Автор: Пользователь скрыл имя, 19 Февраля 2013 в 20:31, реферат
Приступаючи до вивчення менеджменту, слід вирішити, з чого його розпочати. Дехто вважає, що з глибокої історії людського суспільства. Інші вважають, що це було б неправильно. Як би ми не ставилися до історії, але життя змушує нас оглядатися в минуле, оскільки це все, що ми маємо для того, щоб щось дізнатися про майбутнє. Керівник не може дозволити собі не рахуватися з доброю порадою, яким би не було джерело цієї поради.
1. Вступ
2. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності
3. Зародження управлінської праці в історичному аспекті
4. Передумови виникнення науки управління
5. Еволюція шкіл і концепцій менеджменту
6. Висновки
7. Список використаної літератури
Інші представники цієї школи: Л. Увік був консультантом з питань управління в Англії, а Д. Муні працював у компанії “Дженерал Моторс”, тому об’єктом їх досліджень була ефективність управління стосовно всієї організації.
Метою цієї школи було створення універсальних принципів управління, дотримуючись яких організація обов’язково доб’ється успіху.
Файоль сформулював 14 принципів управління стосовно діяльності вищої ланки управління: 1. Поділ праці, 2. Влада і відповідальність, 3. Дисципліна, 4. Єдиноначальність, 5. Єдність напряму діяльності, 6. Підпорядкування особистих інтересів загальним, 7. Винагорода, 8. Централізація, 9. Скалярний ланцюг (ієрархія управління), 10. Порядок, 11. Справедливість, 12. Стабільність, 13. Ініціатива, 14. Корпоративний дух.
А. Файоль першим з теоретиків виділив основні функції управління, здійснив їх класифікацію та навів характеристику, звернувши особливу увагу на адміністративну функцію.
За переконанням
Файоля, якщо технічний працівник
керується технічною “
Безперечною заслугою Файоля є постановка питання про необхідність виділення управлінської діяльності (менеджменту) в особливий об’єкт дослідження.
Теорії
управління Тейлора і Файоля різняться
між собою тим, що Тейлор пропонував
встановлювати раціональне
Школа людських стосунків (1930 – 1950 р. р.) здійснила перенесення центра ваги в управлінні з виконання завдань на відношення між людьми. Засновники цієї школи використали досягнення психології і соціології – наук про поведінку людини – в управлінні.
Мері Паркер Фоллет висунула ідею гармонії праці і капіталу, яку можна досягти при правильній мотивації та врахуванні інтересів усіх зацікавлених сторін. Вона визначила менеджмент як “забезпечення виконання роботи за допомогою інших людей”.
Особлива заслуга у створенні теорії і практики людських стосунків належить психологу Елтону Мейо, який закликав активізувати характерні для кожної людини духовні стимули серед яких є потреба людини перебувати в постійних зв’язках із своїми колегами по роботі, друзями.
Школа поведінкових наук (1950 – до теперішнього часу) сприяла розвитку і вдосконаленню методів управління. К. Арджиріс, Р. Лайкерт, Д. МакГрегор, Ф. Герцберг – найбільш значимі фігури цього етапу розвитку управлінської науки. Вони вивчали різноманітні аспекти соціальної взаємодії суб’єктів та об’єктів виробництва, мотивації, характеру влади і авторитету, комунікації в організаціях, проблему лідерства та змісту роботи. У новому підході основним було прагнення допомогти працівникові усвідомити свої можливості.
Популярність поведінкового підходу значно виросла в 60-ті роки, через що головними тезами його було охоплено всі галузі управління. Головним в історії поведінкових наук було твердження того, що правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і організації в цілому.
В другій половині XX століття в менеджменті стали розповсюджуватись такі підходи до управління як процесійний (з кінця 50-их років), системний (з середини 70-их років) та ситуаційний (80-ті роки).
Процесійний підхід до управління розглядається не як серія окремих дій, а як єдиний процес впливу на організацію.
Системний підхід розглядає всі процеси і явища у вигляді певних цільових систем, які мають нові якості та функції, не властиві складовим елементам.
Ситуаційний, або кейсовий підхід до управління є способом мислення, а не набором певних дій. Цей метод розроблено у Гарвардській школі бізнесу.
Ситуаційний підхід підкреслює значимість “ситуаційного мислення”, тобто різні ситуації потребують різних типів знань. Ситуаційний підхід визначає в межах загального процесу управління різноманітні специфічні прийоми, які повинен використовувати керівник для ефективного досягнення цілей організації.
Висновки
Вищесказане свідчить, що людство вже давно усвідомило важливість управління як особливого виду діяльності. Але як галузь управлінських знань менеджмент почав формуватися в другій половині XVIII ст., а його становлення відбувалось на початку XX ст., в епоху індустріалізації і народження величезних за масштабами діяльності організацій.
Отже, можна сказати, що теорія і практика менеджменту перебувають у постійному пошуку для створення ефективної системи управління організаціями, яка б відповідала сучасним умовам розвитку економіки і суспільства. Можна з впевненістю сказати, що розвиток ефективних методів управління продовжуватиметься і надалі, в тому числі і в Україні, і збагачуватиметься все новими і новими концепціями, які відповідатимуть потребам часу.
Поняття «менеджмент» міцно увійшло в наше повсякденне життя і стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші системи цінностей і пріоритетів.
У зв'язку з цим потрібно детальне зупинитися на значенні терміну «менеджмент». Українське слово «управління» і англійське слово «менеджмент» вважаються синонімами, однак насправді їх істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін «менеджмент», ми слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ним мається на увазі цілком певне коло явищ і процесів. Насправді термін «управління» не є задовільним заступником терміну «менеджмент» тому, що в останньому випадку мова йде лише про одну з форм управління, а саме про управління соціально - економічними процесами за допомогою і в рамках підприємницької структури, акціонерної компанії. Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації виробництва або комерції.
Ми помітили, що управління як процес має таку ж давню історію, як і самі організації, але наукове обґрунтування воно вперше одержало тільки в 1910 р.
До виникнення системного підходу теорія управління розв'язувала тільки окремі локальні проблеми, що виникають у діяльності організацій. Застосування теорії систем в управлінні наприкінці 50-х років XX ст. є найважливішим внеском у розуміння організації як відкритої системи і дослідження її у взаємодії з різними чинниками зовнішнього середовища.
Потреби в практичних рекомендаціях із підвищення ефективності роботи організацій започаткували розвиток ситуаційного підходу. Він реалізувався у низці методик і рекомендацій конкретного застосування, що розроблялися як в Америці, так і в країнах соціалістичної співдружності. Оскільки вони мали конкретний рекомендаційний характер і частіше використовувалися у практиці управління, то й ситуаційний підхід одержав назву "найкращий спосіб" управління. Однак, на наш погляд, основою його розробки є системний підхід як своєрідний рівень загального мислення.
Таким чином, термін «менеджмент» вживається стосовно до управління господарською діяльністю, тоді як у інших цілей використовуються інші терміни.
Список використаної літератури