Продуктивність праці персоналу

За часом використання резерви поділяють на поточні і перспективні. Поточні резерви можуть бути реалізовані без істотних змін технологічного процесу і без додаткових капіталовкладень, перспективні резерви вимагають перебудови виробництва, більш досконалого устаткування, капітальних вит­рат і значного часу на підготовчі роботи.

Резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

соціально-економічні - визначають можливості підвищення якості викорис­товуваної робочої сили;

матеріально-технічні - визначають можливості застосування більш ефек­тивних засобів виробництва;

організаційно-економічні - визначають можливості удосконалювання об'єднання робочої сили і засобів виробництва.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом. Вони пов'язані з не- довикористанням науково - технічного прогресу, нераціональним розміщен­ням підприємств та неефективною демографічною та територіальною зайня­тістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшення викорис­тання продуктивних сил цього регіону.

Міжгалузеві резерви - це можливості поліпшення міжгалузевих зв'яз­ків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поста­вок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій.

Галузеві резерви - це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці у цій галузі економіки й зумовлені недостатнім вико­ристанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і пере­дового досвіду; недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванням виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосе­редньо на підприємстві. Значення їх полягає в тому, що підприємство є пер­винним осередком економіки, і на ньому виявляються й використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:

      резерви зниження трудомісткості продукції;

      резерви поліпшення використання робочого часу

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково - технічний прогрес та удосконалення організації виробництва, праці й управ­ління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що забезпечують максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Одним із резервів зростання продуктивності праці є удосконалювання структури кадрів, під якою розуміємо співвідношення чисельності окремих категорій промислово-виробничого персоналу. Найважливішими є співвідно­шення чисельності основних і допоміжних робітників. Показниками структу­ри кадрів є питома вага основних робітників у загальній чисельності робітни­ків і питома вага робітників у чисельності персоналу.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності праці на підприємстві загалом і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підви­щення продуктивності праці необхідно заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.

2. Ціна на продукцію: сутнісна характеристика, види, методи встановлення та регулювання

За ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно впливає на розвиток суспільного виробництва та рівень життя населення, є ціна. Ціна — це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільне необхідних витрат праці.

Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу. Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг. Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб'єктів господарювання та населення. Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюючому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та споживчого призначення.

За класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни. Централізовано-фіксовані ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосереджено на підприємствах (в організаціях), що займають монопольне становище на ринку.

Рівень договірних цін формується на засаді домовленості між \ виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується
конкретної партії товару. Вільні ціни — це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб'єктів господарської діяльності.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також тарифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.
Світові ціни — це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів — рівнем цін країни-експортера; для інших — цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів — цінами провідних фірм світу.
Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон'юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).

Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до свого статуту. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності.

Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

Окрему групу цін становлять різноманітні тарифи. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту — це плата за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників і населення. Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв'язку, юридичних, консультаційних та інших різновидів послуг, що надаються фізичним та юридичним особам.

У сучасній практиці господарювання застосовуються також ринкові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки. 
Основні види ринкових цін, виокремлюваних без певної класифікаційної ознаки.

1. Ціна базисна — ціна товару з фіксованими в прейскурантах параметрами якості, розміру, хімічного складу

2. Ціна демпінгова — штучно занижена ціна продажу товарів, застосовувана як засіб витиснення конкурентів з ринку

3. Ціна диференційована —ціна, що диференціюється в межах певного району або за іншими ознаками

4. Ціна змінна — ціна, яка встановлюється на вироби з тривалим строком виготовлення

5. Ціна зовнішньоторговельна —ціна на експортні та імпортні товари, рівень якої формується на світовому ринку

6. Ціна зональна — ціна, що відображає географічні умови виробництва чи реалізації продукції

7. Ціна комерційна — ціна на предмети споживання, що реалізуються в комерційних магазинах

8. ціна лімітна — верхня межа рівня ціни, що встановлюється на проектовані вироби

9. Ціна номінальна — ціна товару, зазначена в прейскурантах; біржова котировочна ціна на товар

10. Ціна паритетна — ціна, яка регулює рівень цін на основні види сільськогосподарської продукції

11. Ціна початкова — ціна на пропоновану до продажу на аукціоні партію товару, яка встановлюється його власником

12. Ціна престижна — ціна на унікальний товар або товар, що користується підвищеним попитом

13. Ціна продажна — кінцева ціна, за якою продавець реалізує товар споживачу

14. Ціна разова — ціна на продукцію виробничо-технічного призначення, що її виготовлено за разовим замовленням

15. Ціна СІФ — ціна в зовнішньоторговельній діяльності, що включає вартість товару, транспортні витрати та страхування вантажу.

16. Ціна тверда — ціна, яка встановлюється в момент підписання контракту і не змінюється протягом його дії

17. Ціна фактурна — ціна закупівлі та продажу товару; залежить від умов укладеної угоди між імпортером та експортером

18. Ціна ФОБ— контрактна ціна у зовнішній торгівлі, яка включає вартість товару та всі витрати експортера на доставку в порт відправлення

Сучасне ціноутворення передбачає систему франкування цін. Франка (італ. franco, букв. — вільний) — вид зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу, коли в ціну товару включають витрати на його страхування і доставку в місце, зазначене в договорі.

Заведено розрізняти ціни «франко-станція відправлення» та «франко-станція призначення». За умови встановлення оптової ціни «франко-станція відправлення» витрати на доставку продукції від станції відправлення до місця споживання несе покупець товару, а відтак транспортні витрати продавець не включає в ціну.

Оптова ціна «франко-станція призначення» включає транспортні витрати, які відшкодовує оптово-збутова організація чи виробник продукції.

Уся сукупність чинників, що так чи так впливають на процес ціноутворення на різногалузеву продукцію (послуги), поділяється на дві групи:Загальними чинниками, що визначають ціни на товари продукцію, послуги), переважно є:

- гнучкість попиту: зростання цін зумовлює зменшення попиту, і навпаки;

- високі технічні параметри та низька вартість експлуатації: вони важливі для потенційного покупця не менше, ніж ціна;

- орієнтація на одержання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їхню ефективність: чинники, що впливають на вибір товару покупцем, за ступенем їхньої важливості розміщуються в такій послідовності: якість, технічне обслуговування, ціна;

- можливість надати готовому виробу більшої привабливості для покупців: зрозуміло, що доступні ціни, узгоджені з показниками якості товару, є привабливішими для потенційних покупців.

Об'єктивно діють і специфічні чинники ціноутворення на основні види продукції виробничо-технічного призначення (сировину, основні й допоміжні матеріали, вузли та агрегати, основне й допоміжне устаткування), їх варто розглянути детальніше.

Сировина підлягає лише тій обробці, яка полегшує її використання чи транспортування або приводить її у відповідність із чинними стандартами. За реалізації сировинних товарів на ринку ціни на них встановлюються з урахуванням вимог стандартів, обсягу попиту та продажу.

Основні матеріали, як правило, купують відповідно до специфікації, опрацьованої на базі чинних стандартів. Саме наявність затверджених у встановленому порядку стандартів є головним чинником ціноутворення на основні матеріали.

Допоміжні матеріали виконують на різногалузевих підприємствах майже однакові функції і у зв'язку з цим мають стійкий попит. Тому на встановлення ціни на такі матеріали впливають існуючий попит, їхні якісні показники та обсяги виробництва.

У зв'язку з природним прагненням покупців максимально обмежити кількість постачальників вузлів та агрегатів, останні звичайно купують безпосередньо у виробників, які встановлюють ціну на них з урахуванням іміджу своєї продукції на ринку. Іноді деякі вузли та агрегати є досить помітними в готовому виробі, що дає змогу покупцям використовувати відомі на ринку марки (типорозміри) таких виробів для стимулювання збуту власної продукції за І вигідною для них ціною.

У цінах на основне устаткування враховується його універсальність або навпаки — спеціалізація. Що вища спеціалізація устаткування, то суворіші вимоги як до експлуатаційних параметрів, так і до ціни. За ринкових умов господарювання виробники основного устаткування можуть кредитувати своїх покупців, включаючи продаж на виплат та лізинг.
Ціна одиниці допоміжного устаткування завжди є помітно нижчою за ціну на основне устаткування. За умови зростання обсягів виробництва і збуту такого устаткування з'являється можливість дальшого зниження ціни.