Поняття про волю

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА  АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА 
 
 
 
 

Реферат на тему:

«Воля» 

   
 

                                                                                             Виконав:

                                                                                                          Ст. групи МК- 41

                                                                                           Осів В.І.

                                                                                                 Перевірив:

                                                                                                                Лазановський П.П. 
 
 
 
 
 

Львів 2011

     ПЛАН 

     1.   Поняття про волю

     2.   Функції та особливості волі

     3.   Теоретичні філософські  підходи у вивченні  волі

     4. Вольова регуляція поведінки.

     5.   Свобода волі і особистісна відповідальність.

     Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Поняття про волю. 

     Воля - свідоміше регулювання людиною  своєї поведінки (діяльності та спілкування), пов'язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод. Це - здатність людини, яка проявляється в самодетермінації й саморегуляції їм своєї поведінки і психічних явищ.

     Основні ознаки вольового акту:

     а) додаток зусиль для виконання  вольового акту;

     б) наявність продуманого плану  здійснення поведінкового акту;

     в) посилена увага до такого поведінкового  акту і відсутність безпосереднього  задоволення, одержуваного в процесі  й у результаті його виконання;

     г) нерідко зусилля волі спрямовані мимоволі на перемогу над обставинами, скільки на подолання самого себе.

     В даний час у психологічній науці немає єдиної теорії волі, хоча багатьма вченими і робляться спроби розробити цілісне вчення про волю з його термінологічної визначеністю і однозначністю. Мабуть, такий стан з вивченням волі пов'язане з ведеться ще з початку XX століття боротьбою між реактивної та активної концепціями поведінки людини. Для першої концепції поняття волі практично не потрібно, бо її прихильники представляють всі поведінку людини як реакцію людини на зовнішні і внутрішнє стимули. Прихильники ж активної концепції людської поведінки, яка в останній час стає провідною, поведінка людини розуміють як спочатку активне, а самої людини наділеним здатністю до свідомого вибору форм поведінки. 

     2. Функції та особливості  волі 

      1. Спонукальна - організація активності  людини. Активності притаманні мимовільність  і довільність протікання дій  і поведінки. Якщо активність  виступає властивістю волі, то  вона характеризується довільністю,  тобто зумовленістю дій та  поведінки свідомо поставленою  метою.Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим).

       Спонукання людини до дій створює  певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних  потреб до вищих спонукань,  пов'язаних з переживанням моральних,  естетичних та інтелектуальних  почуттів. Якщо виходити з розуміння  волі як моральної саморегуляції,  тоді основною її характеристикою  стане підкорення особистих мотивів соціально значущим.

      2. Гальмівна функція - стримування  небажаних проявів активності. Людина  здатна гальмувати виникнення  небажаних мотивів, виконання  дій, поведінку, які суперечать  уявленням про зразок, еталон. Вольове  регулювання поведінки було б  неможливе без гальмівної функції.(Наприклад  окремі прояви людської вихованості:  не дати виходу агресії, не  виявити негативні емоції).

       Отже в понятті "воля" простежується  цілісний характер психіки людини: проблема волі стосується і  є невіддільною від проблем  особистості, свідомості, самосвідомості, мотивів, потреб, емоцій, пізнавальної діяльності.

     Характерні  особливості волі:

      1. Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку людини її формування пов`язане з появою і розвитком трудової діяльності.

      2. Воля не є природженою здатністю.  Вона формується у процесі  діяльності, яка потребує певних  вольових якостей і навичок  вольової регуляції.

      3. Вольова регуляції - це регуляція  свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності і можливості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінка наслідків активності особистості.

      4. Розвиток волі тісно пов`язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотивації з розвитком свідомості і самосвідомості особистості загалом. 

     3. Теоретичні філософські  підходи у вивченні волі 

     Інтенсивна  розробка уявлень про волю розпочинається тільки в ХVІІ ст. і у наш час  характеризується наявністю декількох  підходів до вивчення природи волі.

       Воля як довільна мотивація.

       В межах цієї течії заслуговує на увагу інтелектуалістична теорія волі ( Мейман). Згідно з цією теорією джерела волі - в уявленнях людини, які є необхідною складовою всіх психічних процесів. Свідомість людини сповнена уявленнями різної складності. Кожне з цих уявлень бореться за своє переважне становище у свідомості. Перемагають найбільш чіткі і ясні уявлення, які й дають початок вольовим процесом. Вольові прагнення виникають в процесі боротьби уявлень. Таким чином, уявлення, відіграють роль мотиву вольової дії. Головне у волі - зв`язок, який встановлюється між уявленням і самою дією. Воля розвивається в процесі переходу мотиву в дії. Отже, виховання волі - закріплення шляхом повторних вправ асоціативних зв`язків, між уявленнями і діями.

       До мотиваційного підходу в дослідженні волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Якщо мотивація є лише чинником, ініціатором дії, то існування перешкод на шляху до виконання дії та умисне їх подолання стає формуючим чинником вольового акту. Так, одну з однак волі - подолання перешкод, розглядають Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн.

       Загалом в усіх варіантах мотиваційного  підходу наголошується саме на спонукальній функції волі, тобто акцентується мотиваційна її складова.

       Воля як "вільний вибір" (У.Вундт, У. Джемс).Воля - це самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама або собі містить силу, що може ініціювати поведінку людини. У. Джемс вважав основною функцією волі прийняття рішення при наявності в свідомості одночасно двох або більше ідей руху. Таким чином, основа волі - "моторні ідеї" (не дії), які створюють процес "воління" - самостійний психічний процес, який виробляє стійке прагнення людини. Тому вольове зусилля виявляється в спрямуванні людиною своєї свідомості на непривабливий, але потрібний об`єкт і зосередженні на ньому уваги. Таким чином, основа свідомості - прагнення і потяги, що спонукають людину до дії. А уявлення і почуття виникають із вольового начала.

       Волю як вибір одного із декількох спонукань або як розв`язання конфлікту мотивів розглядали Т. Челпанов, Ф. Лерш, В. Франкл, Л. Виготський. Єдина причина вольового акту - почуття. В основі вольової діяльності лежить прагнення відчути або продовжити задоволення і уникнути страждання. Дії людини викликаються емоціями, які людина переживає в даний момент. Вольові прагнення виникають не там, де для людини все байдуже, а там, де оточення, думки і ідеї викликають почуття, що робить ці ідеї або привабливими або відштовхуючими. Отже, воля - явище вторинного порядку по відношенню до емоцій, почуттів.

     Волюнтаристська теорія визначає волю особливою, надприродною силою. Згідно із вченням волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають перебіг психічних  процесів.Німецькі філософи А.Шопенгауер та Е.Гартман визначили волю космічною силою, сліпим та несвідомим першопринципом, від якого беруть початок усі психічні прояви людини. Свідомість та інтелект є, за Шопенгауером, вторинними проявами волі.

     За  Шопенгауером, сутність особи становить  незалежна від розуму воля — сліпе  хотіння, невіддільне від тілесного  існування людини, котра є проявом  космічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого. Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, і тому ніякі суспільно-політичні перетворення нічого не здатні змінити в житті людини і суспільства.

     Воля  цілком вільна не залежна від мотивів і зовнішніх впливів, це самопричина поведінки. Воля до панування - першопричина всього, це саме життя, а якщо це міф, то і життя - міф. У Всесвіті існує єдина світова воля, яка цілком вільна у всіх своїх проявах; вона нічим не обмежена і тому могутня. У людини є універсальна воля, яка представлена їй у власному характері. Він даний людини від народження - незмінний і загалом непізнавальний. Воля - самостійна сила душі (нічим не зумовлена і ніким не пізнана), що здатна до вільного вибору. Воля - найвищий, загальний принцип буття.

     Погляди Ніцше на волю.

     Основа  життя, за концепцією Ніцше, — це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі — волі до влади. Життя для мене, підкреслює Ніцше, тотожне інстинкту зростання, влади, накопичення сил, зміц-нення існування; якщо відсутня воля до влади, істота деградує.

     Намагаючись звести різні якісні стани психіки до єдиної основи, Ніцше вводить поняття "воля до влади". Від психологічного трактування цього поняття він згодом переходить до онтологічної його інтерпретації, а також прагне на цій основі філософськи обгрунтувати культ надлюдини. Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях: по-перше, цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем "волі до влади"; по-друге, існує природна нерівність людей, обумовлена відмінністю їхніх життєвих сил та "волі до влади"; по-третє, сильна людина, природжений аристократ, є абсоВ структуру свободи особи входить як необхідний компонент внутрішня свобода людини. Завдяки внутрішній свободі людина має свої власні принципи, погляди, переконання, цінності і здобуває духовну незалежність. У розумінні суті внутрішньої свободи важливим є аспект самовизначення людини навіть наперекір зовнішнім обставинам життя. Тільки внутрішня свобода забезпечує дійсно вільний вибір людини, і так закладається діюча, творча суть особи. Свобода у зовнішньому прояві є інтенціональною: особі притаманне прагнення до самореалізації. Але необхідні відповідні соціальні умови. Коли ж людина живе в суспільстві, де значно обмежені права і свободи особи, тоді в таких умовах неминуче загострюється проблема внутрішньої свободи людини. Внутрішня свобода стає тим майданом, де розгортається боротьба за збереження індивідуальної суті людини і її духовної незалежності наперекір соціальним умовам життя. Якщо позитивний зміст свободи особи полягає у самореалізації людини як творчої і активної істоти, то значення внутрішньої свободи є необхідністю її збереження у власній особистості та індивідуальності. 
 
 
 

     4. Вольова регуляція поведінки. 

     Вольова регуляція поведінки характеризується станом оптімльной мобілізованості  особистості, потрібного режиму активності, концентрацією цієї активності в  необхідному напрямку.

     Головну психологічну функцію волі складає  посилення мотивації і вдосконалення  на цій регуляції дій. Цим вольові  дії відрізняються від імпульсивних, тобто дій, скоєних мимоволі і недостатньо контрольованих свідомістю.

     На  рівні особистості прояв волі знаходить своє вираження в таких властивостях як сила волі (ступінь необхідного вольового зусилля для досягнення мети), наполегливість (вміння людини мобілізувати палі можливості для тривалого подолання труднощів), витримка (вміння гальмувати дії, почуття, думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення), енергійність та ін Це - первинні (базові) вольові особистісні якості, що визначають більшість поведінкових актів.

     Існують і вторинні, що розвиваються в онтогенезі пізніше, ніж первинні, вольові якості: рішучість (вміння приймати і втілювати в життя швидкі, обгрунтовані і тверді рішення), сміливість (вміння побороти страх і йти па виправданий ризик заради досягнення мети, незважаючи на небезпеку для особового благополуччя), самовладання (вміння контролювати чуттєву сторону своєї психіки і підпорядковувати свою поведінку рішенням свідомо поставлених завдань), впевненість у собі. Ці якості слід розглядати не тільки як вольові, але і як характерологічні.

     До  третинних слід віднести вольові  якості, найтіснішим чином пов'язані  з моральними: відповідальність (якість, що характеризує особистість з точки  зору виконання нею моральних  вимог), дисциплінованість (свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленим порядком), принциповість (вірність певній ідеї в переконаннях і послідовне проведення цієї ідеї в поведінці), обов'язковість (вміння добровільно покласти на себе обов'язки і виконати їх). До цієї ж групи належать якості волі, пов'язані з відношенням людини, до праці: діловитість, ініціативність (вміння працювати творчо, роблячи вчинки з власної волі), організованість (розумне планування та упорядкування своєї праці), старанність (старанність, виконання в термін доручень і своїх обов'язків) і т.д. Третинні якості волі зазвичай формуються тільки до підліткового віку, тобто моменту, коли вже є досвід вольових дій.

     Вольові дії можна підрозділити на прості і складні. У простому вольовому акті спонукання до дії (мотив) переходить в саму дію майже автоматично. У складному вольовому акті дії передує врахування її наслідків, усвідомлення мотивів, прийняття рішень, виникнення наміри його здійснити, складання плану його здійснення і т. д.