Роль дотацій у формуванні дохідної бази місцевих бюджетів?

При детальному дослідженні основних джерел бюджетних  доходів свідчить про те, що сьогодні місцеві бюджети формуються в  складних фінансово-економічних умовах, тому що доволі значну частину платників  податків в багатьох регіонах країни складають збиткові підприємства. У податково-бюджетному законодавстві продовжують відбуватись динамічні зміни, наслідками чого є зміна видів податків, які зараховуються до місцевих бюджетів, відсутність сталих у часі нормативів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів. В результаті власна (безтрансферна) дохідна база місцевих бюджетів стає все більш слабкою і занадто залежною від центру ( див. табл. 1). 

Таблиця 1 . Співвідношення доходів місцевих бюджетів та трансферів з державного бюджету [1]

Непередбачуваність  нормативів відрахувань від загальнодержавних  податків та зборів до місцевих бюджетів негативно впливає на систему  бюджетного планування та стримує намагання  місцевої влади зібрати максимальний обсяг доходів у свій бюджет, тому що більша їх частина потрапляє до загальнодержавного «кошика» і перерозподіляється центральними органами. Це негативно впливає на фінансову самостійність місцевих бюджетів адміністративно-територіальних одиниць країни та посилює утриманський настрій їх владних структур.

Таке становище  не може вважатися задовільним. Необхідно  забезпечити зміцнення власної  або безтрансфертної бази місцевих бюджетів та вдосконалити систему міжрегіонального перерозподілу доходів у формі  субвенцій та дотацій вирівнювання. Призначення останніх – збалансування доходної та видаткової частин місцевого бюджету.

Розподіл дотацій  вирівнювання між регіонами кожний рік починається з чистого  аркушу. Необхідно відмовитись від  підходу лише одноразового збалансування  доходів та видатків місцевого бюджету тільки за показниками очікуваних надходжень і видатків планового бюджетного року. Такий підхід не створює прецеденту для самостійного пошуку органами влади на місцях резервів поповнення місцевого бюджету. Тому як один з варіантів пропонується наступна модель для визначення розміру дотацій вирівнювання кожному з регіонів:  

 ,                                                   (1) 

де     – розмір дотацій місцевому бюджету на наступний і -й рік, млн. грн.;

   – планові видатки на  наступний і -й рік, млн., грн.;

   – розрахунковий обсяг  власних, закріплених та регулюючих  доходів місцевого бюджету на  наступний і-й рік, млн. грн.;

   – обсяги доходів, які  не потрапили до бюджету у  попередньому році з суб’єктивних  причин, млрд. грн.;

   – коефіцієнт співвідношення безтрансфертних доходів місцевого бюджету у наступному і попередньому роках.

Коефіцієнт     розраховується за формулою:

 ,         (2)

де     – розрахункові власні доходи місцевого бюджету на наступний рік, млн. грн.;

   – фактичні власні доходи місцевого бюджету у попередньому році, млн. грн.

Запропонований підхід стратегічно  і тактично направлений на активізацію  роботи органів місцевої влади у  напрямі мобілізації доходів  до місцевого бюджету. Так, врахування обсягу доходів, які не потрапили до бюджету у попередньому році з суб’єктивних причин ( Одс ) сприятиме активізації управлінської діяльності при здійсненні контролю за стягненням, наприклад, екологічних платежів, за спеціальне використання природних ресурсів, сплатою податків з власників автомобільного транспорту тощо.

Співвідношення   , яке є в формулі (1) корегуючим коефіцієнтом, відображає очікуваний рівень виконання доходної частини власних доходів в наступному році у порівнянні з фактичними безтрансфертними доходами місцевого бюджету у попередньому році. У разі зниження обсягу власних розрахункових доходів на наступний і -й рік (   ) з об’єктивних причин у порівнянні з безтрансфертними доходами у попередньому році (   ) розмір державної дотації на ti рік не повинен зменшуватись, тобто К _д повинен дорівнювати 1. Такий підхід сприятиме посиленню тенденцій децентралізації фіскальних функцій держави й посиленню ролі регіональних органів влади в реалізації основних функцій управління бюджетним процесом на місцях.

Позитивним результатом  використання запропонованої моделі формування місцевих бюджетів очікується використання в бюджетному механізмі таких важелів як об’єктивне бюджетне регулювання й коригування. Це посилить стимули до ефективних дій місцевої влади у напрямі забезпечення надходження більш значної частини доходів саме на території регіону.

Необхідно також відмінити  норму, згідно з якою у разі перевиконання  обсягів запланованих показників доходів  до місцевого бюджету автоматично  наступає зобов’язання передачі органами місцевого самоврядування одержаних фінансових ресурсів у державний бюджет.

Таким чином, стійкий регіональний розвиток неможливий без використання принципів фіскального федералізму. Принцип опори переважно на механізм солідарного розподілу доходів  повинен заміщуватися принципом збільшених власних доходів місцевих бюджетів.

Тому удосконалення системи  міжбюджетних відносин центру з регіонами  в цьому напрямі є одним  з головних завдань керівництва  держави на шляху до забезпечення економічного зростання як в регіонах-лідерах, так і в проблемних регіонах з метою підвищення добробуту громадян та збереження єдності в суспільстві. Отже, для зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування і надання їм досить широких повноважень варто акцентувати увагу на досягнення реальної бюджетної самостійності та фінансової децентралізації. Для вирішення цих проблем доцільно зміцнити фінансову складову органів місцевого самоврядування, удосконалити систему регулювання міжбюджетних відносин, посилити інвестиційну складову місцевих бюджетів, а також підвищити ефективність управління коштами місцевих бюджетів та посилити контроль і відповідальність за дотримання бюджетного законодавства. Визначення вектору перетворення і удосконалення системи формування місцевих бюджетів буде сприяти зміцненню дохідної бази і забезпечуватиме виконання соціальних завдань розвитку регіонів.