Переваги та недоліки впровадження корпоративної соціальної відповідальності на рівні підприємства, суспільства, держави

    Визначення  підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності й відповідна поведінка  мають свої преваги та недоліки; зокрема визначає такі переваги :

• забезпечує довгострокові перспективи розвитку суспільства;
• створює можливості впливу на зміни суспільства;
• допомагає розв'язувати соціальні проблеми, в тому числі й працівників організації;
• формує норми моралі в організації;
• забезпечує встановлення доброзичливих відносин між підприємцями(менеджерами) та іншими членами суспільства тощо;

    Недоліки:

• порушення принципів максимізації прибутку;
• зростання собівартості продукції у зв'язку зі збільшенням витрат на соціальні потреби;
• неможливість забезпечення високого рівня підзвітності суспільству.

    В свою чергу Косовська І.В. додає  до них:

Переваги:

• зміна потреб і надій широкої публіки;
• наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем.

Недоліки:

• нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм;
• застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

    Підсумовуючи  можливі результати від реалізації соціальної відповідальності  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Впровадження корпоративної  соціальної відповідальності  та перспективи  її розвитку в  Україні

     Орієнтація  України на інноваційний розвиток економіки, без якого є неможливою успішна інтеграція України у світову економічну систему, ставить перед вітчизняними компаніями нові завдання, важливість яких пов’язана саме із соціальною відповідальністю, тобто, на державному рівні – відповідальність перед суспільством і, окремо перед кожним громадянином, та на підприємницькому рівні – відповідальність перед, самою державою, своїм колективом та споживчим сектором економіки.

     Підприємницька  діяльність виступає елементом загальнокультурного  й економічного розвитку країни. Цей вид діяльності має вирішувати конкретні соціальні проблеми на підґрунті морально-етичних уявлень про цінність підприємництва. Інакше кажучи, підприємець несе соціальну відповідальність за розпочату справу та її розвиток не тільки перед собою, а й перед людьми, з якими він веде свій бізнес, та перед суспільством у цілому.

     Донедавна витрати, пов’язані з корпоративною  соціальною відповідальністю, могли собі дозволити лише великі, транснаціональні компанії, але у зв’язку з підвищенням вимог до підприємства – до непрямої відповідальності за своїх постачальників та використовувані ними ресурси, як з боку законодавства, так і з позицій стандартизації та сертифікації, малі підприємства також змушені інтегрувати в свою систему менеджменту принципи КСВ, аби втриматися на конкурентному ринку.

     На  сьогодні, головна проблема, яка  заважає ефективному становленню  умов для інноваційного розвитку, полягає у слабкості політики нашої держави щодо підтримки відтворення промислового капіталу. Сектор малих та середніх підприємств не в змозі на сьогоднішній день вийти на позиції, порівняні з ТНК високо розвинутих країн, і не слугує базою для створення ефективних господарських структур. Проблема ефективного соціального підприємництва не може бути розв’язана лише в площині надання державою значних свобод приватному капіталу.

    Для забезпечення швидкого зростання соціально-орієнтованого  корпоративного сектора, держава повинна дотримуватись досить складної стратегії, вибираючи кожного разу політику, адекватну тій чи іншій стадії модернізації, і своєчасно змінюючи її при переході від однієї стадії до іншої.

    Для досягнення високих темпів соціально-економічного зростання українській економіці необхідна система інститутів, що забезпечує зусилля держави і приватного бізнесу. Ми говоримо не лише про участь у окремих спільних проектах, створення фондів розвитку, а й про масштабні за розмірами програми, переозброєння старих і створення нових галузей. Необхідна система широкомасштабної державної програми розвитку, тобто сучасна система індикативного планування, що започатковується при взаємодії уряду з окремими галузевими асоціаціями бізнесу та соціально відповідальними підприємствами, а також зближення процедур макроекономічного прогнозування і програмування, суб’єктами яких виступають органи влади, і стратегічного корпоративного планування, яке здійснюється провідними компаніями, що функціонують в стратегічно значимій та відповідальній сфері.

    В Україні ключовою проблемою регулювання  КСВ є впровадження та виконання  вимог чинного законодавства, пов’язаного із КСВ. Якщо закони не працюють на практиці (незадовільне фінансування, нерівномірність розподілу витрат, тощо), увесь процес законодавчого регулювання не досягне поставлених цілей та стратегій розвитку. Справедливим є твердження, що в Україні деякі вимоги навіть жорсткіші за такі ж вимоги, як і в ЄС та зафіксовані в законодавстві, але на жаль, вони не діють на практиці [6].

    Україні потрібно було б зробити розробки основних законодавчих положень формування українських інтегрованих корпоративних структур та порядку застосування їхнього інноваційно-інвестиційного потенціалу.

    Передбачається, що найближчим часом такі структури  в країні будуть створюватися в авіабудуванні, галузях засобів масової інформації та телекомунікаціях, біотехнології та інших високотехнологічних сферах сучасної економіки. Варто зазначити, що які б підходи не використовувались, завжди є місце таким процесам як злиття та поглинання, і для збільшення ефективності, вони повинні підлягати державному регулюванню. Тому, держава повинна приділяти велику увагу розвитку корпоративного законодавства, адже в Україні воно потребує термінового, докорінного реформування, і основна робота повинна бути спрямована на удосконалення законодавства, котре забезпечує: підвищення ефективності антимонопольного регулювання, управління державною власністю, активізаціях інноваційної та інвестиційної діяльності, створення сприятливих умов для ринкової конкуренції тощо. На прикладі зарубіжного досвіду, можна зазначити, що корпоративні структури регулюються значною кількістю законодавчих актів.

    Аналізуючи  сучасну практику впровадження принципів  КСВ на підприємствах в Україні, було виявлено значну різноманітність методик щодо розроблення та застосування програм, що включають соціальну відповідальність. На українському ринку діє приблизно 63 підприємства, котрі називають себе соціально відповідальними, і їх кількість постійно збільшується [3].

    На  нашу думку, виведення української  економіки на шлях створення реальних умов для її стійкого розвитку вирішальною  мірою також залежить від формування та успішної діяльності великих корпоративних структур як провідників промислової, науково-технологічної та соціальної політики в умовах постійного дефіциту державних фінансових ресурсів, які направляються на підтримку та забезпечення інноваційної діяльності. Для успішної реалізації такої перспективи необхідно було б розробити системний механізм взаємодії держави з корпоративним сектором економіки та споживачем, який включав би фінансово-економічні, інституційні та соціально-відповідальні важелі, спрямовані на забезпечення стимулюючого середовища розвитку всіх етапів інноваційного процесу. Розробка такого механізму повинна базуватись на методологічних підходах, які перевірені практикою [1].

Майбутнє  соціальної відповідальності бізнесу в Україні залежить від важливості соціальних питань для компаній. Посилення ролі держави в інноваційній сфері української економіки повинне бути націлене на підвищення ефективності державної інвестиційної політики при стимулюванні    корпоративних    інвестицій.    Тільки    за    рахунок    використаня потужностей, що сьогодні простоюють, можна забезпечити зростання промислово-технічного виробництва. Нам потрібно брати до уваги досвід від іноземних компаній, проте не забувати й про власні історичні традиції з метою підвищення ефективності програм і процесів всередині підприємства, саме тоді, коли корпоративна соціальна відповідальність знайде позитивний відгук серед великих підприємств, можна буде говорити про поступовий розвиток концепції соціальної відповідальності у вітчизняних реаліях і розглядати цей процес механізмів, як становлення національної інноваційної моделі економіки, яка б забезпечувала врахування та реалізацію інтересів великих корпоративно-відповідальних структур, держави та споживачів.  
 

Висновок: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література:

1. Кульман А. Экономические механизмы: Пер. с франц. / Под общ. ред. Н.И.Хрусталевой. - М.: Прогресс; Универс, 1993. - 192 с.
2. Курашвілі Б.П. Нарис теорії державного управління. - М.: Наука, 1987. - 294 с.
3. Амосов О.Ю. Перетворення механізмів державного регулювання економічного розвитку / О.Ю.Амосов // Державне управляя та місцеве самоврядування: Збірник наукових праиць: У 2 ч. / За заг. ред. Г.І.Мостового, Г. С. Одінцової. - Харків: ХарРІДУ УАДУ, 2001. - Вип. 2. - С.10-16.
4. Астапова Г.В. Организационно-экономический механизм корпоративного управления в современных условиях реоормирования экономики Украины / Г.В.Астапова, Е.А.Астапова, Д.П.Лойко. - Донецк, 2001. - С.279.
5. Булєєв И.П. Формирование организационно-экономического механизма управления предприятием по обработке цветных металлов / И.П. Булєєв. - Донецк: ИЕП НАН Украины, 1993. - С.32-34.
6. Державне управління і менеджмент: Навчальний посібник у таблицях і схемах / Г С.Одінцова, ГЛ.Мостовий, О.Ю.Амосов та інш. / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Г.С.Однцової. - Харків: ХарРІДУ УАДУ, 2002. - 492 с.
7. А.Лисенко Ю. Організаційно-економічний механізм управліня підприємством / Ю.Лисенко, П.Егоров // Економіка України. - 2001. - №1. - С.86-87.
8. Ю.Коротич О.Б. Державне управління регіональним розвитком України: [монографія] / О.Б.Коротич. - Харків: Видавництво ХарРГДУ НАДУ „Магістр", 2006. - 220 с.
9. Теория управления социалистическим производством / Под ред. О. В. Козловой. — М., 1983