Пропагандистські моделі комунікації

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Пропагандистські моделі комунікації

 

Поняття політичної пропаганди (від. лат. propaganda / propagare — розповсюджувати) визначається як діяльність по поширенню ідей, спрямована на формування у суспільстві певних настроїв і вкорінення у свідомості громадян тих чи інших цінностей та уяв з метою максимального розширення кола прибічників.

1.1 Моделі комунікації в історії

 

Не зважаючи на те, що є чимало вчених, які називають  минуле сторіччя сторіччям пропаганди (Ф. Тейлор, Великобританія), потрібно розуміти, що пропагандистська комунікація використовувалася  в політичних цілях з давніх-давен.

 Скажімо, війська Чингізхана використовували лазутчиків для підриву морального духу противника. Ці "пропагандисти" поширювали чутки про надзвичайну жорстокість монголо-татарського війська, деморалізуючи своїх ворогів і готуючи психологічний ґрунт для успішного ведення військової кампанії.

Аналогічні підходи  у психологічній та "гарячій" війнах демонстрував і Александр  Македонський під час своїх походів  до Індії та Середньої Азії.

Це, так би мовити, "експортна" модель пропагандистської комунікації. Але непоодинокими були й внутрішньокомунікативні пропагандистські моделі.

Наприклад, культивація  у стародавньому суспільстві  пропагандистського висловлювання "з  щитом, або на щиті" була спрямована на підтримку високого бойового духу воїнів.

Вивчаючи японську модель пропагандистської комунікації часів Другої світової війни, він звернув увагу на те, що всередині країни заборонялося прослуховування зарубіжних радіостанцій, у той час як сама Японія активно "працювала на експорт", віщаючи на двадцяти двох мовах [118]. Таку саму політику проводило керівництво Німеччини і СРСР, а після початку бойових дій і всі учасники Другої світової війни.

Хоч би як там було, а  ефективність пропаганди всередині  тоталітарних країн була надзвичайно  високою. В тій самій Японії на суспільну свідомість навіть не вплинули ядерні бомбардування Хіросіми і Нагасакі. Те саме можна було побачити в СРСР та Німеччині.

Скажімо, Радянський Союз, втративши на початку війни майже  всю європейську частину території  і більше половини промислового потенціалу, за рахунок високої змобілізованості суспільних верств та суспільної свідомості зумів кардинально змінити ситуацію і виграти війну.

Німеччина також вела війну до останнього солдата і  капітулювала лише після падіння  Берліна та загибелі свого лідера.

До речі, А. Гітлер дуже непогано розбирався у питаннях пропаганди, відводячи їй найголовніші ролі: "Завдання пропаганди — вербувати прибічників; завдання організації — вербувати членів партії. Коли пропаганда завоювала для цих ідей майже весь народ, тоді відповідні висновки може зробити організація вже з невеликою жменькою людей"

1.2 Поняття пропаганди

 

Загальні проблеми історії  та методології пропаганди ґрунтовно  дослідив француз Ж. Еллюль.

А ось американець  А. Едельстейн, наприклад, вважає, що нині настала ера нової пропаганди, позаяк розширилася аудиторія й ускладнилася структура повідомлень.

Е. Роджерс визначає пропаганду через поняття масового переконання (mass persuasion), акцентуючи на присутності  в звичайному варіанті переконання  потужного інтерактивного компонента, а Г. Джовіт і В. О'Донелл взагалі пропонують відокремити пропаганду і просто комунікацію. Мотивується такий підхід тим, що пропаганда не враховує інтереси споживача інформації, як це відбувається у процесі комунікації.

На думку Дж. Брауна, пропагандистська модель комунікації передбачає:

1. Активацію уваги  і створення інтересу (до події,  доктрини, особистості та ін. —  В.Б.);

2. Емоційну стимуляцію ("ці "самостійні" українці крадуть  газ з нашої труби");

3. Демонстрацію шляхів  зняття напруги (потрібно побудувати газопровід Росія — Західна Європа в обхід України).

У сучасному світі  за умови глобалізації діяльності засобів  масової комунікації та розвитку нових інформаційних технологій, насамперед Інтернету, реалізація моделі пропагандистської комунікації  в "чистому" вигляді малоймовірна.

Висновок

 

Проаналізувавши написане вишче можемо сказати, що пропагандистська модель комунікації дуже давно і  успішно використовується в політичних цілях. Але у різні часи вона проявлялася  по різному.

 

 

 

 

 

 

 

 

 2. Пропаганда у сучасному суспільстві

2.1. Пропаганда як вид рекламної  діяльності

 

Терміном «пропаганда» найчастіше позначають метод психологічного впливу на населення за допомогою засобів  масової інформації і комунікації. Через те, що пропаганда є методом  впливу, що виконує функцію ціннісної регуляції свідомості і ґрунтується на психологічних механізмах порівняння й оцінки, її варто розглядати як вид рекламної діяльності. Часто поряд з терміном «пропаганда» використовується інший близький термін — «агітація». Іноді використовують також словосполучення «наочна агітація».

Сьогодні поширений диференційований підхід до пропаганди: вирізняють комерційну пропаганду, політичну пропаганду. Істотною відмінністю політичної пропаганди від комерційної, а також від  традиційної реклами є те, що вона не тільки дає чому-небудь позитивні оцінки, розхвалює, а вона може будуватися на негативних оцінках, які пропагандисти дають своїм супротивникам, конкурентам.

Російський фахівець в галузі ЗМІ  Г.С. Мельник вважає, що концептуальні  визначення пропаганди можна звести до декількох форм: пропаганда — освіта (поширення корисних знань); пропаганда — інформування; пропаганда — комунікація (універсальний засіб і процес спілкування людей, їхня взаємодія); пропаганда — навіювання (процес, що включає психологічні переживання і потяги); пропаганда — соціалізація (прилучення людини до культури).

Проблемами психології пропаганди й агітації займалися в багатьох країнах світу. Найбільший інтерес  фахівців у цій галузі викликали  дослідження і практичні розробки, що проводилися в США, Німеччині і Радянському Союзі, тобто країнах, які були в XX ст. основними протиборчими політичними силами.

Основне завдання дослідників пропагандистської  діяльності полягало в тому, щоб  відшукати способи проникнення  у свідомість і підсвідомість індивідів. Для цього зміст пропаганди піддавався ретельному аналізу. Детально досліджувалися й експериментально перевірялися система аргументації в пропагандистському повідомленні, умови і способи формулювання висновків слухачем, їхній вплив на емоційний стан, сприйняття поданої інформації і т. п. Особливе місце в дослідженнях пропаганди посідала проблема соціальних установок і оцінок. За допомогою анкет, опитувань і статистичних методів були розроблені спеціальні шкали психологічних установок на всілякі політичні, соціальні, економічні і світоглядні проблеми.

Велике значення для визначення ефективності впливу пропаганди на людину має довіра до тієї інформації, що їй пропонують.

Різні погляди на пропаганду не можуть спростувати той факт, що існує єдиний психологічний механізм пропаганди, тобто механізм поширення знань, цінностей, ідей і т. д. Багато чого залежить ще й від того, у чиїх інтересах ведеться пропаганда, ким і яким чином ведеться, які переслідує цілі.

У традиційній комерційній рекламі і пропаганді є багато спільного. По суті, комерційна реклама і пропаганда являють собою лише різні форми рекламних комунікацій.

У той же час, якщо традиційна комерційна реклама переконує людину купити конкретну річ чи скористатися послугою, яку вона пізніше зможе реально оцінити і тим самим перевірити аргументи рекламіста на практиці, то пропаганда — це, як правило, надання «фактів», деякої інформації, що часто описує об’єкти, з якими людина, можливо, ніколи не стикатиметься особисто. Як правило, про достовірність такої інформації вона може судити лише на основі якоїсь іншої, але аналогічної інформації. При цьому критерієм оцінки достовірності одержуваних «знань» виступає, як правило, уже сформована думка одержувача інформації, його світогляд, установки чи інші люди, які є для нього авторитетом. Тобто основою достовірності і змісту однієї інформації тут найчастіше виступає інша інформація, а не сам об’єкт (товар).

Усе це створює умови, які дають  можливість пропагандисту використовувати  деякі прийоми психологічного впливу на людину шляхом певних маніпуляцій, часто навіть особливо не піклуючись про те, що той одержить можливість перевірити об’єктивну достовірність наданої йому інформації.

З урахуванням сказаного, порівнюючи комерційну рекламу і пропаганду як види рекламної діяльності, слід зазначити, що під час психологічного впливу останньої споживач піддається більш грубим маніпуляціям, ніж коли має справу з традиційною комерційною рекламою.

Таким чином, психологічне маніпулювання в комерційній  рекламі багато в чому обмежено властивостями наданих споживачу в реальне користування товарів і послуг. Навпаки, пропаганда ґрунтується на залежності «особистої думки» людини лише від інформації, а також тієї інтерпретації «фактів, що наводяться» авторитетним коментатором, який створює у свідомості людини необхідну установку.

Слід зазначити, що пропаганда — це не тільки передача деякої інформації. Вона часто будується за тими самими психологічними законами особистісної регуляції, як і інші види системи  рекламних комунікацій. Зокрема, інформація підноситься слухачу так, щоб він не тільки «точно знав, що відбулося у світі», а й для того, щоб він захотів і зміг передати цю інформацію своїм знайомим. Причому, повідомляючи деякі факти іншим людям, людина ніби сама стає пропагандистом (у рекламі ми б сказали «рекламістом»). Пропаганда може нести в собі елемент сенсаційності і стимулювати мотивацію соціальної орієнтованості особистості. У цьому разі людина одержує можливість відчути себе обізнаним, добре інформованим «фахівцем» у тій чи іншій галузі. Дана тактика виявляється дуже ефективною в країнах, де багато людей, які постійно читають газети і пишаються тим, що завжди в курсі всіх політичних та інших подій.

Для різних верств суспільства  створюються свої особливі джерела  масової інформації: газети, журнали, радіо і телепрограми, яким довіряють, на думку яких посилаються глядачі, слухачі, читачі і т. д. З’являються популярні ведучі, коментатори, оглядачі, фахівці в галузях тих чи інших подій, а по суті — законодавці деякої моди на джерела і способи подачі інформації, що роблять це саме так, як подобається цільовій групі споживачів. Наприклад, «скромно», «об’єктивно», «вчасно», «ненав’язливо», чи навпаки — «напористо», «активно», «принципово», «рішуче» тощо. Поступово може виникати мода і на зміст інформації.

Будь-яка рекламна діяльність, і пропаганда в тому числі, у нормальних економічних і політичних умовах стикається з конкуренцією, що обмежується  законодавчою базою і діями організацій, покликаних стежити за дотриманням  законів. В умовах психологічних війн цілі і завдання пропаганди змінюються. Вона стає мало схожою на рекламу, а перетворюється в засіб психологічного знищення супротивника. Пропагандистські акції в цьому разі спрямовані на те, щоб впливати на низинні почуття людей, будити в них ненависть, страх, жах, дезорганізувати людську психіку. У практиці пропаганди склалися деякі принципи ведення психологічної війни, що одержали назву «чорна пропаганда» (за аналогією з добре відомим сьогодні терміном «чорний PR»). Цей вид пропаганди ґрунтується на провокаціях.

Пропаганда, що здійснюється в рамках психологічної війни, не обмежена ніякими моральними заборонами і не гребує жодними засобами. На думку деяких теоретиків пропаганди, нерозбірливість у засобах пропаганди за рівних умов буде більш ефективною, ніж пропаганда, що зупиняється перед обмеженнями морального плану.

2.2. Вплив соціально-психологічних стереотипів на сприйняття змісту пропаганди

 

Одним з чинників, а  на думку деяких фахівців, найголовнішим  чинником, що впливає на процес сприйняття змісту пропагандистських повідомлень, є стереотипи. Так психолог Т. Мадржицький описує такі риси стереотипу:

- стереотипи є неправильними  узагальненнями — занадто широкими, перебільшеними чи спрощеними;

- стереотипи є переконаннями,  спільними для певної групи людей у суспільстві, переважно пов’язаними з уявленнями про соціально-психологічні чи антропологічні характеристики інших суспільних груп;

- стереотипи, будучи системою  переконань і установок, прийнятих  заздалегідь, не формуються через  соціальний досвід; стереотипи передаються за допомогою мови;

- стереотипи відносно  стійкі і досить важко піддаються  зміні.

На підставі цих характеристик  можна визначити стереотипи як поширені за допомогою мови або образу в  певних соціальних групах стійкі уявлення про факти дійсності, що призводять до дуже спрощених і перебільшених оцінок і суджень з боку індивідів. У цьому сенсі стереотипи можна віднести до специфічної групи установок (поряд із забобонами). Вони істотно впливають на сприйняття інформації тими людьми, що володіють ними.

Стереотипізацію можна  розглядати як необхідний і найважливіший  когнітивний процес, який опосередковує  поведінку людини, що допомагає її орієнтації. Стереотип при цьому  є атрибутом реальної людської психіки, а «стереотипізовані» поняття, оцінки, категорії — це закріплені в суспільній свідомості «згустки» суспільного досвіду як повторювані властивості і явища.

У дослідників немає  однозначного погляду на природу  і сутність стереотипу. Одні визначають, що стереотип суспільної свідомості завжди спеціально організований і функціонує на основі якогось певного соціального замовлення. Він залежить від завдань соціалізації, а не від стихії почуттєвої природи сприйняття. Другі у формуванні стереотипу надають особливого значення почуттєвому досвіду. Треті, погоджуючись з тим, що стереотипне мислення утворилося стихійно, підкреслюють, що стереотипи підтримуються свідомо, за допомогою спеціально та історично запроваджуваних у повсякденну свідомість апріорних суджень, які поступово пронизують усі галузі життя, включаючи політику і мистецтво, і в кінцевому підсумку набирають силу морального закону чи правила гуртожитку, що мають історичне значення.