Основні функції держави та особливості державного управління Туреччини

                          НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут економіки та менеджменту

Факультет менеджменту та логістики

Кафедра зовнішньоекономічної діяльності підприємств

 

 

 

                                             ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

з навчальної дисципліни «Державне та регіональне управління»

на тему:

«Основні функції держави  та особливості державного управління Туреччини»

 

 

 

 

                                      Виконав:

                                    студент ІІ курсу 203 групи

                                                                                Чорновіл Вадим Леонідович

                       Перевірив:

                        доцент Попрозман О.І.

                                          

                                               Київ – 2013  

                                                 ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................

1. Основні функції держави.............................................................................

2. Особливості державного управління Туреччини……………………….

ВИСНОВОК...........................................................................................................

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ.......................................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                

                                                    Вступ

Питання про функції держави – це одне із важливих питань не тільки теорії, але й практики державотворення. Функції держави виражають соціальну природу держави і конкретизують її суть.

ДЕРЖАВА визначається як організація публічної влади в суспільстві, яка характеризується наявністю своєї території, суверенітетом, видає закони, стягує податки, виступає як суб’єкт міжнародних  відносин і виражає інтереси і волю всього народу чи пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов’язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя.

Державу треба розглядати не тільки з точки зору сучасності, а й в історичному її розрізі. І тут треба звернути увагу на різні підходи до теорії виникнення держави. В теоретичній науці існує багато теорій її виникнення. Розглянемо деякі з них, найбільш розповсюджені:

- теологічна теорія виводила державу з точки зору божественних начал, як дещо, що надано людству по волі божій;

- органічна теорія по суті порівнювала державу з живим організмом, частинами якого начебто є люди та їх об’єднання;

- теорія насильства пояснювала виникнення держави шляхом завоювань та війн;

- існує ще й соціально-економічна або марксистська теорія, яка визначала, що поштовхом для виникнення держави стало вдосконалення знарядь праці, яке привело до поділу на класи, а також до з’явлення апарату держави – нової організації влади.

Існують ще й інші теорії виникнення держави, які також заслуговують на увагу, серед яких космічна, психологічна, географічна, демографічна.

З усіх цих теорій нійбільш обгрутнованою є соціально-економічна теорія, тому що розглядає соціальні й економічні причини виникнення держави, а також частково враховує і політичні фактори. Ця теорія виходить із внутрішніх факторів, але майже не враховує зовнішніх факторів, які впливали на виникнення держави. До виникнення держави необхідно підходити з різних позицій, розглядати як внутрішні, так і зовнішні фактори, як причини, так і умови, а також політичні, економічні, соціальні і природні фактори, які впливали на виникнення держави.

Отже, в теорії держави і права відсутній єдиний погляд на закономірності виникнення держави. Всі теорії мають свої особливості виникнення держави у різних народів. Але жодна з них не володіє достатніми доказами, щоб можна було прийняти її за основу.

 

 

                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          1. Основні функції держави.

Характеристика будь-якої держави обов’язково має на меті розгляд її основних функцій, в яких безпосередньо виявляється сутність та соціальне призначення держави. Функції держави тісно пов’язані з її завданнями і цілями, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен з’ясувати таке питання: що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як; на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств?

Отже, ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ - це можливі і реальні напрямки діяльності держави та її органів по забезпеченню потреб та інтересів суспільства, які виражають сутність і соціальне призначення державного управління суспільством. В функціях держави знаходять свій вираз її завдання й цілі, тобто це є певна робота, коло діяльності держави, за допомогою яких вона може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства. Також, для пояснення поняття  функції держави, можна використовувати таке визначення: функція держави - це саме те, що і як держава “робить”.

Розподіл функцій перш за все треба почати з поділу за сферою діяльності держави. Отже, в залежності від того в якій сфері суспільного життя функції держави здійснюються, вирішенню яких завдань вони служать – внутрішньополітичним чи зовнішньополітичним, ми поділяємо їх на внутрішні та зовнішні функції.

До внутрішніх функцій, які охоплюють сферу внутрішнього, самостійного життя держави, що безпосередньо стосується кожного члена суспільства, відносяться такі функції:

- охоронна;

- економічна;

- соціальна;

- культурно-виховна;

- природоохоронна.

Охоронна функція- це функція державної діяльності виявляється у забезпеченні державою громадського та правового порядку, а саме: захист та охорона прав та інтересів громадян та організацій, захист конституційного ладу держави від протиправних дій, забезпечення внутрішнього миру у суспільстві, врегулювання суспільних відносин.

Громадський порядок, який держава повинна забезпечувати, це є система суспільних відносин, які регулюються нормами правового та не правового характеру (нормами моралі, звичаями, традиціями тощо). У більш вузькому розумінні, громадський порядок є система суспільних відносин, які відбуваються головним чином у громадських місцях і забезпечують свободу та недоторканність особи, громадський спокій, нормальні умови для праці й відпочинку громадян, функціонування та діяльності органів, підприємств, установ, організацій.

Громадський порядок охороняється державними органами, громадськими організаціями та самими громадянами. Особлива роль у забезпеченні громадського порядку належить органам внутрішніх справ, міліції.

Економічна функція- ця функція держави сильно змінилася у ході історичного існування держави від повного невтручання держави в економіку до повного контролю всієї господарської діяльності та регулювання всіх питань економічного життя (тоталітарні держави соціалістичного типу).

Соціальна функція- це означає, що держава має своїм важливим завданням турботу про всіх тих громадян, які через ті чи інші обставини неспроможні забезпечити для себе нормальне існування. Держава проводить заходи, які направлені на захист від безробіття, виявляє турботу про дітей та непрацездатних людей.

Культурно-виховна функція- держава  і суспільство в цілому зацікавлені в тому, щоб кожен громадянин мав освіту, яка відповідає прийнятим нормам. Без освіти в наш час неможливо уявити активну участь громадян у суспільному житті, у виробництві, у всіх сферах державної діяльності.

Природоохоронна функція- без охорони природи та навколишнього середовища неможливо сьогодні уявити сучасний світ. Людина в результаті своєї господарської діяльності порушує природні зв’язки, руйнує навколишнє середовище, і цим мимоволі створює для себе несприятливі, а іноді навіть згубні, умови життя. Охорона природи - справа всього суспільства, але тільки держава, яка володіє необхідними засобами та можливостями концентрації зусиль всіх організацій і громадян, може реально забезпечити захист навколишнього середовища.

Зовнішні функції - забезпечують зовнішню політику держави:

1) політична (дипломатична) - встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

2) економічна - встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки;

3) екологічна - підтримання екологічного виживання на планеті;

4) культурна (гуманітарна) - підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;

5) інформаційна - участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;

6) оборона держави - захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і військовими засобами;

7) підтримання світового правопорядку - участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

2. Особливості державного управління Туреччини.

Турецька Республіка - унітарна держава із змішаною формою правління (у ній поєднуються елементи як парламентарної, так і президентської республіки).

Законодавча функція у  Туреччині належить однопалатному  парламенту (меджлісу) - Великим національним зборам Туреччини (ВНЗТ) із 550 депутатів.

Виконавча влада здійснюється президентом та Радою міністрів.

Глава держави - президент  республіки. Згідно з конституцією він уособлює єдність та неподільність  країни і нації. Президент наділений  широкими повноваженнями в сфері  виконавчої, законодавчої і судової влади.

У законодавчій сфері він  наділений повноваженнями скликати на позачергове засідання меджліс, розпускати його і призначати нові загальні вибори, затверджувати прийняті парламентом законопроекти і  публікувати їх, а при необхідності повертати їх на доопрацювання у  меджліс, виносити на референдум законопроекти, пов'язані з внесенням поправок до конституції, звертатися до конституційного суду з вимогою переглянути закони і постанови, якщо вони суперечать конституції[5].

У сфері виконавчої влади  президент має такі повноваження: призначає прем'єр-міністра і приймає  його відставку, за представленням прем'єра  призначає міністрів, направляє  турецьких послів до іноземних держав і приймає представників іноземних  держав, акредитованих у Туреччині, затверджує міжнародні договори й угоди, затверджує постанови уряду, оголошує амністію деяким категоріям ув'язнених, призначає начальника генерального штабу, членів Ради державного контролю.

У сфері судової влади  повноваження президента обмежені призначенням членів судів вищої інстанції  та генерального прокурора республіки.

Конституція Туреччини передбачає створення за президентом установ, які фактично не відповідають перед  законодавчою та виконавчою владою: Ради національної безпеки (РНБ) і Ради державного контролю (РДК).

До складу РНБ, яку очолює президент, донедавна входили прем'єр-міністр, начальник генерального штабу, міністри національної оборони, внутрішніх та закордонних  справ, командуючий різними видами військ. Рекомендації РНБ з питань, пов'язаних із національною безпекою, загрозою цілісності та неподільності  країни і охороною правопорядку, спрямовані до уряду, який приділяє їм пріоритетну увагу.

У світлі прийнятих у жовтні 2001 р. конституційних поправок, спрямованих  на запобігання практики неконституційного  втручання військових у життя  суспільства, було розширено цивільний  склад РНБ: до нього ввійшли три  заступники прем'єр-міністра та міністр  юстиції. Крім цього, більш суворо було окреслено коло його повноважень.

Склад РДК добирається  і призначається президентом. Глава  держави використовує цей орган  для контролю за діяльністю найважливіших  ланок державного апарату. Крім того, за дорученням президента РДК здійснює контроль і перевірку організацій, установ і підприємств із змішаним державним та приватним капіталом, професійних громадських організацій, профспілок тощо.

За традицією, що склалася, президент призначає лідера партії, яка перемогла на виборах, прем'єр-міністром, а за рекомендацією останнього призначає  міністрів. Конституція Туреччини  не надає Раді міністрів права  самостійно видавати нормативні акти. Однак обмеженість його прав є  лише уявною, оскільки уряд ініціює  видання безлічі постанов з найважливіших  питань внутрішньої і зовнішньої політики, які підписуються президентом  і відповідними міністрами.