Монопольна влада

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. МОНОПОЛЬНА ВЛАДА: СУТЬ ТА ОСНОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА

 

2.1. Поняття, економічна сутність та показники монопольної влади

Монопольна  влада  – здатність впливати на ринкову ціну – реалізується на основі цінової стратегії монополії.

Один з  принципів монополістичного ціноутворення  – „витрати плюс” – передбачає встановлення ціни на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов’язана з еластичністю попиту. Її обчислюють на основі правила MR=MC з врахуванням показника еластичності.

 Було виведене  приблизне правило ціноутворення: . Ліва частина рівняння показує перевищення ціни над граничними витратами, виражене в процентах, яке є обернено пропорційним до еластичності попиту на продукцію монополії. 

Показник  „відносної націнки” слугує для вимірювання  монопольної влади і називається індексом Лернера :        .

Значення  індексу Лернера завжди перебуває  в проміжку між нулем (для досконало  конкурентної фірми) і одиницею (для  чистої монополії) [15].

На основі приблизного правила ціноутворення можна знайти вираз для монопольної ціни:                      або         

     Формула не використовується  у випадку, коли E_d= -1.

Монопольна  фірма призначає ціну, вищу за граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту. За високої еластичності попиту накидка буде незначною, ціна наближатиметься до граничних витрат, тобто ринок буде близьким до конкурентного, де і монопольне становище особливих переваг не дає [14, с. 181].

 

 

2.2. Цінова дискримінація монопольної влади

Основна мета цінової стратегії монополіста  – захоплення якнай більшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової дискримінації – продажу одного і того  самого товару різним покупцям за різними цінами.

  Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня.

Цінова  дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну – максимальну, яку кожен покупець погоджується заплатити за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку [9]. Для монополіста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу . Досконала цінова дискримінація пом’якшує недоліки монопольної влади і виявляється вигідною для обох сторін: монополіст розширює обсяги випуску до ефективного рівня конкурентного ринку, відсутні безповоротні втрати, що сприяє зростанню добробуту суспільства. Проте весь надлишок споживачів перетворюється на монопольний прибуток, і суспільний добробут зростає саме за рахунок додаткових надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують чистої вигоди [21].

Цінова  дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін залежно від обсягів продажу: чим більша кількість товару купується, тим нижчою є ціна. Така цінова дискримінація сприяє розширенню виробництва, зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів. Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж у випадку досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захопити весь надлишок споживача [13].

Цінова  дискримінація третього ступеня застосовується, коли можна виділити окремі групи покупців з різною еластичністю попиту. Сегментація ринку здійснюється в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями відбувається шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Наслідки дискримінації в цьому випадку неоднозначні: вона може збільшити сукупний споживчий надлишок, а може зменшити його або залишити незмінним. Але прибуток монополії зростає, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх [18].

 

2.3. Прояв монопольної влади в  Україні

Економіка сучасної України  являє собою перехідну економіку  від централізованої до ринкової. Вона успадкувала від централізованої  економіки монополізм, який за своєю  суттю був всеосяжним, і торкався практично всі сфери господарського життя - виробництво, розподіл, обмін і споживання. Цей монополізм мав командно-адміністративну, управлінську природу. Для господарських об'єктів такої монополізм обертався безальтернативністю економічної поведінки, жорстко фіксованим централізованим плануванням, натурально-господарської замкнутістю, централізацією доходів в бюджеті [20].

В Україні монополізм має свої специфічні особливості. Перш за все це стосується рівня монополізації, поширення та методів насадження. У світі монополізм стосується лише виробничої сфери, а у нас не було такої сфери, яка б не була монополізована. Найбільш монополізованими в Україні є ринки машинобудування  -  97,7%, медичної промисловості - 75,7%, хімічної і нафтохімічної промисловості - 68,9%, металургії - 44,9% [8, c.210]. Також монопольне становище мають посередницькі структури в агропромисловому комплексі, ринок нафтопродуктів і мобільний зв'язок.

Тому економіка України  певний проміжок часу перебувала в  процесі роздержавлення, зміни мотиваційного  поведінки суб'єктів економіки  за допомогою формування механізму, ініціюючого підприємницьку ініціативу і конкуренцію, а також розробці та закріпленні правових основ, що виключають монопольні дії державних органів та учасників господарського процесу [2, с. 186].

В даний час антимонопольне регулювання в Україні здійснює Антимонопольний комітет, у функції якого входить контроль над дотриманням підприємствами Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35%. [25] У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України та його територіальні управління видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам [22].

Основне завдання Антимонопольного комітету України - усунення монопольних  структур і створення сприятливого середовища для конкуренції на ринку України [5].

 

 

РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ МОНОПОЛІЇ

 

3.1. Основні наслідки монополізації  економіки

Монополізація виробництва призводить до виникнення суспільних втрат:

• за інших рівних умов монополія порівняно з конкурентною галуззю завжди виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищі ціни;

• монополія не досягає виробничної ефективності, оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди ;
• монополія не досягає ефективності розподілу ресурсів, оскільки для оптимального обсягу випуску P> MC.

Припустимо, що крива ринкового попиту на продукцію  є однаковою як для конкурентної галузі, так і для монополії; витрати  виробництва для монополії ті ж самі, що і для конкурентної галузі. Порівняємо стани їх довгострокової рівноваги (рис. 3.1.).

Якби  попит на дану продукцію забезпечувала  конкурентна галузь, то в стані  рівноваги попит дорівнював би пропонуванню, тобто виконувалось рівняння: . Рівновага досягається в точці з параметрами рівноваги , . В той же час крива ринкового попиту  є одночасно кривою граничної цінності для споживача , а крива пропонування  – галузевою кривою граничних витрат виробника .

Рівняння  рівноваги в довгостроковому  періоді для кожної конкурентної фірми відображає потрійну рівність: , отже, фірми використовують ресурси ефективно і виробляють на рівні мінімальних витрат.

Крива попиту відображає граничну цінність товару для споживачів , тобто суму, яку вони готові заплатити за товар, а рівність означає, що точці перетину кривої попиту і кривої граничних витрат (пропонування) відповідає суспільно ефективний обсяг випуску, тобто ресурси розподілені ефективно [17].

Якщо  конкурентна галузь монополізується, то рівновага фірми – монополіста  відповідає точці  , монопольна ціна – , а обсяг – . Порівнявши параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того ж попиту, переконуємось, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за  умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до  суспільних втрат. Оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди , монополія не досягає виробничної ефективності, а оскільки , не досягається ефективність розподілу ресурсів [4].

Якби  монополія перетворилася на конкурентну  галузь, то суспільство виграло б від розширення виробництва до рівня конкурентної рівноваги. Величину цього виграшу або суспільних втрат від монопольної влади ми можемо визначити, порівнюючи величини споживчого та виробничого надлишків, які виникають, коли товар продається в умовах конкурентної рівноваги, з величинами цих надлишків за умов монопольної рівноваги.

В умовах конкурентного ринку надлишок споживача максимальний. Він вимірюється  площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни , кривою попиту і віссю ординат. В умовах монополії через зростання ціни споживачі втрачають частину надлишку в сумі, заданій прямокутником (рис. 3.1.). Крім того, монополія обмежує рівень виробництва. Через це частина споживачів, які могли б купити цю продукцію за конкурентною ціною, але не можуть купити за монопольною, втрачають надлишок в сумі, заданій трикутником . Отже, сумарна втрата споживачів від монополії дорівнює сумі площ .

Водночас виробники в умовах конкурентного ринку мають надлишок, що вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни , кривою граничних витрат і віссю ординат. Якщо виробник – монополіст, він  захоплює частину надлишку споживача, що відповідає прямокутнику , продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку виробника, що відповідає трикутнику , який він міг би одержати, якби продавав стільки ж, як конкурентна галузь за конкурентною ціною. Отже, сумарна різниця для монополіста становить .

Загалом чиста втрата надлишку для суспільства  становить суму площ трикутників  і . Величина, задана трикутниками є безповоротними втратами суспільства, що виникають внаслідок монопольної влади. Це та ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією.

Суспільство може платити за монопольну владу ще й додаткову ціну:

• орієнтуючись на максимізацію прибутку, а не обсягу випуску, монополія може ігнорувати ефект масштабу і мати вищі витрати на одиницю продукції;
• монополія може як сприяти розвитку науково-технічного прогресу, забезпечуючи за рахунок вищих прибутків впровадження новітніх досягнень у виробництво, так і гальмувати його, скуповуючи винаходи і не використовуючи їх;
• соціально непродуктивними є видатки для утримання чи зміцнення ринкової  влади: рекламу, лобіювання своїх інтересів, спроби уникнути державного регулювання та ін.;
• утримання незадіяних надлишкових виробничих потужностей як засіб переконання потенційних конкурентів у недоцільності їх виходу на даний ринок [8, с. 261].

 

 

 

3.2. Негативні наслідки монополізації та шляхи її подолання

Упродовж ХХ ст. процес монополізації набув значних  масштабів і монопольні утворення  стали основою господарського життя  у більшості розвинених країнах  світу. Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб’єктами господарювання. Конкретною формою монополізму є монополія [12].

Монополія, як економічний  процес має результатами своєї діяльності певні наслідки, але реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. По-перше,  при монопольній організації ринків має місце алокативна неефективність, яка досягається тоді, коли ціна товару відповідає граничним витратам на його виробництво. Прикладом алокативної неефективності в Україні є існуюча  практика встановлення тарифів у такій монополізованій галузі, як електрозв’язок. Зокрема, як правило, тарифи на міжнародний та міжміський електрозв’язок встановлювалися вищими від рівня їх собівартості, а на місцевий зв'язок  - нижчими від нього. Власне завищення цін і заниження обсягів виробництва порівняно з їх конкурентними значеннями призводять, за термінологією мікроекономічної теорії, до чистих втрат суспільства [1].

По-друге, з метою підтримки  монопольної влади та збільшення прибутків монополія зазнає невиробничих витрат на пошук і примноження ренти (витрат на надлишкову диференціацію продукції, утримання надлишкових потужностей, рекламу, підкуп державних чиновників, судові витрати, тощо).

По-третє, поведінка монополіста спричиняє виникнення соціальних втрат. Діяльність монополій посилює диференціацію доходів у суспільстві, наслідком чого можуть стати соціально-політичні конфлікти. Можливості пошуку привабливіших для споживача варіантів вибору товарів є обмеженими, що зумовлює консерватизм покупців. Ліквідуючи рівноважну ціну та її регулятивну роль, монополісти сприяють перерозподілу частини доходів товаровиробників, аутсайдерів і споживачів на свою користь.

По-четверте, монополіст нерідко зловживає своїм становищем на ринку, порушуючи правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи шкоди своїм контрагентам та споживачам. Ситуація в Україні складна тим, що існує значна частка ринків, на яких суб’єкти господарювання можуть зловживати своєю владою. Так, 7,3% - це ринки «чистої» монополії (частка найбільшого підприємства перевищує 90%), 23,6% - ринки з ознаками домінування (частка найбільшого підприємства коливається у межах 35-90%). За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України «Про захист економічної конкуренції» встановлені такі види відповідальності: штрафи; примусовий поділ монопольних утворень; адміністративна відповідальність; відшкодування завданої шкоди [16].