Ризики в менеджменті

Ціну ризику (ЦР) у найзагальнішому  вираженні можна визначити як різницю між очікуваним (запланованим без урахування ризику) прибутком від певного підприємницького проекту (По) та прибутком з імовірним ризиком (Пр), тобто за формулою:

ЦР = По – Пр.

Наприклад, якщо існує  ймовірна небезпека затоварення  новою продукцією, то ціну ризику в цьому випадку можна визначити за формулою

ЦР = (Цо – Со) (1 – Р) – Ср rР ,

де Цо — ціна товару; Со — визначена собівартість товару; Р — обсяг затоварення; Ср —  собівартість товару з імовірним  ризиком;r — ринкова ставка позичкового  процента.

 

2. Заходи для нейтралізації або мінімізації негативних наслідків можливих ризиків

 

Реагування на можливі  негативні наслідки ринкової діяльності передбачає розробку організаційних та операційних процедур запобіжного (профілактичного) характеру. Ці процедури включають конкретні рекомендації для певних дій у разі виникнення несприятливих наслідків.

Зрозуміло, що треба не тільки уникати невиправданого ризику, а й ніколи не ризикувати понад  власну ліквідність, якомога точніше  визначаючи майбутні наслідки ризикової  діяльності.

З метою своєчасного  реагування на негативні наслідки ризикової  ситуації розробляються так звані  альтернативні плани. Процедура  їх розробки включає такі етапи:

виявлення основних факторів внутрішнього й зовнішнього середовища даного бізнесу, які спричиняють ситуацію ризику;

визначення масштабів  їх впливу на даний бізнес;

визначення ймовірності  такого впливу;

складання альтернативного  плану дій для запобігання  чи мінімізації цього впливу.

При цьому також визначаються критичні точки, досягнення яких свідчить про несприятливий розвиток подій і необхідність застосування альтернативних планів; контрольні альтернативи, які показують основні результати використання альтернативних планів.

У цілому альтернативні  плани визначають, що саме повинен  робити працівник у несприятливій ситуації і яких наслідків можна очікувати. Перевага альтернативних планів — можливість швидко діяти за несприятливих умов. Вони зменшують загальну невизначеність ринкової діяльності. Наявність альтернативних планів свідчить про те, що підприємець знає про можливі ризики своєї діяльності й готується до них заздалегідь.

Слід розрізняти зовнішні та внутрішні способи зниження (оптимізації, передавання) ризику. До зовнішніх способів належать: по-перше, розподіл (делегування) частини ризиків партнерам по реальному бізнес-плану, які матимуть змогу контролювати той чи той ризик, а також хеджування; по-друге, зовнішнє страхування ризику, тобто передача певних ризиків страховій компанії.

Хеджування (захист від  втрат) — це спосіб зменшення ризику господарської діяльності укладенням довгострокової угоди на поставку продукції між постачальником і споживачем, наприклад, контракти на поставку зерна під урожай наступного року. За контрактом споживач набуває право на зафіксовану кількість зерна в наступному році за обумовленою ціною і тим самим захищає себе від втрат за можливого неврожаю. Постачальник, у свою чергу, гарантує собі належну ціну на зерно, навіть коли вона наступного року з будь-яких причин знизиться.

Страхування передбачає, що страхувач за відповідні кошти (страховий внесок чи страхова премія) зобов’язується сплатити іншій стороні (страхувальнику) обумовлену страховим контрактом грошову суму, якщо страхувальник зазнає збитків чи втрат.

Послуги страхових компаній можуть бути стандартизованими та договірними. Стандартизовані полягають, як правило, у продажу стандартних страхових полісів, що надають лише деякі види страхових послуг, а договірні — визначають усі можливі види ризиків та порядок компенсації збитків. Види ризиків, які ва рто страхувати, названі в табл. 8.2.

Види ризиків, які доцільно страхувати

Види ризиків	Спосіб зменшення негативних наслідків
Пожежі та інші стихійні лиха	Страхування сум можливих збитків
Ризик знищення чи псування вантажу за транспортування	Страхування вартості вантажу

 

Внутрішні способи зниження ризику для конкретних бізнес-планів досить різноманітні. Найбільш типовими є: підвищення якості та ефективності управління фірмою; диверсифікація (розподіл інвестицій між різними об’єктами, видами діяльності, послугами тощо); лімітування (наприклад, встановлення верхньої межі інвестицій у певний проект); створення запасів (резервів) для покриття можливих непередбачених витрат; збільшення повноти та грунтовності інформації, на підставі якої приймаються конкретні управлінські рішення.

Фірма може зменшити свої втрати, використовуючи метод самострахування. Цей метод зв’язаний зі створенням спеціального резервного фонду і  покриття збитків за рахунок власних  обігових коштів фірми.

Самострахування застосовується, коли:

вартість майна, що страхується, є невеликою порівняно з майновими і фінансовими параметрами всього бізнесу;

імовірність збитків  є надто малою;

фірма має велику кількість  однотипного обладнання.

Безпосередньо в бізнес-плані  необхідно:

• виокремити найбільш імовірні для даного бізнесу типи ризиків і по можливості оцінити їх вплив на бізнес;
• указати, які засоби будуть використовуватись як реакція бізнесу на появу симптомів ризику;
• зазначити типи страхових полісів і на яку суму планується їх придбати.

Різноманітні методи мінімізації ризиків можна проілюструвати на прикладі розробки бізнес-плану інноваційних проектів. Це, зокрема:

• купівля загального (генерального) страхового полісу на суму ймовірних утрат від усіх ризиків;
• придбання спеціалізованих страхових угод на окремі (типові) види ризику;
• оформлення страхових угод на індивідуальні (нетипові) ризики; передбачення в кошторисі інноваційного проекту резервного фонду або сукупності резервних фондів для страхування, мінімізації та покриття збитків від ризиків і непередбачених витрат;
• укладання довгострокових угод на поставки сировини, матеріалів та інші види послуг;
• підготовка резервних альтернативних інвестиційних, науково-технічних і виробничих заходів;
• розробка сітьових графіків проекту з урахуванням резервів часу на операції, пов’язані з порівняно високим імовірним рівнем ризиків;
• здійснення біржових операцій, які страхують збут (придбання опціонів, ф’ючерських, форвардних контрактів);
• участь у капіталі фірм, які є джерелами підвищеного ризику для даного інноваційного проекту;
• синхронізація періодів порівняно високих ризиків одного проекту з періодами найбільш надійних доходів за паралельними проектами.

Таким чином, особливо важливою практично для всіх бізнес-планів є необхідність заздалегідь виробити стратегію поведінки та запропонувати способи виходу з можливих ризикових ситуацій. Наявність альтернативних програм і стратегій для потенційного інвестора буде свідченням того, що підприємець знає про труднощі та належно до них підготувався.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Балабанов И. Риск  – менеджмент. -М., 2006.

2. Бурлаков О., Скибінський  С. Основи маркетингу. - К., 2010.

3. Вітлінський В. Ризик  у менеджменті. – К., 2006

4. Грабовський П. Риски  в современном бизнесе. – 2011

5. Економічна енциклопедія. Т. 3. – К., 2009.