Основні функції держави та особливості державного управління Туреччини

До органів виконавчої влади прирівняні Рада вищих навчальних закладів, професійні організації, що мають державний статус, і деякі  інші державні організації та установи.

Вибори у Великі національні  збори Туреччини. На сьогодні цей  час виборче право у Туреччині  регулюється діючою конституцією, прийнятою  у 1982 р., а також законом про  вибори від 10 червня 1983 р. Виборча система  включає в себе елементи як мажоритарної, так і пропорційної систем підрахунку голосів. Поєднання цих елементів  підібрано таким чином, щоб створити найбільші переваги для великих  політичних партій, що сприятиме формуванню однопартійних урядів, забезпечуючи тим самим стабільність турецької політичної системи.

Згідно з конституцією 1982 р. вибори є вільними, прямими, рівними, таємними, одноступінчатими, загальними, при відкритому підрахунку та урахуванні голосів, і проводяться під судовим  наглядом і керівництвом (ст. 67). Турецькі громадяни, які досягли вісімнадцятирічного  віку, мають право обирати і  брати участь у всенародних референдумах. Голосувати на загальних виборах не можуть солдати і унтер-офіцери дійсної військової служби, військові курсанти, заарештовані та осуджені, які перебувають у місцях позбавлення волі. Для депутатів передбачено більш високий віковий ценз, ніж для виборців - 30 років.

Вибори до Великих національних зборів Туреччини (ВНЗТ) проводяться  один раз на п'ять років. У випадку, якщо в парламенті звільняються депутатські  місця, можуть проводитися проміжні вибори. Вибори у Туреччині відбуваються під загальним керівництвом та контролем  Вищої виборчої комісії. З усіх питань виборів, за скаргами і протестами рішення  Вищої виборчої комісії - остаточні й оскарженню не підлягають[8].

Закон про вибори від 10 червня 1983 р. ввів у виборчу систему два  додаткових бар'єри. Перший із них - "загальний  бар'єр" - полягає у тому, що політична  партія, яка не набрала на виборах 10% дійсних голосів по всій країні, не отримує депутатських мандатів (навіть якщо вона отримала перемогу в одному або декількох округах). Другий "бар'єр" діє всередині кожного виборчого  округу. Всі подані у даному окрузі дійсні голоси діляться на кількість  депутатських мандатів, встановлених для цього округу, отримана кількість стає "бар'єром" (ст. 33,34).

Серед політичних діячів Туреччини, які найтриваліший час знаходилися на посаді прем'єр-міністра, потрібно назвати І.Іненю, С.Деміреля, А.Мендереса, Б.Еджевіта, Т.Озала. При цьому І.Іненю, Т.Озал і С.Демірель були на посаді президента республіки.

Вибори президента республіки. Президент республіки обирається двома  третинами голосів повного складу членів Великих Національних Зборів Туреччини шляхом таємного голосування  на сім років без права повторного переобрання. Президент може бути обраний  і не за кількістю депутатів, для  цього необхідна письмова згода 1/5 депутатського корпусу. Кандидат у президенти повинен мати не менше  сорока років, мати вищу освіту і володіти правом бути обраним до парламенту. Конституція наказує, що президент повинен бути безпартійним та нейтральним по відношенню до партійного складу парламенту.

Вибори президента починаються  за тридцять днів до закінчення терміну  його повноважень або через десять днів після звільнення із посади президента і завершуються протягом тридцяти днів з дати початку виборів. Якщо у  ході двох перших турів голосування  не вдається забезпечити більшість  голосів у дві третини повного  складу членів, проводиться третє  голосування. Обраним на посаду президента вважається кандидат, який отримав  у третьому турі голосування абсолютну  більшість голосів. Якщо і в цьому  турі такої більшості не вдається досягнути, призначається четвертий  тур; якщо і в цьому турі кандидат у президенти не набирає абсолютної більшості голосів, то у цьому  випадку "незговірливий" парламент  розпускається і проводяться  нові вибори до ВНЗТ (стаття 102).

                                               Висновок

Туреччина за рівнем соціально-політичного, торговельно-економічного, адміністративного  і охорони культурної розвитку обгрунтований прагнути увійти до ЄС.

Парламентські вибори в Туреччині (2011) продемонстрували, що курс Партії справедливості, як зовнішньополітичний  так і внутрішньополітичний, користується популярністю серед більшості турецького населення. Збільшується також підтримка  дій партії і в арабських країнах. З урахуванням сталого економічного зростання та стабільної внутрішньополітичної ситуації в країні Туреччина –  поки що єдина країна в регіоні, що дійсно може претендувати на роль лідера в регіоні.

Після проголошення 29 жовтня 1923 року Турецької республіки, тимчасова  Конституція 1921 року як конституція  перехідного періоду вже не відповідала  змінам, які відбулися в політичному  та соціально-економічному житті нової  турецької держави. Крім того, в державі  фактично спостерігалася свого роду “двоконституційність”, оскільки з прийняттям Конституції 1921 року положення османської Конституції 1876 року не були формально відмінені.

Проведені дослідження також  підтверджують, що Україна ще в часи національно-визвольної боротьби турецького народу за незалежність надала сусідній Туреччині значну політичну, військову  та фінансову допомогу. В той час  ця допомога суттєво сприяла виходу турецької держави з дипломатичної  ізоляції. Безперечно, цей факт брався до уваги урядом Турецької республіки при прийнятті рішення щодо визнання незалежності України 16 грудня 1991 року.

                             СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1). Стародуб Т. С., Сапицька І. І. Нові підходи до формування системи регіональної безпеки у Чорноморсько-Каспійському регіоні / Т. С. Стародуб, І. І. Сапицька // Стратегічна панорама. – 2009. – № 2. – С. 86-95.

2)ЭнтинЛ.М. Європейське право. М.: Норма, 2005.

3)ПоцхверияБ.М. Зовнішня політика Туреччини після Другої Першої світової. М.: Наука, 1976

4) Розина О. Путешествие по Западной Турции //Преподавание истории в школе. - 2004. - № 3. - C. 14-25