Основні моделі здійснення інноваційного процесу

Міністерство  освіти і науки України

Волинський  національний університет імені  Лесі Українки 
 
 
 
 
 
 

Індивідуальна робота

з дисципліни:

«Ризик менеджмент»

на тему:

«Основні  моделі здійснення інноваційного  процесу» 
 
 
 

Виконала:

Ст.53 гр. Фінанси 

Королюк В.М. 
 
 
 
 

Луцьк 2011

      Зміст 

      Вступ…………………………………………………………………………3

      1. Сутність та форми інноваційного  процесу……………………………..4

     2. Основні моделі здійснення інноваційного  процесу……………………6

     3. Модель успішного інноваційного  процесу……………………………15

      Висновки…………………………………………………………………...20

      Список  використаної літератури…………………………………………21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Вступ 

      Сучасна ринкова економіка характеризується динамічністю й нестабільністю процесів, які відбуваються на ринку (постійними на ринку є лише зміни). З цього  випливає, що основою конкурентного успіху підприємства-новатора є спроможність виявити реально існуючі чи потенційні потреби й попит споживачів щодо інновацій (або сформувати їх) і задовольнити їх ефективнішим, ніж конкуренти способом.

      Рушійною  силою економічного розвитку є, як правило, інновації та інноваційний шлях розвитку. Науково-технічний прогрес, визнаний в усьому світі як найважливіший фактор економічного зростання, все частіше пов’язується з поняттями «інновація», «інноваційний процес». Це єдиний у своєму роді процес, який поєднує науку, техніку, економіку та підприємництво. Він полягає в держанні новацій і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

      Інноваційна діяльність і інноваційний процес за своїм змістом дещо розрізняються. Інноваційний процес є ширшим поняття ніж інноваційна діяльність. Він охоплює всі стадії створення новинки: від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовують у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, включаючи її дифузію у нові умови чи місця застосування. А інноваційна діяльність полягає в діях людей, спрямованих на створення чи впровадження інновації на певній стадії інноваційного процесу.

      Інноваційний  процес – процес перетворення наукового  знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новизни та її практичного використання.

      Отже, метою даної роботи, визначити моделі інноваційного процесу тому, що на сьогоднішній день сучасне підприємство не може розвиватися без впровадження інновацій. 
 

      1. Сутність та форми  інноваційного процесу 

      Одним з основних понять інноваційного  менеджменту є поняття інноваційного  процесу. Під інноваційним процесом розуміють сукупність неперервно здійснюваних у просторі і часі якісно нових прогресивних змін, які носять назву процесів впровадження нової техніки.

      Інноваційний процес — це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва) [4].

      На  розвиток інноваційного процесу  впливають:

      - стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

      - стан внутрішнього середовища  окремих організаційних і господарських  систем (фінансові та матеріально-технічні  ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);

      - специфіка самого інноваційного  процесу як об'єкта управління.

      Ефективність  інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін.

      Інноваційна діяльність підприємства — це такий  вид діяльності, який сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу в реальні нові технології, товари, послуги, методи організації та управління виробничими процесами підприємств [1].

      Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства: прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені  міжорганізаційні.

      Простий внутрішній процес передбачає створення  та використання інновацій всередині  одного і того ж підприємства. Інновація в цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

      Розширений  міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії  першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню  якості винайденого товару, технології чи послуги.

      Простий інноваційний процес переходить в товарний через дві фази:

      перша — створення нововведення, друга  — його розповсюдження [6].

      Перша фаза – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організації дослідного виробництва  і збуту інноваційного продукту. До першої фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт через інформаційно-комунікаційні канали.

      На  другому етапі проходить розповсюдження інновації в нових умовах та в  нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кількість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена інфраструктура [3].

На відміну  від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе». Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.

Таким чином, інноваційний процес можна вважати  засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень  науки і технології.

     2. Основні моделі  здійснення інноваційного  процесу 

     Можна виокремити дві основні моделі інноваційного процесу. Перша — це модель дифузії нововведення на макро-рівні в межах всієї економіки. Унаслідок дифузії зростає кількість як виробників, так і споживачів.

     Головною  метою при цьому є оцінка чинників середовища, які сприяють поширенню інновацій серед більшої кількості виробників, компаній, організацій чи гальмують його. Виникає проблема взаємодії нововведення з відповідним соціально-економічним оточенням, суттєвим елементом якого є конкуруючі технології, товари. На швидкість поширення (дифузії) інновацій мають великий вплив інноваційна політика держави, існування адекватної інформаційної бази, механізмів функціонування науки та її зв'язків з виробництвом, форми прийняття законодавчих рішень з питань нововведень, способів передавання інформації, механізмів стимулювання інноваційної діяльності, накопичений досвід упровадження нововведень [7].

     З моделлю дифузії нововведень  тісно пов'язана науково-технічна діяльність, яка спрямована на використання і конкретизацію результатів  наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на ринку. Об'єктом науково-технічної діяльності є саме дифузія нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління, тобто розповсюдження і використання науково-технічних знань у всіх сферах науки, техніки, виробництва. Поняття науково-технічної діяльності розроблено ЮНЕСКО і є базовою категорією міжнародних стандартів у статистиці науки і техніки. Відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО НТД як об'єкт статистики охоплює три її види:

     а) наукові дослідження і розробки;

     б) науково-технічна освіта і підготовка кадрів;

     в) технічні послуги.

     Науково-технічна діяльність лежить в основі інноваційної діяльності, яка тісно пов'язана з циклом реалізації і розповсюдження інновацій: роботи, що належать до даного циклу, є переважно прибутковими (серійне виробництво, освоєння новації у споживачів, застосування різних каналів збуту інновацій).

     Державна  підтримка інноваційної діяльності відіграє істотну роль у дифузії нововведень і неперервному розвитку інноваційної активності підприємств, що безперечно позитивно впливає на економічне зростання суспільства [5].

     До  основних чинників, які визначають темпи і масштаби дифузії нововведень на макрорівні, належать:

     • Інтернаціональність науки. Результати наукових досліджень швидко стають відомими у світі і широко використовуються в зацікавлених країнах (секрет «японського  дива»).

     • Розвиток матеріально-виробничої бази відповідних галузей господарства.

     • Розвиток експериментальної бази, що передбачає не тільки наявність устаткування і лабораторій, а й відповідне ставлення держави, яка підтримує  і формує в суспільстві на основі відповідного законодавства й інших  чинників необхідний інноваційний клімат. Наприклад, університет не має устаткування, але може за певних умов налагодити з тим чи іншим підприємством взаємозв'язки і використовувати його виробничу базу, лабораторії, устаткування для проведення експериментів.

     • Кваліфікація робітників. Основа інновацій — це знання. Новації є безпосереднім продуктом людського розуму, активності, інтелекту. Тому створення необхідних умов (одержання інформації, стимулювання праці, навчання персоналу) є основою для зацікавленості в інноваціях працівників організацій.

• Розмір внутрішнього ринку, який визначається перш за все розміром національного багатства (внутрішній національний продукт), життєвим рівнем населення.

     • Розвинена інфраструктура. Вона націлена насамперед на вирішення проблем  забезпечення взаємозв'язку між економічними, соціальними і науково-технічними аспектами розвитку в межах єдиної інноваційної політики через інноваційну діяльність. Розвинена інфраструктура — це розвиток ринку інвестицій (капіталу), ринку цінних паперів, ринку конкуренції нововведень.

     Починаючи з 80-х років XX ст. стався інтенсивний  сплеск інноваційної активності на міжнародному рівні — стали формуватись  національні інноваційні системи. Дослідники цього феномену підкреслюють, що всі розвинені країни, які сформували національні інноваційні системи, відрізняються державним регулюванням і підтримкою систем взаємозв'язку наукової, виробничої та освітньої складових. Наприклад, особливістю американських і японських університетів є їх тісний зв'язок з промисловістю та іншими галузями господарства, який виявляється множиною засобів — від обміну спеціалістами і створення при університетах сітки консультаційних структур, які справляють великий вплив на інноваційну діяльність, науково-дослідних лабораторій різних галузей господарства, до оперативних потреб виробництва, які находять відображення в навчальних планах університетів.