Організаційно-концептуальні засади підготовки і прийняття рішень з управління інтелектуальної власності

Міністерство  освіти І науки України

Національний  Університет "Львівська Політехніка"

 

 

Розрахункова робота

з дисципліни:

«Інтелектуальна власність»

 

 

 

 

Виконала:

ст. гр. МОРм-11

Сулік І.О.

 

                                                                                      Перевірив:

                                                                                       Возний Н.Р.

 

Львів – 2013

Організаційно-концептуальні  засади підготовки і прийняття рішень з управління інтелектуальної власності

На сьогоднішній день інноваційна діяльність та інтелектуальна власність є важливою складовою будь-якої організації. Серйозною перешкодою на шляху вдалого розпорядження правами інтелектуальної власності є відсутність ефективної системи прийняття управлінських рішень.

Координація діяльності будь-якої організації здійснюється завдяки  процесу прийняття рішень – головній функції управлінця. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник, формулюючи цілі і домагаючись їх досягнення. Управління інтелектуальною власністю спрямоване на прийняття таких рішень, які могли б забезпечити створення конкурентоспроможної продукції. Тому розуміння природи прийняття рішень надзвичайно важливе для всіх, хто прагне досягти ефективних результатів у сфері інноваційної діяльності.

Поняття «рішення» на сьогодні є досить багатозначним. Воно розуміється і як процес, і як акт вибору, і як результат вибору. Різні підходи до трактування цього поняття пояснюються тим, що його зміст варіюється в залежності від напряму досліджень. Щодо поняття «управлінське рішення», то в науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке його розуміння.

У розширеному розумінні  «прийняття рішень» ототожнюється з усім процесом управління. Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. Але це не відповідає уявленню, що кінцевим результатом прийняття рішення є саме рішення. У вузькому розумінні «прийняття рішень» розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі по собі. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо. Розглянемо підходи різних науковців до тлумачення терміну «управлінське рішення». А.В. Шегеда розглядає «управлінське рішення» як результат вибору суб’єктом управління способу дій, спрямованих на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуації . У роботах Н.П. Тарнавської цей термін визначається як продукт праці (діяльності) менеджера, свідомий вибір менеджером одного із кількох альтернативних варіантів розвитку майбутніх подій на основі аналізу наявної інформації. М.І. Кабушкін визначає «управлінське рішення» як вид управлінської праці, сукупність взаємопов’язаних, цілеспрямованих і логічно послідовних управлінських дій,що забезпечують реалізацію управлінських завдань. У посібнику П.В. Мельника це поняття розглядається як фіксований управлінський акт, який спрямовує діяльність трудового колективу в русло досягнення цілей, поставлених перед організацією або особою.

Сучасний економічний  словник за редакцією Б.А. Райзберга тлумачить «управлінське рішення» як вибір, який має зробити керівник у процесі здійснення ним функцій управління і вирішення конкретних організаційних завдань.

Процес управління, у т.ч. інтелектуальною власністю, здійснюється шляхом реалізації певних функцій. Під функціями управління слід розуміти відносно відокремлені напрямки управлінської діяльності (трудові процеси в сфері управління), які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. М.В. Вачевський виділив окремі функції менеджменту при здійсненні управління інтелектуальною творчістю. Розглянемо зміст основних функцій управління інтелектуальною власністю.

Планування – налагодження складної і розгалуженої системи  відносин, що охоплює фактори розвитку інтелектуальної творчості й  впровадження нових розробок, правової охорони, контролю і обліку кінцевих результатів.

Організація – визначення послідовності й координації  дій, необхідних для прогнозування  розвитку галузей виробництва на основі створення ОПІВ.

Регулювання – забезпечення розвитку інтелектуальної власності  згідно з розробленими програмами, а також усунення відхилень, що виникають у процесі створення, розробки, впровадження і використання у виробництві науково-технічних досягнень.

Впровадження – процес планового переведення об’єкта (техніки, технології, системи управління, окремого процесу або його елемента) з існуючого стану в новий.

Правова охорона – здійснення різних видів правовідносин для  забезпечення захисту прав на ОПІВ згідно чинного законодавства.

Мотивація – стимулювання працівників до діяльності з досягнення цілей організації через задоволення  їх власних потреб (система винагороди тощо).

Контроль – спостереження  за процесом розвитку системи ІВ, виявлення відхилень і пошук можливостей їх усунення.

Облік – забезпечення збору  і систематизації інформації про  динаміку, стан і тенденції розвитку інтелектуальної власності в  галузях народного господарства, до яких причетна діяльність підприємства .

У результаті дослідження  функцій управління та підходів до визначення управлінського рішення  можна дійти висновку, що управлінське рішення в сфері інтелектуальної власності – це результат управлінської діяльності, який полягає у виборі найбільш ефективних шляхів використання об’єктів права інтелектуальної власності на основі виконання функцій управління для досягнення кінцевої мети – комерціалізації ОПІВ.

Часто управління ІВ розглядається  відповідно до фаз життєвого циклу продукції або об’єктів ІВ, при цьому виділяється 5 етапів управлінського процесу.

Такий підхід дозволяє пов’язати  між собою управління об’єктами права інтелектуальної власності з управлінням процесом створення товарів або послуг, де потрібні ці ОПІВ. При цьому легше будувати відповідні стратегічні плани діяльності підприємства та здійснювати контроль за їх реалізацією .

Таким чином, прийняття управлінських  рішень є безперервним процесом, який відбувається на всіх стадіях життєвого циклу ОПІВ: створення, набуття прав, комерціалізація, захист прав і утилізація нематеріальних активів (рис. 1).

Функція планування		Створення		1. Вибір ідей. 2. Рішення про проведення  патентних досліджень. 3. З’ясування економічного  ефекту. 4. Рішення про створення  ОПІВ. 5. Формування робочої  групи. 6. Домовленість про розподіл  майбутнього прибутку. 7. Створення умов для  проведення НДДКР
Функція організації		Набуття прав		1. Доцільність отримання  правової охорони. 2. Вибір форми охорони: - комерційна таємниця; - патентування; - отримання авторського  свідоцтва; - реєстрація ТМ тощо.
Функція мотивації		Комерціалізація		1. Використання ОПІВ у  власній організації. 2. Передача прав на  ОПІВ: - внесення прав на ОПІВ  до статутного капіталу підприємства; - передача права на  використання ОПІВ; - передача (уступка) майнових  прав.
Функція  контролю		Захист прав		Вибір форми захисту: 1. Неюрисдикційна; 2. Юрисдикційна: - судовий порядок; - адміністративний порядок.
Функція організації		Утилізація		1. Зняття з балансу. 2. Перехід ОПІВ у суспільне надбання. 3. Оновлення (модернізація) ОПІВ.

 

Рис. 1. Модель прийняття управлінського рішення в життєвому циклі ОПІВ

Кожному етапу інноваційного процесу притаманні своя конкретна мета і ситуація під час її досягнення, що потребує адекватних рішень у процесі управління. В одній ситуації управлінські рішення спрямовані на зменшення комерційного ризику інвесторів, в іншій — на подолання впливу численних змін конструкторської документації при виготовленні дослідних зразків нових виробів. Тому під час прийняття рішень важливим є цілісне уявлення про всі без винятку роботи, що виконуються в межах інноваційної діяльності.

На ефективність управлінського рішення впливає багато кількісних і якісних чинників техніко-технологічного, соціально-економічного та організаційного характеру (рис. 2).

До техніко-технологічних  чинників підвищення ефективності виконання управлінських рішень відносяться: машино забезпеченість праці, ступінь використання засобів оргтехніки, технічна культура фахівців і технічних виконавців та інші .

До соціально-економічних  чинників відносяться: авторитет керівника, міжособистісні стосунки, психологічні характеристики, конфліктні ситуації, система морального й матеріального стимулювання, санітарно-гігієнічні умови праці, стомлюваність, фізичні навантаження, загальний стан здоров’я працівників та інші.

До організаційних чинників: ступінь раціональності структури  апарату управління, стан розподілу  і кооперації праці, підбір і розстановка кадрів, організація виконання, організація робочих місць, раціональність використання робочого часу.

Фактори підвищення ефективності  управлінських рішень
техніко-технологічні		соціально-економічні		організаційні
технічна культура		авторитет керівника		підбір і розстановка  кадрів
технічна забезпеченість		матеріальне і моральне стимулювання		раціональність структури управління

 

Рис.2 Фактори  підвищення ефективності управлінських  рішень

 

Прийняття управлінського рішення  вимагає високого рівня професіоналізму  та наявності визначених соціально-психологічних  якостей особистості, чим володіють не всі фахівці, що мають професійну освіту, а всього лише 5–10% з них .

Результатом управлінської  діяльності в будь-якій сфері, у т.ч. інтелектуальної власності, є управлінське рішення. Прийняття управлінських рішень у сфері ІВ – це відповідальна діяльність, від якої залежить розвиток організації, а, отже, є прерогативою управлінців вищої ланки.

Рішення в інноваційній сфері  проявляються практично через усі функції управління і тісно пов’язані з особливостями життєвого циклу ОПІВ.

Завданням подальших досліджень є вивчення можливостей функціонування моделі прийняття управлінських рішень у життєвому циклі об’єктів права інтелектуальної власності з урахуванням чинного законодавства в сфері науково-технічної та інноваційної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аналітично-інформаційне забезпечення управління інтелектуальним капіталом на макрорівні

Створення бази даних об'єктів права інтелектуальної  власності

Компанії, що займаються розробленням нових технологій, зацікавлені в їх патентній охороні, оцінці та використанні нематеріальних активів, що накопичуються в такий  спосіб. Обов'язковим інструментом створення необхідних для цього  «патентних досьє» є відповідні бази даних.

Формування  «досьє» варто починати з визначення змісту «ідеальної БД» і вимог  потенційних користувачів. Така БД дозволить:

• ідентифікувати дорогі й усе ще не використовувані патенти, а також активи, що не приносять прибутків, але які можна продати чи списати;
• вчасно вносити зміни в основні напрями діяльності компанії;
• групувати патенти, що стосуються подібних технологій, виділяти серед них як найважливіші, так і менш значущі аналоги;
• виявляти реальних і потенційних конкурентів стосовно кожного патенту.

У БД має  надходити нова інформація з багатьох джерел, однак потрібно враховувати, в якому ступені буде відкрито доступ до цих відомостей для різних категорій користувачів.

Користувачами подібної БД можуть стати фахівці  зі стратегічного планування та ліцензійної  діяльності, штатні патентознавці, керівники  виробництва й інноваційних проектів, інженери. Працюючи з БД, вони будуть залежно від професійних обов'язків  виявляти сильні патенти, а також  патенти, що зацікавлять потенційних  партнерів у спільній діяльності, або придатні для розроблення  нових напрямів, ліцензування тощо.