Основні положення класичної школи менеджменту

                                 План

1. Вступ                                                                        3

2. Школа наукового управління                                4-6

3. Школа “фордизму”                                                   7

4. Адміністративна школа                                          8-10

5. Висновок                                                                   11

6. Список використаної літератури                           12

                                                              Вступ

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. характеризується великими зрушеннями, зумовленими науково-технічним прогресом. Потреба в науці про менеджмент пов'язана з  появою  великого  машинного  виробництва.  Саме  в  цей  період формуються великі підприємства, на яких працюють  десятки,  сотні  і  навіть тисячі людей. Постають проблеми  планування  їх  діяльності,  організування робочих  місць,  створення  ефективної  системи  формування   зацікавленості працівників  в  результатах   роботи,   розробки   технологічних процесів,проведення точного обліку з метою забезпечення контролю, забезпечення високої якості їхньої роботи тощо. Саме розвиток машинного виробництва поставив перед  економістами  та  технологами  питання про необхідність дослідження закономірностей в управлінні людьми,  виявлення тенденці розвитку виробничо-господарської діяльності  під  дією управлінського впливу розробки стандартних положень, інструкцій тощо.В цей період з'явились перші наукові дослідження у сфері управління.

Стара система управління, що використовувала в основному емпіричні надбання, із цим завданням не справлялась. Особливо відчутною невідповідність старої практики і нових умов була на американських підприємствах, які бурхливо розвивались. Саме на цих підприємствах і були започатковані експерименти, мета яких полягала у вивченні впливу різних факторів і умов праці на її продуктивність. З цього періоду починається розвиватися наука менеджменту, формуються різноманітні течії та школи: школа наукового управління, школа “фордизму”, адміністративна школа, школа людських відносин, школа науки про поведінку, школа кількісних методів.

                     2. Школа наукового управління

Становлення і розвиток першой наукової школи управління припала на початок  XX ст.(1885-1920 рр.). Її основоположник Фредерік Тейлор прагнув довести, що його методи наукової організації праці та сформульовані на їх основі принципи "наукового менеджменту" внесуть істинну революцію в сучасне виробництво, замінивши застарілі авторитарні методи управління більш раціональними. Він вважав, що використовуючи спостереження, заміри, логіку та аналіз, можна вдосконалити виробничі операції, досягти їх ефективного виконання. На основі отриманої інформації розроблялися рекомендації для усунення зайвих, непродуктивних рухів, нормування праці з метою підвищення ефективності виробництва.

Ф. Тейлор рекомендував дотримуватись таких принципів управління:

1) науковий підхід до вивчення кожної задачі;

2) копіткий підбір працівників і навчання їх раціональним методам виконання роботи;

3) забезпечення робочих місць всім необхідним для виконання роботи;

4) стимулювання виконання виробничих завдань.

Найважливішим засобом удосконалення виробництва він називав процедуру виміру трудової діяльності, намагаючись визначити точно і детально стандарти рухів, часу, які здійснюються для виконання кожної операції виробничого процесу. Наприклад,  Тейлор дослідив, щовисококваліфікований  вантажник,  що  переносить  протягом робочого дня 12,5 тонни вантажу, використовуючи методику,  запропоновану  Ф. Тейлором, переносив вантаж загальною вагою  47  тонн.  Причому,  як  показав хронометраж, робітник працював лише 26 хвилин кожної години  робочого  часу, а відпочивав 34 хвилини, тобто більше половини робочого часу,  що  дозволяло йому менше утомлюватися.Таким чином, Тейлор  відшукав  той  обсяг роботи, відповідним чином  виконуючи  який  робітник  найбільше  раціонально може віддавати свою робочу силу протягом тривалого часу.

На підставі отриманих даних даних Тейлор переглянув систему оплати праці. Тейлор стверджував, що працівники збільшують віддачу праці, підвищуючи продуктивність фабрики, якщо виконують роботу найкращими прийомами із всіх можливих. Завдяки цьому росте їх зарплата. Якщо спершу вони були поділені на групи (цехи,артілі) з однаковою платою для членів однієї групи, то тепер необхідно виділяти кращих працівників і платити їм за підвищеними ставками, щоб робітники чітко розуміли, що кожну людину будуть винагороджувати залежно від особистих заслуг.

Значне місце в системі наукового управління надавалося персоналу. Суттєвим досягненням цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності та обсягів виробництва. Передбачалася також можливість відпочинку та перерв у виробництві, а час на виконання певних завдань вважався реальним і справедливо визначеним. Це давало можливість керівництву встановлювати норми виробництва і додатково платити тим, хто перевищував заданий мінімум. Ф. Тейлор і його послідовники визнавали також можливість відбору людей, які фізично та інтелектуально відповідали б виконуваній роботі.

На думку Тейлора, низька продуктивність праці спричинена неефективною системою управління. Якщо у традиційних системах управління ініціативність працівників виникала рідко, то за наукового менеджменту стає регулярною.Метою наукового управління, за Тейлором, є економія праці і підвищення її продуктивності на одиницю витрат людських зусиль. Тому вдумливий промисловець сприятиме ініціативності робітників. Рушійною силою продуктивної праці є особиста зацікавленість; кожний працівник повинен чітко усвідомлювати чого від нього очікують,а справа керівника- проінструктувати його щодо конкретних завдань.

Тейлор пропагував активне управління виробництвом, суть якого вбачав у тому, щоб робота кожного виконавця була спланована керівником хоча б на день наперед і щоб кожний працівник мав інструктивні картки з визначенням конкретного завдання, засобів, методів і проймів його виконання. Заждача кожного менеджера полягала в відборі, навчанні та розміщенні працівників на тих робочиш місцях, де вони можуть  принести найбільшу користь та мотивувати їх. Вагомим мотивом було спеціальне підвищення по службі, що було найдієвішим типом індивідуальної мотивації, а також різні нововведення: організація бань, їдалень, читалень, дитячиш садіків та ін. Усе це Тейлор вважав важливим засобом для заохочування робітників до інтелектуальної праці та набуття професійних навичок. Також менеджер повинен встановлювати для підлеглих точний порядок, інструменти і механізм виконання роботи та час її завершення. Найголовнішим в управлінській роботі вважав уміння визначати і реалізовувати цілі.

Свої погляди щодо нормування і стимулювання праці та ролі менеджеріа
Ф. Тейлор узагальнив у книгах “Управління підприємством” (1903 р.) та “Принципи найкового управління” (1911 р.)

До школи наукового управління також входили подружжя Френк Гілберт та Ліліан Гіяберт, які займалися переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджували можливість збільшення виробництва продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на їх виробництво. Результати своєї роботи вони виклали в книгах "Вивчення рухів" (1911) і "Психологія управління" (1916). У цих працях підкреслювалася важливість зв'язку між наукою управління та даними соціологічних і психологічних досліджень. Ф. Гілберта приваблювала в основному та сфера досліджень, яка пізніше стала відомою під назвою "вивчення рухів".

Використовуючи свій винахід (мікрохронометраж), Гілберти могли аналізувати окремі трудові рухи, точно визначати, скільки часу необхідно для виконання операції (хронометраж). Крім того, вони пішли далі і змогли систематизувати всі рухи людської руки та розробити їх на 17 елементарних рухів (наприклад, такі як "захоплення", "утримування", "установка"), які вони назвали "треблігами" (прізвище Гілберт, прочитане у зворотному порядку). Ці ідеї виявилися корисними для всіх галузей промисловості.

Гілберти вважали, що національний добробут залежить від індивідуальної освіченості працівників, від їх знань і здатності робити внесок у суспільне багатство. Щоб бути прибутковою, будь-яка виробнича діяльність повинна плануватися і керуватися, за нею повинні стояти здібності, досвід і знання управлінців. Крім Гіл-бертів, послідовниками Ф. Тейлора були Г. Гантт, Г. Емерсон та ін.

Г.Емерсон розробив принципи підвищення ефективності не тільки виробничої праці, а будь-якої діяльності людини:у державному управлінні, у зовнішній політиці, у військовій справі, на транспорті та у домашньому господарстві. Емерсон визнасав еіективність як максимально вигідне співвіднощення між витраченими зусиллями, грошима, обладнанням тощо та економічним результатом.

Г. Гант запропонував використовувати в оперативному управлінні графічні методи, відомі нині як "графіки Ганта", започаткувавши тим самим виробниче календарне планування на сучасній технічній основі.

                                       3. Школа “фордизму”

У першій чверті XX ст.(1899-1945 рр.) відчутний вплив на розвиток управлінської теорії і практики справили ідеї Генрі Форда . Почавши менеджером Детройтської автомобільної компанії, він пізніше став її власником, де запровадив конвеєрне збирання автомобілів. Це нововведення започаткувало потоко-масове виробництво на основі стандартизації, типізації, конвеєризації виробничих процесів, розчленування виробничих операцій на найпростіші, використання праці низькокваліфікованих робітників, ритм якій задавав рух конвеєра. Відповідну систему управління називали "терором машини".Наслідком цього була не знана раніше інтенсивність праці, яка, однак, набувала беззмістовності, монотонності, автоматизму. Відносно високі заробітки не компенсували передчасного зношування робочої сили, що провокувало незадоволення робітників. Для нейтралізації його Форд запровадив казармену дисципліну, власну поліцію, систему шпигунства.

Ідея конвеєрного збирання прийшла до Форда , коли він побував на поштовому підприємстві і побачив як сортуються листи,які проходять по біжучій лінії. І тоді він зрозумів, що в першу чергу слід відмовитись від традиційного збирання автомобілів,коли на нерухомо стоячі рами робочі монтували аграгати.Перехід на конвеєрне збирання автомобілів якісно змінив ситуацію. Кожний працівник, який стояв вздовж конвеєра виконував лише одну технологічну операцію,яка складалась з декількох трудових рухів,виконання яких не займала багато часу. Таким чином Форд покращив економічні та технічні показники виробництва.

Теорія Форда отримала назву “фордизм”.В порівнянні з іншими нововведеннями конвеєрне збирання різко збільшило ріст продуктивності та зменшило собівартість продукції . Середній час на збирання двигуна зменшився з 12,5 годин до півтора, а ціна машин знизилась втроє. Суть “фордизму” виложена Г. Фордом у його книгах “Моє життя, мої досягнення” і “Сьогодні і завтра”.

Досвід Форда перейняли інші компанії Америки і Європи, але суспільно-економічні процеси змусили їх відмовитися від такої практики. На початку 70-х років XX ст. вони вдалися до модифікації конвеєрного виробництва, дбаючи, щоб робітники не зациклювалися на одноманітних операціях, самі задавали його ритм, а наймонотонніші операції автоматизувалися.

                  4. Адміністративна школа

Школу адміністративного управління (1920-1950 рр.) заснував француз Анрі Файоль. Його ще називають “батьком менеджменту”. Він досліджував організацію загалом, а не окремі напрями її діяльності, вивчав і описував суто управлінську працю, чого до нього не робив ніхто.

Поняття “управління”, на думку Файоля, об’єднує в собі шість основних груп операцій управлінської діяльності:

1) технічна й технологічна діяльність (виробництво, обробка, застосування);

2) комерційна діяльність (купівля, продаж, обмін);

3) фінансова діяльність (пошуки і оптимальне використання капіталу);

4) забезпечення безппеки (захист власності й людей);

5) облікова діяльність (інвентаризація, балансовий звіт, витрати, статистика);

6) адміністративна діяльність.

У свою чергу, адміністративна діяльність передбачає виконання п’яти функцій:

1. Планування – одна із складових процесу управління, у ході якої формуються цілі, стровюються зразки й еталони, що становлять основу управлінського контуру в організації.

2. Організація – функція, суть якої полягає у створенні управлінської структури, тобто забезпеченні необхідного рівня формалізації, залученні в організацію ресурсів і формуванні умов, необхідних для нормальної роботи.

3. Розпорядництво – одна з основних функцій, яка передбачає висування керівником вимог до підлеглих щодо виконання ними рольових очікувань, розподіл відповідальності, постійний вплив на поведінку підлеглих.

4. Координація, головною метою якої є досягнення відповідності й узгодженості між різними підрозділами підприємства шляхом встановлення раціональних зв’язків у виробництві.

5. Контроль – наважливіша функція управління, кінцевий  підсумок усієї управлінської діяльності. Контроль передбачає перевірку виконання завдань відповідно до ухваленої програми.

Отже, вчений започаткував процесуальний підхід до управління організацією, розглядаючи управління не як множину самостійних актів, а як серію повторюваних взаємопов’язаних дій, у межах яких послідовно і безперервно діють функції.