Передумови виникнення науки управління

ЗМІСТ

 

1. Вступ

2. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності

3. Зародження управлінської праці в історичному аспекті

4. Передумови виникнення науки управління

5. Еволюція шкіл і концепцій менеджменту

6. Висновки

7. Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Приступаючи до вивчення менеджменту, слід вирішити, з чого його розпочати. Дехто вважає, що з глибокої історії  людського суспільства. Інші вважають, що це було б неправильно. Як би ми не ставилися до історії, але життя  змушує нас оглядатися в минуле, оскільки це все, що ми маємо для того, щоб щось дізнатися про майбутнє. Керівник не може дозволити собі не рахуватися з доброю порадою, яким би не було джерело цієї поради. Історія управлінської думки дає чимало корисних уроків для тих, хто готовий у неї вчитися і своїм корінням сягає в глибину століть і тисячоліть. Висловлювання з проблем управління можна знайти і на єгипетських папірусах, і на глиняних табличках з берегів Тигру та Євфрату, і на шовкових сувоях, що збереглися з часів Піднебесної імперії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності

 

Древні філософи вважали, що причиною зубожіння суспільства, як правило, є відсутність належного управління або порушення старшинства між  людьми.

Процеси управління як особливий вид людської діяльності виникли з потреби забезпечити цілеспрямованість і погодженість роботи людей. Якщо окремий працівник сам управляє своєю працею, то колектив працівників потребує майстра, тобто керівника, який здійснює функцію управління. Отже, управління виникло з потреб координації і погодження розподіленої праці. Більшість вчених вважають, що в історичному плані управління як діяльність виникло в період другого великого суспільного поділу праці – відокремлення ремесла від землеробства.

Розвиток і концентрація виробництва  викликав виникнення практичного управління, а не наукової діяльності в цій  галузі. Саме практика виявила необхідність більше уваги приділяти управлінню, саме практика показала залежність успіхів  у виробництві від успіхів в управлінні.

Історичні тенденції розвитку менеджменту  підтвердили формулу: практика породжує думку – думка породжує науку  – розвиток науки вимагає вивчення історії – знання минулого втілюються в проекти майбутнього.

У сучасних умовах здійснюється перехід до ринкових форм господарювання, формується відповідна інфраструктура економіки з новими формами відносин між виробничою та соціальною сферами суспільства, до управління залучаються фахівці нової формації.

Управління соціально-економічними процесами – це особливий вид трудової діяльності, який здійснюється фахівцями, що володіють різноманітними знаннями та навиками, здатними здійснювати вплив на велику кількість людей з метою координування їх діяльності.

Враховуючи ці обставини постає завдання підвищити рівень підготовки фахівців для управлінської діяльності використовуючи загальнотеоретичні підходи до побудови та реалізації системи управління соціально-економічними процесами.

Наука про управління виникла на стикові багатьох наук, в її основі лежить синенергетичний ефект – властивості досягти потрібних результатів шляхом поєднання наукових досягнень, таланту та особистих якостей керівника. Задача управління ускладнюється необхідністю аналізу наукового процесу реального економічного життя суспільства з метою забезпечення узгоджених дій великої кількості людей, що приймають участь у виробництві, створенні та розподілі продукції і послуг при використанні різних ресурсів.

Виникнення сучасного менеджменту  ґрунтується на раціональних засобах  прийняття рішень. Організації більше не могли працювати у залежності від примх декількох осіб.

Зрілий сформований ринок, який передбачає поширення ринкових відносин на більшість суспільних процесів, слід розглядати як найважливішу передумову та умову капіталістичного управління. Менеджменту, який функціонує у відповідності до законів ринку, притаманна відома об’єктивність і незалежність як перед користолюбством власників засобів виробництва, так і перед авторитарною волею правлячих чиновників. Притаманні ринковим операціям ризик і невизначеність наштовхують на розвиток у менеджерів якостей самостійності та відповідальності за свої кроки. З іншого боку, нестабільність рівноваги ринкової кон’юнктури стимулює постійний пошук організаційно-управлінських і науково-технологічних новацій.

Велике значення менеджменту було визнано у 20 – 30-их роках XX століття. Тоді вже стало ясно, що діяльність з управління людьми перетворилося  в професію, галузь знань – в  самостійну дисципліну, а соціальна  група – в досить впливову суспільну  силу. Зростання ролі цієї суспільної сили змусила говорити про “революцію менеджерів”.

Термін “управління” значно ширшого  значення, оскільки має відношення:

а) до різних видів людської діяльності (приклад управління космічним кораблем, управління термоядерною реакцією);

б) до різних сфер діяльності – управління державою;

в) до органів управління – державні і громадські організації, підприємства та їх об’єднання.

Термін “менеджмент” походить від  англійського manage – управління, керування і має американське походження та не переводиться дослівно на іншу мову. В англомовних країнах цей термін застосовується в різних значеннях, але завжди стосовно управління господарською діяльністю.

Менеджмент – це уміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент – функція, вид діяльності по керівництву людьми в самих різноманітних організаціях.

 

Зародження  управлінської праці в історичному  аспекті 

В історичному розвитку сучасна  наука управління утвердилась як особлива галузь знань, що сформувалась в основних концептуальних положеннях, стала предметом вивчення.

Практика управління дуже давня. На глиняних табличках, датованих III тис. до н.е., знайдено відомості про комерційні угоди та закони стародавніх держав. Це чіткий доказ існування практики управління.

На шляху  свого становлення та вдосконалення  управлінська праця пройшла декілька етапів, або як їх називають управлінськими революціями.

Перша управлінська революція відбулася в стародавньому  Шумері.

Друга –  відноситься до 1760 р. до н.е. і пов'язується з діяльністю царя Хаммурапі, який видав Кодекс законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення.

Третя революція  відбулася за часів управління Навуходоносора II (682 – 605 р.р. до н.е.). Вона була спрямована на поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва і будівництва.

Четверта  – датується XVII – XVIII ст.н.е. і пов’язана  із зародженням капіталістичних  відносин у світі.

П’ята управлінська революція мала місце в кінці XIX – на початку XX ст. ЇЇ часто називають бюрократичною, не дивлячись на велике значення революційних перетворень. Розвиток менеджменту – це в основному еволюційний процес. Він характеризується безперервністю і відображає зміни, які відбуваються в суспільстві, економіці, всій системі соціально – економічних відносин. 

Давні організації. Висячі сади Вавилону, піраміди Єгипту могли з’явитися на світ тільки внаслідок скоординованих, організованих зусиль. З плином часу, управління організаціями ставало більш чітким і складним, а самі організації – все сильніші та стійкіші.

Сьогодні  історичні процеси менеджменту  структурують за етапами розвитку управлінської  думки, виділяючи школи, які йдуть  одна за іншою в часі і доповнюють одна одну новим розумінням суті управління. Але наукові школи народжуються вслід за практичними потребами і реальними проблемами розвитку практики управління.

У сиву давнину  створювались великі організації, які  мали формальну структуру і відповідні рівні управління. Прикладом може бути імперія Олександра Македонського 350 р. до н. е. (пізніше Римська імперія), керівництво якою здійснювалось структурою, що включала імператора, його довірених осіб, губернаторів провінцій, митників, збирачів податків і наглядачів за роботою рабів.

Організація сучасних армій побудована за принципами, які діяли ще в легіонах Стародавнього  Риму. Прикладом, також може служити  структура управління католицькою  церквою, яка понад двадцять століть  залишається незмінною і має  структуру: головний керівник – папа Римський, кардинали, архієпископи, єпископи і парафіяльні священики.

 

 

Передумови  виникнення науки управління

До початку XX століття ніхто не задумувався над тим, чи потрібно керувати організаціями системно. Однак, з розвитком бізнесу все частішими та значнішими стають науково-технічні нововведення. Представники управлінської праці починають глибше усвідомлювати існування зовнішніх сил, діям яких підвладні організації.

В XX ст. в  більшості країн світу відбувається концентрація капіталу, виникають великі підприємства, трести, концерни. Функція управління дедалі розширюється і диференціюється на окремі різновидності управлінської праці, які в сукупності стають “комбінованим управляючим”, що об’єднує тисячі працівників сфери управління.

На цей період припадає різке розмежування функцій володіння і функцій управління капіталом: як правило управління виробничо – господарською діяльністю організацій здійснюють наймані фахівці – менеджери. Яскравим прикладом в історії розвитку практики менеджменту де не відбулось розмежування функцій володіння і управління капіталом був Г. Форд, який особисто виконував усі функції з управління власними заводами.

Перший  вибух інтересу до управління відзначений  у 1911 році з виходом у світ книги  Ф. Тейлора “Принципи наукового управління”. Вона традиційно вважається початком визнання управління як науки і самостійної галузі досліджень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Еволюція шкіл і концепцій  менеджменту

Бурхливий розвиток практичного менеджменту  в кінці XIX на початку  XX ст. сприяв заснуванню наукових шкіл, які займались розробкою теоретичних основ менеджменту.

Школа наукового управління (1885 – 1920 р. р.) базується на діяльності її засновників Ф. Тейлора, Френка і Ліліан Гілбретів, Генрі Гантта, Г. Форда.

Фредерік  Тейлор віднесений до засновника сучасного менеджменту, він першим надав поняттю “менеджмент” визначеності назвавши його “організацією виробництва”. В книзі “Принципи наукового управління” Тейлор сформулював ряд постулатів, які пізніше одержали назву “тейлоризм”. Він запропонував чітку наукову систему знань про закони раціональної організації праці, складовими елементами якої є математичний спосіб вирахування собівартості, диференційована система оплати праці та її хронометраж, спосіб поділу і раціоналізації трудових операцій тощо. Ним же було введено поняття “людський фактор”, а також матеріальне стимулювання за працю.

Людський фактор – це внутрішній світ людини, її потреби, інтереси, установки, переживання тощо. Якраз людський фактор нині визначає конкурентноздатність і ефективність організації, тому затрати на людину слід трактувати не як витрати, а як активи організації, котрі необхідно правильно використовувати.

Концепція наукового управління, висунута Тейлором стала переломним етапом, завдячуючи якому, управління почало визнаватись як самостійна область наукових досліджень.

Учень Тейлора  американський інженер Генрі  Гантт вивчав уже не окремі операції, а виробничі процеси в цілому, тому він є першовідкривачем в  області оперативного управління і  календарного планування; він розробив систему планових графіків (графіки Гантта), які дозволяють здійснювати контроль і складати календарні плани на майбутнє. Він розробив систему зарплати з елементами почасової і відрядної форм оплати праці.

Подружжя  Френк і Ліліан Гілбрети в 20-их роках XX ст. були активними прибічниками наукового управління. Вони продовжували пошуки оптимальних способів виконання любих робіт з використанням елементарних рухів.

Л. Гілбрет  першою займалась питаннями управління кадрами, їх науковим відбором, підготовкою  і розстановкою. В 1915 році вона стала першою жінкою в США, якій присуджено ступінь доктора психології.

 Генрі  Форд - засновник американського  автомобілебудівництва, розробив  теорію з такими положеннями:

• високо оплачувати роботу кожного працівника і слідкувати за тим, щоб він працював не більше 48 год. на тиждень;
• забезпечити найкращі умови праці, навчити людей поважати оточуючих і самих себе.

Як і Тейлор, Форд був активним прибічником використання наукових знань в організації виробництва  і управління.

Форд впровадив на своїх заводах саму високу оплату праці, при тому механізувавши всі трудові операції.

Школа наукового управління впровадила наступні принципи наукового управління:

1. Відбір працівників і їх навчання.
2. Забезпечення працівників ресурсами.
3. Правильне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності.
4. Виділення планування в окремий процес.
5. Впровадження менеджменту в якості самостійної форми діяльності, науки, формування функцій менеджменту.

Адміністративна (класична) школа управління (1920-1950 р. р.) діяльність якої пов’язана з іменем Анрі Файоля, який був значною фігурою в науці управління. На протязі 30 років він був керівником крупної французької вугільної компанії і узагальнивши свій досвід Файоль створив “теорію адміністрації”.