделі  процесу стратегічного планування поведінки організації на зовнішньому  ринку є різними рівнями агрегування  і дезагрегування таких етапів:

а) розробка місії і цілей організації;

б) аналіз зовнішнього середовища;

в) аналіз сильних і слабких сторін організації;

г) аналіз альтернатив і вибір стратегії;

д) управління реалізацією стратегії;

е) оцінювання стратегії діяльності організації  і її коригування.

Перелік етапів дає уявлення про послідовність  процесу планування стратегії поведінки  організації на зовнішньому ринку. Проте варто враховувати, що за відносною  його простотою прихована велика кількість зворотних зв'язків  між різноманітними етапами і  значні розбіжності в рівні агрегування останніх. У зв'язку з цим робота над кожним етапом може містити в собі значну кількість повторів, а також ускладнюватися суттю, трудомісткістю і великими обсягами робіт з інформаційно-аналітичного забезпечення.

Варто враховувати також і те, що в сучасних умовах організації не володіють необхідною для ефективного стратегічного планування інформацією ні про себе, ні, тим більше, про зовнішнє оточення і перспективи змін у ньому. В організаціях, як правило, немає компетентних менеджерів, спроможних забезпечити розробку і реалізацію стратегії підприємства в цілому і зовнішньоекономічної його діяльності зокрема.

5.3.4. МІСІЯ І ЦІЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Оскільки  місія і цілі служать орієнтиром для всіх наступних етапів розробки стратегії, вибір їх е першим і найвідповідальнішим рішенням при стратегічному плануванні, результатом якого є визначені обмеження відповідно до напрямків діяльності організації, пов'язані з аналізом альтернатив її розвитку.

Залежно від масштабів намічених змін і встановленого терміну досягнення кінцевого результату цілі організації діляться на короткострокові, або тактичні (результат очікується в найближчому майбутньому), середньострокові і довгострокові (стратегічні), для досягнення яких необхідно п'ять і більше років.

З усієї  сукупності цілей насамперед виділяють  основну, генеральну ціль, котру деякі  автори (У. Кінг, Д. Кліланд) називають  місією або програмною заявою організації (Ф. Котлер). Генеральна ціль (місія) є  найбільш широким за змістом і  рівнем узагальнення умов і перспектив розвитку рішенням, що приймається керівництвом підприємства. Місія характеризує сутність об'єкта управління, мету його існування і властиве організації і сфері управління місце і призначення.

Глобальну (генеральну) ціль необхідно підкріпити комплексом заходів, що забезпечували б досягнення бажаного результату. У зв'язку з тим, що реалізація таких заходів потребує визначеного часу і засобів, генеральна ціль містить у собі систему цілей щодо основних напрямів діяльності підприємства, орієнтованих на виконання ним своєї місії. Реалізація кожної з них пов'язана з розробкою власної стратегії. Одним із напрямків стратегічного планування є зовнішньоекономічна діяльність.

Найбільш  поширене визначення цілей на основі таких головних функцій промислового підприємства:

- виробничо-технологічної,  що відображає основне призначення  організації у виробництві даного  виду (видів) товарів і послуг  відповідної якості;

- господарсько-економічної,  обумовленої необхідністю забезпечення  рентабельної роботи підприємства;

- науково-технічної,  пов'язаної з використанням можливостей  НТП як умови виробництва конкурентоспроможної  продукції;

- зовнішньоекономічної, що визначає поведінку організації  на зовнішніх ринках збуту;

- соціальної, пов'язаної із забезпеченням відповідного рівня соціального захисту працівників;

- екологічної,  обумовленої необхідністю наближення  до мінімуму техногенного навантаження  на природне середовище.

Визначення  цілей підприємства ускладнюється  браком загальновизнаних методик. У  вирішенні цього завдання перевага надається творчим, неформальним підходам. Водночас певне практичне значення мають такі загальні правила:

- цілі  мають визначатися на основі  відповіді на запитання, що  таке виробничо-збутова діяльність  організації (її бізнес), в якому  напрямку вона розвивається і якою їй варто було б бути. Виявлені при цьому цілі визначають дії, спрямовані на реалізацію основного завдання підприємства;

- цілі  мають бути реальними, стимулюючи  до певних практичних дій, і  поділятися на конкретні завдання, виконання яких може бути доручено відповідним особам. Таке членування є основою для оцінювання дій і стимулом для досягнення цілей;

- цілі  мають забезпечувати можливість  концентрації сил і засобів  для їхнього практичного втілення. З усіх видів діяльності вони мають відображати саме ті фундаментальні проблеми, важливість яких виправдовувала б зосередження основних трудових, матеріальних і фінансових ресурсів для їхнього вирішення. Внаслідок обмеженості ресурсів і необхідності їхнього раціонального використання цілі повинні визначатися вибірково, з урахуванням реальних можливостей їх досягнення, а не охоплювати абсолютно усе;

- визначаючи  цілі, їх слід обирати декілька (з урахуванням взаємозалежних  підцілей). Спроба окреслити "єдину  правильну ціль" зменшує коло пошуку і може повести у неправильному напрямку;

- необхідно  забезпечувати узгодженість і  взаємозв'язок між стратегічними  і тактичними цілями, що сприяє  безперервності процесу їх досягнення;

- розробляючи  й обговорюючи цілі, бажано широко  залучати працівників організації, що є гарантією концентрації зусиль колективу на їхнє визначення, сприйняття і реалізацію.

Цілей у підприємства може бути дуже багато, що викликає необхідність їхнього ранжирування. Воно полягає у виділенні головної цілі і додаткових, які нею визначаються. При цьому для досягнення головної цілі висуваються цілі другого рівня, для їх досягнення намічаються цілі третього рівня і т.д.

Кінцевим  результатом ранжирування є розробка дерева цілей, при створенні якого  останні можуть групуватися за часовими інтервалами, функціональними і функціонально-часовими ознаками.

Чітке визначення цілей у сфері зовнішньоекономічної діяльності - важлива умова успішного  виходу на зовнішні ринки. Не менше  значення має також приведення цілей  у відповідність до існуючих ресурсів, оскільки позитивні зміни в кон'юнктурі ринків збуту далеко не завжди погоджуються з цілями підприємства і його ресурсними можливостями.

За  певних умов на тих чи інших ринках збуту може скластися ситуація, сприятлива для значного короткострокового зростання прибутковості при нестійкій кон'юнктурі в майбутньому. В таких випадках і потрібне чітке визначення цілей зовнішньоекономічної діяльності як найважливішої передумови недопущення втягування підприємства у програшні ситуації. Випадкові, стихійні рішення іноді бувають вдалими, але тільки цілеспрямоване стратегічне планування дозволяє зводити до мінімуму можливі ризики.

Пріоритетність  цілей зовнішньоекономічної діяльності організації значною мірою визначається досягнутим рівнем виходу на зовнішні ринки збуту і зацікавленістю в його підвищенні. Ця зацікавленість виявляється у поведінці організації на зовнішньому ринку, що може характеризуватися етноцентризмом, поліцентризмом, регіоноцентризмом і геоцентризмом.

РОЗРОБКА  БАЗОВОЇ СТРАТЕГІЇ

Відправним  моментом у стратегічному плануванні є вибір базової стратегії.

Вихідними даними для вибору базової стратегії  служать як макро-економічні чинники, так і внутрішні можливості підприємства, що визначаються циклом його розвитку, а основне завдання, що вирішується при цьому, полягає у забезпеченні узгодженості між цілями і ресурсами. Як результат спроб досягнення такого узгодження і виникають альтернативні варіанти. Кожному з них відповідає конкретний блок методів із забезпечення обраних напрямків діяльності, удосконалення організаційної структури і системи управління, зі стимулювання, підбору, ранжирування і підвищення кваліфікації кадрів, освоєння виробництва нових видів продукції, методів просування її на ринок і т.д.