Розробка системи менеджменту в організації туризму і відпочинку

• Постановка цілей.
• Оцінка існуючого становища.
• Вибір стратегії.
• Розробка плану. Внесення змін.
• Коригуючі дії.

      Після вибору загальної стратегії бізнесу настає фаза її реалізації. Цей процес передбачає чітку послідовність таких кроків:

1. Місія організації.
2. Організаційні цілі ― довго, середньо та короткострокові.
3. Розробка забезпечуючих проектів, тобто політики, тактики, процедур, правил та бюджетів.

      Для вдосконалення функції планування керівництво постійно аналізує внутрішнє і зовнішнє середовище фірми, досліджує її сильні та слабкі сторони.

      2. Організація як функція менеджменту  ― це процес створення структури  підприємства, яка дає змогу людям  ефективно працювати разом для досягнення спільної мети.

      Отже, попередньою умовою для створення  структури підприємства є формування стратегій, а основнв мета організаційної функції в менеджменті ― забезпечити  перехід від стратегії до структури.

      Є декілька аспектів організаційної функції яких керівництво фірми старається дотримуватись:

• Взаємостосунки повноважень, які об’єднують вище керівництво з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу та координації завдань.
• Створення систем управління, тобто створення об’єктів управління, суб’єктів управління і встановлення зв’язків між ними.
• Вдосконалення систем управліня.

      Організаційний  процес неможливо зрозуміти без  попереднього розгляду делегування  та пов’язаних з ним повноважень  і відповідальності. Делегування ― це передання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. За допомогою делегування керівництво розподіляє численні завдання серед своїх робітників.

      Відповідальність  ’ це зобов’язання виконувати поставленні  завдання та відповідати за їх позитивне вирішення. Відповідальність означає, що працівник відповідає за результат виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження.

      Повноваження  ― це обмежене право використовувати  ресурси фірми та спрямовувати зусилля  деяких її працівників на виконання певних завдань. Повноваження поділяються на два типи: лінійні та опорні.

      В досліджувальній фірмі застосовується функціональний тип організаційної структури управління. При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління або виконавець спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності. Виконання вказівок функціонального органу в межах  його компетенції є обов’язковим для виробничих підрозділів.

      3. Мотивація ― це процес спонукання, стимулювання себе чи інших до цілеспрямованої поведінки або виконання певних дій, спрямованих на досягнення власної мети або мети організації.

      Для підвищення мотивації і спонукання працівників до ефективних дій застосовують виногороди. Керівництво фірми має  у своєму арсеналі два головних типи заохочування: внутрішні та зовнішні.

      Внутрішні втнагороди дає сам процес виконання  роботи: відчуття досягнення резульнату, успіху, самоповаги, зміст і значущість виконаної роботи та ін. Найпростіший спосід забезпечення внутрішніх винагород ― створення сприятливих умов роботи і конкретне формування завдань.

      Зовнішні  виногороди ― це все те, що фірма  пропонує своєму працівникові за виконання  службових обов’язків. Суди належать заробітна плата, премії, надбавки, додаткові пільги, просування по службі і т. д.

      4. Функція контролю ― це процес  забезпечення досягнення цілей  організації за допомогою оцінки  та аналізу результатів діяльності, оперативного втручання в управлінський  прецес і прийняття  коригуючих  дій.

      Для ефективного виконання поставулених завдань керівництво фірми використовує три види контролю: 1) попередній; 2) біжучий; 3) заключний. 
 
 
 
 
 
 

3. Використання  методів менеджменту  в підприємстві.

 

      Загальним методом менеджменту як науки  є діалектичний підхід, що дає змогу  правильно вирішувати питання удосконалення форм та методів управління виробництвом в умовах мінливих економічних ситуацій, передбачає вивчення окремих аспектів, елементів та зв’язків систем управління.

      Метод ― це спосіб впливу на трудові колективи  або його членів. Система  методів покликана забезпечити процес менеджменту на підприємстві та реалізації функцій менеджменту. По змісту методи поділяються на три групи:

1. Економічні.
2. Адміністративні.
3. Соціально-психологічні.

      В досліджуваній фірмі частково використовуються всі три групи методів менеджменту.

      Економічні  методи покликані формувати економічні інтереси людей до ефективної праці.

      Адміністративні методи покликані забезпечити функціонування підрозділів, налагодження потоків  інформації, організація процесу  управління по вертикалі та горизонталі.

      Соціально-психологічні методи забезпечують здоровий психологічний  мікроклімат в колективі, відносини  між формальними і неформальними  групами та формування особистості  і рис громадянина України.

      До  складу економічних методів входять:

1. Реформування форм власності на засоби виробництва або частки.
2. Організаційно-виробниче та стратегічне планування.
3. Комерційний розрахунок (принципи самостійності, самофінансування, самоокупності). Виділяють повний розрахунок (юридична особа) і неповний комерційний розрахунок (господарські одиниці які ведуть облік доходів і витрат) крім цих двох виділяють ще внутрішній тип розрахунку (орендні підприємства).

      Для реалізації економічних методів  необхідні умови ринкової економіки, а саме:

1. Господарська самостійність.
2. Вибір партнерів.
3. Вільне ціноутворення.
4. Наявність конкурентів.
5. Відкритість економіки.
6. Соціальний захист споживачів та клієнтів.

 

4. Проектування  комунікацій на підприємстві.

 

      Комунікації ― це обмін інформацією, на основі якої керівник отримує дані, необхідні  для прийняття рішення, і доводити їх до працівників організації.

      На  підприємстві використовуються такі основні  види комунікацій: між організацією і зовнішнім середовищем, міжрівневі комунікації та комунікації між  підрозділами організації.

1. Комунікації між організацією і зовнішнім середовищем. Підприємство користується різноманітними засобами комунікацій із зовнішнім середовищем. З наявними й потенційними клієнтами своєї фірми вони спілкуються за допомогою реклами та інших програм просування послуг на ринок. У сфері відносин з громадськістю найбільша увага приділяється створенню власного іміджу фірми на місцевому, загальнонаціональному чи міжнародному рівні. Підприємство підпорядковується державному регулюванню і змушене вести відповідну звітність, в якій наводить інформацію про своє фінансове становище і ін. Це все приклади різноманітних способів реагування на події і фактори зовнішнього середовища.

      Отже, обговорення, збори, засідання, телефонні  переговори, службові записи, звіти, що використовуються всередині організації, як правило, є реакцією на можливості і проблеми, які створюються зовнішнім середовищем.

      2. Міжрівневі комунікації в організації.  Інформація переміщується всередині організації з рівня на рівень у межах вертикальної комунікації. Вона може, наприклад, передаватись з вищих рівнів на нижчі. Таким шляхом підлеглим рівням управління повідомляється про поточні завдання, зміну пріоритетів, конкретні завдання, рекомендовані процедури та ін.

      Поряд з обміном інформацією, який відбувається від вищих рівнів управління до низових, організація використовує комунікації від низових рівнів до вищих. Таким шляхом керівництво фірми довідується про поточні або назріваючі проблеми і пропонує можливі варіанти поліпшення справ.

      3. Комунікації між підрозділами. Поряд з використанням вертикальних комунікацій фірма застосовує і горизонтальні комунікації. Фірма складається з кількох підрозділів, тому обмін інформацією між ними потрібен для координації завдань і дій. Оскільки організація ― це система взаємопов’язаних елементів, керівництво повинно добиватись того, щоб спеціалізовані елементи працювали спільно.

      Інформація  ― це основа процесу управління. Без  неї неможливо сформулювати мету управління, оцінити ситуацію, визначити проблему, підготувати  та прийняти рішення, проконтролювати його виконання. Джерелами інформації є передбачені або встановленні законодавством носії інформації: документи та інші носії, що є матеріальними об’єктами, які зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

      Документ  ― це засіб закріплення різними  способами на спеціальному матеріалі  інформації про факти, події, явища  об’єктивної дійсності та розумової  діяльності. Діяльність пов’язану  із створенням документів та організацією роботи з ними в процесі управління, називають діловодством. Існує три системи діловодства: 1) централізована; 2) децентралізована; 3) змішана.

      На  даному підприємстві в зв’язку з  тим, що воно відноситься до малих  підприємств використовується централізована система діловодства, тобто всі  операції пов’язані з документацією зосереджується в єдиному підрозділі: в секретаря директора, канцелярії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Розробка  механізмів прийняття  управлінських рішень в організації.

 

      Ухвалення рішень ― це основа діяльності фірми. Від якості розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, матеріальних, фінансових, енергетичних та інформаційних ресурсів конкретної фірми чи організації.

      Ухвалення та виконання управлінських рішень ― це найголовніший оцінюючий критерій керівних здібностей. Адже від оцінки рішень та процесу їх ухвалення, форм впровадження, виконання залежить продуктивність праці, економне та раціональне використання споживчих ресурсів, рівень інформаційної системи, мотивація персоналу та багато інших аспектів управління.

      Ухвалення управлінського рішення ― це вибір  однієї з кількох можливих альтернатив. Тобто, це модель у якій фігурує певне  число варіантів та можливість обрати кращий з них. У досліджувальній  фірмі управлінські рішення приймаються двох типів: програмовані та непрограмовані.

      Програмовані  рішення  базуються на звичці, заведеному порядкові або процедурній політиці і ухвалюються за типових обставин. Програмовані рішення найкраще впроваджуються у бюрократичних організаціях. Програмовані рішення ― це результат послідовних кроків, заходів чи дій, що сприяють вирішенню проблеми. Як правило, у цих випадках число альтернатив обмежене і вибір повинен бути зроблений в межах напрямів, що визначені динамікою розвитку срганізації.

      Коли  виникають проблеми або ситуації, для яких програмоване рішення непридатне або невідоме, то керівник або особи, від яких залежить ухвалення рішення  повинні звернутися до непрограмованого. Характеристики непрограмованих рішень передбачають слабку структуру, що зумовлена браком інформації, незатверджену структуру та відсутність цілей або завдань. Ці рішення приймаються у ситуаціях, які внутрішньо не струкктуровані, відносно нові або зустрічаються вперше. Такі ситуації залежать від невизначених обставин, від неконтрольованих сил, від впливу непередбачених чинників.

        Результатом обраного рішення  повинна бути якась дія. Можна   дійти висновку, що “прийняття  рішень означає процес, завдяки  якому обирається лінія поведінки,  як вирішення певної проблеми”.  Тут ключовим поняттям є процес, лінія поведінки, вибір, вирішення і проблема. Звідси, дві умови ухвалення рішення ― визначення проблеми і вибір рішення.