Місце поєднувальних процесів у системі управління

">6. Скористайтеся  можливостями, коли вони представляються,  включити до повідомлення щось  корисне і цінне для його  одержувача.

7. Постійно  тримати в полі зору те, як  спрацьовує комунікація. 

8. Встановлюйте  комунікацію не тільки на сьогодні, але і на завтра.

9. Домагайтеся,  щоб справи установки не суперечили  словами. 

10. Вчіться  вмінню слухати іншого.

Досвід  видатних менеджерів, практика функціонування успішних компаній свідчить про те, що ефективне управління неможливе без налагоджених комунікацій.

3. Основи теорії прийняття рішень 

3.1. Процес прийняття рішень.

   У науковій літературі зустрічається  як розширене, так і вузьке розуміння  процесу прийняття рішень в управлінні. Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. У вузькому розумінні прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблеми та завершується вибором дії, що спрямована на її усунення. У цьому випадку прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. Однак процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо. На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших з поміж них належать такі:

   Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує  імовірність прийняття неправильного  рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті  рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності (інформаційні умови ПР). Час, який відведений менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.

   Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових  менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших  менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок  своїх особистих рис, які повинні  сприяти виконанню прийнятих  рішень.

   Особисті  якості менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від  того, як менеджери приймають рішення  і відповідають за них, вони повинні  мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.

   Політика  організації – у даному випадку  враховується суб’єктивний фактор при  прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.

   В теорії управління виділяють три основні  моделі прийняття рішень.  

 

3.2. Методи обґрунтування  управлінських рішень.

     Залежно від інформаційних умов, в яких приймаються управлінські рішення, методи їх обґрунтування поділяються  на три великих групи:

1. Методи, що застосовуються в умовах  повної визначеності інформації  про ситуацію прийняття рішення  (до них належать аналітичні  методи та методи математичного  програмування);

2. Методи, що застосовуються в умовах  імовірнісної визначеності інформації  про ситуацію прийняття рішення  (серед них ті самі методи  математичного програмування та  статистичні методи);

3. Методи, що застосовуються в умовах  невизначеності інформації про  ситуацію прийняття рішення, до  яких відносяться переважно теоретико - ігрові методи.

     Щодо  останньої групи методів важливо  зрозуміти, що невизначеність ситуації може бути наслідком дії об'єктивних обставин, які невідомі або носять випадковий характер (в цьому випадку  ми маємо справу із сферою використання методів теорії статистичних рішень), або ж обумовлена свідомими діями  розумного суперника (сфера застосування теорії ігор). Наведені методи докладно висвітлюються в працях Й.С. Завадського [2] та М. Еддоуса і Р. Стенсфілда [7], в іншій спеціалізованій літературі.

Опанування  методів теорії статистичних рішень передбачає вміння використовувати  специфічні критерії, серед яких основними  є:

1. Критерій  Уолда (критерій песимізму, критерій найбільшої обережності), мета якого полягає у виборі найкращого з варіантів рішення за умов очікування вкрай несприятливого розвитку ситуації;

2. Критерій  оптимізму, метою застосування  якого є досягнення максимального  результату в умовах, коли сподівання  особи, яка приймає рішення,  пов'язані тільки з оптимістичним  сценарієм розгортання подій;

3. Критерій  коефіцієнта оптимізму (критерій  Гурвіца) має на меті врахувати  рівень оптимізму особи, що  приймає рішення, і таким чином  досягти більшого ступеню адекватності  алгоритму розрахунків кінцевих  результатів реалізації альтернатив та відчуттів (інтуїції, сподівань) особи, яка здійснює ці розрахунки. Слід зауважити, що поряд із високим рівнем суб'єктивізму в розрахунках коефіцієнта оптимізму цьому методу притаманний і суттєвіший недолік — орієнтація на крайні (екстремальні) результати тієї чи іншої альтернативи за різних умов їх реалізації.

4. Критерій  Лапласа своїм алгоритмом розрахунку  усуває останній недолік попереднього  критерію і ставить за мету  вибір найкращої з альтернатив  за обставин, коли настання тих  чи інших умов їх реалізації  є явищем цілком випадковим.

5. Критерій  жалю (критерій Севіджа) також може розглядатись як критерій крайнього песимізму, але в ролі показників, що оптимізуються, виступають не виграші (прибуток, дохід, обсяг обороту, частка ринку тощо), а втрачені можливості (не отримані прибуток, дохід, обсяг обороту, частка ринку тощо) або ризики, які намагаються мінімізувати. 

 

Висновок

     У наш час важко назвати більш  важливу і багатогранну сферу  діяльності, чим управління, або  менеджмент, від якого в значній  мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення. У зарубіжних країнах накопичений  значний досвід управління в області  промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т.п. внаслідок  безпосередньої участі людей в управлінській  діяльності. Він збагачується за рахунок  знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів. Та, на жаль, в Українi поки ще не досягнуті значні успіхи в теоретичному і практичному освоєнні менеджменту.

     Поєднувальні процеси відіграють значну роль у процесі управління організацією. Без комунікацій неможлива схема управління, а без прийняття рішення – кінцевого ефективного результату по досягненню цілей організації. Управлінське рішення є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації; складає основу реалізації кожної функції менеджменту.

 

     Список  використаної літератури: 

1. Батаршев А.В. «Організаторські та комунікативні якості особистості»

(Для ділових  людей). - Таллінн: Центр інформаційних  та соціальнихтехнологій «Регаліс», 1998.

2. Кричевський  Р.Л. «Якщо Ви керівник» - М.: Издательство «Дело», 1996.

3. Ладаном І.Д.  «Практичний менеджмент» - М.; Видавництво  «Елнік», 1995.

4. Матвєєва А., Хорошавін Н. «Сім нот менеджменту»: Настільна книгакерівника/Под ред. В. Краснової і А. Привалова. - 2-е изд. - М.: ЗАО

«Журнал Експерт», 1997.

5. «Менеджмент»: Дайджест основних розділів і  тем/Под ред. А.К. Казанцева

- СПб.: СПбГІЕА, 1997

6. «Менеджмент  організації»: Навчальний посібник/За  ред. 3.П. Румянцевої,

Н.А. Саломатина. - М.: ИНФРА-М, 1997.

7. «Основи менеджменту»: Навчальний посібник - 2-е изд. - М.: Видавничий Дім

«Дашков и Ко», 2000.

8. «Основи підприємницької  діяльності»: Навчальний посібник/За  ред. 

В.М. Власової. - М.: «Фінанси та статистика», 1995.

9. «Управління  організацією»: Учебник для вузов/Под ред. А.Г. Поршнєва ідр. - 2-е изд. - М.: ИНФРА-М, 1998.

10. Юкаева В.С. «Управлінські рішення»: Навчальний посібник. - М.: ІОЦ

«Маркетинг», 1999.