Основні моделі здійснення інноваційного процесу

     У світовому економічному просторі формується нова парадигма зростання на базі використання знань та інновацій  як найважливіших економічних ресурсів.

     Таким чином, модель дифузії нововведень на макрорівні безпосередньо залежить від створення державою економічних, організаційно-правових та соціальних умов, через певну фінансово-кредитну, податкову, патентну, амортизаційну та іншу політику, яка стимулює як створення, так і впровадження, швидке поширення новацій. Звичайно, до різних товарів, технологій, соціально-економічних умов застосовуються різні варіанти інноваційної політики з точки зору її спрямованості і впливу на соціально-економічні процеси. До того ж під час дифузії нововведень необхідно брати до уваги можливість адаптації соціально-економічного середовища до певних циклічних змін [4].

     Друга модель поширення інновацій характеризує внутріш-ньоорганізаційний шлях нововведення в окремо взятій фірмі (підприємстві) чи організації.

     Упровадження  інновації є завжди складним процесом для будь-якої організації, що зумовлюється невизначеністю, яка пов'язана із самим нововведенням: недостатньою інформацією про нього і його прибутковість, особливо на ранніх стадіях  дифузії. Оцінити відносні переваги інновацій на ранній фазі їх дифузії особливо важко тоді, коли мова йде про радикальні нововведення. Тому значна кількість виробників, як свідчить практика, не завжди йдуть на ризик і віддають перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції.

     На  думку Й. Шумпетера, тільки очікування надприбутку є рушійною силою  прийняття рішення про впровадження нововведення на підприємстві [9].

     До  основних видів нововведення на підприємстві можна віднести інновації продукції; технологічних процесів; персоналу; управлінської діяльності.

     Основу  інноваційної політики на промислових  підприємствах різних галузей становлять саме інновації продукту. Вони є  вирішальними з точки зору призначення підприємства — забезпечувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв'язок з іншими видами інноваційної діяльності, бо продуктові інновації спричиняють нововведення технологічні, персоналу та управлінської діяльності. Останні, у свою чергу, забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових інновацій.

     Інновації продукції можуть розглядатися з  погляду:

     • нового використання вже відомого продукту;

     • зміни зовнішнього вигляду вже  відомого продукту;

     • фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат виробництва в результаті використання нових матеріалів або нових технологічних засобів);

     • винаходу справді нового продукту.

     У свою чергу, кожний новий продукт  може характеризуватися:

     • наявністю в нього нових технічних  рішень, їх значущістю (науково-технічний  аспект);

     • впливом на ринок, тобто ринковою новизною (економічний аспект).

     Якщо  нова модель продукту краще існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень— завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах і т. ін.

     Таким чином, рішення про випуск нового товару є складним і ризиковим.

     Рівень  ризику залежатиме від таких чинників:

     • ступеня оригінальності та складності концепції, яка визначає сприйнятливість ринку і витрати переходу для користувача (ринковий ризик);

     • рівня технічного здійснення нововведення (технологічний ризик);

     • ступеня знайомства самої фірми (підприємства) з технологією, інновацією та ринком (стратегічний ризик).

     Виходячи  з цього, упровадження нововведення на підприємстві проходить ряд етапів, які наведені в табл. 1.1.

     Таблиця 1.1.

     Внутрішньо  організаційних шлях нововведення на підприємстві

     

     Як  свідчить табл. 1.1, на перших двох етапах інноваційного процесу визначається потреба в нововведенні і збирається відповідна інформація про нього, тобто стимулюється початок інноваційного процесу на конкретному підприємстві (фірмі). За оцінками спеціалістів, від 25 до 39 % усіх нововведень упроваджується на основі отриманих даних про їх існування [5].

     Темпи поширення нововведень позитивно  пов'язані з прибутковістю і  негативно — з величиною капіталу, який необхідний для їх освоєння.

     Таблиця 1.2.

     Критерії  оцінки нововведення на різних стадіях  внутрішньо організаційного інноваційного  процесу

     

     На  третьому етапі внутрішньоорганізаційного  інноваційного процесу на підставі аналізу найістотніших властивостей нововведення проводиться його попередній вибір. У табл. 1.2 наведено 18 характеристик, які справляють найбільший вплив на формування настанов керівництва і персоналу щодо відбору нововведення. Головним критерієм відбору є економічна ефективність нововведення, яка забезпечує виживання, результативність, конкурентоспроможність і прибутковість підприємству (підприємцю).

     Процес  нововведення на підприємстві як діяльність зі створення комерційно вигідного  товару (ініційованого ринком) здійснюється за такою схемою:

     • розроблення стратегічних цілей;

     - виявлення потреб ринку в нових виробах та генерування ідей нових товарів;

     • визначення можливостей фірми для  створення цих виробів;

     • проведення досліджень з метою реалізації цих можливостей;

     • розроблення нового виробу (товару);

     • проектування, конструювання виробу;

     • випуск дослідного зразка;

     • пробний маркетинг (випробування дослідного зразка на ринку);

     • запуск виробу в серійне виробництво.

     Така  схема організації процесу нововведення й управління ним у рамках підприємства передбачає тісну взаємодію функціональних підрозділів управлінської системи, особливо тих, що беруть участь у розробленні, виробництві й реалізації нових товарів та обслуговуванні споживачів [7].

     Існують і інші підходи до визначення стадій процесу нововведень на підприємстві. Заслуговує на увагу така модель:

     • Одержання інформації про межу технології, товару на основі S-подібної кривої.

     • Виникнення проблеми нововведення.

     • Розробка ідей, аналіз властивостей інновації.

     • Відбір ідей, оцінка їх економічної  ефективності.

     • Дослідження, розробка, упровадження.

     • Розробка програми технологічного переозброєння  підприємства.

     • Виявлення вузьких місць виробництва.

     • Вибір організаційної форми структури  виробництва та управління з метою  впровадження нововведення.

     • Оперативне управління впровадженням  інновації.

     За  такої моделі впровадження нововведення на підприємстві в центрі уваги перебуває  постійний пошук нових ідей, який здійснюють спеціальні науково-дослідні підрозділи (лабораторії"), вони створюють  автоматизовані банки даних.

     Вузькі  місця на підприємстві виявляються з допомогою паспортизації робочих місць. Паспорт підприємства дає змогу характеризувати можливості ефективного використання виробничих потужностей, устаткування, використання спеціалістів; оцінити економічну і соціальну ефективність інновацій, ранжувати їх відбір з урахування витрат.

     Яка б модель інноваційного процесу  не застосовувалась на підприємстві для розробки нововведення, важливим критерієм залишається ступінь  її новизни. Саме від новизни інновації  залежить конкурентоспроможність нововведення. Чим глибше підприємство занурюється у нові сфери діяльності, тим вище стає його стратегічний ризик, і чим вищий рівень новизни концепції та технології, тим вища інтенсивність нововведення і пов'язаного з ним ризику.

     Слід  зауважити, що рівень ризику, який пов'язаний з технологічною інновацією, залежить також від джерела ідеї нового товару. Як свідчать численні європейські й американські дослідження, нововведення, які базуються на безпосередньому аналізі потреб, є успішнішими й ефективнішими.

     Сучасною тенденцією в дослідженнях інновацій є зондування дедалі віддаленіших перспектив стратегічного розвитку підприємства. У кожній організації, яка займається бізнесом, у запасі має бути більше інноваційних ідей і проектів, ніж вона може здійснити. Організація, яка не приділяє належної уваги інноваціям, скоріш за все опиниться на хибному шляху, який веде до стагнації і загибелі. На підтвердження цього є вагомі аргументи з практики. Сучасний бізнес, як уже не раз зазначалось, діє у середовищі, що постійно змінюється. Світ став динамічнішим, а конкуренція глобальнішою. Зароджуються новітні високі технології, напрям і наслідки розвитку яких важко передбачити. Тому гнучкість організації, її адаптивність до нововведень залишається єдиним ключовим чинником виживання і розвитку. При цьому велике значення має чинник часу, який безпосередньо впливає не тільки на рентабельність товару, а й на місце, яке посяде організація на ринку серед своїх конкурентів [6]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Модель успішного  інноваційного процесу 

       Кількість, напрямки і швидкість  змін можуть бути різноманітними  для різних підприємств, але  зміни згодом стають аспектом, який притаманний усім підприємствам.  Отже, необхідно призвести їх  у відповідність з цілями підприємства [9].

     Ефективні зміни. У пошуках моделі здійснення успішних змін було зроблено декілька спроб розробки.

     Загальною основою цих моделей є схема  процесу впровадження змін (рис. 1.1), що складається з трьох головних кроків:

     

     Рис. 1.1. Модель процесу внесення змін в організацію

     Розморожування системи клієнта, тобто активізації впливу факторів, що сприяють формуванню почуття незадоволення існуючим станом. Дії консультанта мають бути спрямовані на якісну зміну наявних потреб суб’єктів та активізацію нових. Результатом розморожування є усвідомлення працівниками організації клієнта недоцільності старих стереотипів та моделей поведінки. Така ситуація спричиняє потребу у сторонній допомозі.

     Внесення змін до розмороженої системи спричиняє її нестабільний стан. Уразливій системі потрібен захист від факторів деструктивності та закріплення досягнутих інноваційних результатів.

     Заморожування (закріплення) нового стану передбачає застосування певних заходів підтримки та контролю нововведення.

     Очевидно, що успішне впровадження змін залежить від правильного визначення напрямку інноваційного впливу (рис. 12.2.). Процес впровадження організаційних змін може здійснюватися авторитарно або еволюційно.

       

     

 

     Рис. 1.2. Алгоритм внесення змін в роботу організації

     Авторитарне впровадження передбачає директивний вплив на поведінку окремих груп і колективів шляхом впровадження управлінського рішення про здійснення реорганізаційних заходів. Зміни поведінки власне суб’єктів системи, їх переконань та усвідомлення ними необхідності змін відбуваються пізніше і не перебувають у фокусі уваги керівництва під час впровадження [10].

     Еволюційний шлях впровадження змін передбачає первинну концентрацію інноваційних зусиль консультанта на інтелектуальному (логіко-аналітичному) сприйнятті змісту та необхідності змін. Вважається, що інтелектуально-освітня сфера індивіда найбільш сприйнятлива до нової інформації.